Газета «Новости медицины и фармации» №10 (728), 2020
Вернуться к номеру
Про втрачену повагу до лікарів і довіру до медицини в цілому
Авторы: Дезідерій Петнегазі
хірург, кандидат медичних наук, заслужений лікар України, почесний громадянин Ужгорода
Крістіна Новікова, кандидат економічних наук
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Повернення втраченої поваги хворих до лікарів та можливості всенародного задоволення охороною здоров’я є важливими питаннями.
Але відповіді на ці питання є неоднозначними.
Кожна нормально мисляча людина з виваженим психологічним станом може констатувати, що за останні десятиріччя стосунки в нашому суспільстві розвиваються не в кращу сторону. Вони стали не завжди толерантними та дружніми на різних рівнях, у тому числі і в медичній сфері. Пішли в минуле часи, коли люди щиросердно поважали лікарів, звертались до них по допомогу при проблемах зі здоров’ям. Магічна дія білого халата поступово знівелювалась. Але не це стало основною причиною негативного ставлення до окремих лікарів і медицини в наші дні. Події, які призвели до розвалу тоталітарного режиму в СРСР і впровадження демократизації нашого суспільства, багато хто трактував як вседозволеність на фоні втрати контролю, залишивши медицину на самовиживання. Реальна ситуація сприяла непомірному збагаченню одних і зубожінню за рахунок інтересів інших. У мозку окремих лікарів теж спрацювали глибоко закладені в підкіркових центрах наміри щодо особистого збагачення шляхом порушення клятви Гіппократа.
Як наслідок, з’явилась платна медицина без урахування матеріальних можливостей хворих. У результаті масової приватизації відкривались дорогі сучасні діагностичні центри й численні платні лікувальні заклади. На наш погляд, ці різкі зміни ХХІ століття спрямовані на зростання якості медичної допомоги, але поки що вони не мають відповідної інфраструктури. Недоступність користування досягненнями сучасної приватної медицини для малозабезпечених громадян, в основному пенсіонерів, наклала на них штамп недовіри до багатьох медпрацівників. На превеликий жаль, під цю негативну оцінку потрапили і лікарі з великої літери, які, незважаючи на значне погіршення загальних стосунків із хворими, продовжують безкорисливо надавати медичну допомогу. За це їм хвала і людська подяка.
Отже, не підлягає сумніву, що втрата поваги та насторожене ставлення до лікарів пов’язані в першу чергу з відсутністю фінансової можливості лікування мало- і недостатньо забезпечених верств населення через необґрунтовано високі ціни на лікарські послуги.
Не піднімає авторитет медицини також конкуренція між лікарями в пошуках матеріальної вигоди. Як приклад можу навести слова одного хворого, який звернувся зі своїми скаргами до іншого лікаря. Побачивши виписаний колегою рецепт, той запитав: «Як він міг вам рекомендувати таке лікування?» — і тут же написав назву того самого препарату, тільки латинською мовою. Хочемо підкреслити, що така нездорова конкуренція недостойна медицини. Конкуренція є явищем позитивним, але тільки в основному в промисловості, при виробництві різних товарів широкого вжитку, харчових продуктів тощо.
Цілком зрозуміло, що заробітна плата лікарів у нашій державі явно недостатня для проживання, оплати комунальних послуг та інших витрат. З економічних мотивів багато медпрацівників різних рівнів виїхало на роботу за кордон, можливо, до покращення економічної ситуації в державі, а деякі назавжди покинули Батьківщину. Ті, хто вирішив продовжити свою лікарську діяльність в Україні, для виживання змушені знаходити й інші варіанти збільшення своїх доходів. Трагізм ситуації в тому, що частина лікарів забуває про свою гуманну місію і не зважає на матеріальні можливості хворих. Це часто призводить до конфліктів. Така поведінка окремих лікарів є теж однією з причин неповаги людей до медицини. Особливо в наш час, час бурхливого розвитку науки і техніки, комп’ютеризації та інформатики слід нагадати вислів відомого фізіолога минулого І. Павлова: «Словом можна вбити людину і словом можна її оживити». 68-річний лікарський досвід одного з авторів статті свідчить про те, що психологія хворого, незалежно від його віку, соціального стану і рангу, у випадку його захворювання, пошуку допомоги та надії на видужання залежить від підвищеної уваги до його его, чого в наш час із боку медиків явно не вистачає.
Для підтвердження цієї думки можна згадати французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері, який водночас був і пілотом авіаполку «Нормандія-Неман» у Другій світовій війні. Без сумніву, він був обізнаний із тогочасними досягненнями науки й техніки. В одному зі своїх творів Екзюпері писав, що у випадку свого захворювання він із задоволенням звернувся б до старого лікаря, який спокійно і уважно вислухав би його скарги, притулив би своє волохате вухо до його грудей і вислухав роботу серця та легенів, запалив свою люльку, подумав, написав рецепт і дав свої рекомендації щодо подальшого лікування й одужання. На завершення письменник сказав, що все-таки хай живе і розвивається сучасна медицина. Хочеться нагадати, що літак, яким керував Екзюпері, був збитий над водами Середземного моря і письменник пропав безвісти.
На жаль, об’єктивні умови, які існують у сучасній медицині, далекі від сентименталізму й колишньої клятви Гіппократа. Поряд з тим охорона здоров’я, як одна з важливих гілок народного господарства, за останні десятиліття стала непріоритетною. Так, засоби масової інформації своїми «сенсаційними» повідомленнями без ретельної перевірки фактів доводять до відома загалу інформацію про некваліфіковані дії і халатність окремих лікарів, які призвели до фатальних наслідків. Але про кінцеві висновки після розслідувань компетентними органами, які часто не підтверджували публіковані факти, читачів не інформували. На жаль, така ситуація також кидає тінь недовіри на високопрофесійних, добросовісних і чесних лікарів. Не секрет, що серед численних медичних колективів є і недбалі лікарі, які своїми вчинками ганьблять нашу медицину. Але кожен подібний випадок ретельно перевіряється на відповідному рівні, і йому дається належна оцінка.
Хотілося б повернути втрачені добрі стосунки населення з медициною. Надто глибоке розчарування людей у медичній реформі цього не дозволяє.
Прогнозувати, коли саме зникне неприязнь населення до лікарів і відновляться колишні нормальні відносини, зараз складно, тому що вони знаходяться в кінці дуже довгого тунелю.
Здоровий глузд підказує, що повернення поваги до медиків і загалом довіри до охорони здоров’я в першу чергу залежить від перспективи майбутнього переходу на державне медичне страхування. Але, на жаль, нинішня економічна ситуація цьому не сприяє. А закордонні страхові компанії, які є бізнес-структурами, на ризиковану фінансову інвестицію не підуть. Тому для прискорення переходу на державне медичне страхування нами було запропоновано трьохетапний перехід із джерелами його фінансування виключно українського формату. Наша пропозиція опублікована у виданні «Новини медицини та фармації (в Україні)» № 15, 16 (710, 712) 2019 року (с. 15) під назвою «Практичні рекомендації щодо безальтернативного переходу до страхової медицини з державним забезпеченням страхування пенсіонерів та інших неспроможних громадян». У свою чергу, це буде сприяти відновленню втраченої поваги хворих до лікарів і довіри до медицини в цілому.
Підсумовуючи все вищесказане, доходимо висновку, що немає однозначної відповіді на запитання, поставлене нами на початку статті. Досягнення науки і техніки, які на сьогодні для нас є фантастичними, через покоління стануть історією. Генна інженерія допоможе планувати сім’ї, штучний інтелект і роботи будуть виконувати складні операції, надпотужні комп’ютери, які протягом секунди видають сотні тисяч відповідей, будуть ставити діагнози й призначати лікування. Усе це змінить філософію людського життя.
Прийдуть нові Ейнштейни й Корольови та інші генії, які своїми науковими дослідженнями приведуть до відкриттів, які для нас є немислимими. Але нам би дуже хотілось, щоб усі майбутні досягнення послужили лише на благо людству, а не на знищення цивілізації.