Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?


Коморбідний ендокринологічний пацієнт
Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 19, №8, 2023

Вернуться к номеру

Клініко-фармакологічні аспекти переходу між антиаритмічними препаратами

Клініко-фармакологічні аспекти переходу між антиаритмічними препаратами

Авторы: Бездітко Н.В. (1), Романенко С.В. (2), Цубанова Н.А. (3)
(1) - Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації Національного фармацевтичного університету, м. Харків, Україна
(2) - м. Дніпро, Україна
(3) - Львівська медична академія ім. А. Крупинського, м. Львів, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Серед когорти кардіологічних пацієнтів часті питання виникають при проведенні фармакотерапії аритмій. Після призначення антиаритмічного препарату (ААП) лікар може діагностувати недостатню ефективність терапії, розвиток побічних ефектів, що потребує негайної заміни препарату. Заміна одного антиаритміка на інший неможлива без урахування їх фармакокінетичних характеристик. У першу чергу слід мати на увазі такі показники, як період напіввиведення та особливості метаболізму системою цитохрому Р450. У статті актуалізовано інформацію щодо клініко-фармацевтичного профілю антиаритміків, що призначаються найбільш часто в Україні та світі. Саме фармакокінетичний профіль препарату дозволить зробити перехід на інший лікарський засіб максимально безпечним для пацієнта. Запропоновані практичні алгоритми переходу між ААП ґрунтуються на їхніх фармакокінетичних властивостях (розрахункові темпи елімінації) та притаманних тим чи іншим класам ААП електрокардіографічних критеріях потенційної проаритмогенної дії, оскільки при зміні антиаритмічних засобів важливо також моніторувати ЕКГ-критерії відсутності впливу залишкових концентрацій попереднього препарату. Подібний двофакторний підхід («відмивка» залежно від Т1/2 плюс ЕКГ-критерії) видається придатним для більшості антиаритмічних засобів.

Among the cohort of cardiac patients, the biggest problems arise during pharmacotherapy of arrhythmias. After prescribing an antiarrhythmic drug, the doctor may diagnose the insufficient effectiveness of the therapy, the development of side effects, which requires immediate replacement of the drug. It is impossible to replace one antiarrhythmic with another without considering their pharmacokinetic characteristics. First of all, such indicators as the half-life and peculiarities of metabolism by the cytochrome P450 system should be taken into account. The article updates information on the clinical and pharmaceutical profile of antiarrhythmics, which are prescribed most often in Ukraine and around the world. The pharmacokinetic characteristics of such antiarrhythmic drugs as flecainide, propafenone, etacizin, amiodarone, dronedarone, sotalol are given. It is the pharmacokinetic profile of the drug that will make switching to another drug safe for the patient. When replacing antiarrhythmic drugs, it is also advisable to monitor the ECG criteria to ensure the absence of the influence of residual concentrations of the previous drug. A similar two-factor approach (washout depending on Т1/2 plus ECG criteria) appears to be suitable for most antiarrhythmic drugs.


Ключевые слова

антиаритмічні препарати; період напіввиведення; ЕКГ-критерії; флекаїнід; цитохром Р450; метаболізм; безпека

antiarrhythmic drugs; half-life; ECG criteria; flecainide; cytochrome P450; metabolism; safety

Актуальність проблеми зумовлена відсутністю науково обґрунтованих, впроваджених та затверджених алгоритмів переведення пацієнта з одного антиаритмічного препарату (ААП) на інший. При цьому жодні з клінічних рекомендацій не підтримують тезу одночасного застосування 2 ААП (окрім комбінації з бета-блокаторами), навіть у короткі терміни, оскільки потенційний терапевтичний ефект (відновлення синусового ритму при фібриляції/тріпотінні передсердь або пригнічення передсердного/шлуночкового ектопічного вогнища) є меншим за можливі проаритмогенні ризики (брадисистолія, порушення атріовентрикулярної та внутрішньошлуночкової провідності, шлуночкові тахіаритмії, зокрема шлуночкова тахікардія типу «пірует»).
Потреба у переведенні пацієнта на інший ААП потенційно може бути зумовлена:
1) недостатньою ефективністю ААП, що був використаний;
2) розвитком кардіальних або екстракардіальних побічних ефектів;
3) потребою у призначенні супутніх препаратів із потенційною можливістю впливу на фармакокінетичний профіль ААП (наприклад, активатори або інгібітори ізоферментів системи цитохрому Р450) та подальшою непрогнозованою динамікою плазмової концентрації ААП;
4) необґрунтованим в аспекті клінічного профілю пацієнта призначенням ААП (наприклад, призначення ААП класу ІС пацієнту із зниженою фракцією викиду лівого шлуночка) або зміною клінічного стану та неможливістю подальшого використання ААП (наприклад, інфаркт міокарда у пацієнта, який приймає ААП класу ІС).
Загальноприйнятим у реальній клінічній практиці та клінічних дослідженнях підходом до переходу з одного на інший ААП є «відмивка» впродовж 2–3 періодів напіввиведення (Т1/2) ААП, який раніше використовувався, із можливим збільшенням цього терміну залежно:
— від віку (природне уповільнення метаболічних процесів у літніх людей);
— дози та тривалості попереднього використання препарату (особливо актуально для ААП з великим Т1/2);
— коморбідної патології із порушенням функції печінки та/або нирок (відповідно до шляхів елімінації препарату);
— застосування інгібіторів ізоферментів системи цитохрому Р450, субстратом якої є відповідний ААП.
Наведене вище пояснює особливу важливість визначення Т1/2 для ААП та розрахунків на його основі часу повної елімінації антиаритміка з організму пацієнта. Натепер загальноприйнятим вважається положення, що вплив лікарського засобу (ЛЗ) на організм залежить від його концентрації в органі-мішені. Оскільки доступними методами визначити концентрацію ЛЗ в органах-мішенях у людини практично неможливо, під час розробки схем дозування використовують показник концентрації ЛЗ у крові. Динаміка ефективної концентрації ЛЗ у крові, яку характеризує період напіввиведення, і визначає подальший режим дозування препарату.
Період напіввиведення (Т1/2) — один із найважливіших показників фармакокінетики ЛЗ. Це час, що потрібен для зменшення вдвічі концентрації ЛЗ у крові. При цьому не відіграє ролі, яким шляхом досягається зниження концентрації — за допомогою біотрансформації, екскреції або шляхом поєднання обох процесів. За допомогою Т1/2 можна також визначити час, що необхідний для повної елімінації речовини з організму. Відомо, що за один Т1/2 з організму виводиться 50 % ЛЗ, за два Т1/2 — 75 %, за три Т1/2 — близько 87 %. Повне очищення організму від ЛЗ відбувається за п’ять Т1/2 [1]. Як і всі інші показники фармакокінетики, Т1/2 визначається в експериментах на лабораторних тваринах на доклінічному етапі вивчення ЛЗ, а також під час 1-й та 2-й фаз клінічних випробувань. 
Задля обґрунтування алгоритмів безпечного переходу між ААП наводимо огляд фармакокінетики наявних в Україні антиаритмічних засобів класу ІС (флекаїнід, пропафенон, етацизин) та ІІІ (аміодарон, дронедарон, соталол).
Флекаїнід є антиаритмічним засобом класу ІС, що був схвалений FDA у 1984 році для фармакотерапії стійкої шлуночкової тахікардії, а пізніше — для пацієнтів з фібриляцією передсердь для відновлення і підтримки синусового ритму. На сьогодні флекаїнід та решта препаратів класу ІС мають використовуватись у пацієнтів з мінімально вираженою структурною патологією серця або без неї. При пероральному введенні в межах терапевтичного діапазону плазмові рівні флекаїніду пропорційні дозі. Концентрації від 0,2 до 1 мкг/мл забезпечують найбільшу терапевтичну користь, тоді як значення вище за 0,7–1 мкг/мл асоціюються з посиленням побічних ефектів. Флекаїнід метаболізується в печінці за допомогою цитохромів CYP2D6 і CYP1A2 та потім виводиться із сечею. Близько 30 % пероральної прийнятої дози не піддається метаболізму в печінці та виводиться із сечею у незміненому вигляді. У здорових добровольців період напіввиведення флекаїніду відносно тривалий (у середньому 13 годин після одноразового та 16 годин після багаторазового прийому) [2]. Для пацієнтів із шлуночковими передчасними комплексами період напіввиведення більший — у середньому 20 годин [3], а у пацієнтів із серцевою недостатністю, захворюваннями нирок (кліренс креатиніну < 50 мл/хв) та захворюваннями печінки може досягати 70 годин [4].
Популяційний фармакокінетичний аналіз показав, що генотип CYP2D6 був визначальним фактором вікового зниження кліренсу флекаїніду. Пацієнти літнього віку демонструють значну міжіндивідуальну варіабельність кліренсу флекаїніду, оскільки вони мають більш виражений вплив генотипу CYP2D6 і потребують більш частого моніторингу концентрації флекаїніду в сироватці крові. Носії азіатсько-специфічного промотора гаплотипу В гена серцевого натрієвого каналу (SCN5A) частіше досягають клінічно значущої ефективності флекаїніду навіть при нижчих концентраціях [5]. 
Соталол вийшов на фармацевтичний ринок у 1992 році та спочатку використовувався як антигіпертензивний та антиангінальний засіб, доки не з’ясувалося, що у вищих дозах він є потужним антиаритмічним засобом. Соталол являє собою рацемічну суміш D- і L-ізомерів у співвідношенні 1 : 1. D-ізомер має переважно III клас дії, тоді як L-ізомер є бета-блокатором. При пероральному застосуванні рацемат соталолу має високу біодоступність (75–90 %), не метаболізується в печінці та у незміненому вигляді виділяється нирками. Період напіввиведення коливається від 10 до 20 годин і становить у середньому 15 год [6, 7]. Кумулятивне виділення препарату із сечею у пацієнтів із захворюваннями нирок є значно нижчим і становить 9 % дози за 48 годин на відміну від 61 % за 48 годин у пацієнтів, що не мають ниркових захворювань. Дослідження фармакокінетики на здорових добровольцях показало, що при одноразовому введенні Т1/2 L-ізомеру (7,2–8,5 год) значно коротший, ніж у D-ізомеру (9,1–11,4 год), тоді як нирковий кліренс L-соталолу (110,6–126,4 мл·хв–1) був значно (P < 0,01) швидшим, ніж кліренс D-соталолу (102,2–110,1 мл·хв–1). При багаторазовому введенні спостерігалися подібні відмінності у фармакокінетиці D- та L-соталолу [8]. Дослідження, що були проведені пізніше, не виявили суттєвої різниці фармакокінетичних параметрів енантіомерів соталолу [9]. У пацієнтів із захворюваннями нирок, які не потребують гемодіалізу, період напіввиведення соталолу може бути значно збільшеним і досягати 42 годин [10, 11].
Пропафенон є антиаритмічним засобом класу ІС. Лікарський препарат пропафенону являє собою рацемічну суміш S- та R-ізомерів. Він має нелінійну (залежну від дози) фармакокінетику, на яку суттєво впливає генетичний поліморфізм цитохрому CYP2D6, що є ключовою ланкою метаболізму цього лікарського засобу [12, 13]. За даними останнього метааналізу, що об’єднав результати п’яти досліджень, для повільних метаболізаторів при пероральному введенні 300 мг період напіввиведення T1/2 становить у середньому 12,8 год, а для швидких — 2,7 год. Середні фармакокінетичні параметри, які надає виробник, засновані на об’єднанні результатів для різних генетичних популяцій з урахуванням поширення цих популяцій [14]. Також показано, що при дозі 300 мг пікова концентрація у стаціонарному стані у повільних метаболізаторів приблизно у 2,2 раза вища, ніж у швидких [15]. Ця закономірність характерна як для рацемічної суміші, так і для кожного ізомеру окремо [16, 17]. У пацієнтів з порушеннями функцій печінки зростає біодоступність пропафенону при пероральному застосуванні та подовжується період напіввиведення препарату. Тому пацієнти із захворюваннями печінки потребують корекції дози препарату. Результати фармакокінетичних досліджень пропафенону мають потенційне значення для клінічної практики. Вони надають докази на підтримку визначення фенотипу CYP2D6 у пацієнтів до початку терапії пропафеноном, що дозволить значно знизити ризик побічних ефектів або відсутності терапевтичного ефекту [14, 18, 19].
Етацизин — антиаритмічний препарат класу IC, що поступається флекаїніду та пропафенону за показниками біодоступності, тривалості дії та, як наслідок, антиаритмічним ефектом. Етацизин не внесений до сучасних європейських рекомендацій з лікування фібриляції передсердь та шлуночкових аритмій [20], але зареєстрований у деяких країнах, у тому числі в Україні, тому потребує обговорення в контексті цього огляду. Біодоступність при пероральному введенні становить близько 40 %. Терапевтична концентрація препарату в плазмі коливається від 30–50 до 300–400 нг/мл. Інтенсивно метаболізується під час першого проходження крізь печінку та виводиться з організму із сечею у вигляді метаболітів. Період напіввиведення етацизину дуже короткий, становить у середньому 2,5 години [21]. Параметри фармакокінетики етацизину схильні до значних індивідуальних коливань і потребують індивідуального вивчення в окремих хворих для визначення оптимальної концентрації препарату в плазмі крові [22, 23]. 
Дронедарон — антиаритмічний ЛЗ, що є похідним аміодарону з подібними механізмами дії (блокує кальцієві, калієві та натрієві канали на додаток до антиадренергічної дії). Що стосується фармакокінетичних особливостей, структурна модифікація дронедарону із зниженням його ліпофільності дозволила скоротити період його напіввиведення порівняно з аміодароном [24–26]. Після перорального прийому разом з їжею пікові плазмові концентрації дронедарону та його основного активного циркулюючого метаболіту (N-дебутиловий метаболіт) досягаються упродовж 3–6 годин. Після багаторазового застосування препарату у дозі 400 мг двічі на добу рівноважний стан досягається упродовж 4–8 днів лікування. Дронедарон активно метаболізується у печінці з утворенням активного циркулюючого метаболіту. Після перорального застосування близько 6 % дози виводиться із сечею у вигляді метаболітів (незмінена речовина із сечею не виводиться) та 84 % — з калом, також в основному у вигляді метаболітів. Залежно від дози фармакокінетика дронедарону і його метаболіту N-дебутилу змінюється дуже помірно: 2-разове збільшення дози призводить приблизно до 2,5–3-разового підвищення максимальної концентрації в крові [27, 28]. Період напіввиведення дронедарону становить приблизно 25–30 годин, а його активного метаболіту N-дебутилу — 20–25 годин [29, 30]. Після завершення лікування дронедароном у дозі 400 мг двічі на добу повна елімінація препарату та його метаболіту з плазми відбувається протягом 2 тижнів після останнього прийому [28].
Таким чином, на ґрунті наявних даних щодо фармакокінетичних параметрів антиаритмічних ЛЗ, які найчастіше використовуються в клініці, можна розрахувати час, який потрібен для їх повного виведення з організму (табл. 1).
Наведені дані стосовно очікуваного періоду повного виведення антиаритмічних засобів із організму ґрунтуються на наявних результатах експериментальних та клінічних досліджень щодо монотерапії означеними ЛЗ в осіб без ознак суттєвого порушення функції нирок та/або печінки. Наявні дані щодо впливу захворювань цих органів на фармакокінетичний показник напіввиведення відображено вище. При заміні антиаритмічного засобу слід пам’ятати, що ця група препаратів характеризується ліпофільністю, що може затримувати виведення лікарського засобу із організму в осіб із ознаками ожиріння. Не менш значущими факторами є наявність/відсутність захворювань нирок та/або печінки, генетичний поліморфізм ферментів, що беруть участь у метаболізмі антиаритміка. Украй важливим, але, на жаль, недостатньо вивченим питанням є міжлікарська взаємодія при комплексній фармакотерапії. Відповіді на ці важливі питання дозволять суттєво підвищити ефективність та безпеку використання антиаритмічних лікарських засобів.
Безпечність переходу (ефективність «відмивки») має також підтримуватися ЕКГ-критеріями відсутності впливу залишкових концентрацій ААП:
— нормальна або така, що повернулася до нормальних значень, ширина шлуночкового комплексу — для ААП І класу;
— відсутність подовження інтервалу QT (корегований інтервал QTc не більший за 450 мс) — для препаратів ІІІ класу;
— відсутність порушень атріовентрикулярної провідності, обумовлених попереднім застосуванням ААП, — для усіх класів препаратів.
Подібний двофакторний підхід («відмивка» залежно від Т1/2 плюс ЕКГ-критерії) видається придатним для більшості ААП, за винятком аміодарону. Аміодарону (та його метаболітам) притаманний украй тривалий (декілька тижнів) Т1/2, унаслідок чого точка досягнення субтерапевтичної плазмової концентрації препарату (менше за 0,3 мкг/мл) може бути відтермінованою до 3 міс. з моменту відміни препарату, що не завжди є можливим з точки зору клінічної ситуації. З іншого боку, перехід саме з аміодарону на інший ААП набуває найбільшої актуальності в аспекті численних кардіальних та екстракардіальних побічних ефектів препарату, які спостерігаються різною мірою приблизно у половини хворих при довготривалій терапії та зазвичай потребують негайної відміни препарату [31].
Орієнтовні ефекти швидкого переходу з аміодарону на дронедарон були оцінені у ретроспективному аналізі рандомізованих клінічних досліджень EURIDIS та ADONIS [32]. Ефекти швидкого (у межах 2 діб «відмівки») переходу (n = 154) порівнювалися із результатами пацієнтів (n = 1014), які не приймали аміодарон упродовж принаймні 2 міс. до призначення дронедарону. Згідно з отриманими результатами, швидкий перехід був асоційований із брадиаритміями, що призводили до відміни дронедарону (3,1 проти 0,7 %, р < 0,05), та збільшенням ризику декомпенсації серцевої недостатності (відносний ризик 5,95, 95% довірчий інтервал 2,04–17,33), проте без вірогідної різниці у смертності або загальній кількості небажаних явищ. Автори аналізу дійшли висновку про потенційну можливість здійснення швидкого (у межах 2 діб) переходу із аміодарону на дронедарон в окремих пацієнтів, але наголосили на потребі у подальших дослідженнях у цьому напрямку. 
Повертаючись до реальної клінічної практики використання аміодарону, враховуючи особливості його фармакокінетики, ми не вважаємо можливим сформулювати чіткі часові рамки «відмивки» препарату. У згаданому аналізі [24–26] було встановлено, що швидкий алгоритм переходу був асоційований із збільшенням частоти пролонгації корегованого інтервалу QTc понад 500 мс (7,9 проти 4,4 %), що, на нашу думку, має використовуватися як головний критерій безпеки при переході з аміодарону на інші ААП.

Висновки

Безпечний перехід з одного ААП на інший у випадках недостатньої ефективності або розвитку побічних дій залишається актуальною проблемою сучасної фармакотерапії серцевих аритмій. Для більшості (за винятком аміодарону) ААП може застосовуватися двофакторний алгоритм, що ґрунтується на аналізі фармакокінетичних властивостей та ЕКГ-критеріїв:
А. Для препаратів класу ІС — відсутність розширення шлуночкового комплексу порівняно із ЕКГ до призначення ААП та «відмивка» впродовж терміну, що забезпечує 90% елімінацію препарату:
— 60 годин для флекаїніду;
— 30 годин для пропафенону;
— 8 годин для етацизину.
В. Для препаратів ІІІ класу — відсутність значущих брадикардії та/або атріовентрикулярної блокади, ширина інтервалу QTc < 450 мс та «відмивка» відповідно впродовж:
— 45 годин для соталолу;
— 75 годин для дронедарону;
лише ЕКГ-критерії — для аміодарону.
Запропоновані часові критерії є придатними для пацієнтів без значущих порушень печінкової та/або ниркової функцій, які потенційно здатні впливати на швидкість елімінації препаратів.
 
Отримано/Received 20.09.2023
Рецензовано/Revised 24.10.2023
Прийнято до друку/Accepted 10.11.2023

Список литературы

  1. Zhang J., Wang H., Fan Y., Yu Z., You G. Regulation of organic anion transporters: Role in physiology, pathophysiology, and drug elimination. Pharmacol. Ther. 2021 Jan. 217. 107647. 
  2. Johnston A., Warrington S., Turner P. Flecainide pharmacokinetics in healthy volunteers: the influence of urinary pH. Br. J. Clin. Pharmacol. 1985 Oct. 20(4). 333-8. 
  3. Conard G.J., Ober R.E. Metabolism of Flecainide. Am. J. Cardiol. 1984. 53. B41-B51. 
  4. Holmes B., Heel R.C. Flecainide A Preliminary Review of Its Pharmacodynamic Properties and Therapeutic Efficacy. Drugs. 1985. 29. 1-33.
  5. Doki K. [Use of Pharmacogenetic Information for Therapeutic Drug Monitoring of an Antiarrhythmic Drug]. Yakugaku Zasshi. 2018. 138(9). 1145-1150. Japanese. 
  6. Hanyok J.J. Clinical pharmacokinetics of sotalol. Am. J. Cardiol. 1993 Aug 12. 72(4). 19A-26A.
  7. Інструкція для застосування Соталол Сандоз; https:mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=28999
  8. Kimura M., Umemura K., Ikeda Y., Kosuge K., Mizuno A., Nakanomyo H., Ohashi K., Nakashima M. Pharmacokinetics and pharmacodynamics of (+/-)-sotalol in healthy male volunteers. Br. J. Clin. Pharmacol. 1996 Nov. 42(5). 583-8. 
  9. da Cunha L.C., Gondim F.A., de Paola A.A., Barros I.C., Santos S.R. Kinetic disposition of (+)-S- and (-)-R-sotalol enantiomers in cardiac patients with tachyarrhythmias using an improved HPLC-fluorescence stereoselective method. Boll. Chim. Farm. 2002 Jan-Feb. 141(1). 45-51. 
  10. Tjandramaga T.B., Verbeeck R., Thomas J., Verbesselt R., Verberckmoes R., Schepper P.J. The effect of end-stage renal failure and haemodialysis on the elimination kinetics of sotalol. Br. J. Clin. Pharmacol. 1976 Apr. 3(2). 259-65. 
  11. Blair A.D., Burgess E.D., Maxwell B.M., Cutler R.E. Sotalol kinetics in renal insufficiency. Clin. Pharmacol. Ther. 1981 Apr. 29(4). 457-63. 
  12. Hii J.T.Y., Duff H.J., Burgess E.D. Clinical Pharmacokinetics of Propafenone. Clin. Pharmacokinet. 1991. 21. 1-10. 
  13. Інструкція для застосування Пропанорм® https:mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=5751.
  14. Tran Q.T., Baek I.H., Han N.Y., Yun H.Y., Chae J.W. The Effect of CYP2D6 Phenotypes on the Pharmacokinetics of Propafenone: A Systematic Review and Meta-Analysis. Pharmaceutics. 2022 Jul 11. 14(7). 1446. 
  15. Lee J.T., Kroemer H.K., Silberstein D.J., Funck-Brentano C., Lineberry M.D., Wood A.J., Roden D.M., Woosley R.L. The role of genetically determined polymorphic drug metabolism in the beta-blockade produced by propafenone. N. Engl. J. Med. 1990 Jun 21. 322(25). 1764-8. 
  16. Kroemer H.K., Fromm M.F., Bühl K., Terefe H., Blaschke G., Eichelbaum M. An enantiomer-enantiomer interaction of (S)- and (R)-propafenone modifies the effect of racemic drug therapy. Circulation. 1994 May. 89(5). 2396-400. 
  17. Li G., Gong P.L., Qiu J., Zeng F.D., Klotz U. Stereoselective steady state disposition and action of propafenone in Chinese subjects. Br. J. Clin. Pharmacol. 1998 Nov. 46(5). 441-5. 
  18. Zhou S.F. Polymorphism of human cytochrome P450 2D6 and its clinical significance: Part I. Clin. Pharmacokinet. 2009. 48. 689-723. 
  19. Samer C.F., Lorenzini K.I., Rollason V., Daali Y., Desmeules J.A. Applications of CYP450 testing in the clinical setting. Mol. Diagn. Ther. 2013 Jun. 17(3). 165-84. 
  20. Hindricks G., Potpara T., Dagres N., Arbelo E., Bax J.J., Blomström-Lundqvist C., et al.; ESC Scientific Document Group. 2020 ESC Guidelines for the diagnosis and management of atrial fibrillation developed in collaboration with the European Association for Cardio-Thoracic Surgery (EACTS): The Task Force for the diagnosis and management of atrial fibrillation of the European Society of Cardiology (ESC) Developed with the special contribution of the European Heart Rhythm Association (EHRA) of the ESC. Eur Heart J. 2021 Feb 1. 42(5). 373-498. doi: 10.1093/eurheartj/ehaa612. Erratum in: Eur. Heart J. 2021 Feb 1. 42(5). 507. Erratum in: Eur. Heart J. 2021 Feb 1. 42(5). 546-547. Erratum in: Eur. Heart J. 2021 Oct 21. 42(40). 4194. PMID: 32860505.
  21. Белобородов В.Л., Бугрий Е.М., Залесская М.А., Тюкавкина Н.А., Каверина Н.В. Клиническая фармакокинетика этмозина и этацизина при их комбинированном применении. Хим.-фарм. журнал. 2004. Т. 38. № 2. 
  22. Gneushev E.T., Ponomarenko E.L., Kurapov A.P., Kukes V.G. Farmakokinetika novogo otechestvennogo antiarutmicheskogo preparata étatsizina [Pharmacokinetics of the new Soviet anti-arrhythmia preparation etacizin]. Farmakol. Toksikol. 1984 Mar-Apr. 47(2). 52-4. Russian. PMID: 6714405.
  23. Kukes V.G., Shugushev Kh.Kh., Gneushev E.T., Ponomarenko E.L., Kurapov A.P. Farmakokinetika i farmakodinamika etatsizina [Pharmacokinetics and pharmacodynamics of ethacizin]. Sov. Med. 1986. (4). 81-2. Russian. PMID: 2424103.
  24. Reiffel J.A. Dronedarone: Where Does it Fit in the AF Therapeutic Armamentarium? J. Atr. Fibrillation. 2013 Apr 6. 5(6). 752. 
  25. Rosa G.M., Bianco D., Parodi A., Valbusa A., Zawaideh C., Bizzarri N., et al. Pharmacokinetic and pharmacodynamic profile of dronedarone, a new antiarrhythmic agent for the treatment of atrial fibrillation. Expert Opin. Drug Metab. Toxicol. 2014 Dec. 10(12). 1751-64. 
  26. Naccarelli G.V., Bhatt D.L., Camm A.J., Le Heuzey J.Y., Lombardi F., Tamargo J., et al.; ARTEMIS AF Investigators. Evaluation of the Switch from Amiodarone to Dronedarone in Patients with Atrial Fibrillation: Results of the ARTEMIS AF Studies. J. Cardiovasc. Pharmacol. Ther. 2020 Sep. 25(5). 425-437. 
  27. Tamargo J., López-Farré A., Caballero R., Delpón E. Dronedarone. Drugs Today (Barc). 2011 Feb. 47(2). 109-33.
  28. Brenner R., Delacrétaz E. Dronedarone for the management of atrial fibrillation. Swiss Med. Wkly. 2011 Mar 2. 141. w13158. 
  29. Safety of dronedarone (Multaq). Med. Lett. Drugs Ther. 2011 Dec 12. 53(1379-1380). 103-4. PMID: 22173456.
  30. Hassib M., Elkhouly A., Ansari S., Hamilton S., Kapaganti S. A Case of Dronedarone-Induced Hypotensive Shock. Cureus. 2020 Jun 6. 12(6). e8478. 
  31. Epstein A.E., Olshansky B., Naccarelli G.V., Kennedy J.I. Jr, Murphy E.J., Goldschlager N. Practical Management Guide for Clinicians Who Treat Patients with Amiodarone. Am. J. Med. 2016. 129. 468-75.
  32. Immordino L., Connolly S., Crijns H., Roy D., Capucci A., Radzik D., et al. Effects of dronedarone started rapidly after amiodarone discontinuation. Clin. Cardiol. 2013 Feb. 36(2). 88-95.

Вернуться к номеру