Газета «Новости медицины и фармации» №3 (715), 2020
Вернуться к номеру
Нові можливості сучасного менеджменту мікроальбумінурії в пацієнтів з артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом на основі даних дослідження PAIT
Авторы: Несукай Є.Г., проф., д.м.н.
ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України», м. Київ, Україна
Рубрики: Кардиология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Як відомо, альбумінурія є раннім маркером захворювання нирок, а зменшення альбумінурії призводить до зменшення серцево-судинних і ниркових ускладнень. Саме тому багато сучасних досліджень спрямовані на вивчення поширеності альбумінурії і можливостей впливу на неї різних видів медикаментозної терапії. Одним з найбільших досліджень, присвячених проблемі альбумінурії в пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) і супутнім цукровим діабетом (ЦД), що проведені протягом останніх 2 років, є обсерваційне (спостережне) дослідження PAIT.
Дослідження PAIT було проведене в 105 амбулаторних відділеннях установ первинної медичної допомоги в Туреччині [1]. У ньому були задіяні пацієнти, які регулярно відвідували або вузького спеціаліста, або лікаря сімейної практики. Альбумінурію оцінювали в ранковій порції сечі як співвідношення альбуміну/креатиніну, використовуючи аналізатор пристрою Multistix-Clinitek (Siemens), Це співвідношення має високу кореляцію з 24-годинною екскрецією альбуміну із сечею. Мікроальбумінурію визначали як втрату 3,4–33,9 мг альбуміну/ммоль креатиніну, а макроальбумінурію — як втрату > 33,9 мг альбуміну/ммоль креатиніну. Наявність ЦД оцінювали на підставі документально підтвердженої концентрації глюкози в крові або за наявності використання антидіабетичних препаратів, у той час як АГ визначали шляхом вимірювання артеріального тиску й за наявністю поточного антигіпертензивного лікування.
В опитування були включені 1708 осіб, серед яких поширеність ЦД 2-го типу становила 87,6 %. Альбумінурія виявлена в 52,0 % пацієнтів. Мікроальбумінурія — у 43,2 % і макроальбумінурія — у 8,8 %, незважаючи на лікування різними комбінаціями блокаторів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) і блокаторів кальцієвих каналів (БКК).
Артеріальний тиск контролювали 37,0 %, а ЦД — 56,7 % обстежених. Ризик виникнення альбумінурії був значно вищим у пацієнтів із неконтрольованим діабетом (р < 0,001) та артеріальним тиском (р = 0,009).
Метою подальшого дослідження на підставі аналізу вищезазначених спостережень було оцінити зміни числа пацієнтів з альбумінурією після 6 місяців лікування попередньою комбінованою терапією і порівняти специфічні ефекти різних методів лікування [2].
У продовженні дослідження PAIT була проведена оцінка змін поширеності альбумінурії в пацієнтів з АГ і ЦД, які отримували кілька різних комбінацій блокаторів РААС із БКК. Результати цього дослідження були оприлюднені в січні 2020 року [2].
Для цього були проаналізовані дані 668 випадково вибраних пацієнтів із дослідження PАIT (середній вік 60,4 ± 10,2 року, 38 % — чоловіки), з альбумінурією і без неї, які протягом 6 місяців отримували терапію таким препаратами: амлодипін + валсартан, амлодипін + периндоприл, лерканідипін + еналаприл, верапаміл + трандолаприл, нітрендипін + еналаприл і фелодипін + раміприл. Альбумінурія оцінювалась і визначалась за методикою, наведеною вище. Артеріальний тиск вимірювали за допомогою сертифікованого цифрового пристрою.
Наводимо основні результати цього аналізу.
На початку спостереження альбумінурія була наявна в 310 осіб (46,4 %) (мікроальбумінурія — у 263 (84,8 %), макроальбумінурія — у 15,2 %), а нормоальбумінурія — у 358 (53,6 %). Через 6 місяців кількість осіб з альбумінурією значно знизилася (p < 0,01) — на 23,5 % (мікроальбумінурія — 23,9 %, р < 0,01; макроальбумінурія — 21,3 %). Динаміка поширеності альбумінурії наведена на рис. 1.
/7_m.jpg)
Кількість осіб з мікроальбумінурією зменшувалась при всіх видах лікування: амлодипін + валсартан — 15,6 %, амлодипін + периндоприл — 11,8 %, лерканідипін + еналаприл — 41,3 % і верапаміл + трандолаприл — 19,2 %. Дані пацієнтів із груп «нітрендипін + еналаприл» і «фелодипін + раміприл» не аналізувались через незначну кількість осіб. Кількість пацієнтів з нормоальбумінурією була значно вищою (р < 0,01) в групі «лерканідипін + еналаприл» порівняно із будь-якими іншими видами лікування (рис. 2).
/7_m2.jpg)
Артеріальний тиск вірогідно знижувався на фоні лікування (р < 0,01) порівняно з початковими цифрами однаково в усіх групах.
Отже, отримані результати надають додаткові докази антипротеїнуричної та антигіпертензивної ефективності комбінації блокаторів РААС і БКК у хворих на АГ і ЦД з ознаками хронічної хвороби нирок (ХХН).
Низька поширеність пацієнтів з мікроальбумінурією, що спостерігалась у групі терапії лерканідипіном з еналаприлом, порівняно з іншими комбінаціями заслуговує на деякі коментарі. Хоча роль блокаторів РААС як препаратів першої лінії лікування хворих із ХХН добре встановлена, щодо нефропротекторної ефективності БКК, як дигідропіридинів, так і препаратів недигідропіридинового ряду, існують суперечливі дані. Дигідропіридинові БКК — це високогетерогенний клас лікарських засобів завдяки різному впливу на певні підтипи кальцієвих каналів (L, T, N). Класичні БКК, такі як ніфедипін, нітрендипін, фелодипін і амлодипін, інгібують переважно кальцієві канали типу L. Ці препарати індукують системну дилатацію артерій і зниження артеріального тиску. Однак на нирковому рівні вони розширюють переважно аферентну ниркову артерію, що пов’язано із значною поширеністю кальцієвих каналів L-типу в цій артерії. Нові дигідропіридинові БКК, такі як манідипін, бенідипін і лерканідипін, блокують не тільки кальцієві канали типу L, але й кальцієві канали типу N, локалізовані в нирковій еферентній артерії. Тому, на відміну від класичних дигідропіридинів, нові представники цього класу препаратів розширюють як аферентні, так і еферентні ниркові артеріоли, що дозволяє уникнути підвищення інтрагломерулярного тиску. Автори дослідження PAIT вважають, що саме через різну спорідненість старих і більш нових БКК до певних типів кальцієвих каналів амлодипін у поєднанні як із валсартаном, так і з периндоприлом зменшував частку пацієнтів з мікроальбумінурією, значно менше, ніж комбінація лерканідипіну з еналаприлом.
Результати дослідження PAIT дозволили авторам зробити такий висновок: «антигіпертензивна терапія зменшує поширеність суб’єктів з альбумінурією, виявляючи значну різницю між різними комбінаціями лікарських засобів. Отримані результати свідчать на користь застосування нових блокаторів кальцієвих каналів дигідропіридинового ряду, таких як лерканідипін, у поєднанні з інгібіторами РААС для контролю альбумінурії в пацієнтів із цукровим діабетом».
Список литературы
1. Fici F., Bakir E.A., Beyazc S. et al. PAIT-survey — prevalence of albuminuria in patients with diabetes and hypertension in Turkey. Primary Care Diabetes. 2018. 12. 558-64.
2. Fici F. et al. PAIT-Survey Follow-Up: Changes in Albuminuria in Hypertensive Diabetic Patients with Mild-Moderate Chronic Kidney Disease. High Blood Press Cardiovasc. Prev. 2020 Feb. 27(1). 43-49. doi: 10.1007/s40292-020-00358-1. Epub 2020 Jan 9.