Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"News of medicine and pharmacy" №8 (658), 2018

Back to issue

Заява Української медичної експертної спільноти стосовно Концепції професійного ліцензування лікарів


Summary

Українська медична експертна спільнота (УМЕС) всебічно підтримує зусилля влади, медичної спільноти та громадськості, спрямовані на підвищення якості медичного обслуговування громадян України, забезпечення гідної оплати праці медичного працівника та справедливої оцінки роботи медиків.

Проаналізувавши проект Концепції професійного ліцензування лікарів (далі — Концепція), розробленої Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) України, якою пропонується впровадження повністю нової системи доступу до лікарської професії, УМЕС зазначає, що основ–ними пропозиціями Концепції є:
► введення жорсткого обліку й конт–ролю підвищення кваліфікації;
► скасування безоплатних (гарантовані державою) форм післядипломної освіти (передатестаційні цикли, тематичне удосконалення тощо), нівелювання ролі медичних закладів вищої освіти в оцінці професійної компетентності;
► перейменування «сертифіката спеціаліста», що дає лікарю право на професійну діяльність, на «професійну ліцензію»;
► запровадження механізму припинення права лікаря на професійну діяльність (припинення ліцензії);
► визначення згаданого механізму як головного засобу мотивації лікарів до підвищення кваліфікації та якісної роботи;
► оприлюднення даних про стягнення, накладені на лікарів, для ознайомлення з ними пацієнтів;
► надання керівництву закладу охорони здоров’я можливості перекладання провини за якість медичного обслуговування на конкретного лікаря (зняття із себе відповідальності);
► зняття з держави відповідальності за забезпечення працюючого лікаря заробітною платою;
► спонукання громадськості та пацієнтів до упередженого ставлення до лікарів;
► надання в односторонньому порядку можливості без підтвердження диплома практикувати лікарям з інших країн, що є свідченням слабкої позиції держави;
► абсолютна централізація й монополізація функції оцінки кваліфікації лікарів під МОЗ.
У такий спосіб планується очистити ряди лікарів від некомпетентних кадрів до 2024 р., після чого можливо передати функцію ліцензування лікарській саморегулюючій організації на підставі законодавчого акта, який передбачається розробити до кінця 2018 р.

► Даний документ, розміщений для публічного обговорення, містить низку понять, що спотворюють логіку й можуть бути причиною маніпуляцій, а саме:

1. У Концепції термін «мотивація» застосовується в 2 сенсах — «мотивація» і «стимулювання», що спотворює логіку й зумовлює маніпуляції.
2. Самоуправління лікарською професією, як однією з вільних професій, іменується «саморегулюванням» усупереч усталеній правовій лексиці для професій, які вже здобули за законом таке право в Україні (застосовується саме термін «самоуправління»).
3. Термін «сертифікат спеціаліста» штучно заміняється на «професійну ліцензію» практично без зміни змісту, що мотивується суто пропагандистськими потребами.
4. Акцент щодо чинників низької якості медичного обслуговування робиться на низькій кваліфікації й безвідповідальності лікарів. Як вирішення проблеми пропонується фактично американська модель ліцензування професійної діяльності лікарів, ефективність і переваги якої нічим не доведені, навпаки, наведені в документі статистичні дані свідчать радше про її неефективність (статистичні дані порівнянні з даними по Україні або гірші за них) порівняно з країнами Європи, де функціонує інша модель.
5. У документі не диференціюються поняття «медична допомога» та «медичне обслуговування». Незадоволеність пацієнта медичним обслуговуванням в жодному разі не свідчить про якість наданої медичної допомоги. Більше того, за медичне обслуговування відповідальна система, керівництво, держава, а не конкретний лікар, який працює в системі.
6. У документі сказано, що на сьогодні перед атестацією потрібно пройти передатестаційний цикл. І не сказано, що перед проходженням передатестаційного циклу потрібно набрати необхідну кількість балів (тематичне удосконалення, конференції, семінари, стажування), що і є на сьогодні безперервним навчанням.
У мотиваційній частині повністю обій–дено увагою провідну роль лікарського само–врядування, що засвідчують кращі світові та європейські практики з регулювання питань якості медичного обслуговування, таких як: стандартизація медичних послуг; участь у тарифікації; клінічний аудит; оцінка належної лікарської практики тощо. Безперервний професійний розвиток, який теж у регуляторному сенсі є у світі переважно компетенцією лікарського самоврядування, хибно іменується «безперервною освітою», а важелі методичного й організаційного управління нею залишаються в руках держави/МОЗ.
Професійна самоврядність лікарів згадується лише наприкінці Концепції не як один із головних чинників регулювання якості медичного обслуговування, а радше як вимушена дія, оскільки все, що пропонується Концепцією, не може бути врегульоване на рівні підзаконних актів, а потребує врегулювання законом.
Ми вважаємо, що перекручування терміна «самоврядування» на «саморегулювання» зроблено умисне для того, щоб обійти увагою існуючі законодавчі ініціативи, зокрема законопроект «Про лікарське само–врядування» № 8250. Указаний законопроект, розроблений за сприяння самоврядних організацій лікарів Німеччини й Польщі, повністю й комплексно врегульовує всі порушені в Концепції питання, а також інші аспекти, властиві лікарському самоврядуванню.
Концепцією пропонується заснувати фіктивно «незалежний» орган — Ліцензійну раду, діяльність якої буде регулюватися виключно МОЗ, починаючи від затвердження її складу і до регламентації діяльності. Здатність МОЗ до технічного маніпулювання демократичними процедурами, продемонстрована, зокрема, при формуванні Громадської ради при МОЗ, а також Координаційної ради з впровадження електронної охорони здоров’я (і перше, і друге — суто декоративні органи, фактично лише масовка на підтримку МОЗ), повне ігнорування думки медичних спільнот, зокрема УМЕС, та інших партнерів по соціальному діалогу не залишає місця сумнівам щодо недоброчесності намірів МОЗ у цьому сенсі. Отже, є значний ризик наступної селекції лікарів не тільки за кваліфікацією, а й за ознаками соціально-політичної активності, партійної приналежності, відданості ідеям МОЗ тощо. Такий залежний від МОЗ інструмент, як Ліцензійна рада, у недобросовісних руках може стати навіть засобом політичного переслідування лікарів.
Тим часом саморегулювання (не самоуправління!) лікарської професії, запропоноване МОЗ у віддаленій перспективі, пропонується обмежити лише трьома функціями: видача ліцензії, контроль за безперервною освітою лікаря, а також каральні заходи на підставі цього контролю і скарг пацієнтів, що не відповідає кращим міжнародним практикам, а також діяльності вже існуючих самоврядних професійних організацій в Україні.
Крім зазначеного, Концепцією передбачається нівелювати ранжирування кваліфікації лікарів і застосовувати лише один рівень виміру: «ліцензований/не ліцензований», що розкриває прагнення отримати підтримку в середовищі молодих лікарів, які хочуть відчувати себе рівними в сенсі професійної компетентності з більш досвідченими колегами.
Єдиним економічним стимулом має стати вибір лікаря пацієнтом, за яким до лікаря мають «прийти гроші», що вказує на припущення про компетентність пацієнта як споживача медичних послуг, що, на нашу думку, є цілком хибним. Лікаря ставлять на один рівень з менеджером з продажу. Принцип: більше продав — більше заробив. Існує ризик, що лікарі будуть намагатися перенаправляти тяжких пацієнтів в інші заклади охорони здоров’я, щоб не мати клопоту з тривалим лікуванням, у процесі якого можуть виникнути ускладнення.

► Окремі зауваження:

1. Сучасні системи управління якістю медичного обслуговування спираються на випереджальні організаційні заходи й позитивні стимули. Рефлексія щодо випадків помилок лікарів або низької якості обслуговування в жодному разі не розглядається в сенсі каральних заходів, а лише в сенсі вивчення системних причин, що до цього призвели, і їх нівелювання, таких, наприклад, як недоліки в організації обслуговування, перевантаження персоналу, професійне вигорання тощо. Такі підходи правдиво забезпечують безперервне поліпшення якості послуг на відміну від каральних, запропонованих Концепцією.
2. Важливу роль у забезпеченні якості медичних послуг відіграє застосування економічних стимулів до якісної роботи. Такі стимули усе більше орієнтуються не на індивідуальні результати, а на спільні досягнення як результат співпраці між учасниками процесу обслуговування. Натомість Концепція ставить за мету зробити лікарів конкурентами, які, за задумом авторів, отримуватимуть грошову вигоду, публічно демонструючи свої чесноти порівняно з іншими лікарями й перехоплюючи клієнтів у колег з огляду на розрекламований механізм «гроші ходять за пацієнтом». Це невідворотно призведе як до спотворення стосунків у професійному лікарському середовищі, так і до напруження взаємин між лікарями і пацієнтами, оскільки останнім навіюється думка, що вони здатні вичерпно оцінити якість наданих послуг, що принципово неправильно з огляду на відсутність у них відповідної фахової компетентності. Отримувачі медичної допомоги можуть оцінити лише ставлення до них лікаря та сервіс із надання медичної допомоги, а не якість самої медичної допомоги через відсутність у них відповідної фахової компетентності.
Отже, з огляду на вищезазначене, ми робимо висновок, що задеклароване авторами Концепції піклування про якість медичного обслуговування є фальшивим і приховує прагнення досягти зменшення кількості лікарів, що невідворотно негативно позначиться на доступності лікарської допомоги, яка і так є низькою, за оцінкою самих авторів. Це цілком кореспондує з деякими іншими діями МОЗ, зокрема заходами щодо зменшення прийому в медичні вищі навчальні заклади.
Радше за все, за задумом авторів, головним джерелом ресурсів для виконання обіцянок МОЗ/Уряду про значне підвищення рівня оплати праці в галузі має стати економія бюджету на скороченні кількості медпрацівників (не тільки лікарів). Впевненість у цьому підкріплюється скасуванням МОЗ застарілих нормативів навантаження на медичний персонал і відсутністю намірів встановити нові нормативи, пов’язані з обсягом наданих послуг. Отже, обіцяне підвищення рівня оплати професіоналів галузі передбачається здійснити в тому числі через надексплуатацію медика і його перевантаження, що невідворотно негативно позначиться на якості послуг і ситуації з кадровим забезпеченням.
З огляду на наявність законодавчих ініціатив щодо впровадження лікарського самоврядування Концепція є відвертим намаганням дискредитувати, принизити й нівелювати ініціативи спільнот українських медиків у врегулюванні лікарської професійної діяльності.
Нав’язування підходу до ліцензування за прикладом США не є продуктивним, оскільки його переваги перед європейськими прикладами не доведені.
Концепція в жодному випадку не є людиноцентричною, адже розпалює ворожнечу в ланцюгу «лікар — пацієнт — керівництво закладом охорони здоров’я» та «лікар — лікар». У медицині не може превалювати ринково-економічна конкуренція.
Концепція не передбачає надання прав захисту лікаря, окрім самостійного захисту за свій кошт. Враховуючи, що жодним законом не задекларована мінімальна заробітна платня лікаря й не надано жодних прав професійним організаціям у захисті лікаря, жоден медичний працівник не буде в змозі забезпечити собі гідний захист у суді.

На підставі вищезазначеного лікарським професійним спільнотам, а також пацієнтським організаціям можна рекомен–дувати під час –громадського обго–ворення звертатися до МОЗ з такими пропозиціями:

а) припинити подальші дії МОЗ щодо просування Концепції;
б) висловити підтримку зареєстрованому у Вер–ховній Раді України законопроекту «Про лікарське самоврядування» та комплексному врегулюванню питань лікарського самоврядування за прикладом країн Європи, а також за прикладом самоврядування інших вільних професій в Україні;
в) вимагати законодавчого закріплення міні–мальної заробітної плати лікаря на рівні 15 мінімальних заробітних плат.
м. Київ,
Координаційна рада УМЕС
12.07.2018 


Back to issue