Газета «Новости медицины и фармации» 11-12 (462-463) 2013

Симптом надмірного кишкового газоутворення (метеоризму) у сучасній клінічній практиці мусить розглядатися як синдромальна складова певної патології травної системи; лікування даного симптому має здійснюватися під час комплексної терапії основного захворювання. Але наявність таких явищ, як абдомінальний біль, відчуття розпирання та здуття живота в результаті скупчення надлишкової кількості газів, рясна некерована флатуленція (виділення кишкових газів назовні) і, як наслідок, соціальна дезадаптація і погіршення якості життя пацієнта, часто вимагає проведення цілеспрямованої корекції, що діє на механізми утворення та пасажу газів у травному тракті.

Кишкове газоутворення є природною складовою у процесах функціонування травної системи. Як основні джерела газів травного тракту виділяють: повітря, що заковтує пацієнт (20–60 %), гази, що утворюються в просвіті кишечника; гази, що дифундують із крові. У здорової людини при перетравленні їжі утворюється до п’ятнадцяти літрів газів за добу; основна частина таких газів всмоктується слизовою оболонкою кишечника, близько 0,5–2,0 літра виділяється назовні. Нормальною кількістю вважається 10–18 пасажів газу на добу; основні компоненти газів, що виділяються, нешкідливі і не мають запаху. У дистальному відділі тонкої кишки здійснюється утворення вуглекислого газу в результаті нейтралізації соляної кислоти бікарбонатом. Основний склад газів травного тракту представлений азотом, киснем, вуглекислим газом, аміаком і воднем. Газами, що утворюються у товстому кишечнику, є вуглекислий газ, водень та певна кількість зловонних газів із характерним запахом (за рахунок сірководню та скатолу як продуктів бактеріальної гнильної ферментації). Явища метеоризму виникають з двох причин: надлишкового газоутворення і порушення пасажу по травному тракту. У просвіті кишечника газу в нормі міститься близько 200 мл, частина його становить повітря зі шлунка, решта утворюється в кишечнику. До складу кишкового газу входять: азот (11–92 %), кисень (0–11 %), вуглекислий газ (3–54 %), водень (1–10 %), метан (0–56 %), сірководень (0–30 %). У просвіті кишки продукуються вуглекислий газ, водень, ароматичні з’єднання (індол, скатол, сірководень, меркаптан, метан). Останні визначають неприємний запах газів, що виділяються з кишечника. Швидкість екскреції газу залежить від хімічного складу, наприклад, висока концентрація вуглекислого газу і водню сприяє більш швидкій екскреції газу з почастішанням їх виходу. За клінічними проявами існує два основних варіанти метеоризму: постійне бурхливе відходження газів із кишечника на тлі помірно вираженого больового синдрому або значне здуття кишечника з розпиранням живота, абдомінальним болем і дискомфортом на тлі спазму гладкої мускулатури і дискінезії кишечника з порушенням вільного відходження кишкових газів.

Симптом надмірного кишкового газоутворення часто пов’язують із явищами аерофагії, а також вважають результатом вживання їжі з підвищеною кількістю вуглеводів або ознакою порушення всмоктування газів та функціональних розладів травного тракту (порушень рухової активності кишечника, коли здуття живота та біль у пацієнтів виникають при звичайному обсязі кишкових газів) при захворюваннях травної системи, що перебігають на тлі дисфункції ферментної системи, дисбіозу та синдрому подразненого кишечника, а також при інтеркурентній патології з боку нервової або серцево­судинної системи, при хронічному стресі, при палінні тощо.

Корекція симптому надмірного кишкового газоутворення складається з заходів, що мають на меті зниження ­аерофагії, раціональної корекції дієти і модифікації способу життя пацієнта та медикаментозного усунення метеоризму, флатуленції і дискомфорту, що відчуває хворий.

Відомо, що надмірне газоутворення в кишечнику виникає після вживання певної їжі (капуста, бобові, злаки, житній або висівковий хліб, деякі крупи), при порушенні всмоктування вуглеводів (лактози, сахарози), при патологічній бактеріальній колонізації кишечника або лямбліозі тощо. При ознаках надмірного утворення газів травної системи (відригування, метеоризм, флатуленція) рекомендовано виконання рекомендацій із дієтотерапії та модифікації способу життя, що суттєво впливає на результати лікування пацієнтів. Хворим рекомендується відмовитись від шкідливих звичок (паління, жувальні гумки), здійснювати заходи з тренування черевного пресу або застосовувати коригуючу білизну при слабкості черевних м’язів, уникати вживання харчових продуктів, що можуть сприяти утворенню газів (молоко, молочні продукти, або ліки, що містять лактозу, — якщо у пацієнта є лактазна недостатність, при якій організм не переробляє лактозу; деякі овочі — запечені боби, цвітна капуста, броколі, капуста; деякі крохмалевмісні продукти — пшениця, овес, кукурудза, картопля).

Для медикаментозної корекції синдрому надмірного газоутворення в кишечнику на даний час пропонуються три групи лікарських засобів: 1) препарати, що посилюють перистальтику; 2) абсорбенти; 3) піногасники.

До першої групи можна зарахувати всі засоби. що сприяють якнайшвидшому виведенню газів із кишечника, — офіцінальні ліки (прокінетики) або фітотерапевтичні прописи з настоями кропу, фенхелю, тмину тощо; але широке призначення прокінетиків при симптомі надмірного кишкового газоутворення обмежене певними медичними показаннями, а при використанні фітозасобів вітрогінний ефект настає через значний проміжок часу після їх прийому і триває недовго. Абсорбенти здатні поглинати надлишкову кількість газів і разом із ними виводитися з організму; але при використанні адсорбентів із просвіту кишки разом із газами можуть видалятися мікроорганізми, мінеральні речовини і вітаміни, недолік яких згодом доводиться компенсувати; загальними недоліками препаратів даної групи є невисока ефективність провокування запорів, специфічні органолептичні властивості.

Піногасники як засоби, що забезпечують швидке полегшення стану хворого та видалення надлишку газів із просвіту кишечника, вважаються найефективнішими ліками в корекції симптомів метеоризму і флатуленції. Відомо, що гази, акумульовані в кишечнику, мають вигляд піни з дрібних бульбашок під шаром в’язкого слизу. Ця піна вкриває тонким шаром поверхню слизової оболонки кишки, утруднює пристінкове травлення, знижує активність ферментів, порушує засвоєння поживних речовин. Дія піногасників заснована на зменшенні загального обсягу, відновленні кумулятивної екскреції і природної абсорбції газів через кишкову стінку за рахунок осадження піни з вивільненням газів зі слизових пухирців. Тому піногасники широко використовуються як засоби з підготовки до інструментальних діагностичних досліджень — ендоскопії, рентгенографії або ультразвукового дослідження з метою забезпечення найбільш якісної візуалізації органів травлення.

До препаратів з групи піногасників належить Еспумізан® (Berlin­Chemie AG (Menarini Group), Німеччина), основним діючим компонентом якого є антифлатулентна речовина симетикон — стабільний поверхнево­активний полідиметилосилоксан. Механізм його дії полягає у зниженні поверхневого натягу пухирців газу у слизовій піні, їх розриві та елімінації: гази, що вивільнюються, всмоктуються кишковою стінкою або виводяться назовні. Дія симетикону має суто фізичний характер, у хімічних реакціях він участі не бере і є інертним у фармакологічному та фізіологічному відношеннях. Симетикон не всмоктується в травному тракті, не впливає на абсорбцію поживних речовин, не порушує всмоктування вітамінів і мікроелементів, зберігає кишковий мікробіоценоз. Про негативну взаємодію Еспумізану® з іншими лікарськими засобами не відомо. Препарат Еспумізан® не містить лактози, тому може бути використовуваний при лікуванні абдомінальних кольок при лактазній недостатності. Препарат Еспумізан® рекомендовано для симптоматичного лікування скупчення газів у травному тракті при здутті кишечника, аерофагії й диспепсії; а також як допоміжний препарат із підготовки до діагностичних досліджень черевної порожнини.

Мета і задачі даної роботи полягали у визначенні ефективності та переносимості препарату Еспумізан® як засобу лікування симптому надмірного кишкового газоутворення в комплексній терапії гастроентерологічних хворих.

Матеріал і методи дослідження

В амбулаторних та стаціонарних умовах на базі кафедри терапії та гастроентерології ДЗ «ЗМАПО МОЗ України» (розташована в гастроентерологічному відділенні КУ «Запорізька міська клінічна лікарня № 9») обстежено 28 хворих віком 29–67 років, які страждали від хронічних панкреатитів із рецидивуючим перебігом на тлі порушення зовнішньосекреторної функції підшлункової залози. У всіх пацієнтів запальна патологія дистального відділу травної системи перебігала на тлі синдрому подразненого кишечника з вираженими симптомами метеоризму та флатуленції. Всі пацієнти звернулися по медичну допомогу з приводу вираженого больового синдрому та характерних диспептичних скарг. Вери­фікація клінічного діагнозу та повне клініко­лабораторне обстеження хворих здійснювалося згідно з вимогами чинних клінічних протоколів. Медикаментозне лікування хворих проводилося на тлі режимних і дієтичних регламентацій згідно з чинними клінічними протоколами.

Препарат Еспумізан® у рекомендованих курсових дозуваннях був доданий до комплексного лікування 17 хворих на хронічний панкреатит. Контрольну групу становили 11 пацієнтів, які отримували комплексне лікування згідно з чинними протоколами, але протягом першого тижня терапії не отримували Еспумізан®. Динаміка симптомів метеоризму та флатуленції оцінювалася за показниками аероіонного контролю дихальних та флатулентних характеристик повітря хворих за методом професора Ю.І. Решетілова. Для контролю нормальних показників аероіонного вмісту повітря, що видихається, обстежено 20 практично здорових волонтерів віком 20–45 років. Результати дослідження опрацьовано методами варіаційної статистики з використанням пакета прикладних програм.

Результати та обговорення

Для уточнення природи симптому надмірного кишкового газоутворення та технологій відпрацювання динамічного контролю ефективності лікування здійснювалося аероіонне тестування дихального та флатулентного повітря хворих з аероіонним аналізом його газового складу за показниками вмісту вуглекислоти, водню, метану, сірководню, азоту та кисню. Відомо, що азот і кисень мають зовнішнє походження, а вуглекислий газ, водень, сірководень та метан утворюються в результаті бактеріальної ферментації. Збалансованість чинників, що впливають на газовий склад різних відділів травного тракту, порушується при патології. Клінічно це проявляється абдомінальним болем і дискомфортом на тлі симптомів метеоризму та флатуленції.

При аероіонному дослідженні газового складу повітря, яке видихали хворі, встановлено, що ці показники значимо відрізняються залежно від характеру патології. Так, у хворих на хронічний панкреатит об’ємна частка вуглекислого газу була суттєве збільшеною (c² = 20,147 при v = 2; р < 0,01); залежно від тяжкості захворювання статистично значимо змінювалися об’ємна частка водню (c² = 23,603 при v = 6; р < 0,05), уміст сірководню (c² = 23,728 при v = 6; р < 0,05), аміаку (c² = 29,237 при v = 6; р < 0,05), метану (c² = 33,621 при v = 6; р < 0,05) та ендогенного спирту (c² = 53,952 при v = 6; р < 0,01). Об’ємна частка кисню у видихуваному повітрі обстежених суттєво не відрізнялася (c² < 12,592 при v = 6; p > 0,05). За результатами серії вимірювань визначено, що протягом доби показники газового складу залишаються постійними (р > 0,05), але існує тенденція (0,01 > p > 0,05) їх залежності від загальної тривалості травного циклу. Тому було введено поняття загального реєстраційного часу (ЗРЧ) показників видихуваного газового складу як активний період суттєвих змін газового складу повітря під впливом лікарських засобів, що дозволяє використовувати ЗРЧ для контролю ефективності комплексного лікування. Таким чином, виявлення динамічних змін у спектрі газів, що видихаються пацієнтом, може бути застосовано як сигнальний метод неінвазивного скринінгу і контролю ефективності лікування хронічного панкреатиту.

Газові характеристики флатулентного повітря досліджувалися у перший день обстеження та наприкінці першого тижня лікування. При першому вимірюванні газовий склад за показниками ЗРЧ його складових як в основній, так і в групі контролю суттєво не відрізнявся (p > 0,05). При дослідженні флатулентного матеріалу через тиждень лікування в пацієнтів першої групи за показниками ЗРЧ визначено тенденцію до зниження вмісту сірководню, аміаку та метану (0,01 > p > 0,05); у групі контролю суттєвих змін газового складу не визначено (p > 0,05).

При опитуванні пацієнтів про суб’єктивну оцінку їх самовідчуття, зокрема про динаміку симптомів метеоризму та флатуленції, визначено, що всі пацієнти основної групи відмітили суттєве поліпшення самовідчуття з третьої доби лікування, а на кінець першого тижня терапії жоден пацієнт основної групи не скаржився на метеоризм. Хворі, які спостерігалися в групі контролю, також визначили поліпшення загального стану на 4–5­ту добу, але 9 пацієнтів навіть на 6–7­й день лікування мали скарги на помірно виражене здуття живота і флатуленцію. Тому з 7­ї добі хворим із групи конт­ролю також було призначено Еспумізан® у рекомендованому дозуванні. За відгуками пацієнтів, які отримували Еспумізан®, запропонована терапія мала добру переносимість, високий профіль безпеки та може бути рекомендована у комплексному лікуванні хворих на хронічний панкреатит. Таким чином, застосування препарату Еспумізан® у комплексі лікування гастроентерологічних хворих із синдромом подразненого кишечника сприяло більш швидкому зникненню симптомів метеоризму та флатуленції та не мало побічних явищ.

Висновки

1. Сучасна терапія симптому надмірного кишкового газоутворення (метеоризму) вимагає проведення цілеспрямованої корекції, що діє на механізми утворення та пасажу газів у травному тракті з переважним використанням препаратів­піногасників.

2. Застосування препарату Еспумізан® (Berlin­Chemie AG (Menarini Group), Німеччина) може бути рекомендовано для терапії симптому надмірного кишкового газо­утворення в комплексному лікуванні синдрому подразненого кишечника у хворих на хронічний панкреатит.

3. Виявлення динамічних змін у спектрі газів, що видихаються пацієнтом, може бути застосовано як сигнальний метод неінвазивного скринінгу та контролю ефективності лікування хронічного панкреатиту.