Газета «Новости медицины и фармации» №7 (725), 2020

Під державно-громадським керівництвом охороною здоров’я слід розуміти розподіл повноважень з прийняття рішень між державними органами управління і єдиною суспільною організацією лікарів, що представляє їхні корпоративні інтереси, яке відбувається за прийнятим у державі законом. У більшості країн світу держави і суспільство визнають особливий творчий характер лікарської діяльності і право лікарів на самоврядування. У світі лікарське самоврядування є одним з головних елементів суспільного життя, що торкається державно-громадського керівництва системою охорони здоров’я.

Введення в Україні лікарського самоврядування відповідає вимогам асоціації Україна — ЄС. Це відповідає засадничим основам децентралізації і разом з розвитком територіального самоврядування сприятиме розвитку ефективної системи взаємовідносин медиків із владою і суспільством на принципах і на підставі цінностей розвиненого громадянського суспільства. Для цього потрібна децентралізація управління охороною здоров’я через зміну командно-адміністративної моделі управління на суспільно-адміністративну і впровадження професійного лікарського самоврядування. Суспільству необхідно усвідомити, що всі учасники системи охорони здоров’я повинні брати участь в її управлінні та в прийнятті рішень, що торкаються медичної галузі.

Останнім часом знову підвищилась увага до лікарського самоврядування в нашій країні у зв’язку з поданням депутатами Верховної Ради нових проектів законів з цього питання, підписаних різними групами народних обранців. Це «Проект Закону про самоврядування медичних професій в Україні» за № 2445 від 14.11.2019 р., «Проект Закону про професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я» № 2445-1 від 26.11.2019 р., «Проект Закону про професійне самоврядування медичних професій в Україні» № 2445-2 від 26.11.2019 р., «Проект Закону про засади та органи медичного самоврядування в Україні» № 2445-3 від 02.12.2019 р. Тому ми вирішили звернутися до міжнародного досвіду з цього питання і розглянути його детальніше, щоб глибше розуміти, чого ми прагнемо та які наші перспективи.

Органи лікарського самоврядування діють у понад 100 країнах світу, в США — з 1847 р., Швейцарії — з 1867 р., Канаді — з 1912 р., Німеччині — з 1947 р., Туреччині — з 1973 р. Вони виконують немало з того, що в СРСР брала на себе держава [1]. В Австрії медична палата створена в 1891 р. з обов’язковим членством; у Бельгії існують паралельно асоціація медичних союзів і громадська національна рада лікарів; у Болгарії медична асоціація організована в 1901 р. з обов’язковим членством; у Хорватії разом з медичною асоціацією з 1874 р. і добровільним членством з 1995 р. працює медична палата з обов’язковим членством. Аналогічно організовано в Чехії, де з 1896 р. функціонує медична асоціація з добровільним членством і з 1991 р. — лікарська палата з обов’язковим членством. У Данії (1849), Фінляндії (1910), Норвегії (1886), Швейцарії (1901), Британії (1832) успішно працюють медичні асоціації, в яких членство є винятково добровільною справою. Цікаво відзначити, що Ізраїльська медична асоціація з добровільним членством у ній була створена ще в 1912 р., тобто за 36 років до утворення самої держави Ізраїль.

Наведені факти свідчать тільки про те, що лікарі об’єднувалися в різні часи з огляду на внутрішні переконання і професійну доцільність, а не за рішенням уряду, міністерства охорони здоров’я й інших владних структур. З одного боку, для влади такі асоціації були бажані, оскільки, об’єднавшись, лікарі виробляли єдині стратегії, єдині підходи, єдині стандарти і вирішували свої професійні проблеми. З іншого боку, об’єднання лікарів були певною силою, яка могла впливати на громадську думку та стан суспільства в цілому [2].

Потрібно зазначити, що самоврядуванню в кожній європейській країні властива своя специфіка, однакових моделей не існує. Нині лікарський громадський рух в Європі не обмежується тільки національними медичними асоціаціями і галузевими науково-практичними товариствами. Окрім традиційних товариств лікарів-фахівців існують також: Постійний комітет європейських лікарів, Європейська федерація оплачуваних лікарів, Європейський союз медичних фахівців, Постійна робоча група молодих лікарів Європи, Європейський союз лікарів загальної практики, Європейська група досліджень у загальній лікарській практиці, Європейська робоча група вільно практикуючих лікарів, Європейські асоціації з громадської охорони здоров’я, з лікарняної допомоги, із сімейної медицини і загальної лікарської практики, з оцінки медичних технологій, з медичної інформатики, з якості медичної допомоги й інші. Це свідчить про значну активність громадського руху лікарів і його впливову роль у поліпшенні здоров’я і розвитку служб охорони здоров’я [3].

На початку XX століття практично в усіх країнах Європи відбулося об’єднання різних громадських медичних організацій (лікарських палат, рад, інших) у національні медичні асоціації. Природно, їх роль значно відрізнялася від державних органів управління і стосувалася сфери громадських інтересів. Подібні організації створювалися в країнах і інших світових регіонах, але до середини ХХ століття вони існували ізольовано одна від одної. І тільки в 1947 році за ініціативою 42 медичних асоціацій, у тому числі 20 — з Європейського регіону, була заснована Всесвітня медична асоціація (ВМА), яка нині об’єднує майже 70 національних медичних асоціацій. Користуючись широкими можливостями і будучи авторитетним міжнародним органом, ВМА розроб–ляє і поширює керівництва, рекомендації та методичні матеріали з надзвичайно широкого кола питань: із медичної етики і використання людини як суб’єкта наукових медичних досліджень, щодо прав пацієнтів, догляду за пораненими і хворими під час військових конфліктів, переміщення ув’язнених і застосування до них тортур, неправильного використання лікарських препаратів, планування сім’ї, забруднення довкілля тощо.

Всі лікарські організації Європи М.М. Тищук розділяє на чотири групи залежно від особливостей організації лікарського самоврядування. Перша і друга групи — це міжнародні об’єднання національних самоврядних організацій лікарів: Лікарські палати Центральної і Східної Європи та Європейська Рада лікарських орденів. До третьої групи відносяться Балтійські країни і Великобританія, до четвертої групи — країни колишнього Радянського Союзу, які входять до Східного партнерства Європейського Союзу, крім Росії, зокрема Україна, які все ще не мають лікарського самоврядування [4].

У 1984 році практично в усіх європейських країнах громадські медичні організації провели першу нараду Європейського форуму медичних асоціацій і ВООЗ, проте офіційне проголошення цієї організації сталося в 1991 році. Завдання цього форуму:

☼ встановлення діалогу і співпраці між медичними асоціаціями і ВООЗ у справі поліпшення рівня здоров’я і розвитку охорони здоров’я в Європі;

☼ поліпшення обміну інформацією та ідеями між національними медичними організаціями, між асоціаціями і ВООЗ;

☼ інтеграція основних аспектів політики «Здоров’я для всіх» у базисну післядипломну і безперервну медичну освіту;

☼ досягнення з оголошень з основ–них стратегічних питань розвитку охорони здоров’я в регіоні [3].

Ю.М. Комаров наводить опис окремих медичних асоціацій країн світу, який ми публікуємо нижче [2]. У США професійні медичні асоціації відіграють ключову роль у лікарському самоврядуванні. Цих асоціацій досить багато, і вони підрозділяються на національні, регіональні, міські, сільські, з кожної спеціальності. Є асоціація медичних коледжів, університетська корпорація й інші. Проте найбільшою громадською медичною організацією є Американська медична асоціація (АМА), що функціонує з 1847 року. Її основними функціями є:

☼ забезпечення високого рівня професіоналізму в медицині;

☼ захист прав та інтересів лікарів — членів АМА;

☼ захист інтересів пацієнтів при громадських дебатах і в громадських процесах;

☼ вплив на прийняття, відгук і внесення поправок в закони, що регулюють медичну діяльність або відносяться до суміжних сфер;

☼ формування політики в галузі медичного об’єднання на всіх рівнях, включаючи безперервну медичну освіту;

☼ визначальний вплив на процеси ліцензування, реєстрації і перереєстрації;

☼ встановлення стандартів для лікарів у медичній освіті, медичній практиці та медичній етиці;

☼ формування етичної політики в країні.

АМА періодично встановлює і публікує директорію лікарських спеціальностей, а в США їх усього 21, з детальним описом «портрета» кожної спеціальності, вимог, що пред’являються, навичок, умінь, стандартів тощо. АМА видає достатній об’єм медичної інформації (близько 150 професійних медичних видань), зокрема всесвітньо відомий і дуже престижний щотижневий «Журнал Американської медичної асоціації» (JAMA). Журнал має клініко-епідеміологічну спрямованість, і відбір публікацій в нього досить жорсткий і багаторівневий. До складу АМА входить Рада з етики і правових питань, Рада з медичної освіти, що впливає на 125 американських і 16 канадських вищих медичних навчальних закладів, Комітет з акредитації медичних установ, який працює в тісному контакті з Об’єднаною комісією з акредитації медичних установ у Чикаго (Joint Commission on Health Accreditation), та інші. Фінансування роботи АМА здійснюється за рахунок членських внесків (кожен лікар платить щорічно понад 400 доларів), доходів від акредитації і ліцензування, видавничої й іншої діяльності. Це одна з економічно наймогутніших і впливовіших організацій у Сполучених Штатах Америки й у світі.

Британська медична асоціація (БМА) заснована в 1832 році. Вона об’єднує понад 118 тисяч лікарів, зокрема лікарів-пенсіонерів, і має постійний персонал як у головній організації, так і в регіональних відділеннях у кількості 648 чоловік, у тому числі 22 лікарі. Мета діяльності БМА полягає в сприянні розвитку медичних і суміжних наук, захисту честі й інтересів представників медичних професій. Основ–ними напрямами діяльності БМА є:

☼ рада членам БМА і учасникам переговорних процесів про об’єми, якість і рівень медичної допомоги;

☼ рада і рекомендації членам БМА з усіх аспектів, пов’язаних з медичною практикою;

☼ публікація медичних видань (близько 40 журналів, газет і бюлетенів) і доведення їх до членів БМА і суспільства;

☼ підготовка різних заходів і звітів по проблемах громадської охорони здоров’я;

☼ забезпечення роботи медичної бібліотеки БМА, що налічує понад 50 тисяч книг і 1200 найменувань періодичних медичних видань.

У структурі БМА виділено комітети і секції. Комітет із загальної лікарської практики збирається щомісячно, інші — комітет консультантів, комітет з етики, комітет молодих лікарняних лікарів, комітет лікарів громадської охорони здоров’я, комітет медичних студентів, комітет учених-медиків — збираються щокварталу і щорічно проводять конференції протягом одного чи двох днів. Окрім цих комітетів, є секції з політики здоров’я й охорони здоров’я, зі стандартів медичної освіти, зі зв’язків з Національною службою охорони здоров’я, тобто з Мінохоронздоров’я і іншими державними структурами, з наукових і етичних проблем, з міжнародних відносин, із громадських зв’язків. Найвищий орган БМА — її рада — збирається 5 разів на рік, спостережний комітет — 6 разів на рік, крім того, щорічно проводиться конференція представників. БМА консультує уряд і отримує звідти пропозиції, заявки і консультації, має своїх представників в експертних комітетах при уряді, веде регулярні діалоги з іншими організаціями, відстоюючи професійні інтереси своїх членів, бере участь у роботі Ради системи медико-соціального страхування, в роботі спостережних і інших рад різних організацій.

Німецька медична асоціація, оскільки вона одночасно є Німецькою лікарською палатою, має специфічну структуру, пов’язану з федеральним облаштуванням Німеччини. На початку 1873 року був створений Німецький лікарський союз, який в 1947 році був перетворений у Німецьку медичну асоціацію або Німецьку лікарську палату (НМА — НЛП). Членство в НЛП є обов’язковим, вона об’єднує майже 358 тисяч лікарів, зокрема: 54 тисячі лікарів загальної практики, 66 тисяч лікарів стаціонарів, 151 тисячу лікарів-фахівців, 19 тисяч молодших лікарняних лікарів. НМА є робочим органом лікарських палат федеральних земель, які є самоврядними і ніяк не залежать від уряду, причому, як відзначалося, членство в земельних палатах (і, відповідно, в НМА) є обов’язковим, а членство в земельних асоціаціях — добровільним. Правління земельної лікарської палати обирається кожні 4 роки і складається з президента, віце-президента, двох асистентів і різного числа засідателів. Правління керує справами палати, призначає на посаду головного керівника справами палати, представляє інтереси палати і її членів в зовнішньому середовищі. Стаючи обов’язковим членом земельної палати, кожен лікар зобов’язаний дотримуватися пропонованого цією земельною палатою професійного права. Порушення професійного лікарського обов’язку переслідуються згідно із законом про осудність представників медичних професій. І що цікаво, професійні суди влаштовуються при штатних, тобто адміністративних судах, якими керують судді, а лікарі виступають в ролі засідателів професійного суду і експертів. Отже, земельні лікарські палати здійснюють контроль за професійною поведінкою і дотриманням лікарської етики і проводять розслідування лікарських помилок і посадових злочинів лікарів. Нагляд за діяльністю земельних лікарських палат знаходиться в компетенції відповідних земельних міністерств. Земельні лікарські палати засновують екзаменаційні комісії, комісії з підвищення кваліфікації, погоджувальні комісії для вирішення спірних питань між лікарями, між лікарями і третіми особами. Земельні лікарські палати регулюють підготовку фахівців і для підвищення рівня професійних знань лікарів направляють їх в академії удосконалення лікарів, що добре зарекомендували себе. При всіх земельних палатах створено установи соціального забезпечення лікарів і членів їх сімей, пенсійного забезпечення лікарів, а також установи їх постачання. Земельні лікарські палати організовують медичне інформування населення, використовуючи для цього засоби масової інформації і регіональні проекти щодо зміцнення здоров’я, здійснюють підтримку загальнолікарських практик, служб швидкої медичної допомоги тощо. Федеральна лікарська палата на відміну від земельних лікарських палат не є корпорацією громадського права і виникла для забезпечення робочої співдружності земельних лікарських палат, для систематичного обміну досвідом між ними, узгодження і координації спільних цілей і дій. Завданнями НМА є:

☼ зміцнення духу товариства серед лікарів і медичних організацій;

☼ розширення зв’язків і контактів між палатами земель;

☼ організація інформаційного забезпечення по всіх аспектах лікарської діяльності;

☼ координація і впорядкування правил професійної поведінки, досягнення по можливості єдиних принципів регулювання професійних обов’язків і професійної діяльності;

☼ сприяння підвищенню рівня професійних знань лікарів шляхом підвищення кваліфікації, удосконалення, спеціалізації і безперервної медичної освіти;

☼ захист прав і інтересів лікарів у випадках, що не суперечать земельному законодавству, або тих, що виходять за межі компетенції;

☼ проведення конференцій і нарад для широкого громадського обговорення актуальних проблем охорони здоров’я;

☼ підтримка контактів з науковими і зарубіжними медичними асоціа–ціями.

Крім того, НМА забезпечує підтримку високих професійних і етичних стандартів, бере участь в розвитку ініціатив у сфері охорони здоров’я на місцевому, федеральному і міжнародному рівнях, в організації конференцій з профілактичної медицини, впливу середовища на здоров’я й інших актуальних питань надає допомогу і підтримку лікарям приватного сектора при укладанні ними договорів зі службами охорони здоров’я на оплату їх праці. НМА консультує німецький парламент і уряд з питань охорони здоров’я, соціальної політики, освіти лікарів. До речі, аналогічним чином земельні лікарські палати консультують уряди земель. НМА бере участь в роботі урядових комітетів і комісій, є представником у щорічному національному консультаційному комітеті з охорони здоров’я у роботі органів охорони здоров’я і соціального забезпечення. У завдання НМА входять також функції контролю за лікарським ринком і побічною дією ліків.

НМА здійснює представництво та захист інтересів лікарів на національному і міжнародному рівнях і контролює виконання рішень Ради НМА. Верховним органом НМА — НВП є національний з’їзд лікарів, який уперше відбувся у Вісбадені (1873), а з 1955 року скликається щорічно. З’їзд обирає строком на 4 роки президента, двох віце-президентів і двох представників лікарів у правління федеральної лікарської палати, до складу якої також входять президенти усіх земельних лікарських палат. При правлінні федеральної лікарської палати функціонує управління справами. Президія німецького з’їзду лікарів надає підтримку правлінню федеральної лікарської палати при підготовці чергового німецького з’їзду лікарів і консультує з найважливіших питань у сфері політики охорони здоров’я, в соціальній і професійній сферах. Вона складається з представників професійних лікарських організацій, діячів медичної науки й охорони здоров’я. Для здійснення основ–них завдань при федеральній лікарській –палаті — НМА функціонують спеціальні комітети, секції, постійні конференції, а також Німецький сенат з підвищення рівня професійних знань лікарів, Німецька академія загальної медицини, Німецька академія галузевої медицини і наукова рада.

До складу НМА-палати входять етичний комітет і комісія з біоетики, створена в 1995 році (відповідні комітети є при кожній земельній лікарській палаті), комісія з ліків, комітет з медичних і юридичних справ, комітет з розвитку охорони здоров’я і соціально-економічної політики, відділ преси і зовнішніх зносин, а також секції: з політики і стратегії в галузі охорони здоров’я; медичної освіти і післядипломного удосконалення; медичної науки; професійної лікарської діяльності; контролю і забезпечення якості медичної допомоги; зв’язків із громадськістю; професійної дисципліни — при земельних лікарських палатах; розвитку громадської охорони здоров’я; підтримки і зміцнення здоров’я і профілактики; забезпечення зарплати лікарів.

Німецька медична асоціація не є профспілкою, не підміняє її і не закликає до страйків. Проте вона залучена до переговорів з адміністративними органами про деталі оплати праці лікарів приватного сектора, з пенсійними фондами і лікарняними касами з питань оплати медичної експертизи, а також про оплату цивільним лікарям спеціального лікування військовослужбовців і про компенсації медичним експертам і свідкам у суді. НМА щотижня публікує «Лікарський листок», а земельні лікарські палати випускають свої власні журнали. Щорічно публікується доповідь про виконану роботу, видаються й інші матеріали з різних політичних, соціально-економічних, медичних, етичних і інформаційних проблем. НМА не має бібліотеки. Фінансування в цілому НМА, тобто федеральної і земельних лікарських палат, здійснюється за рахунок членських внесків. Практично в усіх країнах лікарі — члени професійних асоціацій (лікарських палат) отримують періодичні професійні медичні інформаційні видання (газети, журнали, бюлетені) безкоштовно.

У Польщі лікарі і стоматологи діють спільно (у багатьох країнах світу стоматологи не відносяться до лікарів) і об’єднані в Польську палату лікарів і стоматологів: створена в 1892 році, потім у 1952 р. вона була розпущена і знову організована зовсім нещодавно — в 1989 році. Палата має постійний персонал у кількості 50 чоловік. Членство в палаті обов’язкове, і тому всі 150 тисяч лікарів і стоматологів є членами цієї палати, а точніше — її 23 відділень — регіональних палат. Найвищим органом є генеральна асамблея, що проводиться 1 раз на 4 роки, а для регіональних палат — щорічні регіональні асамблеї. У період між асамблеями усю діяльність здійснює Вища медична рада і регіональні медичні ради відповідно. Вища медична рада збирається кожні 2 місяці, а її президія — кожні 2 тижні.

Вища медична рада представляє інтереси медичних професій у парламенті і в уряді, а регіональні медичні ради — на регіональному рівні. Польська палата лікарів і стоматологів є самоврядною по усіх аспектах медичної діяльності громадською організацією і виконує такі завдання:

☼ забезпечення і підтримка високих стандартів рівня і якості медичної допомоги і медичних служб;

☼ установка етичних і деонтологічних принципів у медицині, прийняття і виконання етичного кодексу лікарів і стоматологів;

☼ забезпечення інтегральності в лікарському співтоваристві, організація інформаційної взаємодії;

☼ представлення інтересів в зовнішньому середовищі та захист прав лікарів і стоматологів;

☼ участь у підготовці й обговоренні законодавчих актів в галузі охорони здоров’я і в суміжних сферах;

☼ розробка керівництв, посібників і інших методичних матеріалів за якістю медичної допомоги для медичних шкіл і служб охорони здоров’я;

☼ підвищення рівня знань лікарів і стоматологів, підтримка безперервної медичної освіти;

☼ співпраця з науковими товариствами і медичними навчальними центрами в Польщі і за її межами.

Основними напрямами і видами діяльності Польської палати лікарів і стоматологів є:

☼ участь у формуванні політики в галузі охорони здоров’я, стратегії його розвитку, в підготовці і реалізації реформ охорони здоров’я;

☼ внесення пропозицій і резолюцій на Генеральну асамблею лікарів і стомато–логів;

☼ консультування в процесі підготовки і обговорення законодавчих актів в галузі охорони здоров’я і в суміжних галузях;

☼ захист інтересів і прав польських лікарів і стоматологів, особливо затребуваний у складний перехідний період;

☼ надання матеріальної допомоги лікарям і їх сім’ям;

☼ підтримка самостійних медичних установ;

☼ організація ліцензування лікарської і стоматологічної діяльності, видача і підтвердження ліцензій, ведення реєстру лікарів і стоматологів.

Усе це здійснюється регіональними палатами за єдиними розробленими на верхньому рівні програмами і критеріями:

☼ вплив на призначення керівників органів і установ охорони здоров’я і регіональних палат за допомогою відкритої конкурсної системи із спеціальною комісією;

☼ участь в екзаменаційних комісіях, що надають звання фахівця;

☼ розгляд випадків неправильної етичної і професійної поведінки лікарів і стоматологів і ухвалення відпо–відних рішень, оскільки Польська палата лікарів і стоматологів має право на заборону медичної діяльності в країні;

☼ зміцнення зв’язків із зарубіжними медичними асоціаціями.

До складу Польської палати лікарів і стоматологів входять 15 комітетів, керованих членами Вищої медичної ради, у тому числі за законодавством, бюджетом і фінансами, приватною медичною практикою, безперервною медичною освітою, медичною етикою, фармакотерапією, стоматологією, працею, зайнятістю і оплатою праці, міжнародними відносинами, лікарями-пенсіонерами, зарубіжними лікарями в Польщі. Крім того, є Організаційний комітет Вищої медичної ради, Комітет з планування і організації Генеральної асамблеї, Комітет президентів регіональних палат. Тільки один Комітет з міжнародної співпраці налічує 35 членів, включаючи радників, експертів та ін. До складу Польської палати лікарів і стоматологів входить також Національний центр співпраці з польськими медичними суспільствами за кордоном, який організовує зустрічі лікарів і їх сімей в Польщі, проводить конференції в Польщі і за кордоном, направляє за рубіж медичне устаткування і медикаменти, надає допомогу в отриманні наукових, міжнародних і післядипломних стипендій. Польська палата лікарів і стоматологів видає щомісячну «Лікарську газету», а регіональні палати видають свої журнали і бюлетені. Усі ці видання поширюються серед членів палати безкоштовно. Діяльність Польської палати лікарів і стоматологів здійснюється відповідно до прийнятого 17 травня 1989 р. закону про лікарську палату, в якому міститься 71 стаття, об’єднані в 9 розділів.

У Словенії медична асоціація існує у вигляді Медичної палати, яка була організована зовсім недавно — в 1992 році. Членство в Медичній палаті Словенії обов’язкове. Найвищим органом є асамблея, що проводиться 1 раз в 2 роки, а керує діяльністю палати її рада, яка збирається 2 рази в місяць. У палаті на постійній щоденній основі працюють 30 чоловік персоналу. Медична палата Словенії була створена для захисту і представлення професійних інтересів лікарів, підтримки їх високого авторитету і репутації, забезпечення високих стандартів спеціальної освіти, без–перервного під–вищення професійного рівня і якості медичної допомоги, усунення перешкод для здійснення лікарями приватної медичної практики. До завдань Медичної палати Словенії належить:

☼ розробка і виконання медико-етичного і деонтологічного кодексу, моніторинг поведінки лікарів і вжиття необхідних заходів щодо порушників цього кодексу;

☼ ведення реєстрації членів па–лати і складання спеціальних карт;

☼ видача і продовження ліцензій лікарям на самостійну роботу;

☼ участь у розвитку додипломної медичної освіти;

☼ планування, управління і конт–роль за обов’язковим післядипломним дворічним навчанням, спеціалізацією й іншими видами післядипломної професійної освіти і за складанням відповідних іспитів;

☼ організація професійних семінарів, конференцій, інших заходів;

☼ професійний аудит і оцінка кожного лікаря, який практикує в Сло–венії;

☼ участь у підготовці законів, складанні планів і програм розвитку охорони здоров’я;

☼ визначення оплати праці лікарів і участь в угоді про вартість медичних послуг;

☼ захист інтересів лікарів при здійсненні їх контрактів з органами медичного страхування;

☼ участь у переговорах з укладення колективних контрактів і угод від імені приватних лікарів і таким чином вплив на них;

☼ забезпечення юридичної підтримки і консультування при скаргах пацієнтів і вимогах компенсації;

☼ створення спеціального соціального фонду для допомоги членам асоціації і їх сім’ям;

☼ стеження за потребами лікарів і надання допомоги їм при пошуку роботи;

☼ організація заміни практикуючих лікарів членами асоціації на період їх відсутності з різних причин;

☼ публікація і видання матеріалів про діяльність асоціації, випуск без–коштовного для членів асоціації медичного журналу, публікація книг і інших матеріалів;

☼ сприяння тісній взаємодії членів асоціації і арбітраж у різних спорах і розбіжностях;

☼ заохочення і стимулювання культурної і соціальної діяльності членів асоціації, організація спортивних, культурних і інших соціальних подій і заходів;

☼ стеження за результатами застосування альтернативних методів лікування і перешкода забороненій і неприйнятній медичній практиці;

☼ організація постійної консультативної допомоги членам асоціації;

☼ рішення інших завдань, що не суперечать законодавчим нормам і правилам.

Зазначені завдання ніяк не перетинаються з тими функціями, які в Словенії виконує профспілка. До складу Медичної палати входить низка комітетів і інших підрозділів, серед них можна виділити такі:

☼ спостережний комітет;

☼ комітет первинної медичної допомоги і загальнолікарської прак–тики;

☼ комітет стаціонарної медичної допомоги;

☼ комітет стоматологічної допо–моги;

☼ комітет з етики і законодавства;

☼ соціально-економічний комітет;

☼ комітет з приватної медичної практики;

☼ комітет з громадських зв’язків.

Крім того, в Медичній палаті є комісія з підтримки лікарів, рада з організаційних утворень, арбітражний суд, адвокатура. Асоціація консультується урядом і консультує уряд, бере участь в роботі відповідних урядових комітетів і комісій, веде регулярний діалог з іншими організаціями, бере участь в роботі ради національної системи медичного страхування, є представником у радах і керівних органах інших організацій. Асоціація видає щомісячний медичний журнал, має бібліотеку для членів асоціації, в її розпорядженні усі сучасні технічні можливості. Медична палата Словенії працює в тісній співдружності з медичною наукою і, передусім, з Націо–нальним інститутом охорони здоров’я, особливо з розвитку ініціатив в галузі вдосконалення охорони здоров’я в країні.

Норвезька медична асоціація (НМА) вирішує питання про професійну компетенцію лікарів і на бюджетні кошти, що виділяються їй цільовим призначенням урядом, направляє лікарів на підвищення кваліфікації або удосконалення туди, де створені для цього найкращі умови. НМА є власником великої ділянки землі в Осло, на якій побудований готель, що належить асоціації, в якому проходять великі заходи НМА і який приносить достатній доход асоціації.

На пострадянському просторі у системах охорони здоров’я низки країн вже визріло розуміння необхідності впровадження лікарського самоврядування. Парламент Молдови, адаптуючи своє законодавство до європейського, розглядає окремий законопроект про запровадження лікарського самоврядування. Росія і Казахстан пішли шляхом утворення національних медичних палат з функціями лікарського самоврядування. У Грузії, Узбекистані та Вірменії національним лікарським товариствам передано низку повноважень і функцій щодо ведення післядипломної освіти лікарів, широкої участі спільно з міністерством охорони здоров’я в управлінні медичною галуззю [5].

У меморандумі 7-го симпозіуму медичних палат країн Центральної і Східної Європи, що відбувався в чеському містечку Крумлов 27 травня 2000 року, відзначалося, що завдання лікарських палат є двосторонніми. З одного боку, вони гарантують суспільству високі медичні й етичні стандарти надання медичної допомоги, а з іншого — вони забезпечують лікарському співтовариству його демократичне представництво в адміністрації, громадському і політичному житті країни. Лікарські палати є узаконеними органами, що забезпечують у певних межах суверенні права, а також сприяють регіоналізації і децентралізації державної влади і адміністративних функцій. Медичні асоціації або лікарські палати виконують, головним чином, громадські функції, і членство в них є обов’язковим. Закони про лікарські палати визначають їх завдання, демократичну структуру, їх робочі органи і основні процедури [3].

Здатність до самоорганізації і само–допомоги для цивілізованого суспільства є політичною проблемою, від рішення якої залежить форма народовладдя. У зв’язку з цим здатність громадян до самоорганізації є одним із важливих політичних завдань держави.

На сьогодні самоврядні лікарські організації є у багатьох країнах світу — у США, країнах Західної і Східної Європи. Діяльність таких організацій регламентується спеціальними законами. Основним завданням національних лікарських організацій є формування в лікарському співтоваристві і суспільстві в цілому таких цивільно-правових стосунків, згідно з якими лікар несе персональну юридичну і фінансову відповідальність за результати своєї діяльності перед національною медичною організацією, а медична організація за результати діяльності лікаря — перед пацієнтами і державою. Без сумніву, можливість розвитку лікарського самоврядування є дуже актуальною темою для України.