Газета «Новости медицины и фармации» №10 (728), 2020
Вернуться к номеру
Професійний розвиток лікаря
Авторы: Літвак А.І.
к.м.н., доцент Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України, м. Одеса, Україна
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Персонал організації є її золотим фондом, від якого залежать досягнення і розвиток організації, її довготривале існування. Розвиток персоналу є неодмінним завданням будь-якої організації, як великої, так і малої. Науково-технічний прогрес змінює професійні знання працівників дуже стрімко. Як засвідчують спеціалісти, знання випускників навчальних закладів професійної освіти на початку ХХ століття майже повністю змінювались через 30 років. У кінці століття цей період зменшився втричі — до 10 років. Сьогодні, як стверджують спеціалісти, знання випускників змінюються через 3–5 років, а це потребує постійного і наполегливого поповнення професійних знань, набуття нових навичок і вмінь протягом професійної кар’єри.
За Законом України «Про освіту» система безперервного навчання персоналу набуває великого значення [4]. Ця система дозволяє організовувати постійний контроль за якістю і професіоналізмом фахівців, навчати їх протягом всього трудового життя, створити банк даних про склад і кваліфікацію персоналу, планувати його переміщення. Слід зазначити, що професійний розвиток персоналу може забезпечуватися вживанням різних заходів. Це можуть бути: відвідування короткострокових курсів; вечірнє навчання; членство у суспільних організаціях; відвідування аналогічних підприємств; читання літератури; заочні курси; участь у семінарах; нарадах, диспутах; фундаментальне професійне навчання як за своєю, так і за суміжною професією.
За Законом України «Про вищу освіту» післядипломна освіта — це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітнього рівня та практичного досвіду. Післядипломну освіту здійснюють заклади післядипломної освіти або відповідні структурні підрозділи вищих навчальних закладів і наукових установ [3].
Глобальна стратегія Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо кадрового розвитку охорони здоров’я (КРОЗ) до 2030 р. визначає чотири ключові цілі:
- посилення якості КРОЗ шляхом впровадження політики щодо кадрових ресурсів із доведеною ефективністю, забезпечення універсального доступу до медичних послуг та зміцнення систем охорони здоров’я на всіх рівнях;
- забезпечення планування КРОЗ відповідно до наявних і майбутніх потреб населення, усунення дефіциту КРОЗ та покращення кадрового розподілу;
- зміцнення інститутів у сфері охорони здоров’я на різних рівнях для ефективного управління КРОЗ;
- зміцнення системи даних щодо КРОЗ для моніторингу та оцінки національних і регіональних стратегій.
Практика навчання і удосконалення дорослих узагальнила різні підходи в цьому питанні, які треба враховувати: особистісний, андрологічний, акмеологічний і компетентнісний підхід. Разом з тим саме об’єднання цих підходів і використання за призначенням при певних обставинах дозволяє розкрити і розвинути особистість людини і зробити її більш досвідченою [6]. Л.К. Мошетова і співавт. вважають, що «підвищення кваліфікації лікарів в країні приведе до поліпшення якості медичних послуг, що надаються населенню, і збільшить довіру населення до діючої системи охорони здоров’я. Ефективність охорони здоров’я безпосередньо впливає на динаміку розвитку людського капіталу, і саме тому охорона здоров’я є важливим чинником зростання економіки» [7].
Саме цьому напрямку розвитку організації і її персоналу відповідає поняття безперервного розвитку персоналу, що закріплене у відповідному законі й інших державних актах. У «Положенні про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я» сказано: «Безперервний професійний розвиток фахівців у сфері охорони здоров’я — це безперервний процес навчання та вдосконалення професійних компетентностей фахівців після здобуття ними вищої освіти у сфері охорони здоров’я та післядипломної освіти в інтернатурі, що дає змогу фахівцю підтримувати або покращувати стандарти професійної діяльності відповідно до потреб сфери охорони здоров’я та триває протягом усього періоду професійної діяльності» [12].
Законом України «Про професійний розвиток працівників» передбачено, що роботодавці можуть здійснювати формальне та неформальне професійне навчання працівників. Формальне професійне навчання працівників робітничих професій включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і може здійснюватися безпосередньо в роботодавця або організовуватися на договірних умовах у професійно-технічних навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях. А для працівників, які належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, здійснюється перепідготовка, стажування, спеціалізація та підвищення кваліфікації, що може організовуватися на договірних умовах у вищих навчальних закладах. За результатами формального професійного навчання працівникові надається документ про освіту встановленого зразка. Формальна освіта передбачає неодмінне присвоєння певної державної кваліфікації, що засвідчується документом [13].
Таким чином, формальна освіта має відповідати п’яти основним вимогам:
- здійснюватися у спеціально призначених для навчання установах;
- мати систематизований характер, тобто забезпечувати оволодіння систематизованими знаннями, уміннями й навичками;
- характеризуватися цілеспрямованою діяльністю тих, хто навчається;
- здійснюватися спеціально підготовленим персоналом;
- завершуватися одержанням загальновизнаного документа про освіту [14 ].
Законом «Про професійний розвиток працівників» уведено поняття «неформальне професійне навчання працівників» та передбачена можливість здійснення роботодавцем неформального навчання для усунення проблем, що виникають під час організації професійного навчання працівників безпосередньо на виробництві та у сфері послуг [13]. Неформальне професійне навчання працівників — це професійне навчання, яке не регламентоване місцем здобуття, строками і формою навчання. Неформальне професійне навчання може організовуватися, зокрема, безпосередньо на робочих місцях через учнівство, тренінги, самоосвіту тощо. До неформального професійного навчання належить також підвищення кваліфікації працівників, стажування на робочому місці та інші форми. За результатами неформального навчання не передбачається видача документа державного зразка. Неформальне навчання не потребує ліцензування освітніх програм і права надання освітніх послуг. Запровадження такого виду навчання дає можливість здійснювати підготовку і перепідготовку персоналу відповідно до нагальних проблем і за вибором роботодавця і робітника. Робітник вибирає сам види, форми, методи навчання, обирає зміст навчання, який його особисто цікавить. Неформальна освіта характеризується тим, що до неї долучаються люди з одними цілями і спільними планами на майбутнє, що легко сприймають зміст навчання, із великою внутрішньою мотивацією до обраної справи.
Неформальну освіту науковці характеризують як додаткову освіту, що доцільно організована, проте не завершується наданням кваліфікації певного рівня (етапу, циклу) формальної освіти, вона необов’язково має організований та систематичний характер, може здійснюватися поза межами організованих освітніх закладів, не структурована з точки зору цілей і тривалості, може здійснюватися у формі самоосвіти (у тому числі через Інтернет, дистанційні технології тощо) за допомогою підвищення кваліфікації, поглиблення знань за програмами додаткової професійної освіти, навчання персоналу на виробництві, у формі обміну інформацією, вдосконалення знань, навичок, умінь тощо, це будь-яке одержання нової інформації про різні сторони життя за допомогою навчання через різні курси, гуртки за інтересами; характеризується нелінійністю, дискретністю отримання освіти від одного дефіциту компетенцій до іншого. Неформальна освіта не має вікових, професійних чи інтелектуальних застережень щодо учасників, нерідко не обмежується часовими рамками, як правило, не встановлюються попередні умови для початку навчання (рівень попередньої підготовки, вікові межі тощо). У цьому секторі найчастіше застосовують інноваційні підходи, апробують новаторські методики та технології навчання, яке здійснюють не тільки професійні викладачі, але й, наприклад, колеги [1; 8, с. 44; 11, с. 34; 14; 15]. Узагальнюючи уявлення про неформальну освіту, Д.С. Зіцер визначає її як педагогічну модель, засновану не на традиційних методах навчання, а на опануванні всього через практику [5, с. 17].
Різновидом неформальної освіти спеціалісти вважають інформальну освіту. Це самостійне самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей під час повсякденної діяльності. До форм такого навчання відносять одноразові лекції, відеоурок, участь у конференціях чи з’їздах, інших професійних форумах, семінарах, тренінгах, майстер-класах тощо. Національний освітній глосарій характеризує інформальну освіту як освіту, яка зовні не організована, тобто вона неофіційна, самоорганізована освіта (самоосвіта) [8, с. 29].
Інформальна освіта — це не завжди усвідомлений та цілеспрямований процес, що триває протягом усього життя людини; це здобуття необхідних знань, умінь, навичок у формі життєвого досвіду, набуття знань дорослими людьми в процесі власної трудової діяльності, спілкування через засоби масової інформації; це освіта, яка реалізується за рахунок власної активності індивідів у насиченому культурно-освітньому середовищі, під час спілкування громадян у повсякденному житті і професійній діяльності; це індивідуальна пізнавальна діяльність, що формує систему цінностей і не має атрибутів педагогічної форми; це досвід щоденного життя, який нас чогось навчає. Саме інформальна освіта і є освітою «впродовж усього життя», тобто це безперервна освіта, яка включає всі можливі галузі знання і дає всім змогу повного розвитку особистості. В Україні інформальна освіта реалізується через засоби масової комунікації, спілкування між дорослими, на основі життєвого досвіду і обміну цікавою інформацією, шляхом відвідування установ культури і через самоосвіту [1, 10, 14, 16]. Разом з тим багато дослідників вважають інформальну освіту самостійним видом, який може конкурувати із неформальною освітою, а сучасний навчальний процес робить неформальну та інформальну освіту рівноправними учасниками процесу навчання [2]. Таким чином, в сучасному професійному розвитку спеціалісти виділяють формальну, неформальну та інформальну освіту (табл. 1)
/21_u.jpg)
Професійне навчання працівників здійснюється за денною, вечірньою, очно-заочною, дистанційною, екстернатною формою, з відривом і без відриву від виробництва та за індивідуальним навчальним планом.
Розділ ІІІ Закону «Про професійний розвиток працівників» регулює питання атестації працівників. Атестація — це процедура визначення рівня, кваліфікації знань, практичних навиків, ділових якостей працівників і встановлення їх відповідності (невідповідності) робочим місцям, посадам, які вони займають, виявлення їх потенційних можливостей. Слід звернути увагу, що в ст. 11 даного закону передбачено, що роботодавці можуть проводити атестацію працівників [13]. Даним законом передбачено, що для категорії працівників, які підлягають атестації, її умови й строки мають визначатися колективними договорами. Крім того, передбачено обов’язкову участь у роботі атестаційної комісії представника первинної профспілкової організації. Атестація працівників проводиться не частіше ніж один раз на три роки. Атестація проводиться за рішенням роботодавця, яким затверджуються положення про проведення атестації, склад атестаційної комісії, графік проведення атестації. Інформація про проведення атестації доводиться до відома працівників не пізніше ніж за два місяці до її проведення. Результати атестації працівником можуть бути оскаржені в суді.
Отже, до основних форм безперервного професійного розвитку відповідно до постанови уряду відносяться: участь у тематичних школах, семінарах, науково-практичних конференціях, конгресах, симпозіумах, з’їздах, у симуляційних тренінгах, майстер-класах, курсах з оволодіння практичними навичками, медичне стажування за межами закладу, де працює фахівець, дистанційне навчання, у тому числі з використанням електронних навчальних ресурсів, навчання на циклах тематичного удосконалення в закладах (на факультетах) післядипломної освіти тощо [11].
З січня 2020 року вимоги безперервного професійного розвитку стають обов’язковими для всіх без винятку лікарів.
Безпосередня організація професійного розвитку персоналу стає сьогодні одним із основних напрямків управління в організації. Добиватися високих результатів у своїй діяльності організації зможуть лише тоді, коли дадуть можливість своєму персоналу постійно удосконалюватись, навчатися і набувати нових знань, навичок і умінь, коли прагнення до професійного зростання стане загальним і кожен працівник зможе долучитися до цього. Адже професійний розвиток сприяє загальному, інтелектуальному і професійному зростанню людини, розширює її ерудицію і зміцнює упевненість у собі. Вважається, що професійний розвиток працівника не тільки підвищує освітню підготовку, але й призводить до збільшення рівня задоволеності працею. Саме цьому буде служити розбудована в організації система безперервного професійного зростання. Основними напрямами професійного розвитку персоналу вважаються:
- первинне навчання з урахуванням завдань і специфіки роботи організації;
- навчання з метою ліквідації розриву між вимогами робочого місця, посади і діловими якостями персоналу;
- навчання з метою підвищення загальної кваліфікації;
- навчання для роботи за новими напрямами розвитку організації;
- навчання з метою освоєння нових методів виконання трудових операцій.
З 1 січня 2020 року кожен лікар упродовж кожного року має набрати щонайменше 50 балів БПР.
Число балів, що набере лікар протягом року, залежить від участі в конкретних заходах, кожен із яких має свою бальну вагу [9].
У рік присвоєння кваліфікації в Україні нараховується 50 балів. Якщо кваліфікація присвоюється в інших країнах — 100 балів. Для підтвердження надається сертифікат або диплом. У рік захисту дисертації зараховується 50 балів — за захист в Україні та 100 балів — за захист в інших країнах. Для підтвердження необхідно надати диплом.
На циклах тематичного удосконалення в закладах (на факультетах) післядипломної освіти, у тому числі за змішаною (денною та дистанційною) формою освіти, лікар за 1 тиждень навчання може отримати 25 балів. Якщо навчання триває довше, нараховується 50 балів. Навчання на курсах стажування в закладах (на факультетах) післядипломної освіти оцінюється у 50 балів. Для підтвердження медик надає посвідчення або свідоцтво.
За таке навчання або стажування в Україні нараховуються 3 бали за день, водночас не більше 25 балів за рік до щорічного мінімуму у 50 балів. Якщо навчання або стажування відбувається в інших країнах — 5 балів за день, без обмежень щодо частки у щорічному мінімумі балів. Для підтвердження заходів в Україні лікар має надати документ про відрядження та копію наказу про зарахування на стажування. Для підтвердження заходів в інших країнах — сертифікат або диплом із програмою стажування.
За участь у науково-практичній конференції, конгресі або симпозіумі залежно від тривалості при одноденному заході в Україні зараховується 5 балів, у заході тривалістю більше двох днів — 10 балів, за стендову доповідь — 20 балів, за усну доповідь — 30 балів. Участь у заходах за кордоном оцінюється вище. Одна й та сама доповідь повторно не враховується. Участь у заході необхідно підтвердити сертифікатом або дипломом про участь. Доповідь підтверджується програмою події та/або публікацією у матеріалах заходу.
Навчаючись онлайн, лікар може отримати 1 бал за 2 години україномовних курсів або відповідно до кількості балів у сертифікаті за англомовні курси. Максимальна кількість балів за такі дистанційні курси не обмежена. Водночас кількість балів, що враховуються до обов’язкового щорічного мінімуму, не має перевищувати 15 балів для україномовних та 20 балів — для англомовних курсів. Для підтвердження лікарю необхідно надати сертифікат.
Навчання на симуляційних тренінгах або тренінгах з оволодіння практичними навичками, у тому числі під час науково-практичних конференцій, симпозіумів, з’їздів, конгресів дозволяє лікареві за одноденний захід в Україні набрати 15 балів, в інших країнах — 20 балів. За захід тривалістю більше двох днів в Україні можна отримати 25 балів, за кордоном — 30 балів. На підтвердження лікар має надати сертифікат або диплом.
Тематичне навчання (фахові школи, семінари, майстер-класи тощо) при участі в одноденному заході в Україні оцінюється у 10 балів, а в інших країнах — 15 балів, у заході тривалістю більше двох днів в Україні — 20 балів, за межами України — 25 балів. Щоб підтвердити участь, лікар має надати сертифікат або диплом.
Публікація статей в українських виданнях з імпакт-фактором1 оцінюється у 20 балів, в іноземних виданнях англійською мовою — у 30 балів. Як підтвердження надається бібліографічна довідка.
Нормативне правове поле сьогодні дозволяє кожному лікарю обирати будь-яку форму і вид вдосконалення, поєднуючи їх протягом року таким чином, щоб заробити щорічно не менше як 50 балів. А щоб збудувати власну конфігурацію навчання і удосконалення, необхідно наприкінці попереднього року створити план, скласти список необхідних вам знань і умінь, якими ви бажаєте оволодіти, тоді стане зрозуміло, де і як це можна зробити, яким способом вам вдасться реалізувати свої бажання і мрії.
З 2021 року для перевірки облікованих балів лікар має щороку до 1 березня надсилати своє портфоліо в атестаційну комісію.
Особисте освітнє портфоліо — це сукупність задокументованих відомостей щодо персональних досягнень, проходження підвищення кваліфікації, неформальної та інформальної освіти фахівців у сфері охорони здоров’я у процесі безперервного професійного розвитку.
Такими чином, у державі створена нормативно-правова база безперервного професійного розвитку медичних працівників, яка включає численні документи, що доповнюють один одного і розширюють уявлення про процеси, пов’язані з ними, і забезпечують державні гарантії для працівників. Освіта дорослих поділяється на формальну, неформальну та інформальну. І ці види навчання використовуються в повній мірі для безперервного професійного розвитку лікарів. Основними нормативно-правовими документами із безперервного розвитку в галузі медицини для лікарів є «Положення про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я», затверджене Постановою КМ України. А також Наказ МОЗ України «Про деякі питання безперервного розвитку лікарів», який впроваджує, уточнює і деталізує певні обставини, за яких це буде відбуватися.
Список литературы
1. Гусейнова Е.І., Лук’янова Ю.М. Неформальна освіта як важливий елемент безперервної освіти [Електронний ресурс]. Педагогічні науки: стратегічні напрямки реформування системи освіти. Режим доступу: http://www.rusnauka.com/11_NPE_2012/Pedagogica/4_106261.doc.htm
2. Жихорська О.В. Сутність інтеграції видів освіти у підготовці навчально-допоміжного персоналу ВНЗ. Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. 2014. № 4 (25). С. 193-199.
3. Закон України «Про вищу освіту». URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.
4. Закон України «Про освіту». URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19/page3
5. Зицер Д., Зицер Н. Азбука НО: Практическая педагогика. Санкт-Петербург: Филиал изд-ва «Просвещение», 2007. 287 с.
6. Мірошник С.І. Професійний розвиток педагога: сучасні підходи. Народна освіта. 2016. № 2 (29). URL: www.narodnaosvita.kiev.ua. Режим доступу: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=4133
7. Мошетова Л.К., Сычев Д.А., Заплатников И.Н. и др. Непрерывное профессиональное развитие врачей: факторы мотивации и экономические аспекты. РМЖ «Медицинское обозрение». 2019. № 8, 3 окт. С. 3-6.
8. Національний освітній глосарій: вища освіта. Авт.-уклад.: І.І. Бабин, Я.Я. Болюбаш, А.А. Гармаш та ін.; за ред. Д.В. Табачника і В.Г. Кременя. К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2011. 100 с.
9. Наказ МОЗ України № 446 від 22.02. 2019 р. «Про деякі питання безпервного розвитку лікарів». Режим доступу: https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-22022019-446-dejaki-pitannja-bezperervnogo-profesijnogo-rozvitku-likariv
10. Павлова О.В. Информальное образование как социокультурный феномен современности. Вестник ТОГИРРО. 2013. № 1. С. 314-316.
11. Полонский В.М. Словарь по образованию и педагогике. Москва: Высш. шк., 2004. 511 с.
12. «Про затвердження «Положення про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я». Постанова КМ України від 28 березня 2018 № 302.
13. Про професійний розвиток працівників: Закон України від 12 січня 2012 року № 4312-VI [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon0.rada. gov.ua/laws/show/4312-17.
14. Сігаєва Л.Є. Характеристика структури освіти дорослих в сучасній Україні. Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. 2011. № 59. С. 38-42.
15. Фрумина Е.Л. Непрерывное образование для педагогов: модели и особенности. В кн.: Непрерывное образование в политическом и экономическом контекстах. Отв. ред. Г.А. Ключарев. Москва: ИС РАН, 2008. С. 274-292.
16. Чекалева Н.В., Ройтблат О.В., Суртаева Н.Н. Отношение к процессу интеграции формального, неформального и информального образования взрослых [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.emissia.org/offline/2012/1755.htm