Газета «Новости медицины и фармации» №15, 16 (710, 712), 2019

Шукаючи відповідь на запитання, винесене в заголовок статті, хочемо зауважити, що першим і головним гальмом запровадження медичного страхування в Україні є відсутність конкретних законодавчо-правових актів, зокрема, закону про загальнообов’язкове державне медичне страхування.

Не підлягає сумніву той факт, що для підвищення життєвого рівня населення окрім численних соціально-економічних заходів насамперед необхідно оживити економіку держави, яка зараз перебуває у критичному стані. З метою доведення народного господарства до відповідного рівня потрібні фізично і психологічно здорові фахівці різних рівнів та створення необхідних умов для їх діяльності. Здоровий глузд підказує, що сьогодні ми повин–ні розраховувати на ту частину працездатних людей, яких доля не закинула за кордон віддавати свій труд, знання, а часто і здоров’я, як людей іншого сорту.

На превеликий жаль, внаслідок бурхливих історичних та безконтрольних соціально-економічних змін за останні десятиріччя охорона здоров’я України перейшла в так званий гібридний стан. Є очевидним, що такою невизначеною вона залишатись далі не може. Але, на жаль, розпочате реформування з його експериментами та необдуманими кроками привело до значного погіршення гуманних принципів охорони здоров’я та недоступності лікування незахищених верств населення. Передчасна приватизація окремих медичних закладів із переходом до ринкових відносин та поява численних дорогих діагностичних центрів сприяють переходу до загальної платної медицини, доступної тільки невеликій частині наших громадян. Таким чином, усі спроби реформування вітчизняної медицини, очікуваного мільйонами наших співвітчизників, на цей час не дали позитивного ефекту. Рівень здоров’я нації залишається низьким, значно знизився рівень народжуваності, зросла смертність, що негативно позначилось на демографічних показниках, погіршився санітарно-епідеміологічний стан. Для багатьох людей лікування через його високу вартість стало недоступним. Про ці факти та різні організаційні недоліки з рекомендаціями щодо виходу зі складної ситуації пишуть відомі вчені Національної академії наук України, Академії медичних наук і професори у своїх численних публікаціях у центральних виданнях.

Навіть неповний аналіз сучасного стану вітчизняної медицини та принципів організації охорони здоров’я свідчить про те, що 49-та стаття Конституції України про безкоштовне надання лікувальної допомоги населенню залишилася тільки в пам’яті громадян середнього та головним чином похилого віку. Доводиться констатувати, що через різні обставини держава зараз не спроможна забезпечити населенню безкоштовність діагностичної та лікувальної допомоги. Цим скористалася окрема категорія людей, які вважали, що в демократичних умовах дозволено все, що не заборонено законом. Своєю діяльністю вони створили умови для лікування тільки матеріально спроможних хворих, а для основної маси малозабезпечених співвітчизників це стало тільки мрією.

Для коригування даної ситуації в умовах реформування медичної галузі безальтернативним є перехід до обов’язкового державного медичного страхування, підготовку до запровадження якого потрібно розпочати терміново. Перехід до страхової медицини стане величезною історичною подією нашої охорони здоров’я ХХІ століття по виведенню народного здоров’я з колапсу. Це врівноважить ідео–логічні суперечності між державною і приватною медициною та цілком змінить підхід до надання людям лікувальної допомоги.

Не секрет, що при сучасній неодно–значній ситуації в лікувально-діагностичній галузі одним розчерком пера ввести обов’язкове медичне страхування практично неможливо — як з матеріальних, так і з морально-психологічних причин. Незважаючи на існуючі об’єктивні перепони в здійсненні переходу до страхової медицини, хочемо підкреслити, що цей крок вигідний державі, тому що для підвищення рівня економіки, окрім інвестицій, потрібні здорові спеціалісти. Вигідно це і громадянам, які тільки здоровими можуть виконувати свою місію в усіх сферах економічного розвитку. Страхові органи також матеріально зацікавлені у введенні державного медичного страхування, тому що якісне лікування хворих за протоколами значно знижує їх матеріальні витрати. Таким чином, потрібно максимально скоротити терміни введення загального медичного страхування, не відкладаючи цей процес на невизначене майбутнє.

З метою ефективного прискорення цієї життєво важливої для населення справи при неможливості її одноразового здійснення було б раціонально розмежу–вати її на три етапи, створивши до цього відповідний страховий фонд. На першому етапі страхування, на якому ще не пов–ною мірою вистачає фінансових ресурсів, оплата потрібного лікування з коштів фонду здійснюється в межах 50 відсотків. На другому етапі, коли надходження до страхового фонду збільшаться, оплата лікування стає можливою на рівні 75 відсотків. На третьому, заключному етапі, коли страховий фонд уже досяг повної регулярної забезпеченості фінансовими надходженнями, створюється можливість 100-відсоткової оплати лікування застрахованих осіб. Уточнимо, що на першому етапі застраховані отримують страховий поліс білого кольору, на другому — синього і на третьому — зеленого. Тривалість кожного етапу, звісно, передбачити неможливо, вона залежатиме від організаційних обставин, але в першу чергу — від зацікавленості вищого керівництва та участі в процесі суспільства.

На наш погляд, запропонована етапність уведення страхової системи буде сприяти прискоренню даного процесу взагалі.

Очікуване оздоровлення наших співвітчизників повинно стати пріоритетним питанням медичної реформи. Звичайно, що перехід на обов’язкове страхування здоров’я без великих коштів неможливий, але все ж таки необхідно знайти фінансові ресурси у прискореному режимі. Так, після прийняття Верховною Радою закону України про державний бюджет на 2020 рік профільному комітету слід звернути увагу на цю життєво важливу проблему та невідкладно ініціювати прий–няття закону про страхову медицину.

Вважаємо, що фінансове наповнення страхового фонду повинно здійснюватись прозоро і під ретельним контролем із таких можливих джерел.

1. Основним донором створеного страхового фонду повинна стати держава, яка із мільярдних бюджетних асигнувань на кожен фінансовий рік залишок коштів після виділення субвенцій на реалізацію раніше прийнятих програм оздоровлення, замість їх дроблення по регіонах, направить у страховий фонд.
2. Всі офіційні роботодавці поповнюють страховий фонд 5 відсотками від заробітної плати своїх працівників.
3. Наші співвітчизники, яких доля примусила виїхати працювати за кордон, добровільно можуть стати акціонерами страхового фонду і при його ефективній роботі згодом отримувати відповідні дивіденди.
4. Після завершення процесу децентралізації об’єднані територіальні громади самостійно власним рішенням фінансово –підтримують страховий фонд із позабюд–жетних надходжень.
5. Поступовий вихід економіки із тіні дає можливість збільшення фінансових надходжень у страховий фонд із податків на заробітну плату фізичних осіб.
6. Численні приватні лікувально-діагностичні заклади й аптеки певний процент своїх прибутків можуть регулярно вносити в той же фонд.
7. Допускаємо, що громадяни країни з високим рівнем матеріальних прибутків, які інвестують фінанси в народне господарство, частину цих коштів будуть переказувати у страховий фонд.
8. Медичний страховий фонд може також поповнюватись з доброчинних джерел заможних людей — постійно або одноразово.
9. Працюючі особи після отримання страхового полісу регулярно здійснюватимуть свої страхові внески.
10. Важливим джерелом фінансового наповнення страхового фонду став би випуск державного займу внутрішньої позики, зокрема, по обов’язковому медичному страхуванню. Це радикально прискорило б вихід із незадовільного стану народної охорони здоров’я.

Керівництво процесом переходу охорони здоров’я України на обов’язкове державне медичне страхування повинна проводити незалежна робоча група в складі представників держави, компетентних науковців-медиків, досвідчених організаторів медичних закладів, економістів і психологів. Винаходити велосипед не потрібно, він давно існує за кордоном. Але за організаційний приклад досвід наших близьких сусідів бажано не брати, тому що їх страхова діяльність у певних питаннях теж потребує коригування. Зразком кращої форми функціонування страхової медицини може бути Німеччина, в якій система безперебійно працює вже багато років. За необхідності для консультативної роботи краще не запрошувати дорогих закордонних спеціалістів, які не обізнані з особливостями наших регіонів. Вигідніше і раціональніше нашим організаторам справи для ознайомлення з роботою і, зокрема, з системою фінансування страхового фонду поїхати за кордон.

☼ Автори цієї статті бажають –позитивних досягнень майбутній робочій групі та реформаторам охорони здоров’я і сподіваються, що викладені нами окремі позиції можуть бути використаними практично в їх роботі.