Газета «Новости медицины и фармации» №13 (770), 2021
Вернуться к номеру
Характеристика організації як елемента системи охорони здоров’я
Авторы: Літвак А.І., к.м.н., доцент кафедри гуманітарних та соціально-політичних наук
Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, м. Одеса, Україна
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Уявлення й поняття про організацію є центральними в теорії управління. На думку М.Х. Мескона та співавт., сама організація є причиною, що обумовлює існування управління, вона є об’єктом управління і створює світ, у якому перебуває керівник або менеджер. Честер Бернард, класик управління 30-х років, представник школи людських відносин, визначає формальну організацію як «систему свідомо координованих дій двох або більше осіб». Він вважав організацію системою здійснення скоординованих дій, метою яких є надання індивідам можливості досягти таких результатів, яких вони ніколи б не змогли досягти поодинці. Організація є динамічною соціальною системою, у якій одночасно можуть відбуватися як формальні, так і неформальні процеси. Організація повинна бути ефективною з точки зору як загальних (якщо це сприяло досягненню загальної мети), так і приватних завдань (якщо цим вона задовольняла індивідуальні потреби своїх членів). С.П. Роббінс і М. Коултер під організацією розуміють будь-яку господарську одиницю, що має конкретну мету й об’єднує певну кількість людей у структуру того чи іншої типу. Структура організації великою мірою залежить від середовища, у якому організація знаходиться і функціонує. Дж.К. Лафта називає організацією економічну одиницю координації, що має доступні визначені межі і функціонує більш або менш безперервно для досягнення мети або сукупності цілей, що поділяються членами-учасниками.
У сучасному розумінні організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі або багатьох різних цілей.
Кожен індивід може використати організацію для досягнення власних цілей, сподіваючись, що вона дасть йому можливість займатися цікавою, престижною, важливою діяльністю, надасть певну інформацію, необхідні права, владу, самостійність, гарантуватиме безпеку й соціальний захист. Організація, у свою чергу, використовує можливості працівників для зміцнення їх розвитку. Тому вона очікує від них певного досвіду, знань кваліфікації, активності, відповідальності, дисципліни, визнання своїх цілей і цінностей тощо. Організація — це в першу чергу соціальна група людей, яка має спільні цілі. Для забезпечення координації спільних дій і наближення до єдиної мети роль кожного учасника групи має бути чітко визначена правилами, регламентом, розпорядженнями, положеннями, що будуть охоплювати різні сфери діяльності й поведінки членів соціальної групи.
Відомий російський і радянський учений у сфері розвитку організації професор Б.М. Мільнер вважає: «Організація — складний організм. У ньому переплітаються й поєднуються інтереси особистості і груп, безумовна дисципліна й вільна творчість, нормативні вимоги й неформальні ініціативи. В організацій є свій вигляд, культура, традиції й репутація. Вони впевнено розвиваються, коли мають обґрунтовану стратегію та ефективно використовують ресурси. Вони перебудовуються, коли перестають відповідати обраним цілям. Вони гинуть, коли стають неспроможними виконувати свої завдання. Не розуміючи суті організації, неможливо ні управляти ними, ні ефективно використовувати їх потенціал, ні опановувати сучасні технології їхньої діяльності».
Організація, як соціальна система, може відрізнятися від інших машинних і природних систем такими характеристиками:
- вираженим впливом людського фактора на все, що відбувається в організації, при цьому кожен учасник організації може мати свої власні цілі, що не завжди збігаються з цілями організації;
- здатністю самостійно формувати цілі організації та її окремих елементів;
- здатністю організації до саморегуляції та активної зміни цілей, структури, шляхів взаємодії;
- здатністю організації змінюватися під впливом навколишнього середовища і зовнішніх чинників;
- здатністю зберігати стійкість у своєму розвитку, протидіючи й відгороджуючись від несприятливих умов і факторів зовнішнього середовища;
- межами кордонів і можливостей організації, пов’язаними з обмеженістю ресурсів.
Таким чином, під організацією більшість дослідників розуміють структуру, поширену в просторі і часі, яка має межі, що відокремлюють її від зовнішнього середовища, добровільно створену її учасниками для досягнення висунутих цілей. Організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або багатьох цілей. Щоб вважатися організацією, необхідно відповідати таким обов’язковим вимогам:
- наявність не менше двох людей, які вважають себе частиною цієї групи;
- наявність принаймні однієї суспільно корисної мети (тобто бажаного кінцевого стану або результату), яку приймають як загальну всі члени даної групи;
- наявність членів групи, які працюють разом, щоб досягнути значущої для всіх мети.
Організація медичної допомоги є багаторівневою ієрархічною і територіально розгалуженою системою з різними видами медичного забезпечення й типами медичних установ, які вимагають моніторингу й оцінки їх діяльності для успішного управління ними й розвитку.
Заклади охорони здоров’я — це організації, створені державою для здійснення безпосередньої функції держави — охорони здоров’я населення. Їх завданням є забезпечення різноманітних потреб населення у сфері збереження і зміцнення здоров’я шляхом надання медичної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників. Основне призначення медичної організації повинно стати стрижнем і головним камертоном, що вимірюють результативність її діяльності.
Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я (1992), ст. 16, безпосередній захист населення у сфері здоров’я забезпечують санітарно-епідеміологічні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, науково-методичні та інші заклади охорони здоров’я (рис. 1). Заклади охорони здоров’я створюються підприємствами, установами й організаціями різної форми власності за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.
До основних характеристик медичної організації можна віднести такі:
- цілі медичної організації;
- розмір і структура;
- розподіл праці й обов’язків;
- ресурси (матеріальні, фінансові, основні фонди);
- кадри (персонал);
- використовувані лікувальні, діагностичні та профілактичні технології;
- інформація (управлінська, технологічна, економічна, статистична, фармакологічна та ін.) (рис. 2).
/14_u.jpg)
Організація має як внутрішнє, так і зовнішнє середовище, фактори яких впливають на організацію, від чого залежить розвиток і існування організації. Внутрішнє середовище створюється факторами всередині організації шляхом взаємодії різних структурних і функціональних елементів організації. Внутрішнє середовище залежить від діяльності керівників усіх рівнів управління, керівників структурних підрозділів і відносин усього персоналу організації. Зовнішнє середовище організації утворюють споживачі медичних послуг — пацієнти і їх родичі, конкуренти, владні й контролюючі структури, постачальники, джерела ресурсів і нормативно-правові органи. До цієї категорії можна також віднести громадські організації, профспілки, природні фактори, законодавство тощо. Ці різноманітні фактори взаємодіють між собою, утворюючи більш складні системи впливу на будь-яку організацію. Тому організація повинна бути гнучкою, відповідати на різні виклики, із якими вона може зустрітися. А загрози й можливості, що забезпечуються середовищем, мають постійно аналізуватись і використовуватись на користь організації.
Таким чином, організація — це штучне об’єднання інституціонального характеру, що займає певне місце в суспільстві і призначене для виконання більш або менш ясно окресленої функції. У цьому розумінні організація є стаціонарним інститутом, соціальним об’єктом. Організація являє собою ціле, що складається з окремих елементів складної соціально-динамічної системи, яка є об’єктом управління для досягнення загальних для членів організації цілей. Слово «організація» походить від лат. оrganizo («влаштовую, надаю стрункого вигляду»). Коли люди об’єднуються заради спільної мети, щоб неодмінно досягнути результату, тоді виникає необхідність в управлінні їх діяльністю, пов’язана з координуванням дій, обов’язків і відповідальності.
Різні сучасні медичні організації надають медичну допомогу населенню в амбулаторно-поліклінічних умовах, стаціонарі, екстрену й невідкладну допомогу й стоматологічну допомогу на трьох рівнях — первинному, вторинному і третинному (табл. 1).
Різні лікувально-профілактичні установи відрізняються одна від одної власними цілями й завданнями, організаційним устроєм і використанням своїх лікувально-діагностичних, медичних і організаційних технологій, а також і кінцевими результатами діяльності. Кожен вид (сектор) медичної допомоги, незалежно від виду, завжди характеризується використовуваними ресурсами й результатами роботи у вигляді обсягів медичної допомоги, що мають різні одиниці виміру. Для амбулаторно-поліклінічної допомоги одиницею виміру роботи є візит або відвідування, для стаціонарної — ліжко-день, для швидкої медичної допомоги — виїзд.
Аналіз діяльності й управління некомерційними організаціями, що підпорядковані державному й муніципальному управлінню, до яких відноситься переважна більшість функціонуючих медичних організацій, мають свої особливості, пов’язані з оцінкою ефективного використання бюджетних коштів. При аналізі медичних організацій необхідно звертати увагу на обсяги наданих медичних послуг і те, наскільки ці послуги за обсягом і якістю задовольняють існуючі потреби населення, потреби кожного пересічного громадянина, забезпечують доступність і якість медичної допомоги, наскільки ефективно використовується наявний потенціал медичної організації, різноманітні ресурси, а також як реально залучаються додаткові кошти чи матеріали з позабюджетних джерел і розширюються фінансово-економічні можливості організації. Також слід з’ясувати, наскільки медичний персонал організації задоволений керівництвом і самою організацією, наскільки організація задовольняє потреби й інтереси самого медичного персоналу.
Відповідно до свого призначення медичні організації мають належну структуру, необхідне обладнання і кваліфікований персонал, який пройшов спеціальну підготовку. Діяльність членів організації залежить від структури організації і зв’язків, які виникають між структурними елементами, — горизонтальних і вертикальних. У сучасній літературі для оцінки діяльності медичної установи як організації склалася певна схема аналізу, що передбачає оцінку різних показників за напрямками за такими категоріями: структура — процес — результат — ефективність — продуктивність — доступність — якість.
Результати діяльності медичної організації характеризують різні показники, які відповідають особливостям діяльності організації і прийняті в нашій країні (табл. 2).
Аналіз діяльності організації будується на розумінні різних моделей діагностики організації, запропонованих різними дослідниками.
Модель Вайсборда ґрунтується на моделі організації як відкритої системи й базується на принципі рівнозначності і взаємозв’язків між шістьома осередками. Ця модель може бути застосована як до формальних систем організації (те, що потрібно зробити), так і до неформальних (те, що відбувається насправді). Модель шести осередків найточніше відповідає концепції загального менеджменту як системної дисципліни. Сканування осередку, на думку автора, дозволяє побачити, як функціонує організація і які в неї проблеми. Для того слід дати чіткі відповіді на запитання, що характеризують кожен блок (осередок):
- Мета: якою справою або бізнесом займається організація? Чого вона прагне? Чи сформульовані напрями розвитку й уявлення про параметри організації в майбутньому?
- Структура: як розподіляється робота?
- Відносини: як ми управляємо конфліктами між людьми? Який стиль управління домінує? Наскільки високо розвинена культура організації?
- Лідерство: хто і як утримує усі блоки в рівновазі?
- Винагорода: чим привабливе виконання необхідних завдань? Чи функціонує система мотивування персоналу?
- Допоміжні механізми: чи є адекватні методи координації? Як відбувається координація між структурними елементами організації й людьми? Чи задокументовані всі основні управлінські процеси?
Відповідно до матриці консалтингової фірми з американського Бостона Мак-Кінзі 7S, кожну організацію можна представити як сукупність семи компонентів: здібностей, спільних цінностей, стилю управління, структури, співробітників, системи управління, стратегії. Для успішної діяльності всі ці компоненти повинні бути узгоджені між собою, щоб сприяти досягненню єдиної мети. Для оцінки організації при проведенні дослідження й аналізу створений спеціальний опитувальник, який ми наводимо в табл. 3. Використовуючи його, можна створити багатомірну характеристику організації, виявити слабкі місця й невикористані можливості, завдяки чому своєчасно виправити помилки й усунути недоліки.
/15_u.jpg)
Gary Neilson, Bruce A. Pasternack, Decio Mendes (2004) вважають, що характерні внутрішні риси організації сконцентровані в чотирьох базових блоках, комбінація яких визначає унікальні риси організації: 1) структура; 2) процедура ухвалення рішень (стиль управління); 3) що мотивує персонал до праці (наявність і оцінка системи мотивування); 4) інформація (наявність, шляхи і засоби передачі). На їх думку, саме ці чинники системи управління визначають, як виглядає і діє компанія зсередини і зовні. Вони вважають, що саме ці структурно-управлінські блоки впливають або навіть, можливо, визначають і поведінку кожного окремого працівника, і роботу усієї компанії.
Модель організації Джона Адаїра включає чотири блоки оцінки: 1) оцінка цілей і завдань; 2) визначення наявності сформованої команди; 3) оцінка того, як почуває себе окремий працівник усередині організації; 4) оцінка організації в цілому.
Для цього він пропонує знайти відповіді на наступні запитання:
1.1. Яка спільна мета організації?
1.2. Як вона розбивається на окремі завдання?
2.1. Чи є у кожного співробітника максимум свободи і права вибору?
2.2. Яким чином задовольняються індивідуальні потреби?
3.1. Яка структура організації?
3.2. Який внесок кожної структури організації в загальну справу для досягнення спільної мети?
3.3. Як складаються відносини між структурними підрозділами?
4.1. Чи в достатньому ступені перекриті всі попередні три галузі?
4.2. Як усуваються протиріччя й конфлікти усередині організації?
Російський професор А.І. Пригожин, консультант з управлінської діяльності, увів поняття «організаційна діагностика» — системи методів і прийомів вивчення організації. Така система надає можливість уявити стан організації, перспективи її розвитку, стан ресурсів і можливості організації, вона виявляє систематичні помилки управління і зловживання.
Ця система включає такі методи діагностики організації:
- аналіз образу організації серед співробітників — метод «Метафора» (кожен учасник малює свою організацію, як він її уявляє, а потім різні малюнки оцінюють і зіставляють). Таким чином адміністрація чи управлінські консультанти отримують уявлення про те, як персонал оцінює свою організацію;
- аналіз цінностей організації — метод «Хрестовина». Діагностика організаційної культури (кожен учасник дає свою оцінку для організації у чотирьох сферах: ступінь концентрації адміністрації на внутрішніх проблемах організації, інноваційність, ступінь орієнтації на ринок послуг, ступінь поваги до влади), наносячи свої оцінки на хрестовину. У подальшому ці індивідуальні оцінки можна узагальнити як середнє за кожним напрямком;
- аналіз управлінських помилок;
- аналіз організаційних патологій (хвороби управління);
- визначення проблем організації тощо.
Таким чином, практика й науковці виробили систему діагностичних процедур, що дозволяє виявити стан організації в будь-який час і швидко визначити різні недоліки управління організації й виправити їх своєчасно, запобігти незадовільним результатам, виявити приховані можливості й використати їх на благо організації. Ці методи сприяють прогресивному розвитку організації і її виживанню в конкурентному середовищі. Організаційна діагностика дозволяє удосконалити систему управління й поліпшити результати діяльності організації. Організація є необхідним фактором об’єднання й координації діяльності різних людей для досягнення спільної мети. Кожна організація має свою структуру, що відповідає цілям і діяльності організації. Усі організації, незалежно від напрямку своєї діяльності, мають спільні риси й характеристики.