Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Газета "Новини медицини та фармації" 6 (450) 2013

Повернутися до номеру

Перлина здоров’я

Автори: Пінчук В., чорнобилець, м. Могилів-Подільський

Розділи: Медицина. Лікарі. Суспільство.

Версія для друку

«Якщо є на світі рай, то це Вінниччина», — такі чарівні слова були сказані відомим літератором Миколою Холодним, автором спогадів про Михайла Каменюка («Каменюк і Петрарка»), мого земляка, поета і громадського діяча Вінниччини. На то були і є підстави.

Михайло Феодосійович ще раз наголосив на цьому, провідавши мене у Військово­медичному клінічному Центрі центрального регіону Мініс­терства оборони України (ВМКЦЦР МОУ), де я постійно лікую хвороби, «нажиті» у 30­кілометровій зоні — зоні чорнобильської огорожі.

Наша зустріч відбулась серед зими 2012 року, коли Вінниччину, а з нею і пів­Європи щедро засніжила нинішня Єврозима.

Кому як не поету давати оцінку, милуючись красотами довкілля перлини здоров’я, які потонули під білою пухнастою сніжною ковдрою, створивши одночасно неповторні казкові етюди…

У радянські часи це був Санаторій військово­повітряних сил Міністерства Оборони СРСР (СВПС МО СРСР).

Донедавна ця установа слугувала авіаторам, а пізніше і космонавтиці — щедро фінансувалась військовим відомством і в цілому державою. На гранітному фундаменті надійно розмістився 9­поверховий корпус санаторію. З боку р. Південний Буг громадилася стрімка монолітна гранітна скеля, яка у своєму череві ховала свої таємниці, прикривши їх від чужих очей стальним бюгелем дверей товщиною до 30 см. Ця скеля і була фундаментом санаторного корпусу.

Кажуть, що там був «схрон» на випадок ядерної війни, а зараз уже декілька років поспіль функціонує святилище Бога для прихожан.

Хвоя ялин, вкриті лісом схили Південного Бугу, яблуневий сад, спортивні майданчики, амфітеатр, утаємничені альтанки, упорядкований пляж на березі колись чистої річки, човнова станція оздоровлювали тіло і душу «контингенту» і членам його сімей.

Щось подібне, філософське я зустрічав, працюючи в урядовому шпиталі в Лаосі, м. В’єнтьян, де в комплексі для лікування були басейн, зариблені озерця, сауна, стадіон, тенісні корти, волейбольні майданчики, побудовані ще колонізаторами Франції, а потім США для своїх вояків, які в Південно­Східному регіоні мали свої «геополітичні інтереси»…

Звичайно, довкілля формує людину, її характер, культуру, патріотизм, збагачує духовно, закладає основи здоров’я, довголіття, визначає запас міцності для живого організму, і перш за все людини.

Природно, що колишній санаторій ВПС МО, як і інші здравниці Віннич­чини — санаторій «Гірський» на Бронницькій горі біля Могилева­Подільського, «Авангард» у Немирові, родонові здравниці м. Хмільника та багато інших відомчих установ санаторного типу від­повідали своєму призначенню і базу­ванню.

І не важливо, хто їх фундатори, важливо інше — хто збереже їх для людей наступних поколінь, адже вони теж є творіння Всевишнього.

Ми довго про це говорили з п. Каменюком, адже для нас, могилівчан, санаторій «Гірський» — це і наша юність, це і лікар, академік Володимир Філатов, який був закоханий у ці місця, де він разом із дружиною Варварою Василівною відпочивав, творив офтальмологічну науку, це і поетеса Леся Українка, яка чудом природи називала ці місця.

Заворожував краєвид довкілля геолога­дослідника В. Резніченка і ба­гатьох інших відомих людей.

Історики докопалися, що тут у своєму маєтку довго мешкав герой війни 1812 р. фельдмаршал Петро Христофорович Вітгенштейн зі своїми нащадками. Після чорнобильської катастрофи декілька років поспіль тут ефективно оздоровлювались діти­чорнобильці по путівках за рахунок держави.

А зараз тут... гуртожиток для будівників агропромислового комплексу. Особисто для мене таке рішення влади не зрозуміле, та не тільки для мене…

Не оминуло нещастя і профсоюзну родонову здравницю «Хмільник», де мала місце усе спалююча пожежа. Збанкрутіла родонова здравниця Міністерства оборони з вивільненням близько 200 працівників, переважно місцевих жителів.

Час, коли ми пишались досягненнями ери соціалізму у нашій країні, цитували поетів соцреалізму («вліво глянеш — там димлять заводи, вправо глянеш — ниви і поля»), минув.

Нам давно потрібно усвідомити, що Боже творіння, як і рукотворне, повинно бути збережене і примножене для нащадків, хоча і ми на цій землі, нашій Землі, лише транзитні пасажири.

Нині ВМКЦЦР МОУ самий що не є авторитетний лікувальний заклад не тільки на теренах Він­ниччини, а і в Україні. Мінялися вивіски, назви установи, форми фінансування, мінялись керівники, але він залишався флагманом медицини Вінниччини.

У 1996 р., коли гостро стояло питання необхідності в давно назрілій реорганізації охорони здоров’я, була створена авторитетна комісія, яка прийняла безпрецедентне рішення про закриття дитячого пульмонологічного санаторію с. Коло­Михайлівка, що давало можливість вивільнити 300 тис. грн, а на той час то були значні кошти.

Якщо відверто, санаторій не міг більше функціонувати. Установа скоріше нагадувала притулок.

На той час міський голова Дмитро Дворкіс погодився на такий крок за умови, що оздоровлення дітей не призупиниться і не погіршиться.

Внаслідок перемовин із керівництвом санаторію ВПС був підписаний кон­тракт, який передбачав оздоровлення 50 дітей із патологією легенів, шлунково­кишкового тракту, серцево­судинними захворюваннями, дітей­чорнобильців із присутністю в деяких випадках і батьків. На лікування і оздоровлення міська влада виділила з бюджету 150 тис. ­гривень.

У подальшому санаторій оздоровлював і учасників ліквідації аварії на ЧАЕС по путівках за рахунок держави. Маючи чудову лікувально­діагностичну базу на рівні світових аналогів, лікування дітей, їх оздоровлення давало разючий ефект.

Але з приходом на посаду міського голови п. Володимира Ваховського, який призначив начальником Управління охорони здоров’я безперспективного Валентина Іщука, дія контракту була призупинена.

Така позиція чиновників міста була також незрозумілою і для керівництва санаторію ВПС.

Автор цієї статті мав можливість оцінити високий рівень надання медичних послуг у цьому закладі, де на першому місці був високий професіоналізм військових медиків, а також цивільних, наявне лікувально­діагностичне устаткування світового рівня, відношення персоналу до своїх обов’язків з акцентом на дотриманні клятви Гіппократа у своїх діях.

Після призупинення дії контракту я, як чорнобилець, не користувався пільгами для оздоровлення років вісім­дев’ять. На це було багато вагомих причин. У газеті «Новости медицины и фармации» (квітень 2011, № 7) була опублікована моя стаття «Як здоров’я, ліквідаторе?», у якій йшла серйозна розмова про ставлення нинішніх чорнобильських чиновників до покращення здоров’я тих, хто його втратив, виконуючи волю держави в час жорстоких випробувань.

Я не маю наміру коментувати, чому чорнобильцям­вінничанам пропонують оздоровлюватись у Сумській, Черкаській та інших областях України в сумнівних, так би мовити, здравницях, де на тебе і не чекають, де часом на одне місце претендують дві, а то і три особи, і це при тому, що поруч є регіональні достойні уваги здравниці.

Для себе я чітко визначив, що коли мова йде про безплатне лікування, як наголошує ст. 49 Конституції України, то йдеться не про тебе, а про тих, які лікуються в «Феофанії», які отримують «оздоровчі» на лікування в Україні та за її межами.

На моє глибоке переконання, чорнобильці були б дуже вдячні владі, а не чиновникам від влади, якби такі «оздоровчі» як компенсацію за путівки адресно направляли дійсно ліквідаторам­інвалідам, бойовим чорнобильцям, а не тим, хто біля них пригрівся.

Три роки підряд я зупинявся у своєму виборі на лікуванні й оздоровленні в ВМКЦЦР МОУ, куди я внесений у базу даних. Цей заклад передбачає діагностику, лікування, у тому числі і фізіотерапевтичне, і психологічне розвантаження.

Це дуже важливо, коли комплексне лікування, комфортні умови перебування, повноцінне харчування, добре ставлення до кожного з хворих (пацієнтів) персоналу, глибокі знання принципів медичної деонтології спрямовані на тіло і душу, коли ти нікому нічим не зобов’язаний.

Тому я вибрав для себе цей Центр, перлину здоров’я в повному розумінні цього слова.

Щиро вдячний персоналу Центру і особливо полковникам м/с Сіваку Г.В., Марусяку Д.А., лікуючому лікарю Варварській Н.Ф. за їх безпосередню участь у лікувально­оздоровчому процесі моєї скромної персони.

Троянди вдячності від мене вам, шановні. Михайло Каменюк після нашого довгого предметного спілкування був, мені так здається, переконаний, що наша медицина не виживає, а живе.



Повернутися до номеру