Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 17, №5, 2021

Вернуться к номеру

Вплив надмірної ваги на перебіг механічної травми

Вплив надмірної ваги на перебіг механічної травми

Авторы: Гогія М., Водка М.
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Харків, Україна

Рубрики: Медицина неотложных состояний

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Огляд літератури присвячено значенню надмірної ваги у постраждалих з тяжкою механічною травмою. Механічна травма залишається важливою медичною та соціальною проблемою людства. Перебіг травми та її наслідки залежать не тільки від особливостей травми, але й від вихідного стану постраждалого. Велике значення мають індивідуальні особливості постраждалого (стать, вік, супутня соматична патологія та ін.) та застосована лікувальна тактика, зокрема своєчасність та обсяг хірургічних втручань. У цьому аспекті заслуговує на увагу роль надмірної ваги, яка є серйозною проблемою охорони здоров’я в усьому світі. За результатами багатьох клінічних досліджень та метааналізів встановлено наявність впливу надмірної ваги та ожиріння на тяжкість окремих ушкоджень, на перебіг посттравматичного періоду, частоту загальних і місцевих ускладнень та летальність. У більшості досліджень встановлено, що ожиріння є маркером негативного прогнозу абдомінальної травми та збільшує ризик тяжких ускладнень і ризик смерті. Ожиріння визнано фактором ризику ранових ускладнень, внутрішньочеревної гіпертензії та абдомінального компартмент-синдрому, гострого ураження нирок, інфекційних ускладнень, частоти тромбозу глибоких вен, тромбоемболії та пневмонії. У постраждалих з ожирінням, які перенесли лапаротомію з приводу абдомінальної травми, виявлено більшу летальність, більшу тривалість стаціонарного лікування, більшу тривалість знаходження у відділенні інтенсивної терапії. Крім цього, ожиріння утруднює здійснення інтервенційних маніпуляцій (встановлення центральних венозних катетерів, інтубація трахеї, штучна вентиляція легень) та оперативних втручань (стабілізація переломів, абдомінальні та торакальні втручання), а також зменшує діагностичну цінність традиційних методів обстеження постраждалих. Негативний вплив надмірної ваги та ожиріння необхідно враховувати під час планування діагностичної та лікувальної тактики, однак це потребує подальшого вивчення.

A literature review deals with the importance of overweight in victims with severe mechanical injury. Mechanical trauma remains an important medical and social problem for humanity. The course of injury and its consequences depend not only on the nature of the trauma, but also on the initial status of victim. The individual characteristics of the patient (gender, age, concomitant somatic pathology, etc.) and the treatment strategy are of great importance, in particular the timing and extent of surgical interventions. In this aspect, the role of overweight, which is a serious health problem worldwide, deserves attention. Many clinical studies and meta-analyses have shown the impact of overweight and obesity on the severity of certain injuries, the course of the post-traumatic period, the frequency of general and local complications, and mortality. Most studies have found that obesity is a marker of a negative prognosis in abdominal injury, and increases the risk of major complications and death. Obesity has been found to be a risk factor for wound complications, intra-abdominal hypertension and abdominal compartment syndrome, acute kidney injury, infectious complications, deep vein thrombosis, thromboembolism and pneumonia. Obese patients who underwent laparotomy for abdominal trauma had higher mortality, longer duration of hospital treatment, and longer duration of stay in the intensive care unit. In addition, obesity impedes interventional manipulations (the placement of the central venous catheter, tracheal intubation, ventilation) and surgical interventions (fracture stabilization, abdominal and thoracic interventions), and reduces the diagnostic value of traditional methods for examination of patients. The negative impact of overweight and obesity should be taken into account when planning diagnostic and treatment strategy, but needs to be further investigated.


Ключевые слова

механічна травма; надмірна вага; посттравматичний період; ускладнення; летальність; огляд

mechanical injury; overweight; post-traumatic period; complications; mortality; review

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.17.5.2021.240705 
Механічна травма протягом багатьох десятирічь залишається важливою медичною та соціальною проблемою людства. В її структурі провідне місце займає травма, отримана під час дорожньо-транспортних пригод (ДТП). Результати дослідження глобального тягаря захворювань, травм і факторів ризику (Global Burden of Diseases, Injuries, and Risk Factors Study) свідчать, що на цей час, як і протягом останніх 30 років, травма під час ДТП займає перше місце в структурі причин скорочення життя внаслідок стану здоров’я, інвалідності та передчасної смерті серед працездатного населення [1]. Найбільш тяжким наслідком ДТП є політравма, під якою розуміють поєднані та множинні ушкодження [2]. За даними різних досліджень, летальність при політравмі коливається від 15,9 до 49,5 % [3] та залежить не тільки від особливостей травми, але й від вихідного стану постраждалого. Велике значення мають індивідуальні особливості постраждалого (стать, вік, супутня соматична патологія та ін.) та застосована лікувальна тактика, зокрема своєчасність та обсяг хірургічних втручань. Негативний вплив на перебіг травми має попередня хронічна патологія [4–7].
У цьому аспекті заслуговує на увагу роль надмірної ваги у перебігу травми та її наслідків. Надмірна вага та ожиріння є серйозною проблемою охорони здоров’я в усьому світі, актуальність якої в останні десятиріччя збільшується [8, 9]. Поширеність ожиріння залежно від регіону та статі варіює від < 10 до > 30 % [9]. У дослідженні глобального тягаря захворювань серед факторів ризику зменшення тривалості життя збільшення індексу маси тіла (ІМТ) займає провідні позиції. В осіб віком 25–49 років в 1990 р. цей фактор займав 7-ме місце, у 2019 р. його значущість зросла до 3-го місця. В осіб віком 50–74 роки в 1990 р. — 5-те місце, а в 2019 р. — 4-те місце. У загальній популяції значення ІМТ в структурі ризиків змістилось з 16-го місця в 1990 р. до 5-го місця в 2019 р. [10].
У масштабному метааналізі результатів 21 дослідження, що охоплювали майже 3 млн спостережень, встановлено, що ожиріння впливає на механізми та наслідки травм. У постраждалих з ожирінням був менший ризик тупої травми та травми голови, але зростав ризик торакальних і скелетних ушкоджень. Ризик абдомінальної травми суттєво не розрізнявся [11]. В іншому дослідженні показано, що торакальна травма частіше зустрічалась у пацієнтів з ІМТ > 25 кг/м2, а термін госпіталізації та тяжкість травми за Injury Severity Score (ISS) збільшувались пропорційно зі збільшенням ІМТ. Це спостерігалось як при високоенергетичній, так й при низькоенергетичній травмі [12]. За даними H.M. Durgun та співавт. (2016), зі збільшенням ІМТ зростала частота та тяжкість черепно-мозкової травми (ЧМТ), частота торакальної та скелетної травми, мультифокальних ушкоджень, частота госпіталізацій і госпітальна летальність [13]. Але вплив маси тіла постраждалого на особливості травми та її наслідки неоднорідний і залежить від механізму травми. У дослідженні наслідків колото-різаних травм черевної стінки M.B. Bloom та співавт. (2015) виявили, що зі збільшенням ІМТ спостерігалась тенденція до зменшення тяжкості травми, частота проникаючих поранень, ушкоджень вісцеральних органів та потреба в оперативному лікуванні також зменшувались. Серед пацієнтів з ІМТ < 18,5 кг/м2 оперовано 67 % постраждалих, з ІМТ > 35 кг/м2 — 20 %. Автори вважають, що збільшена маса тіла захищає пацієнтів з колотими ранами живота, що зменшує тяжкість травми та потребу в операції [14]. C.Y. Fu та співавт. (2019) встановили, що ожиріння зменшує частоту тупої абдомінальної травми. Ризик ушкодження органів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) менше на 11,6 % у постраждалих з ожирінням та, навпаки, зростає на 15,7 % у пацієнтів з недостатньою вагою (ІМТ < 18,5 кг/м2). Ризик операції з приводу ушкодження органів ШКТ у хворих з ожирінням зменшився на 57,3 % [15]. N. Vaughan та співавт. (2017) виявили, що у дітей з ожирінням більше шансів отримати тяжкі ушкодження печінки [16]. Крім цього, у дослідженні V. Hsiao та співавт. (2019) встановлено, що збільшення ІМТ є незалежним предиктором необхідності гастроінтестинальної резекції при проникаючих абдомінальних травмах [17].
Але результати окремих досліджень дуже суперечливі. За даними систематичного огляду та метааналізу 9 досліджень встановлено, що ожиріння є фактором ризику летальності після ДТП (відношення шансів (Odds ratio, OR) 1,89; p < 0,0001) та переломів нижніх кінцівок (OR 1,39; p < 0,0001), при цьому виявлено протективну дію ожиріння відносно ЧМТ (OR 0,67; p < 0,0001). При цьому не виявлено впливу ожиріння на травми живота й таза [18]. В іншому дослідженні, навпаки, встановлено, що ожиріння є маркером негативного прогнозу абдомінальної травми [19] і збільшує ризик тяжких ускладнень та ризик смерті (на 30 %) [20]. T. Liu та співавт. (2013) дійшли висновку, що ожиріння асоціюється зі збільшенням ризику смерті, тривалим перебуванням у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ), зі збільшенням ризику ускладнень, менш значимо — із тривалістю перебування на штучній вентиляції легень (ШВЛ) та терміну госпіталізації [21]. У постраждалих з абдомінальною травмою з ожирінням частіше виникає необхідність в інтенсивному лікуванні та ШВЛ [22]. У пацієнтів з тупою травмою живота не виявлено впливу ожиріння на тяжкість ушкоджень паренхіматозних органів, але відмічене збільшення частоти інтервенцій та збільшення смертності у пацієнтів з травмою печінки зі збільшеним ІМТ, причому ця смертність була обумовлена поєднаною ЧМТ, а не травмою печінки [23]. 
У нещодавньому дослідженні M. Schieren та співавт. (2019) були вивчені результати лікування 828 постраждалих з тяжкою торакальною травмою залежно від ІМТ. Встановлено, що поєднана абдомінальна травма частіше спостерігалась у пацієнтів з нормальною вагою, а у пацієнтів з ожирінням збільшувалась тривалість ШВЛ, термін перебування у ВІТ та термін госпіталізації. Летальність становила 3,6 % при ІМТ < 25 кг/м2, 1,8 % — при ІМТ 25–29,9 кг/м2, 4,0 % — при ІМТ > 30 кг/м2 [24]. Це збігається з результатами іншого дослідження: у постраждалих з ожирінням, які перенесли лапаротомію з приводу абдомінальної травми, виявлено більшу летальність порівняно з пацієнтами з нормальною вагою (3,7 проти 2,4 %), більшу тривалість стаціонарного лікування (11,1 проти 9,6 дня), більшу тривалість знаходження у ВІТ (3,5 проти 2,3 дня) [25].
Отримано докази збільшення частоти різноманітних ускладнень у постраждалих зі збільшеною вагою або з ожирінням. За результатами аналізу результатів лікування майже 33 тис. постраждалих з тупою травмою встановлено, що патологічне ожиріння збільшує ризик ускладнень (OR 1,8), термін госпіталізації (OR 1,2), тривалість лікування у ВІТ (OR 1,15) та смертність — 3,0 проти 2,2 (OR 1,4) [26]. У жінок з ожирінням ризик ранових ускладнень зростає в 2,5–4 рази, ризик пролежнів — у 4–8 разів [20]. При оцінці ризику інфекційних ранових ускладнень у пацієнтів з проникаючою абдомінальною травмою встановлено, що він зростає зі збільшенням ІМТ, зі збільшенням віку, залежить від локалізації травми (значно зростає при ушкодженнях порожнистих органів), з потребою у переливанні крові [27]. Крім того, ожиріння є одним з факторів ризику внутрішньочеревної гіпертензії та абдомінального компартмент-синдрому у пацієнтів ВІТ, причому величина його відносного ризику була більшою, ніж сепсису, абдомінальної операції та ілеусу (OR 5,1; 2,38; 1,93 та 2,05 відповідно) [28]. За результатами дослідження A. Grigorian та співавт. (2018) дійшли висновку, що не тільки ожиріння, але й збільшення ваги є факторами ризику гострого ураження нирок, а ожиріння — рабдоміолізу [29]. Також збільшується частота легеневих та інфекційних ускладнень [30]. При аналізі факторів ризику гострого пошкодження нирок у постраждалих з тяжкою травмою встановлено, що його розвиток асоціювався зі збільшенням ІМТ від 30 кг/м2 та більше (OR 4,72; р < 0,001), в меншому ступені з цукровим діабетом (OR 3,26; р = 0,012), абдомінальною травмою (Abbreviated Injury Scale (AIS) від 4 балів та більше) (OR 3,78; р < 0,001) та з гемотрансфузіями (OR 1,13; р = 0,004). При цьому розвиток гострого пошкодження нирок асоціювався зі збільшенням смертності, яка становила 3,8 % за відсутності ниркових ускладнень, зростаючи до 30,4 % тяжких ускладнень [31]. У постраждалих з травмою селезінки збільшення ІМТ > 30 кг/м2 виявилось фактором ризику контраст-індукованої нефропатії (OR 3,25). Крім того, мали значення ISS 25 балів та більше (OR 6,08) та зменшення концентрації гемоглобіну через 1 добу після травми до 10 г/дл та менше (OR 3,16). При цьому контраст-індукована нефропатія та цукровий діабет були предикторами смертності (OR 19,04 та 3,43 відповідно) [32].
Слід зазначити, що надмірна вага є досить поширеним явищем і серед дитячої популяції. У дослідженні N. Vaughan та ін. (2017) у 117 постраждалих дітей (віком менше 18 років) ожиріння виявлено у 16 %. У постраждалих з ожирінням спостерігалась більша тяжкість ушкоджень печінки, тяжкість травми за ISS, тяжкість абдомінальної травми за AIS. Автори вважають, що ожиріння є фактором ризику тяжких абдомінальних ушкоджень, особливо ушкоджень печінки, що вони пов’язують зі стеатозом печінки на фоні ожиріння [16]. У дослідженні наслідків педіатричної травми (майже 150 тис. випадків) встановлено, що збільшення ІМТ асоціювалось зі збільшенням летальності, частоти тромбозу глибоких вен, тромбоемболії та пневмонії, а також зі збільшенням тривалості стаціонарного лікування та необхідності застосування ШВЛ [33]. 
Таким чином, існує багато доказів негативного впливу надмірної ваги та ожиріння на перебіг травм і результати їх лікування. Причини цього негативного впливу активно вивчаються. Ожиріння пов’язують з прозапальним станом, який негативно впливає на дихальну та серцево-судинну систему, гемостаз і нирки, призводить до розвитку хронічного запалення та може впливати на імунну відповідь [22]. Вісцеральне ожиріння також пов’язують з гіперліполитичним станом та зі збільшеною секрецією прозапальних цитокінів адипоцитами [34]. Крім цього, погіршення результатів лікування у постраждалих зі збільшеною вагою пов’язують зі збільшеною частотою супутніх захворювань [12]. 
Можливі і технічні проблеми. Ожиріння утруднює здійснення інтервенційних маніпуляцій (встановлення центральних венозних катетерів, інтубація трахеї, ШВЛ) та оперативних втручань (стабілізація переломів, абдомінальні та торакальні втручання) [35, 36]. Крім того, діагностична цінність традиційних методів обстеження постраждалих з політравмою знижується прямо пропорційно ступеню ожиріння. Чим вищий ступінь ожиріння, тим менший відсоток вірогідності діагностичних прийомів у таких пацієнтів. При наявності ожиріння (ІМТ > 30 кг/м2) значно знизилась інформативність фізикальних методів дослідження (аускультації, пальпації та перкусії) та інформативність ультразвукового дослідження (чутливість — 70,9 %, специфічність — 81,4 %). Автори вважають, що при підозрі на закриту абдомінальну травму у постраждалих з ожирінням доцільно виконувати лапароцентез [37].
Варто відмітити, що у сучасних рекомендаціях немає окремих рекомендацій із лікування постраждалих внаслідок травми з надмірною вагою. Але встановлено, що у померлих в результаті травми був збільшений ІМТ (28,7 проти 26,9 кг/м2, p < 0,001) та більша питома вага постраждалих з ожирінням (35,6 та 26,5 %, p < 0,001). При цьому частота ускладнень у постраждалих з ожирінням була меншою, якщо вони лікувались в травмоцентрах І–ІІ рівнів [38]. Тому автори вважають, що стабільні постраждалі з тупою травмою живота при наявності збільшеної ваги та ожиріння повинні госпіталізуватися у травмоцентри вищого рівня. Крім цього, потребують корекції й напрямки лікувального впливу. 
Вищевикладене свідчить, що надмірна вага та ожиріння є важливим фактором негативного впливу на перебіг абдомінальної травми. У доступній літературі визначення цих станів здійснюється на підставі розрахунку ІМТ, для якого необхідно вимірювання маси тіла та росту постраждалого. Але визначення маси тіла та ІМТ у пацієнтів з тяжкою травмою можливе лише при наявності спеціальних ваг, які є не в кожній лікарні та у ВІТ. Більше того, багато хворих надходять в гемодинамічно нестабільному стані, одразу до операційної. Їх вертикалізація неможлива у зв’язку із поєднаною травмою (скелетна, спинномозкова та ЧМТ), при підозрі на внутрішню кровотечу та в інших ситуаціях. Тому важливо знайти альтернативу, і найбільш перспективною у цьому аспекті є окружність талії (ОТ).
За результатами аналізу ризику скелетної травми залежно від антропометричних даних серед військовослужбовців встановлено, що ОТ є кращим предиктором скелетно-м’язових ушкоджень, ніж ІМТ, особливо в осіб віком 25–34 роки. Критерієм високого ризику автори вважали ОТ у чоловіків > 39 дюймів, у жінок — > 36 дюймів, ІМТ — > 30 кг/м2; низькій ризик — ОТ у чоловіків < 35 дюймів, у жінок — < 32 дюймів; ІМТ — < 25 кг/м2 [39]. Окружність живота за інформативністю не поступається ІМТ для оцінки ризику травм нижніх кінцівок. Комбіноване застосування ОТ та ІМТ збільшує інформативність [40]. Пороговим значенням величини ОТ для визначення ожиріння визначено > 88 см у жінок та > 102 см у чоловіків [41]. 
Таким чином, аналіз публікацій, присвячених проблемі надмірної ваги та ожиріння у постраждалих з травмою, дозволяє зробити такі висновки: 
1. Надмірна вага й ожиріння мають вплив на тяжкість травми та перебіг посттравматичного періоду.
2. Надмірна вага й ожиріння є незалежними факторами ризику місцевих і загальних ускладнень і летальності постраждалих з механічною травмою та асоціюються зі збільшенням тривалості стаціонарного лікування та перебування у відділенні інтенсивної терапії.
3. Наявність надмірної ваги й ожиріння необхідно враховувати при плануванні діагностичної та лікувальної тактики у постраждалих з механічною травмою.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 18.05.2021
Рецензовано/Revised 03.06.2021
Прийнято до друку/Accepted 10.06.2021

Список литературы

  1. Global burden of 369 diseases and injuries in 204 countries and territories, 1990–2019: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2019. Lancet. 2020. 396. 1204-22.
  2. Шапкин Ю.Г., Селиверстов П.А. Феномен взаимного отягощения повреждений при политравме. Пермский медицинский журнал. 2016. XXXIII(5). 82-94.
  3. Агаджанян В.В., Кравцов С.А., Шаталин А.В., Левченко Т.В. Госпитальная летальность при политравме и основные направления ее снижения. Политравма. 2015. 1. 6-15.
  4. Муханов М.Л., Блаженко А.Н., Шевченко А.В., Шхалахов А.К., Олейников Р.Г. Взаимосвязь коморбидности и уровня летальности у пациентов старших возрастных групп с политравмой. Инновационная медицина Кубани. 2017. 3(7). 14-20.
  5. Guzman-Martinez A.M., Garcia-Rodriguez O., Ramos-Melendez E.O., Guerrios-Rivera L., Rodriguez-Ortiz P. Morbidity and mortality of Hispanic trauma patients with diabetes mellitus. Eur. J. Trauma Emerg. Surg. 2020 Aug. 46(4). 887-893. doi: 10.1007/s00068-018-1047-z.
  6. Samoborec S., Simpson P., Hassani-Mahmooei B., Ruseckaite R., Giummarra M., Ayton D., Evans S. Impact of comorbidity on health outcome after a transport-related injury. Inj. Prev. 2020 Jun. 26(3). 254-261. doi: 10.1136/injuryprev-2019-043195.
  7. Tebby J., Lecky F., Edwards A., Jenks T., Bouamra O., Dimitriou R., Giannoudis P.V. Outcomes of polytrauma patients with diabetes mellitus. BMC Med. 2014. 12. 111. https://doi. org/10.1186/1741-7015-12-111.
  8. Afshin A., Forouzanfar M.H., Reitsma M.B., Sur P. Health effects of overweight and obesity in 195 countries over 25 years. N. Engl. J. Med. 2017. 377. 13-27.
  9. Ng M., Fleming T., Robinson M., Thomson B., Graetz N., Margono C. et al. Global, regional, and national prevalence of overweight and obesity in children and adults during 1980–2013: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2013. Lancet. 2014. 384(9945). 766-81. doi: 10.1016/s0140-6736(14)60460-8.
  10. Global burden of 87 risk factors in 204 countries and territories, 1990–2019: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2019. Lancet. 2020. 396. 1223-49.
  11. Stroud T., Bagnall N.M., Pucher P.H. Effect of obesity on patterns and mechanisms of injury: Systematic review and meta analysis. Int. J. Surg. 2018 Aug. 56. 148-154. doi: 10.1016/j.ijsu.2018.05.004.
  12. Fatica F., Geraci G., Puzhlyakov V., Modica G., Cajozzo M. The effect of body mass index on chest trauma severity and prognosis. Ann. Ital. Chir. 2017 Nov 14. 88(5). 289-391.
  13. Durgun H.M., Dursun R., Zengin Y., Özhasenekler A., Orak M., Üstündağ M., Güloğlu C. The effect of body mass index on trauma severity and prognosis in trauma patients. Ulus. Travma Acil Cerrahi Derg. 2016. 22(5). 457-465. doi: 10.5505/tjtes.2016.93385.
  14. Bloom M.B., Ley E.J., Liou D.Z., Tran T., Chung R., Melo N., Margulies D.R. Impact of body mass index on injury in abdominal stab wounds: implications for management. J. Surg. Res. 2015 Jul. 197(1). 162-6. doi: 10.1016/j.jss.2015.03.052.
  15. Fu C.Y., Bajani F., Butler C., Welsh S., Messer T., Kaminsky M. et al. Morbid obesity’s silver lining: an armor for hollow viscus in blunt abdominal trauma. World J. Surg. 2019 Apr. 43(4). 1007-1013. doi: 10.1007/s00268-018-4872-7.
  16. Vaughan N., Tweed J., Greenwell C., Notrica D.M., Langlais C.S., Peter S.D. et al. The impact of morbid obesity on solid organ injury in children using the ATOMAC protocol at a pediatric level I trauma center. J. Pediatr. Surg. 2017 Feb. 52(2). 345-348. doi: 10.1016/j.jpedsurg.2016.09.002.
  17. Hsiao V., Sim J., Zimmerman A., Stephen A. Obesity may not be protective in abdominal stab wounds. J. Emerg. Trauma Shock. 2019 Jul-Sep. 12(3). 168-172. doi: 10.4103/JETS.JETS_41_18.
  18. Desapriya E., Giulia S., Subzwari S., Peiris D.C., Turcotte K., Pike I., Sasges D., Hewapathirane D.S. Does obesity increase the risk of injury or mortality in motor vehicle crashes? A systematic review and meta-analysis. Asia Pac. J. Public Health. 2014 Sep. 26(5). 447-60. doi: 10.1177/1010539511430720.
  19. Brahmbhatt T.S., Hernon M., Siegert C.J., Plauché L., Young L.S., Burke P. Trauma and BMI Mortality. Curr. Obes. Rep. 2017 Jun. 6(2). 211-216. doi: 10.1007/s13679-017-0264-9.
  20. Glance L.G., Li Y., Osler T.M., Mukamel D.B., Dick A.W. Impact of obesity on mortality and complications in trauma patients. Annals of surgery. 2014. 259(3). 576-81. Epub 2013/11/23. 10.1097/sla.0000000000000330.
  21. Liu T., Chen J.J., Bai X.J., Zheng G.S., Gao W. The effect of obesity on outcomes in trauma patients: a meta-analysis. Injury. 2013 Sep. 44(9). 1145-52. doi: 10.1016/j.injury.2012.10.038.
  22. Brahmbhatt T.S., Hernon M., Siegert C.J., Plauché L., Young L.S., Burke P. Trauma and BMI Mortality. Curr. Obes. Rep. 2017 Jun. 6(2). 211-216. doi: 10.1007/s13679-017-0264-9.
  23. Chen A.K., Jeffcoach D., Stivers J.C., McCullough K.A., Dirks R.C., Boehnke R.J. et al. The impact of obesity on severity of solid organ injury in the adult population at a Level I trauma center. Trauma Surg. Acute Care Open. 2019 Jul 12. 4(1). e000318. doi: 10.1136/tsaco-2019-000318.
  24. Schieren M., Böhmer A.B., Lefering R., Paffrath T., Wappler F., Defosse J. TraumaRegister DGU. Impact of body mass index on outcomes after thoracic trauma — A matched-triplet analysis of the TraumaRegister DGU®. Injury. 2019 Jan. 50(1). 96-100. doi: 10.1016/j.injury.2018.09.051.
  25. Fu C.Y., Bajani F., Bokhari M., Tatebe L.C., Starr F., Messer T., Kaminsky M. et al. Obesity is associated with worse outcomes among abdominal trauma patients undergoing laparotomy: a propensity-matched nationwide cohort study. World J. Surg. 2020 Mar. 44(3). 755-763. doi: 10.1007/s00268-019-05268-5.
  26. Ditillo M., Pandit V., Rhee P., Aziz H., Hadeed S., Bhattacharya B. et al. Morbid obesity predisposes trauma patients to worse outcomes: a National Trauma Data Bank analysis. J. Trauma Acute Care Surg. 2014 Jan. 76(1). 176-9. doi: 10.1097/TA.0b013e3182ab0d7c.
  27. Durbin S., DeAngelis R., Peschman J., Milia D., Carver T., Dodgion C. Superficial surgical infections in operative abdominal trauma patients: a trauma quality improvement database analysis. J. Surg. Res. 2019 Nov. 243. 496-502. doi: 10.1016/j.jss.2019.06.101. Epub 2019 Aug 1. PMID: 313774.
  28. Holodinsky J.K., Roberts D.J., Ball C.G., Blaser A.R., Starkopf J., Zygun D.A. et al. Risk factors for intra-abdominal hypertension and abdominal compartment syndrome among adult intensive care unit patients: a systematic review and meta-analysis. Crit. Care. 2013 Oct 21. 17(5). R249. doi: 10.1186/cc13075.
  29. Grigorian A., Gabriel V., Nguyen N.T., Smith B.R., Schubl S., Borazjani B., Joe V., Nahmias J. Black race and body mass index are risk factors for rhabdomyolysis and acute kidney injury in trauma. J. Invest. Surg. 2018 Sep 13. 1-8. doi: 10.1080/08941939.2018.1493162.
  30. Osborne Z., Rowitz B., Moore H., Oliphant U., Butler J., Olson M., Aucar J. Obesity in trauma: outcomes and disposition trends. Am. J. Surg. 2014. 207. 387-92. doi: 10.1016/j.amjsurg.2013.10.013.
  31. Shashaty M.G., Meyer N.J., Localio A.R., Gallop R., Bellamy S.L., Holena D.N. et al. African American race, obesity, and blood product transfusion are risk factors for acute kidney injury in critically ill trauma patients. J. Crit. Care. 2012 Oct. 27(5). 496-504. doi: 10.1016/j.jcrc.2012.02.002.
  32. Hsieh T.M., Tsai T.H., Liu Y.W., Hsieh C.H. Risk factors for contrast-induced nephropathy and their association with mortality in patients with blunt splenic injuries. Int. J. Surg. 2016 Nov. 35. 69-75. doi: 10.1016/j.ijsu.2016.09.007.
  33. Witt C.E., Arbabi S., Nathens A.B., Vavilala M.S., Rivara F.P. Obesity in pediatric trauma. J. Pediatr. Surg. 2017 Apr. 52(4). 628-632. doi: 10.1016/j.jpedsurg.2016.11.037.
  34. Andruszkow H., Veh J., Mommsen P., Zeckey C., Hildebrand F., Frink M. Impact of the body mass on complications and outcome in multiple trauma patients: what does the weight weigh? Mediators Inflamm. 2013. 2013. 345702. doi: 10.1155/2013/345702.
  35. De Jong A., Molinari N., Pouzeratte Y., Verzilli D., Chanques G., Jung B. et al. Difficult intubation in obese patients: incidence, risk factors, and complications in the operating theatre and in intensive care units. Br. J. Anaesth. 2015. 114(2). 297-306. doi: 10.1093/bja/aeu373.
  36. De Jong A., Molinari N., Terzi N., Mongardon N., Arnal J.-M., Guitton C. et al. Early identification of patients at risk for difficult intubation in ICU: development and validation of the MACOCHA score in a multicenter cohort study. Am. J. Respir. Crit. Care Med. 2013. 187(8). 832-9. doi: 10.1164/rccm.201210-1851OC.
  37. Khimich S.D., Chemerys O.M. Osoblyvosti diahnostyky ushkodzhen pry politravmi u liudei z ozhyrinniam. Visnyk Vinnytskoho natsionalnoho medychnoho universytetu. 2016. 2(20). 406-409.
  38. Fu C.Y., Bajani F., Bokhari M., Butler C., Starr F., Messer T. et al. Obesity may require a higher level of trauma care: a propensity-matched nationwide cohort study. Prehosp. Emerg. Care. 2020 May 5. 1-9. doi: 10.1080/10903127.2020.1755754.
  39. Nye N.S., Carnahan D.H., Jackson J.C., Covey C.J., Zarzabal L.A., Chao S.Y. et al. Abdominal circumference is superior to body mass index in estimating musculoskeletal injury risk. Med. Sci. Sports Exerc. 2014 Oct. 46(10). 1951-9. doi: 10.1249/MSS.0000000000000329.
  40. Nye N.S., Kafer D.S., Olsen C., Carnahan D.H., Crawford P.F. Abdominal circumference versus body mass index as predictors of lower extremity overuse injury risk. J. Phys. Act. Health. 2018 Feb 1. 15(2). 127-134. doi: 10.1123/jpah.2017-001.
  41. Ross R., Neeland I.J., Yamashita S. et al. Waist circumference as a vital sign in clinical practice: a Consensus Statement from the IAS and ICCR Working Group on Visceral Obesity. Nat. Rev. Endocrinol. 2020. 16. 177-189. https://doi.org/10.1038/s41574-019-0310-7.

Вернуться к номеру