Газета «Новости медицины и фармации» №8 (762), 2021

З точки зору загальної патології основу більшості захворювань становлять типові патологічні процеси, що не залежать від причин та індивідуальних особливостей організму й перебігають за однаковими принципами при різних нозологіях. Прикладами таких процесів є запалення, гіпоксія, ішемія, порушення кровообігу, тромбоз, некроз, пухлинний ріст, шокові стани тощо [1]. Відповідно застосування одного лікарського засобу, що впливає на типові патологічні процеси, дозволяє допомогти пацієнтам з різними хворобами. Прикладом такого лікарського засобу є пентоксифілін, що нормалізує мікроциркуляцію і функцію ендотелію, модулює запалення й зменшує ефект ураження тканин, активує фібриноліз і регулює згортання крові. Препарат продається в Європі з 1972 року і вже майже пів століття успішно використовується в клінічній практиці [2]. За останні десятиріччя відбулося не тільки накопичення позитивного досвіду використання пентоксифіліну, але й удосконалення лікарських форм препарату, створення готових інфузійних розчинів.

Пентоксифілін (3,7-диметил-1-(5-оксогексил)-3,7-дигідро-1Н-пурин-2,6-діон) — синтетичне похідне диметилксантину, що має позитивні гемореологічні, антиоксидантні, ангіопротективні властивості, здатність покращувати мікроциркуляцію, впливати на імунну систему й модулювати запалення. Основні ефекти пентоксифіліну зумовлені підвищенням еластичності, зменшенням жорсткості й покращанням здатності до деформації еритроцитів. Він впливає майже на всі фактори, що відповідають за в’язкість крові, знижує агрегацію еритроцитів і тромбоцитів і може розглядатися як майже повноцінний реологічний препарат для зниження в’язкості крові [3].

Пентоксифілін є інгібітором фосфодіестерази, периферичним вазодилататором із групи пуринів. При блокуванні фосфодіестерази, ферменту, що розщеплює циклічний аденозинмонофосфат (цАМФ), відбувається підвищення рівня внутрішньоклітинного цАМФ. Циклічні нуклеотиди є одними з головних вторинних посередників регуляції клітинного метаболізму, що прямо або опосередковано беруть учать у багатьох процесах життєдіяльності клітини, від диференціювання до апоптозу. Підвищення рівня цАМФ стимулює біохімічні перетворення, що дозволяє системно впливати на типові патологічні процеси [4, 5].

У результаті збільшення внутрішньоклітинних концентрацій циклічних нуклеотидів спостерігається зменшення жорсткості й збільшення потоку і міграції мононуклеарних клітин і нейтрофілів периферичної крові через капіляри. Пентоксифілін пригнічує активацію нейтрофілів і покращує їх плинність через мікросудинну систему. Такий ефект особливо цінний, коли градієнт тиску в мікросудинному руслі зменшується внаслідок стенотичної обструкції. Кумулятивний ефект зниження в’язкості плазми, збільшення гнучкості еритроцитів і пригнічення активації нейтрофілів сприяє покращанню капілярного кровотоку, особливо в судинних руслах з артеріальним стенозом [6, 7]. Пентоксифілін традиційно використовується для лікування периферичних артеріальних захворювань не тільки завдяки здатності впливати на клітинний кровотік через мікросудинну систему, але й завдяки розширенню артеріальних судин [7].

Пентоксифілін має протизапальну й антиоксидантну дію. Антиоксидантні ефекти пов’язані зі зниженням продукції вільних радикалів, ослабленням окиснювального стресу поліморфноядерних лейкоцитів і зниженням активації нейтрофілів, оскільки активовані нейтрофіли генерують супероксид за допомогою оксидази нікотинамідаденіндинуклеотидфосфату (НАДФ) [4, 6].

Протизапальні властивості пентоксифіліну головним чином пов’язані з регулюванням синтезу фактора некрозу пухлини (tumour necrosis factor, TNF) альфа шляхом інгібування транскрипції генів і блокування накопичення мРНК. Пентоксифілін зменшує синтез TNF-α за допомогою двох механізмів. По-перше, один з його метаболітів, лізофілін, пригнічує активність ацилтрансферази лізофосфатидної кислоти, яка перетворює лізофосфатидну кислоту у фосфатидну кислоту. Це спричиняє підвищення концентрації Ca2+ і зменшення синтезу TNF-α. По-друге, пентоксифілін діє як інгібітор фосфодіестерази й індукує високі рівні цАМФ, що призводить до активації протеїнкінази А, яка блокує транскрипцію РНК-індуктора TNF-α, індуковану ядерним фактором каппа-В. Незалежні від TNF-α імуномодулювальні ефекти пентоксифіліну полягають у здатності покращувати деформацію лейкоцитів, посилювати хемотаксис, пригнічувати дегрануляцію нейтрофілів, зменшувати адгезію лейкоцитів до ендотелію. Крім того, пентоксифілін може інгібувати продукцію запальних цитокінів і знижувати чутливість лейкоцитів до цитокінів. Є дослідження, у яких було показано, що пентоксифілін посилює синтез простациклінів і вазодилататора ейкозаноїду [4]. Пентоксифілін має здатність модулювати прозапальні цитокіни, включно з інтерлейкіном-12 (IL-12), IL-1, IL-6, інтерфероном γ, молекули міжклітинної адгезії 1 (intercellular adhesion molecule 1, ICAM1), молекули адгезії судинних клітин 1 (vascular cell adhesion molecule 1, VCAM1) і С-реактивний білок [3, 7, 8].

Результати досліджень демонструють, що пентоксифілін інгібує цитотоксичність Т-клітин, NK-клітин, активність колонієстимулювального фактора гранулоцитів/макрофагів і пригнічує проліферацію мононуклеарних клітин периферичної крові. Препарат послаблює експресію рецепторів IL-2 на клітинній поверхні лімфоцитів. Імуномодулювальні ефекти пентоксифіліну є сприятливими при різних клінічних станах, пов’язаних з гіперзапаленням, у тому числі при сепсисі, при якому препарат покращує гемодинаміку й знижує рівень TNF-α у сироватці крові [7, 8].

Під впливом пентоксифіліну збільшується кількість аденозинтрифосфату (АТФ) в еритроцитах з одночасним насиченням енергетичного потенціалу. Клінічно важливим аспектом застосування пентоксифіліну є його здатність покращувати оксигенацію ішемізованих ділянок і зменшувати ступінь метаболічних розладів, пов’язаних з ішемічно-реперфузійною травмою [4, 5]. Оскільки IL-6 викликає синтез фібриногену в гепатоцитах, зниження рівнів прозапальних цитокінів може частково пояснювати зниження рівня фібриногену в плазмі крові, що також спостерігалося під час лікування пентоксифіліном. Завдяки активації фібринолізу використання пентоксифіліну в сукупності сприяє нормалізації гемостазу [6, 9].

Метаболізм пентоксифіліну широко вивчається, він є клінічно ефективним при пероральному або внутрішньовенному введенні. Препарат майже повністю метаболізується еритроцитами й печінкою з утворенням п’яти метаболітів. Понад 90 % речовини виводиться нирками, незалежно від шляху введення, у вигляді некон’югованих водорозчинних полярних метаболітів. Фармакодинамічні властивості пентоксифіліну притаманні і його метаболітам, що досягають у кілька разів вищого рівня в плазмі, ніж він сам. Вплив М5 (30-карбоксипропіл-3,7-диметилксантин) може бути найбільш клінічно значущим, оскільки його плазмові концентрації майже на порядок вищі, ніж у самого пентоксифіліну й будь-якого іншого метаболіту. Лізофілін (один з ізомерів метаболіту пентоксифіліну M1) може впливати безпосередньо на еритроцити, збільшувати їх еластичність і зменшувати агрегацію. Лізофілін пригнічує синтез TNF-α, зменшує активність трансформаційного фактора росту бета (transforming growth factor beta, TGF-β), інгібує продукцію запального білка 1-альфа макрофагами і зменшує спричинені сепсисом легеневу гіпертензію, гіпоксемію і нейтропенію [4–6].

Нормалізація ліпідного обміну завдяки застосуванню пентоксифіліну була вивчена на моделях тварин, які перебували на дієті з високим вмістом холестерину. Одночасне введення пентоксифіліну сприяло зниженню гіперліпідемії, рівнів фактора інгібування міграції макрофагів (macrophage migration inhibitory factor, MIF), TNF-α і глікозаміногліканів, а також зменшувало артеріальне запалення. Застосування пентоксифіліну сприяло зменшенню площі атеросклеротичних бляшок на 38 %, а рівнів малонового діальдегіду в плазмі й аорті, що є маркером окисного стресу, — на 32 і 37 % [6, 10].

Пентоксифілін — безпечний, з доброю переносимістю препарат, що застосовується майже в усіх напрямках терапевтичної діяльності, включно з нефрологією, кардіологією, андрологією, гепатологією, неврологією, пульмонологією та офтальмологією [11]. З огляду на широкий спектр ефектів і потужні гемореологічні властивості пентоксифілін має широке коло застосування, що не обмежується тільки периферичними судинними й цереброваскулярними захворюваннями [4].

Серцево-судинні захворювання є небезпечними для життя станами, у патогенезі яких беруть участь кілька механізмів, включно зі змінами гемореології і запальними ефектами. Відомо, що сама серцево-судинна дисфункція також погіршує зміни гемореології і впливає на життєво важливі симптоми за механізмами порочного кола. Для лікування серцево-судинних захворювань розроблено широкий спектр препаратів, і ефективність пентоксифіліну в цьому терапевтичному напрямку також має своє місце [4].

При лікуванні інсульту головного мозку мозковий кровотік є основною точкою уваги для запобігання загибелі клітин головного мозку внаслідок ішемії. Ішемію головного мозку можуть спричинити атеросклероз, тромбоз і низка судинних змін. Застосування пентоксифіліну сприяє покращенню еластичності й гнучкості еритроцитів, зменшенню в’язкості крові й агрегації тромбоцитів, покращенню капілярної перфузії і регіонарного кровотоку, що зменшує пошкодження внаслідок ішемії головного мозку. Крім того, сприятливий ефект пентоксифіліну при цереброваскулярних захворюваннях полягає в зменшенні проникності клітинних мембран мозку й усуненні механічних перешкод у мікроциркуляції, що зменшує набряк мозку. Отже, пентоксифілін має широкий спектр терапевтичних ефектів у пацієнтів із цереброваскулярними порушеннями. Цей препарат спричиняє зростання вмісту АТФ у головному мозку, сприятливо впливає на біоелектричну діяльність центральної нервової системи, стимулює церебральний метаболізм і застосовується для лікування транзиторних ішемічних атак, церебрального тромбозу й крововиливів, а також хронічної цереброваскулярної недостатності [4, 5].

При лікуванні ішемічної хвороби серця слід врахувати низку факторів. Ішемічне ураження міокарда супроводжується вивільненням цитокінів та інших медіаторів запалення, які через ураження клітин ендотелію і нейтрофілів викликають пошкодження коронарних судин. Запальні цитокіни, включно з TNF-α та IL-1, діють на нейтрофіли й викликають їх адгезію до ендотелію судин. Це індукує закорковування капілярних русел і спричиняє явище неперетоку під час реперфузії. На додаток накопичення TNF-α та IL-1 всередині ішемізованої тканини безпосередньо травмує клітини й призводить до утворення вільних радикалів кисню, що викликає подальше пошкодження ендотелію. Дослідження демонструють, що TNF-α безпосередньо знижує скорочувальну функцію міокарда в хом’яків, собак і людей. Цей гострий негативний інотропний ефект TNF-α зумовлений втручанням у гомеостаз Ca2+: TNF-α порушує зв’язок збудження-скорочення й десенсибілізує бета-адреналові рецептори. Іншим механізмом серцевої депресії, спровокованої TNF-α, є індукція апоптозу в кардіоміоцитах. Різні фармакодинамічні дослідження продемонстрували сприятливий вплив пентоксифіліну на ішемічні розлади міокарда й судин. Зниження виробництва TNF-α виявилося важливим механізмом, за допомогою якого пентоксифілін захищає від ішемічної травми [4].

Цікавими є дані про прогресуючий синдром хронічної серцевої недостатності (ХСН) як загальний шлях захворювання, що може бути спричинений безліччю різноманітних уражень (включно з ішемією та інфарктом міокарда, гіпертонією, вірусною інфекцією, вагітністю тощо) [7]. Незважаючи на різноманітну етіологію, загальним явищем, що спостерігається у хворих на ХСН, є підвищений рівень TNF-α. Це призвело до поширення концепції про те, що TNF-α бере безпосередню участь у патофізіології ХСН, і були зроблені спроби пригнічувати продукцію TNF-α у цій когорті. Однак на сьогодні не було чітких корисних ефектів від інгібування TNF-α, і справді, випробування безпосередньої терапії анти-TNF показали погіршення клінічних результатів. Можливим винятком є пентоксифілін, передбачуваний інгібітор TNF-α з можливими (але погано визначеними) судинорозширювальними властивостями. Кілька невеликих клінічних випробувань, що оцінювали використання пентоксифіліну при ХСН, показали сприятливий вплив на множинні сурогатні клінічні маркери. Цікаво, що ці випробування не змогли продемонструвати суперечливий ефект на циркулюючий фактор некрозу пухлини, незважаючи на клінічне покращання, вказуючи на інші ключові корисні властивості цього нового агента. Ця оглядова стаття дає уявлення про потенційно сприятливий спосіб дії пентоксифіліну при ХСН і закликає до подальших досліджень цього цікавого агента.

Первинні фармакодинамічні ефекти пентоксифіліну, такі як підвищена деформація еритроцитів і зниження в’язкості крові, також вважаються важливими механізмами захисту ішемізованого серця. Пентоксифілін послаблює витік коронарних мікросудинних білків і зменшує ендотелійзалежну релаксацію в коронарних епікардіальних артеріях після ішемії і реперфузії. Пентоксифілін знижує рівень мієлопероксидази, індекс накопичення лейкоцитів у тканинах і зменшує адгезію лейкоцитів в ішемізованому міокарді. Крім того, пентоксифілін є ефективним поглиначем гідроксильних радикалів, запобігаючи пошкодженню ендотелію активними формами кисню. Отже, пентоксифілін з його обмеженими побічними ефектами й позитивними гемореологічними властивостями може вважатися таким, що має великий потенціал для сприятливого впливу при ішемічній хворобі серця [4]. Препарат спричиняє вазодилатацію, зниження загального периферичного судинного опору, зростання систолічного й хвилинного об’єму серця без значної зміни частоти серцевих скорочень. Пентоксифілін розслаблює гладкі м’язи коронарних артерій, збільшує доставку кисню до міокарда, чим пояснюється антиангінальний ефект препарату [5].

Пентоксифілін сприяє розширенню легеневих судин і покращує оксигенацію крові, підвищує тонус дихальної мускулатури (міжреберних м’язів і діафрагми) [5]. При лікуванні легеневої патології пентоксифілін демонструє свою користь при бронхіальній астмі й саркоїдозі легень. У першому випадку пентоксифілін, як і інші ксантини, сприяє бронхолітичній дії і дає протизапальний ефект [12]. У другому випадку препарат має стероїд-спаринг ефект при гострому саркоїдозі, а його застосування дозволяє знизити дозу кортикостероїдів [13, 14]. При гострому респіраторному дистрес-синдромі (ГРДС) помітну роль у патогенезі відіграють прозапальні цитокіни, що виділяються стимульованими макрофагами в альвеолах. З огляду на те, що пентоксифілін здатний знижувати запальний ефект цитокінів і проліферацію клітини в інтерстиції легенів, застосування його при ГРДС є обґрунтованим [12]. Щодо одного з найважливіших викликів сьогодення слід вказати, що пентоксифілін демонструє обнадійливі результати в додатковій терапії хворих на COVID-19 [15]. Дуже цікава робота вийшла нещодавно з цієї проблеми [25]. Пандемія COVID-19 ставить безпрецедентну проблему визначення ефективних препаратів для лікування. Незважаючи на численні клінічні випробування з використанням різних засобів, усе ще не вистачає специфічного лікування COVID-19. Відзначаючи потенційну роль у пригніченні запалення, імунній модуляції, противірусній дії і покращанні респіраторних симптомів, цей огляд обговорює потенційну роль препаратів метилксантину, таких як пентоксифілін і кофеїн, у лікуванні хворих на COVID-19. Патогенез COVID-19 за клінічними ознаками, такими як тяжка пневмонія, гостра травма легенів)/гострий респіраторний дистрес-синдром і поліорганні збої, включає надмірне запалення, окиснення й цитокінову бурю через посилену імунну відповідь. Такі препарати, як пентоксифілін, уже показали покращання щодо симптомів ГРДС, а кофеїн протягом десятиліть застосовується клінічно для лікування апное недоношених дітей і покращання дихальної функції. Пентоксифілін — це добре відомі протизапальні й антиоксидантні молекули, які вже показали, що пригнічують TNF-α, а також інші запальні цитокіни при легеневих захворюваннях, і це може бути корисним для досягнення кращих клінічних результатів при COVID-19 у пацієнтів. Пентоксифілін посилює кровотік, покращує мікроциркуляцію та оксигенацію тканин, а кофеїн також ефективно покращує оксигенацію тканин, зменшує симптоми астми, зменшує легеневу гіпертензію і є ефективним знеболюючим засобом. Існує значна кількість доказів, які підтверджують противірусні властивості пентоксифіліну й кофеїну. Наводячи зазначені вище докази й відзначаючи високі профілі безпеки як пентоксифіліну, так і кофеїну, автори подають короткий огляд міркувань щодо подальшого використання цих препаратів як потенційного ад’юванту для лікування COVID-19. Однак для підтвердження цього припущення необхідні додаткові клінічні дослідження.

Графічне узагальнення цього дослідження [25] подане на рис. 1.

Запропоновано також нову гіпотезу про те, що пентоксифілін заслуговує на увагу як потенційно перероблений терапевтичний препарат для лікування COVID-19 [26]. Пентоксифілін — імуномодулятор із протизапальними властивостями. Він є неселективним інгібітором фосфодіестерази і через рецептори аденозину А2А опосередковано зменшує рівень TNF-α, IL-1, IL-6 і гамма-інтерферону і може впливати на зменшення пошкодження тканин під час реакції хазяїна — цитокінового шторму — на інфекцію SARS-CoV-2. Цей засіб застосовується клінічно протягом багатьох років і має сприятливий профіль безпеки й переносимості. Доклінічні дані підтверджують, що пентоксифілін є ефективним при цитокінових пошкодженнях легенів. Клінічні дослідження пентоксифіліну при радіаційному й цитокіновому пошкодженні легенів у людей дають позитивні результати, що узгоджуються з протизапальною ефективністю препарату. Пентоксифілін — це легкодоступний, незапатентований і недорогий препарат, придатний для широкомасштабного використання, у тому числі в країнах з обмеженими ресурсами. Сучасні випробування терапевтичних засобів в основному зосереджені на пригніченні вірусних процесів. Необхідні термінові рандомізовані дослідження пентоксифіліну для лікування COVID-19 як додатковий підхід для націлювання реакцій хазяїна.

Застосування пентоксифіліну в нефрології обумовлене тим, що він не тільки покращує кровотік шляхом нормалізації гнучкості й деформації еритроцитів, але й має властивість знижувати внутрішньогломерулярний тиск [3]. Пентоксифілін може використовуватись як антипротеїнуричний агент. Неселективний інгібітор фосфодіестерази пентоксифілін проявляє антипроліферативну й антифібротичну активність як in vitro, так і in vivo. Дослідження на людях показали, що монотерапія пентоксифіліном зменшує екскрецію білка із сечею, а терапія пентоксифіліном, на додаток до фонової блокади ренін-ангіотензинової системи, адитивно зменшує протеїнурію в пацієнтів із хронічною хворобою нирок різної етіології. Пентоксифілін у поєднанні з блокадою ренін-ангіотензинової системи уповільнює втрату швидкості клубочкової фільтрації у хворих на цукровий діабет з легкою і середньою хронічною хворобою нирок і знижує ризик розвитку термінальної стадії ниркової недостатності у хворих на цукровий діабет і без діабету на пізній стадії хронічної хвороби нирок з високим рівнем протеїнурії [16, 17]. При діабетичній хворобі нирок має місце запальний синдром, тому вищезгадані властивості препарату в сукупності зі здатністю модуляції запалення обумовлюють його використання як ренопротективного препарату. Оскільки прозапальний стан при діабетичній хворобі нирок обумовлює підвищення проникності клубочків для білків, протизапальний ефект пентоксифіліну може привести до зменшення протеїнурії [3].

Обґрунтовується також комбінована терапія пентоксифіліном з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або блокатором рецепторів ангіотензину II (БРА) з метою зниження рівня протеїнурії або зменшення швидкості клубочкової фільтрації на ранніх стадіях хронічної хвороби нирок (ХХН) [27]. Незрозуміло, чи дає додавання пентоксифіліну до AПФ/БРА додаткову вигоду щодо результату в пацієнтів із ХХН 5-ї стадії, які ще не отримували діаліз. Проведено проспективне когортне дослідження на основі Тайванської бази даних національних досліджень медичного страхування з 1 січня 2000 р. по 30 червня 2009 р. До дослідження були включені 14 117 хворих із ХХН 5-ї стадії, які ще не отримували діаліз, з рівнем креатиніну в сироватці > 6 мг/дл і рівнем гематокриту < 28 %, які лікувались AПФ/БРА. Усі пацієнти були розподілені на споживачів пентоксифіліну й неспоживачів. Спостереження за пацієнтами відбувалося до початку діалізу, смерті до початку діалізу або до 31 грудня 2009 року. У результаті 9867 пацієнтів (69,9 %) потребували тривалого діалізу, а 2805 (19,9 %) померли перед діалізом. Після зіставлення показників схильності використання пентоксифіліну асоціювалося з меншим ризиком тривалого діалізу або смерті в тих, хто приймав АПФ/БРА (ЧСС 0,94; 95% ДІ 0,90–0,99) або БРА (ЧСС 0,91; 95% ДI 0,85–0,97). Із цього випливає, що пентоксифілін проявляв захисний ефект у зменшенні ризику комбінованого результату тривалого діалізу або смерті при лікуванні ХХН 5-ї стадії АПФ/БРА.

Пентоксифілін застосовують при патології підшлункової залози. При гострому панкреатиті в паренхімі підшлункової залози виникає запальний стан, який уражає інші органи. Протягом першої фази захворювання, спричиненої системною запальною реакцією внаслідок пошкодження ацинарних клітин, тяжкість гострого панкреатиту безпосередньо пов’язана з екстрапанкреатичною недостатністю. Серед основних механізмів патогенезу у цьому беруть участь кілька міжклітинних сигнальних білків, таких як TNF-α, що опосередковує поліорганну недостатність. Хоча нині не існує специфічного лікування гострого панкреатиту, на моделях тварин показано, що введення пентоксифіліну здатне зменшити ішемічно-реперфузійне ураження підшлункової залози зі значним зниженням рівнів TNF-α, IL-6 і IL-10 у сироватці й менш тяжким гістологічним пошкодженням підшлункової залози. Паралельно з цим спостерігалося зменшення ниркової дисфункції [18, 19]. Ефективність пентоксифіліну при прогнозованому тяжкому гострому панкреатиті була перевірена в подвійному сліпому рандомізованому контрольному дослідженні. У групі з пентоксифіліном була менша кількість переведень у відділення інтенсивної терапії і коротше перебування у відділеннях інтенсивної терапії і лікарні. Пацієнти, які отримували пентоксифілін, не мали негативних наслідків [20].

Пентоксифілін призначають для внутрішньовенних інфузій і повільних внутрішньовенних ін’єкцій. Внутрішньовенні інфузії є найбільш ефективними формами парентерального введення препарату, які краще переносяться. При використанні препарату в ампулах слід враховувати можливість небажаних побічних ефектів, таких як зниження артеріального тиску, тахікардія, відчуття жару, нудота, запаморочення, особливо на початку інфузії [21]. Ці явища можна пояснити тим, що молекула пентоксифіліну досить тяжка і при приготуванні внутрішньовенного розчину в умовах лікувального закладу не досягається рівномірного розподілу діючої речовини. В таких умовах з початком інфузії пацієнт отримує відносно підвищену дозу пентоксифіліну, що збільшує ризик небажаних проявів. Також порушуються умови асептики та антисептики, що може привести до інфекційних ускладнень. Таких ускладнень можна уникнути, якщо використовувати готову форму розчину пентоксифіліну для інфузії, що вироблена в промислових умовах. Промислове виготовлення таких розчинів проводиться із застосуванням спеціальних технологій із дотриманням рівномірного розподілу діючої речовини згідно зі стандартами якості.

Готовий розчин пентоксифіліну для інфузії має низку переваг, таких як:

- заощадження часу й залученості медичного персоналу при приготуванні розчину;

- розчин, приготований у виробничих умовах, зберігає стерильність та апірогенність;

- молекули діючої речовини розподіляються рівномірно за допомогою спеціального магнітного міксера, що забезпечує прогнозовану точність дозування й відсутність побічних реакцій;

- має у складі лактат, що забезпечує додаткову протизапальну дію і підвищує активність діючої речовини;

- збалансований електролітний склад забезпечує добову потребу в електролітах.

Він не тільки краще переноситься завдяки технології виробництва, але й має інші вагомі переваги порівняно з приготуванням інфузій з ампулованих форм. Це і зручність у застосуванні, і дотримання правил асептики, і менший ризик помилок за відсутності потреби в змішуванні препаратів.

З огляду на широкий спектр клінічних випадків і складний патогенез захворювань, при яких показане застосування пентоксифіліну, значною перевагою комплексного розчину промислового приготування є його склад. До складу препарату входить Рінгер-лактатний розчин — збалансований ізоосмолярний розчин електролітів, що потенціює дію пентоксифіліну [22]. При використанні пентоксифіліну в ампулах для розведення препарату застосовують розчини натрію хлориду або глюкози. Але ізотонічний розчин 0,9% NaCl містить надлишкову кількість натрію і хлору, розчин глюкози швидко залишає судинний простір і може бути протипоказаним при супутньому цукровому діабеті. Рінгер-лактатний у складі комплексного розчину промислового приготування є збалансованим сольовим розчином натрію хлориду, калію хлориду й кальцію хлориду дигідрату з обмеженим вмістом хлору і містить лактат, що імітує склад позаклітинної рідини. Більшість клініцистів традиційно вважають, що лактатвмісні розчини протипоказані при ацидозі, виходячи з поняття, що лактат — це кислота [23]. Необхідно ще раз нагадати, що молочна кислота — це кислота, а безпосередньо лактат — основа. Тому призначення лактатвмісних розчинів ніколи не зможе призвести до лактат-ацидозу. Лактат у таких розчинах присутній у вигляді солі натрію, є зв’язаною основою і являє собою потенційний бікарбонат, але не джерело H+ (протона) [24].

Отже, вплив на типові патологічні процеси дає можливість допомогти великій кількості пацієнтів з різними захворюваннями. Препарати пентоксифіліну вже майже пів сторіччя слугують клінічній медицині й демонструють позитивний досвід застосування на практиці. Розвиток фармацевтичних технологій привів до удосконалення форм випуску препарату й створення готових інфузійних розчинів. Комплексний розчин промислового приготування є прикладом досконалого поєднання пентоксифіліну й Рінгер-лактатного розчину, що дозволяє очікувати перспективних результатів при лікуванні пацієнтів у терапевтичній практиці.