Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ
день перший
день другий

АКУШЕРИ ГІНЕКОЛОГИ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ
день перший
день другий

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" №14 (737), 2020

Back to issue

Ситуаційний аналіз первинної медичної допомоги дітям України

Authors: Антипкін Ю.Г.(1), Волосовець О.П.(2), Лапшин В.Ф.(1), Марушко Р.В.(1), Дудіна О.О.(1)
(1) — ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України», м. Київ, Україна
(2) — Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Sections: Clinical researches

print version

Вступ

У період політичних та економічних змін, тривалих воєнних дій в Україні виникла низка і медико-екологічних проблем, які становлять загрозу здоров’ю різних груп населення, в першу чергу дітей. А здоров’я дітей — це майбутнє нації і найважливіший ресурс будь-якого суспільства [1, 2]. Особливого значення стан здоров’я дітей набуває в період несприятливої демографічної ситуації, оскільки їх стан здоров’я є тим підґрунтям, від якого залежить сучасне та майбутнє країни, її національний розвиток і безпека. Зараз стан здоров’я дітей є однією з найгостріших соціальних проблем в Україні, оскільки має сталу тенденцією до зростання патологічних уражень, хронічних захворювань, полісиндромних станів, нових видів патології та інвалідності [3–6, 18]. Така ситуація потребує поліпшення якості та підвищення ефективності медичної допомоги [7].
Серед співвідносної дії факторів, що впливають на формування та зміцнення здоров’я дітей, вагоме значення має організація базової первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД). Концепція державної політики щодо реформування ПМСД спрямована на повсюдне впровадження інституту сімейної медицини. Передбачається, що впровадження цієї моделі дасть змогу переорієнтувати лікаря з конкретної хвороби на пацієнта (дитину), забезпечити профілактику, раннє виявлення та своєчасне лікування патологічних станів, мінімізувати соціальні витрати [6–8].
Безперечно, модель медико-соціальної допомоги дітям на амбулаторно-поліклінічному рівні повинна спиратися на міжнародний і вітчизняний досвід. У країнах Європи надання ПМСД дітям здійснюється за трьома моделями:
- лікар-педіатр як первинна ланка надання медичної допомоги дітям (35 %);
- лікар загальної практики виконує функції первинної ланки, а лікар-педіатр є консультантом (18 %);
- комбінована система, що ґрунтується на перелічених моделях (47 %).
Серед 34 країн Європи в 12 систему первинної медичної допомоги дітям організовано як педіатричну, тобто лікарем первинного контакту є лікар-педіатр (І модель). До цих країн належать Іспанія, Греція, Чехія, Словаччина, Болгарія, Кіпр, Словенія, Литва, Росія, Україна та інші. У 16 країнах Європи функціонує комбінована система (ІІІ модель) надання медичної допомоги дітям (Франція, Португалія, Німеччина, Швейцарія, Бельгія, Польща, Угорщина, Італія, Туреччина, Латвія, Естонія, Швеція, Австрія та ін.). Лише в 6 країнах Європи первинну медичну допомогу дітям надають лікарі загальної практики (ІІ модель), зокрема у Великій Британії, Ірландії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії.
При цьому первинну медичну допомогу надають лікарі-педіатри в половині країн Європи понад 90 % дітей віком до 2 років, у переважній більшості країн ЄС, за винятком Німеччини, Бельгії, Ірландії та Франції, дітям до 6 річного віку [9–11]. Недоліками діючих систем ПМСД дітям у багатьох країнах Європи є проблеми доступу дитячого населення до медико-санітарної і спеціалізованої допомоги, розрив між амбулаторною і стаціонарною ланками медичної допомоги.
У цілому в низці країн ЄС надання медичної допомоги сімейним лікарем не приймається у зв’язку з відзначеними негативними наслідками її впровадження, зокрема підвищення рівня дитячої смертності в Голландії, збільшення показників дитячої захворюваності та смертності в Латвії. У Великобританії після запровадження медичної допомоги сімейними лікарями вакцинопрофілактика дитячого населення визнана неефективною. У США з 1997 р. зменшився інтерес до вибору лікаря сімейної практики, а кількість педіатрів збільшилась упродовж останніх років у 5 разів. Те саме відбувається в Канаді, Німеччині, збільшується підготовка педіатрів і здійснюється поступовий перехід до педіатричної моделі надання амбулаторно-поліклінічної допомоги [9, 12].
В умовах нових технологій і нових форм організації медичної галузі, з одного боку, і дефіциту фахівців педіатричного профілю — з іншого, прийнятною є комбінована модель співпраці сімейних лікарів і педіатрів. На думку відомих спеціалістів-медиків, у містах України та населених пунктах зі значною чисельністю дитячого населення доцільно зберегти педіатричну систему, а в сільській місцевості залишити комбіновану систему надання медичної допомоги дітям у первинній ланці охорони здоров’я [6, 7, 13, 14].

Матеріали та методи

Проведено ретроспективний аналіз надання первинної медичної допомоги дитячому населенню України за період 1991–2018 рр. за даними державної і галузевої статистики. Застосовано методи: системного підходу, статистичний, графічного зображення.

Результати та обговорення

Скорочення відтворювального потенціалу населення України зумовило зменшення чисельності дітей віком від 0 до 17 років із 13 305,0 тис. у 1990 р. до 11 116,0 тис. у 2000 р. і 7579,7 тис. у 2018 р. Чисельність дитячого населення щороку зменшується як унаслідок низького рівня народжуваності (щорічно 17 років виповнюється більшій кількості дітей, ніж їх народжується), так і міграційних процесів. Негативні тенденції щодо чисельності дитячого населення зберігаються на тлі все ще незадовільних показників їх здоров’я.
Незважаючи на переорієнтацію перинатальної служби на медико-організаційні технології з доведеною ефективністю, впровадження регіоналізації перинатальної допомоги, стан здоров’я новонароджених за показником індексу здоров’я новонароджених після підйомної тенденції з 79,1 % у 2000 р. до 85,5 % у 2013 р. має негативну тенденцію — з 85,3 % у 2014 р. до 83,44 % у 2018 р., і зараз майже кожна шоста дитина народжується з відхиленнями у здоров’ї.
Визначальним як у загальному розвитку дитини, так і у формуванні її здоров’я є перший рік життя, що характеризується особливо високими темпами фізичного, нервово-психічного розвитку, функціонального дозрівання органів і систем. Встановлено, що на першому році життя істотний вплив на стан здоров’я мають як біологічні чинники (перебіг вагітності, здоров’я батьків, фізіологічна зрілість та ін.), так і впровадження доказових медико-організаційних технологій. Незважаючи на переорієнтацію сфери охорони здоров’я на первинну медико-санітарну допомогу, широке впровадження в діяльність закладів охорони здоров’я сучасних перинатальних технологій, виключно грудного вигодовування, захворюваність дітей віком до одного року за період 1991–2018 рр. залишається високою з нелінійною динамікою — 1415,1 на 1000 дітей, які досягли одного року життя, у 1991 р., 2018,1 — у 2000 р., 1591,9 — у 2010 р., 1429,2 — у 2015 р., 1414,51 — у 2018 р.
З огляду на те, що в Україні функціонує комплексна система профілактики, спрямована на зменшення ризику формування змін стану здоров’я дітей, впроваджується система корекції і підтримки їх здоров’я через систему первинної медико-санітарної допомоги, поширеність та захворюваність загальної популяції дітей (від народження до 17 років) протягом усіх років спостереження зростає. У зв’язку з переходом дітей віком від 14 до 17 років під нагляд закладів охорони здоров’я педіатричної служби дані державної статистики дають можливість здійснити аналіз захворюваності дітей віком 0–17 років лише з 2003 року, тому що за 1990–2002 рр. враховувалися дані захворюваності дітей віком до 14 років. За період 1990–2000 рр. рівень поширеності хвороб зріс із 1433,3 на 1000 дітей віком до 14 років до 1621,4. За цей же період захворюваність зросла з 1070,0 до 1200,26 на 1000 дітей відповідного віку. Динаміка захворюваності та поширеності хвороб серед популяції дітей віком до 17 років мала нелінійний характер — захворюваність зросла з 1174,5 у 2003 р. до 1454,9 у 2010 р. із подальшим зниженням до 1385,5 у 2015 р., до 1291,7 у 2017 р., а поширеність хвороб, відповідно, з 1694,6 до 1998,3; 1742,3 та 1747,7.
Упродовж останніх років в умовах реформування сфери охорони здоров’я амбулаторно-поліклінічна допомога дитячому населенню надається за дільничним принципом — дільничним педіатром або сімейним лікарем, і забезпечення якості та доступності медичних послуг на цьому етапі можливе лише при достатньому забезпеченні дитячого населення дільничними педіатрами та сімейними лікарями. За даними державної статистики, кількість дільничних педіатрів міських дільниць зменшилася з 8720 у 1990 р. до 8271 у 2000 р., 5291 — у 2010 р., 3684 — у 2014 р., 3178 — у 2018 р., а забезпеченість ними коливалася від з 0,79 на 1000 дітей до 1,1; 0,65; 0,49 та 0,42 відповідно. Кількість лікарів загальної практики — сімейних лікарів збільшилася з 8061 у 2008 р., 8621 — у 2010 р., 12 334 — у 2014 р. до 14 137 — у 2018 р. На жаль, сучасні форми державної і галузевої статистики не дають змоги оцінити охоплення посімейним обслуговуванням дитячого населення як у цілому, так і за віковими групами.
Загалом кадровий дефіцит, який сьогодні склався в Україні, викликаний міграційними процесами, зростаючою соціальною мобільністю медиків, рівнем заробітної плати, що не задовольняє спеціалістів, відсутністю достатнього обсягу програм соціального захисту медпрацівників. Педіатричні спеціальності сьогодні входять до групи високого кадрового дефіциту.
При зменшенні чисельності дитячого населення за останні роки скоротилася кількість закладів охорони здоров’я та структурних підрозділів, що надають догоспітальну допомогу дитячому населенню при різноспрямованій тенденції. Так, кількість самостійних дитячих поліклінік збільшилася з 29 у 1990 р. до 48 у 2010 р. з подальшим зменшенням до 28 у 2018 р. Аналогічна тенденція характерна для динаміки кількості дитячих інфекційних та ортопедо-травматологічних кабінетів. При цьому кількість дитячих відділень (кабінетів), кабінетів лікувальної фізкультури поступово зменшувалась (табл. 1).
Ці зміни зумовлені як зменшенням чисельності дитячого населення, так і основними стратегічними напрямами розвитку служби охорони здоров’я матері та дитини, зокрема, інтенсивним розвитком системи охорони здоров’я, передачею педіатричній службі медичного обслуговування дітей підліткового віку, переорієнтацією ПМСД на засади загальної практики/сімейної медицини (ЗП/СМ), впровадженням стаціонарозамінних форм медичної допомоги.
Моніторинг основних показників діяльності педіатричної служби свідчить про збереження доступності та профілактичної спрямованості первинної медичної допомоги дітям. Об’єктивним критерієм доступності медичної допомоги дитячому населенню є частота відвідувань лікарів в амбулаторно-поліклінічних закладах та вдома. За даними моніторингу, сумарна кількість відвідувань лікарів (на прийомі та вдома) дітьми віком 0–17 років (включаючи відвідування до стоматологів та зубних лікарів) у 1990–2000 рр. становила 9,5–10 на 1 дитину на рік, частота звернень дітей з приводу профілактичних оглядів — 36–37 % [11]. Характерно, що ці показники вдається примножувати, незважаючи на зниження народжуваності та зменшення частки дітей раннього віку, які потребують більш інтенсивного нагляду. Так, кількість відвідувань дітьми у 2018 р. становила 82 274 912, зокрема в умовах закладів амбулаторно-поліклінічної допомоги — 74 249 931 і на дому — 8 024 981. Середня кількість відвідувань лікарів у рік на одну дитину загалом у 2018 р. становила 11,6 при орієнтовно нормативному показнику 11,3 з диспропорцією його від 7,88 у Закарпатській, 9,44 у Київській, 9,61 у Вінницькій, 9,83 у Волинській до 14,92 у Тернопільській, 14,6 у Харківській, 14,9 у Херсонській областях (табл. 2).
Однією з важливих ланок профілактичної роботи первинної медичної допомоги дітям і запорукою досягнення найвищого рівня фізичного здоров’я є розвиток немовлят і забезпечення грудного вигодовування. За даними надійних досліджень, винятково грудне вигодовування суттєво впливає на формування та збереження здоров’я дітей. Тому підтримка грудного вигодовування стала головним напрямком Глобальної стратегії щодо годування дітей грудного та раннього віку, прийнятої 55-ю Всесвітньою асамблеєю ВООЗ у 2002 р. в Женеві.
Демонструючи відповідальність і послідовність у виконанні міжнародних зобов’язань, Україна підтримала та приєдналась до виконання Глобальної стратегії щодо вигодовування грудних дітей та дітей раннього віку, а також відповідних подальших резолюцій всесвітніх асамблей охорони здоров’я з цих питань[15].
За даними офіційної статистики МОЗ України, відзначається достатня частота грудного вигодовування — частка дітей, які закінчили грудне вигодовування у три місяці, становила у 1990 р. 47,3 %, у 2000 р. — 50,1 %, у 2011 р. — 27,5 %, у 2014 р. — 27,30 % і у 2018 р. — 27,49 % (відношення шансів (ВШ) із 95% довірчим інтервалом (ДІ) — 0,41 (041–0,42)), а частка дітей, які закінчили грудне вигодовування у 6 місяців — 70,0; 61,5; 52,6; 54,91 і 56,19 % відповідно, ВШ з 95 % ДІ — 0,55 (0,55–0,56). При цьому у 2018 р. понад 35 % дітей закінчили грудне вигодовування у 3-місячному віці в Закарпатській, Харківській, Одеській та Київській областях, а понад 65 % немовлят першого року закінчили грудне вигодовування у 6 місяців (Сумська, Волинська, Черкаська і Чернігівська області). Достатньо активно проводилася робота щодо забезпечення грудного вигодовування немовлят лише у Житомирській області, де закінчило грудне вигодовування у 3 місяці 16,17 %, а у 6 місяців — 35,6 % (рис. 1).
Водночас вибіркові дослідження, проведені раніше, виявили вищі, ніж за даними МОЗ України, показники. Слід зазначити, що дані державної статистики не включають рекомендованих ВООЗ і необхідних для розробки стратегії охорони здоров’я дітей показників щодо частоти винятково грудного вигодовування при виписці немовлят з пологового стаціонару, у віці 6 місяців та охоплення грудним вигодовуванням дітей, які досягли одного року життя. Реально вплинути на обсяги охоплення дітей грудним вигодовуванням та його тривалість можна шляхом більш повного впровадження сумісного перебування матері та дитини, раннього прикладання новонародженого до грудей матері та винятково грудного вигодовування.
Важливим компонентом амбулаторної допомоги дитячому населенню є проведення профілактичних оглядів дітей як своєрідного барометра стану здоров’я населення і водночас дієвого показника діагностичної спроможності системи охорони здоров’я, зокрема, її первинної ланки, на плечі якої лягає основний тягар профілактичної роботи.
Профілактичні огляди — система заходів, спрямованих на виявлення ранніх стадій захворювань, коли вони ще не проявилися, а також своєчасна лікувально-профілактична робота щодо збереження і зміцнення здоров’я. Періодичність і технологія проведення профілактичних оглядів регламентовані наказами МОЗ України від 20.03.2008 р. № 149 «Клінічний протокол медичного огляду за здоровою дитиною до 3 років» та від 16.08.2010 р. № 682 «Про здійснення медичного обслуговування учнів». На відміну від попередньої системи профілактичних оглядів дітей останніми роками зменшено частоту обов’язкових лабораторних аналізів крові, сечі, калу, оглядів спеціалістами педіатричного профілю; введено щорічну перевірку гостроти зору, слуху, постави та плантографії; передбачено розмежування долікарського та лікарського етапів, присутність батьків або інших законних представників при проведенні профілактичного огляду, можливість проведення обов’язкових медичних профілактичних оглядів учнів загальноосвітніх навчальних закладів, розташованих у сільській місцевості, медичними працівниками республіканських, обласних, центральних районних, міських лікарень, що забезпечують медичну допомогу дітям, на базі територіальних закладів охорони здоров’я (ЗОЗ) ІІ–ІІІ рівнів надання медичної допомоги за наявності в них умов для виконання цієї роботи.
За даними державної статистики, упродовж останніх років повнота охоплення профілактичними оглядами дітей віком 0–17 років, які перебували під наглядом ЗОЗ, була достатньою, і в 1997 р. по Україні становила 95,2 %, у 2000 р. — 98,6 %, у 2010 р. — 98,3 %, у 2014 р. — 97,76 %, у 2018 р. — 97,96 %. При цьому повне охоплення профілактичними оглядами дітей забезпечено у Волинській, Полтавській і Харківській областях. Лише у Львівській, Сумській областях та м. Києві охоплення профілактичними оглядами дитячого населення було недостатнім — 91,55; 93,54 та 95,58 % відповідно.
За даними профілактичних оглядів відзначається різноспрямована динаміка патологічної ураженості дітей при всіх станах, які досліджувалися. В цілому за період суверенності України мала тенденцію до зниження лише частота дітей зі зниженням слуху з 2,0 на 1000 оглянутих дітей у 1990 р. до 1,73 у 2018 р., при максимальному значенні показника 2,3 у 2000 р. Найбільш високими були темпи приросту частоти дітей зі сколіозом — 82,62 %, порушенням постави — 39,1 %, дещо нижчими — з дефектами мовлення (13,46 %), зниженням гостроти зору (4,48 %) (рис. 2).
Як і в попередні роки, у 2018 році частота окремих видів виявленої патології також суттєво коливалася в розрізі регіонів: зниження гостроти слуху — від 1,04 на 1000 оглянутих у Луганській, 1,16 у Херсонській областях, 1,13 у м. Києві до > 2,3 у Сумській, Івано-Франківській, Рівненській областях; гостроти зору — від 32,4–36,79 у Чернівецькій, Волинській та Одеській до > 60,0 у Київській, Кіровоградській, Луганській областях; дефектами мовлення — з 10,94–12,79 у Вінницькій, Львівській, Чернівецькій та Одеській областях до 31,36 у Чернігівській, 27,04 у Полтавській областях; сколіозу — від менше ніж 10,0 у Херсонській, Чернігівській, Львівській і Миколаївській областях до 23,6 у Полтавській, 20,45 у Вінницькій областях; порушення постави — від 21,01 у Чернівецькій, 23,82 у Львівській до 83,53 у Київській, 46,78 у Рівненській і 45,86 у Сумській областях. Значні коливання виявленої при профілактичних оглядах патології у дітей потребують додаткового вивчення їх причин профільними спеціалістами (табл. 3). 
На розвиток патології суттєво впливають умови перебування дітей у дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах. За даними проведеного науковцями Україні ситуаційного аналізу системи надання медичної допомоги дітям шкільного віку, уже в першому класі діагностуються відхилення з боку опорно-рухового апарату у 77 % школярів; носоглотки — у 25 %; нервової системи — у 30 %; органів травлення — у 30 %; алергічні прояви — у 25 %, а за період перебування в школі частота зниження гостроти зору зростає у 1,5 раза; порушення постави — у 1,5 раза; поширеність захворювань органів травлення — у 1,4 раза; хвороб ендокринної системи — у 2,6 раза [16].
В основі катастрофічного погіршення здоров’я лежить цілий комплекс соціально-економічних причин, серед яких не останню роль відіграють недосконалість сучасної системи медичного забезпечення дітей та підлітків; погіршення якості харчування; техногенні перевантаження через промислове забруднення навколишнього середовища; зменшення обсягу профілактичних програм в амбулаторно-поліклінічній ланці охорони здоров’я; зростання стресових ситуацій у повсякденному житті дітей; недосконалість системи психолого-педагогічної підтримки школярів і дітей дошкільного та раннього віку із соціально неблагополучних сімей; відсутність ефективних освітніх програм, спрямованих на формування у дітей культури здоров’я, що сприяють їх гармонійному розвитку.
До збільшення різних видів патології у дітей призводить і реформування шкільного навчання без урахування стану здоров’я школярів. Навчальний процес зазнає суттєвої інтенсифікації внаслідок оновлення форм і методів навчання, технічного переоснащення шкіл, створення нових моделей загальноосвітніх шкіл і навчально-виховних комплексів. Водночас навчальна діяльність не адаптується до особливостей розвитку і стану здоров’я сучасних школярів, педагоги мають недостатню підготовку з питань збереження і зміцнення здоров’я вихованців, все ще зберігається пасивна реакція сім’ї і самих дітей щодо власного здоров’я.
Згідно з даними моніторингу профілактичних оглядів, за період перебування дітей у дошкільних закладах і школах у них зменшується лише частота дефектів мови, але значно зростає частота іншої патології: сколіозів — у 21,6 раза, порушень постави — у 6,8, зниження гостроти зору — у 4,2, слуху — у 2,8 раза (рис. 3).
Високий рівень поширеності захворювань і виявленої патології серед дітей вказує на необхідність посилення як профілактичних заходів, спрямованих на запобігання виникненню патології у дітей, так і медико-соціальної допомоги, впровадження сучасних ефективних і водночас низьковитратних медико-організаційних технологій, що передбачено проєктом Концепції соціальної педіатрії (комплексної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженнями життєдіяльності).
Профілактична спрямованість педіатричної служби оцінюється і за даними охоплення дітей специфічною імунопрофілактикою. Широкомасштабна реалізація програм імунізації за останні 30 років дає змогу досягти значних успіхів, які впливають на питому вагу інфекційних захворювань у структурі дитячої смертності.
Зараз доведено значний економічний ефект специфічної імунопрофілактики. Так, дослідження, проведені в 11 країнах Західної Європи, показали, що вартість лікування одного випадку захворювання на кір становить 209–480 євро, тоді як витрати на вакцинацію проти кору і контроль — 0,17–0,97 євро на людину.
За даними надійних досліджень, виражений епідемічний ефект відзначається лише при охопленні щепленнями не менше ніж 95 % населення. Вагоме значення має і своєчасність імунізації, що оцінюється за показником охоплення вакцинацією у визначені календарем профілактичних щеплень терміни. Тому Законом України «Про затвердження Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009–2015 роки» від 21.10.2009 р. № 1658-VI визначено забезпечення не менше ніж 95% охоплення профілактичними щепленнями дітей до 1 року проти дифтерії, правця, кашлюку, гемофільної інфекції типу b, поліомієліту, БЦЖ, кору, краснухи, гепатиту B.
В Україні, починаючи з 1990 р., показник охоплення дітей, які досягли одного року, первинною вакцинацією проти туберкульозу, дифтерії, кашлюку, правця, гепатиту, поліомієліту, перевищував середній по країнах Європейського регіону ВООЗ і становив 98,0–99,0 %; було досягнуто достатньо напружений рівень популяційного імунітету, що сприяло стримуванню поширення інфекційних хвороб. Однак, починаючи з 2008 р., ці позиції були втрачені, й у 2017 р. охоплення дітей вакцинацією БЦЖ знизилося до 89,0 %, АКДП — 48,2 %, проти поліомієліту — 59,5 %, проти гепатиту В — 79,6 % [17]. Така ситуація зумовлена не послабленням діяльності ЗОЗ, а неповним і неритмічним забезпеченням імунобіологічними препаратами за рахунок державного бюджету.
Внаслідок накопичення значного невакцинованого прошарку серед населення (у 2016 р. вакцинацію проти кору отримали лише 45,5 % дітей, ревакцинацію — 30,2 %) в Україні склалася складна епідемічна ситуація щодо захворюваності на кір і черговий прогнозований епідемічний підйом захворюваності на кір, починаючи з 2017 р., суттєво відрізнявся від минулих років. У ці роки захворюваність зростала у десятки і сотні разів. Загалом у 2018 р. на кір захворіла 54 481 особа (20 204 дорослі та 34 277 дітей). Серед тих, хто захворів, 70 % — це не вакциновані. Випадки кору були зафіксовані по всій Україні [18]. Починаючи з 2017 р., поступово ситуація з вакцинацією проти кору почала покращуватися, і охоплення щепленням проти кору в складі комбінованої вакцини (кір, паротит, краснуха) станом на кінець 2018 р. досягло 90 %.
Водночас зберігається низьке охоплення профілактичним щепленням іншими вакцинами. Зокрема, станом на 1 січня 2019 року, охоплення щепленням проти кашлюку, дифтерії, правця становило менше 70 %, вірусного гепатиту В — 65 %, гемофільної інфекції — трохи більше — 50 %, поліомієлітом — 70 %. Ці дані свідчать про потенційний ризик виникнення спалахів цих інфекцій, особливу загрозу являють можливі спалахи поліомієліту та дифтерії [19].
Важливою складовою діяльності закладів первинної медичної допомоги є організація лікувально-діагностичної роботи. Необхідність посилення медико-соціальної допомоги, впровадження сучасних ефективних і водночас низьковитратних медико-організаційних технологій зумовлена високим рівнем поширеності захворювань серед дітей та їх інвалідизації.
Загальновизнано, що на амбулаторну ланку ЗОЗ припадає близько 80 % медичної допомоги населенню. У педіатричній службі ця частка значно вища, оскільки стаціонарним лікуванням охоплюється протягом останніх років лише 11,4–11,7 % випадків хвороб, а в амбулаторних умовах — 88,6–88,3 %.
З позиції клініко-економічної доцільності надання медичної допомоги хворим є лікування в умовах денних стаціонарів, які зараз є однією із всесвітньо визнаних стаціонарозамінних форм медичного забезпечення.
За даними зарубіжних і вітчизняних авторів, в умовах денних стаціонарів може бути проліковано понад 30 % хворих, які потребують стаціонарного лікування. За період 1997–2018 рр. забезпеченість ліжками денних стаціонарів для дітей збільшилася у 3,7 раза — з 1,9 на 10 тис. дитячого населення до 7,02 (3,9 у 2000 р.; 8,1 у 2010 р.; 6,6 у 2015 р. і 7,02 у 2018 р.).
У 2018 р. в усіх регіонах України розгорнуто 4976 ліжок денних стаціонарів, на яких проліковано 20,5 тис. дітей, що становить 28,8 на 1000 дитячого населення з коливанням у розрізі регіонів від 7,7 у Київській, 13,4 в Одеській до 64,8 у Чернігівській, 70,2 у Тернопільській областях, а забезпеченість ними становила 7,02 на 10 тис. дитячого населення і коливалася від 2,17–3,3 у Київській, Рівненській, Івано-Франківській, до 11,07–15,04 у Харківській, Луганській, Чернігівській та Чернівецькій областях (рис. 4).
Сучасні форми державної статистики не дають змоги повною мірою оцінити інтенсивність роботи ліжок денних стаціонарів. Однак навіть за показником середньої кількості пролікованих за рік на одному ліжку (41,18 в цілому по Україні) можна вважати інтенсивною роботу ліжок денних стаціонарів у переважній більшості регіонів і такою, що потребує посилення (менше ніж 25), — лише у Луганській (15,17), Донецькій (20,98), Сумській (23,49) та Полтавській (24,74) областях.
Фінансування медицини зараз здійснюється за принципом пріоритетності напрямків згідно з реформуванням медицини в країні. На 2019 рік зведений бюджет на охорону здоров’я в 2019 р. становить 95,8 млрд грн, що на 10 % більше, ніж у 2018 році. Пріоритетним напрямком є реформа первинної медичної допомоги; бюджет на оплату послуг первинної медичної допомоги за програмою медичних гарантій Національної служби здоров’я становить 15,3 млрд грн. Ці кошти включають оплату послуг за надання медичної допомоги жінкам та дітям.

Висновки

При несприятливій соціально-демографічній, політичній і економічній ситуації в Україні, тривалих воєнних діях закладам первинної медичної допомоги натомість вдалося забезпечити достатню доступність медичної допомоги дітям, за даними відвідувань лікарів, досягти достатнього охоплення дітей віком до 3 і 6 місяців грудним вигодовуванням, зберегти високий показник охоплення профілактичними оглядами дитячого населення всіх вікових груп при більш повному виявленні патології та достатнє охоплення лікуванням дітей в умовах денних стаціонарів.
В умовах нових технологій і нових форм організації медичної галузі, з одного боку, і дефіциту фахівців педіатричного профілю, з іншого, прийнятною є комбінована модель співпраці сімейних лікарів і педіатрів. У містах України та населених пунктах зі значною чисельністю дитячого населення доцільно зберегти педіатричну систему, а в сільській місцевості залишити комбіновану систему надання медичної допомоги дітям у первинній ланці охорони здоров’я.
Охорона здоров’я дітей має бути визначена як пріоритетний напрямок для забезпечення ефективного фінансування цієї важливої галузі медицини, посилення уваги до відтворення населення та збереження здоров’я покоління, що народжується. На цьому шляху розробка та впровадження державного плану дій «Здоров’я дітей — старт на все життя» буде суттєвим внеском у покращення демографічної ситуації в країні та здоров’я дитячого населення.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Bibliography

1. Здоровые дети — лучшая инвестиция в будущее [Электронный ресурс]. 2012 квітень 12. Режим доступу: https://100spravok.ru/consulting/zdorovye-deti-luchshaja-investicija-v-buduxhee.html

2. Моісеєнко Р.О., Дудіна О.О., Гойда Н.Г. Аналіз стану захворюваності та поширеності захворювань у дітей в Україні за період 2011–2015 роки. Сучасна педіатрія. 2017 квітень 23. 2(82). 7-27. Доступно: https://med-expert.com.ua/ua/analiz-stanu-zahvorjuvanosti-ta-poshirenosti-zahvorjuvan-u-ditej-v-ukraini-za-period-2011-2015-roki/ doi 10.15574/SP.2017.82.17

3. Антипкін Ю.Г., Резниченко Ю.Г., Ярцева М.О. Вплив факторів навколишнього середовища на стан здоров’я дітей раннього віку. Перинатологія і педіатрія. 2012, лютий 21. 1(49). 48-51. Доступно: http://medlib.dp.gov.ua/jirbis2/images/fond_publications/perinatologiya-i-pediatriya/perinatologiya-i-pediatriya_2012_1.pdf.

4. Дудіна О.О., Слабкий Г.О., Моісеєнко Р.О., Педан В.Б., Жилка Н.Я., Бринь Г.О., Осташко С.І. Ситуаційний аналіз стану охорони здоров’я дітей та підлітків в Україні. Ч. II. Забезпечення принципу соціальної справедливості щодо здоров’я дітей та підлітків. Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. 2008, квітень 12. 2. 9-16. Доступно: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VSG_2014_2_13

5. Антипкін Ю.Г., Волосовець О.П., Майданник В.Г., Березенко В.С., Моісеєнко Р.О., Виговська О.В. та ін. Стан здоров’я дитячого населення — майбутнє країни. Ч. 1. Здоров’я дитини. 2018, квітень 11. 13(1). 1-11. Доступно: http://www.mif-ua.com/archive/issue-34652/ doi: 10.22141/2224-0551.13.1.2018.127059

6. Хвисюк О.М., Цодікова О.А., Рожнов О.О. Як зберегти та покращити амбулаторно-поліклінічну допомогу дітям у мегаполісі на етапі реформування галузі. Проблеми безперервної медичної освіти та науки. 2015, березень 23. 1. 6-12. Доступно: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Psmno_2015_1_3

7. Гойда Н.Г., Корицький Г.И. Концепція реформування педіатричної служби в Тернопільській області. Український медичний часопис. 2013, січень 25. 4(96). 135-138. Доступно: https://www.umj.com.ua/article/62995/koncepciya-reformuvannya-pediatrichnoi-sluzhbi-v-ternopilskij-oblast.

8. Лисенко Р.І., Слабкий Г.О., Закревська О.О. Розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної лікарської практики — сімейної медицини в Україні. Сімейна медицина. 2003 лютий. 2. 18-20. Доступно: http://nbuv.gov.ua/UJRN/simmed_2013_2_7.

9. Крючко Т.О., Кушнарева Т.В., Вовк Ю.О. Роль педіатра в реформуванні охорони здоров’я. Сімейна медицина. 2015 січень. 6(62). 147-149. Доступно: http://nbuv.gov.ua/UJRN/simmed_2015_6_44

10. Майданник В.Г. Сучасні проблеми та перспективи розвитку педіатрії в Україні. Здоров’я України. 2015 березень 27. 19(1). Доступно: http://health-ua.com/article/17940-suchasn-problemi-ta-perspektivi-rozvitku-pedatr-v-ukran/

11. Підаєв А.В., Возіанов О.Ф., Москаленко В.Ф., Пономаренко В.М. Панорама охорони здоров’я населення України. К.: Здоров’я, 2003. 396 с. Доступно: http://www.nbuv.gov.ua/node/284

12. Tenore A. 4th Global Pediatric Summit: Exploring Standards for Training, Assessment, and Physician Accreditation. 2012 April. 25-26. P. 42. Available from: https://global.pediatricsconferences.org/

13. Результати 13-го Конгресу педіатрів України «Актуальні проблеми педіатрії». 2016. Доступно: https://nmuofficial.com/news/xiii-zyizd-pediatriv-ukrayiny-aktualni-problemy-pediatriyi/

14. Сенаторова Г.С., Чайченко Т.В., Шипко А.Ф. Стратегія реформації організації педіатричної допомоги населенню на сучасному етапі. Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. 2014 квітень 24. 3(13). 15-19. Доступно: http://neonatology.bsmu.edu.ua/article/view/2413-4260.IV.3.13.2014.3/32409

15. Глобальная стратегия по питанию детей грудного и раннего возраста. Mатериалы 55-й сессии Всемирной ассамблеи здравоохранения. Женева: ВОЗ, 2002. Доступно: https://www.who.int/nutrition/publications/gs_infant_feeding_text_rus.pdf 

16. Моисеенко Р.А., Квашнина Л.В., Залесская В.В., Педан В.Б. Ситуационный анализ системы оказания медицинской помощи детям школьного возраста в Украине. К.: МОЗ Украины, 2009. 45 с. Доступно: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/

17. Щорічна доповідь «Про стан здоров’я населення, санітарно-епідемічну ситуацію та результати діяльності системи охорони здоров’я України. 2017 рік». МОЗ України, ДУ «УІСД МОЗ України». К.: МВЦ «Медінформ», 2018. Доступно: https://library.gov.ua/shhorichna-dopovid-pro-stan-zdorov-ya-naselennya-sanitarno-epidemichnu-sytuatsiyu-ta-rezultaty-diyalnosti-systemy-ohorony-zdorov-ya-ukrayiny-2017-rik/

18. МОЗ України: У 2018 році на кір захворіли понад 54 тисячі українців. Зупинити поширення хвороби може лише вакцинація. Електронний ресурс. 2018. Доступно: https://moz.gov.ua/article/news/u-2018-roci-na-kir-zahvorili-ponad-54-tisjachi-ukrainciv-zupiniti-poshirennja-hvorobi-mozhe-lishe-vakcinacija

19. Охоплення щепленням. Центр громадського здоров’я МОЗ України. Електронний ресурс. Доступно: https://www.phc.org.ua/kontrol-zakhvoryuvan/imunizaciya/okhoplennya-scheplennyami


Back to issue