Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Медицина неотложных состояний» 7 (62) 2014

Вернуться к номеру

Бойові хімічні засоби несмертельної дії: токсикологічні та клінічні аспекти

Авторы: Левченко О.Є., Курділь Н.В. - Українська військово-медична академія, м. Київ; Іващенко О.В. - Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ

Рубрики: Медицина неотложных состояний

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Різноманіття прийнятих на озброєння отруйних речовин несмертельної дії істотно ускладнює створення ефективних засобів протихімічного захисту, особливо антидотних препаратів, систем індикації й оповіщення. Метою роботи було обрано вивчення токсикологічних характеристик найбільш поширених військових та поліцейських засобів, особливостей клінічної картини гострої інтоксикації та принципів надання невідкладної медичної допомоги. З’ясовано, що спеціальні міліцейські підрозділи в Україні мають різноманітні сльозогінні та подразнюючі засоби: аерозольні упаковки із сльозогінним газом («Черемуха-10», «Черемуха-110М», «Терен-4» та інші); аерозольні розпилювачі з подразнюючим складом («Сирень-10»); аерозольні розпилювачі («Контроль-М» (10% ОС), «Контроль-МК», ­«Контроль-ММ», «Резеда-10», «Резеда-10М», «Зверобой-10», «Зверобой-10М»). Бойова отруйна речовина в засобі «Сирень» — хлорбензальмалонодинітрил (CS), теж сльозогінна речовина. Також на озброєнні спеціальних підрозділів міліції є балончики, патрони, гранати та інші спецзасоби з препаратами сльозоточивої та подразнюючої дії на основі природних капсаїциноїдів, морфоліду пеларгонової кислоти, ортохлорбензальмалонодинітрилу (CS) і речовини «Алгоген». Основні принципи надання медичної допомоги полягають переважно в симптоматичному лікуванні. Заходи медичної допомоги повинні бути направлені на запобігання подальшій дії отруйної речовини, вилучення часток токсиканту із слизових дихальних шляхів та кон’юнктиви очей, лікування ускладнень із боку дихальної та серцево-судинної системи, що обумовлені інтоксикацією.

Многообразие принятых на вооружение боевых отравляющих веществ несмертельного действия существенно затрудняет создание эффективных средств противохимической защиты, особенно антидотных препаратов, систем индикации и оповещения. Целью работы стало изучение токсикологических характеристик наиболее распространенных полицейских ядов, особенностей клинической картины острой интоксикации и принципов оказания неотложной медицинской помощи. Установлено, что специальные милицейские подразделения в Украине имеют в своем арсенале разнообразные слезоточивые и раздражающие средства: аэрозольные упаковки со слезоточивым газом («Черемуха-10», «Черемуха-110М», «Терен-4» и другие); аэрозольные распылители с раздражающим составом («Сирень-10»); аэрозольные распылители («Контроль-М» (10% ОС), «Контроль-МК», «Контроль-ММ», «Резеда-10», «Резеда-10М», «Зверобой-10», «Зверобой-10М»). Боевое отравляющее вещество в средстве «Сирень» — хлорбензальмалонодинитрил (CS), тоже слезоточивое вещество. Также на вооружении специальных подразделений милиции есть баллончики, патроны, гранаты и другие спецсредства с препаратами слезоточивого и раздражающего действия на основе природных капсаициноидов, морфолида пеларгоновой кислоты, ортохлорбензальмалонодинитрила (CS) и вещества «Алгоген». Основные принципы оказания медицинской помощи состоят преимущественно в симптоматическом лечении. Неотложные медицинские мероприятия должны быть направлены на предотвращение дальнейшего действия отравляющего вещества, удаление частиц токсиканта из слизистых дыхательных путей и конъюнктивы глаз, лечение осложнений со стороны дыхательной и сердечно-сосудистой систем, обусловленных интоксикацией.

Diversity of non-lethal toxic substances passed into service significantly complicates the creation of effective materials for anti-gas protection, especially antidote agents and indication and warning systems. The aim of the investigation was to study toxicological parameters of the most common military and police products, clinical manifestation of acute intoxication and principles of emergency medical care. Riot police in Ukraine have various tear agents and irritants, namely particulate materials with tear agents («Black Cherry-10», «Black Cherry-110M», «Sloe-4» and others), aerosol irritant reagents («Lilac-10»), aerosol reagents («Control-M» (10% OS), «Control-MK», «Control-MM», «Reseda-10», «Reseda-10M», «John’s Wort-10», «John’s Wort-10M»). A toxic agent in «Lilac», chlorobenzalmalononitrile (CS) is a tear agent. As well riot police have various containers, cartridges, grenades and other military-style operational gears with tear and irritant agents with natural capsaicinoids, pelargonic morpholide ortohlorbenzalmalononitril (CS) and «Algogen» agent. The basic principle for emergency care is a symptomatic treatment. The medical care must be oriented to reduce a further effect of a toxic agent, delivery of toxic agent parts from the respiratory ways and conjunctiva, treatment of respiratory and cardiovascular complications induced by intoxication.


Ключевые слова

зброя несмертельної дії, гострі отруєння.

оружие нелетального действия, острые отравления.

non-lethal materials, acute poisoning.

Статья опубликована на с. 24-34

Вступ

Політичні, військові та економічні інтереси багатьох країн диктують нові вимоги до проведення бойових операцій у майбутньому. Їх реалізація передбачає зменшення ступеня навмисного пошкодження, що завдається цивільним об’єктам і мирному населенню [1, 2]. Військові фахівці вважають, що наявні досягнення в галузі створення перспективних зразків озброєння забезпечать можливість використовувати альтернативні підходи й засоби при проведенні різного роду антитерористичних операцій. Насамперед це стосується виконання завдань зі знищення живої сили й техніки противника, коли виникає проблема контролю за поведінкою великих мас людей. Ілюстрацією є політичні події в Афганістані, Іраку, Ірані, Сирії, Єгипті, Лівані, Туреччині, ряді європейських країн, де в останні роки військові й цивільні конфлікти досягли свого апогею [3–7, 10, 12, 24, 25].

Різноманіття прийнятих на озброєння отруйних речовин, що відрізняються одна від одної фізико-хімічними властивостями й агрегатним станом, характером токсичної дії й рівнями токсичності, істотно ускладнює створення засобів протихімічного захисту, особливо антидотних препаратів, систем індикації й оповіщення. Незабаром виповниться 100 років із моменту першої газобалонної атаки хлором у квітні 1915 року. За ці роки токсичність отруйних речовин порівняно із застосованим у той час хлором зросла приблизно в 1900 разів.

За останні десятиліття відбулися докорінні зміни в системах озброєння багатьох країн світу, у тому числі і в Україні. Різко зросли бойові якості звичайних озброєнь, насамперед завдяки «інтелектуальним» системам управління й наведення. Це, а також закінчення холодної війни та вкрай негативне ставлення в суспільстві до бойових отруйних речовин, призвело в 1993 році до розробки міжнародної Конвенції про заборону хімічної зброї, що набула чинності 29 квітня 1997 року. Під дію конвенції не потрапили речовини, використовувані «правоохоронними структурами» для «боротьби із заворушеннями» [9, 18, 19, 21, 33].

Мета огляду: аналіз токсикологічних характеристик найбільш поширених військових та поліцейських засобів, що містять отруйні речовини несмертельної дії (ОРНД), вивчення особливостей клінічної картини гострої інтоксикації та принципів надання невідкладної медичної допомоги.

Проведений аналіз наукових джерел із питань розробки та особливостей застосування отруйних речовин несмертельної дії в різних країнах світу. Розглянуті питання нормативно-правового регулювання виготовлення та застосування отруйних речовин у діяльності спеціальних підрозділів міліції в Україні. Вивчені основні токсикологічні характеристики найбільш поширених токсичних агентів подразнюючої дії, що є на озброєнні воєнізованих служб різних країн, та сформульовані основні принципи надання екстреної медичної допомоги постраждалим унаслідок застосування отруйних речовин несмертельної дії.

Світовий досвід застосування отруйних речовин несмертельної дії має важливе значення в процесі оцінки сучасної практики їх використання та моделює перспективи подальшого їх застосування. Історія розробки та впровадження у військову практику ОРНД бере початок із середини 50-х років минулого століття, коли військова хімія увійшла в період бурхливого розвитку. Стратегічним завданням того часу була розробка широкого спектра хімічних речовин, що могли бути застосовані як несмертельні засоби впливу на особовий склад військових формувань або цивільне населення [8, 11, 13, 15, 26, 28]. Основні групи ОРНД подані в табл. 1. Так, на початку 50-х років у британському центрі хімічних досліджень у місті Портон-Даун була розроблена технологія отримання нової ОРНД — іританту CS. Із 1961 року цей токсикант потрапляє на озброєння американської армії, пізніше — на озброєння армій і поліції ряду інших країн. Подразнююча дія CS значно перевершувала аналогічні речовини часів Першої світової війни, таких як адамсит (DM) і хлорацетофенон (CN). Сьогодні CS широко використовується поліцією і в цивільних засобах самооборони. Попадання в очі CS здатне призвести до тяжкого опіку рогівки із частковою або повною втратою зору, також доведено, що в людей, які неодноразово потрапляли під дію сльозогінного газу CS, відмічається різке зниження імунітету [22, 23, 27, 29, 33].

У 1962 році у Швейцарії отримано подразнюючу речовину CR, що була в 10 разів ефективнішою за CS. Токсикант був прийнятий на озброєння армій і поліції Великобританії та США. При високих концентраціях цей дим викликає нестерпне подразнення органів дихання й очей, а також шкіри всього тіла. У стані пари або аерозолю речовина CR забезпечує потужний сльозогінний ефект у поєднанні з пекучою та палючою дією. Через кілька секунд після контакту з атмосферою, що містить пари й аерозоль речовини CR, з’являється нестерпне печіння очей, порожнини рота й носа, а також сльозотеча, затуманення зору, подразнення верхніх дихальних шляхів і печіння шкіри. Відомо, що свинець й органічні сполуки миш’яку (адамсит тощо) також є найсильнішими подразниками дихальних шляхів. Вони не розкладаються при високій температурі, тому можуть ефективно використовуватися в газових патронах і гранатах, але поліцією вони не можуть застосовуватися, оскільки здатні накопичуватися в організмі й викликати хронічні отруєння.

Відомі й інші подразнюючі речовини, що не відповідають військовим вимогам, але продаються населенню у складі засобів самозахисту. Наприклад, речовина СН, що була запатентована у 80-ті роки минулого століття як бойова отруйна речовина подразнюючої дії. СН має дуже високу летючість, її пари викликають почуття болю при контакті зі шкірою та слизовими оболонками. У 50-ті роки ХХ ст. у країнах — прихильницях нарощування хімічного озброєння велася розробка нових речовин, призначених для того, щоб тимчасово вивести з ладу значну частину військ і населення супротивника [31]. Деякі з цих речовин здатні були виводити людей із ладу, викликаючи або депресію, або ейфорію. Такі ефекти властиві природному галюциногену LSD (ЛСД-25, LSD, від нім. Lysergsäurediethylamid — діетиламід d-лізергінової кислоти), але зазначену речовину дуже складно отримати у великих обсягах. Після цілеспрямованого пошуку речовин аналогічної дії у США було зроблено вибір на користь речовини під шифром BZ. Токсикант потрапив на озброєння американської армії й у експериментальному варіанті був застосований у В’єтнамі. У стандартному агрегатному стані ВZ є твердою та стійкою сполукою, але може перетворюватися в дим у процесі горіння піротехнічної суміші, що містить BZ. Інтоксикація BZ характеризується вираженим пригніченням психіки й порушенням орієнтації в навколишній дійсності. Токсичні ефекти розвиваються поступово, досягаючи максимуму через 30–60 хвилин. Першими симптомами ураження є прискорене серцебиття, запаморочення, м’язова слабкість, розширення зіниць. Приблизно через півгодини настає ослаблення уваги й пам’яті, зниження реакції на зовнішні подразники, втрата орієнтації, психомоторне збудження, періодично з’являються галюцинації. Через 1–4 години розвивається виражена тахікардія, блювота, сплутаність свідомості, втрата контакту з навколишнім світом. Надалі можливі спалахи гніву, скоєння вчинків, неадекватних обставинам, і порушення свідомості з частковою або повною втратою пам’яті. Стан отруєння триває до 4–5 діб, а залишкові психічні розлади можуть зберігатися до 2–3 тижнів. Досі залишаються сумніви щодо того, наскільки може бути передбачувана поведінка людини під дією токсиканту, тому речовина BZ була досить швидко знята з озброєння армії США.

Іншою групою ОРНД є речовини з вираженим блювотним ефектом — еметики. Дану групу утворюють синтетичні речовини й токсини. Серед синтетичних речовин загрозу можуть становити похідні апоморфіну та амінотетраліну й деякі поліциклічні азотовмісні сполуки, серед природних токсинів аналогічну дію має стафілококовий ентеротоксин В. Синтетичні й природні еметики здатні викликати блювання й інші симптоми ураження при різних шляхах надходження їх в організм, у тому числі при інгаляції. У постраждалих швидко починається невгамовне блювання, що супроводжується діареєю. У такому стані люди не можуть виконувати бойові завдання.

Наступною групою хімічних речовин, що активно впроваджувались у практику спеціальних підрозділів, стали біорегулятори. Останнім часом з’явилися публікації, що стосуються перспектив створення біохімічної або гормонального зброї, в основу якої покладено використання ендогенних біорегуляторів. За оцінками фахівців, в організмі теплокровних тварин функціонує до 10 тисяч біорегуляторів різної хімічної природи й функціонального призначення. Під їх контролем перебувають психічний стан, настрій і емоції, відчуття та сприйняття, розумові здібності, температура тіла й кров’яний тиск, ріст і регенерація тканин та ін. При дисбалансі біорегуляторів настають розлади, що призводять до втрати працездатності та здоров’я і навіть смерті (бронхоспазм, аритмія тощо). Слід зазначити, що біорегулятори не підпадають під заборону як хімічної, так і біологічної конвенцій. Дослідження, а також виробництво біорегуляторів та їх аналогів в інтересах охорони здоров’я можуть бути використані для прикриття робіт зі створення біохімічної зброї в обхід конвенцій. Біорегулятори — це досить складні хімічні сполуки, одним із них є ендекапептид, відомий як агент Р або тахікінін. Останнім часом вивчаються перспективи застосування деяких біорегуляторів-пептидів [7, 14, 17, 20].

Відомою групою ОРНД є наркотичні анальгетики. Групу наркотичних анальгетиків утворюють похідні морфіну й фентанілу, що застосовуються в першу чергу для знерухомлення [31]. Перевагою речовин із морфіноподібною дією є їх висока активність, безпека при застосуванні, а також швидкий і стійкий ефект виведення з ладу. У 70–80-ті роки були отримані штучно синтезовані речовини цієї групи, що мають високий потенціал ураження. Були синтезовані карфентаніл, суфентаніл, алфентаніл і лофентаніл, що становлять інтерес як потенційні отруйні речовини. Так, карфентаніл є однією з найбільш активних речовин з усієї групи відомих похідних фентанілу. Він проявляє свою активність при різних шляхах надходження в організм, у тому числі при інгаляції пари або аерозолю. У результаті однохвилинного вдихання парів карфентанілу настає знерухомлення із втратою свідомості. Наркотичні анальгетики є на озброєнні спецслужб різних країн. Широкого розголосу набув випадок їх застосування під час спецоперації, пов’язаної з терористичним актом, що відбувся 26 жовтня 2002 на Дубровці в Москві, який отримав назву «Норд-Ост». Під час штурму будівлі із заручниками, яких утримували чеченські бойовики, був застосований наркотичний анальгетик. Основним виправданням необхідності використання токсичного газу під час спецоперації зі звільнення заручників була наявність у терористів зброї та вибухових пристроїв, у випадку спрацювання яких могли загинути всі заручники. Застосований у будівлі газ із ряду причин подіяв не на всіх: деякі заручники залишилися у свідомості, а частина терористів продовжували відстрілюватися протягом 20 хвилин, однак вибуху не сталося, і всі терористи зрештою були нейтралізовані. Із захоплених у заручники 916 осіб, за офіційними даними, у результаті впливу газу загинули 130 осіб. Точний хімічний склад використаного під час штурму газу залишається досі невідомим. Фахівці з лабораторії наукових і технологічних основ безпеки в Солсбері (Великобританія) вважають, що аерозоль складався з двох анальгетиків — карфентанілу та реміфентанілу. За офіційною заявою ФСБ, на Дубровці була застосована спеціальна рецептура на основі похідних фентанілу. Офіційно основна причина смерті великої кількості заручників — загострення хронічних хвороб. При раптовому застосуванні, коли противник захоплений зненацька, ефект від наркотичних анальгетиків може бути приголомшливим, навіть може дорівнюватися до токсичності отруйних речовин нервово-паралітичної дії.

Застосування спеціальних засобів, що містять токсичні речовини несмертельної дії, регламентується ще з початку набуття незалежності України Постановою Ради Міністрів УСРС від 27 лютого 1991 р. № 49 «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку». Повний перелік дозволених міліції спецзасобів є в «Правилах застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку», він включає: ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами «Черемуха-1», «Черемуха-4», «Черемуха-5», «Черемуха-6», «Черемуха-7», «Черемуха-10», «Черемуха-12», «Сирень-1», «Сирень-2», «Сирень-3». Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» в Україні ліцензується виробництво й продаж спеціальних засобів, заряджених речовинами подразнюючої та сльозоточивої дії, активної оборони та індивідуального захисту. Ліцензування виробництва засобів подразнюючої та сльозоточивої дії, а також інших засобів активної оборони та їх продажу здійснюється Міністерством внутрішніх справ України. Дані ліцензійні умови встановлюють технологічні, режимні, організаційні та особливі вимоги провадження господарської діяльності у сфері виробництва та продажу спеціальних засобів, заряджених речовинами подразнюючої та сльозоточивої дії, активної оборони та індивідуального захисту. Згідно з положеннями даного підзаконного акта, до категорії засобів активної оборони належать у тому числі: газові ручні гранати, патрони, балончики, а також патрони, забезпечені газовими гранатами, гранати та інші спецзасоби на основі природних капсаїциноїдів, ортохлорбензальмалонодинітрилу (CS), морфоліду пералгонової кислоти й речовини «Алгоген». До засобів самооборони, заряджених спеціальними речовинами подразнюючої та сльозоточивої дії, належать: аерозолі подразнюючої та сльозоточивої дії (газові балончики); газові револьвери й пістолети, а також їх патрони 6, 8 і 9 міліметрів, заряджені речовинами подразнюючої та сльозоточивої дії. Для зарядки вищевказаних спеціальних засобів самооборони дозволені рецептури на основі речовин подразнюючої та сльозогінної дії, що пройшли спеціальні токсикоз-гігієнічні дослідження.

До поліцейських отруйних речовин установлені такі вимоги: не завдавати необоротної шкоди здоров’ю, у тому числі при передозуванні (адже неможливо врахувати вагу, вік, стать, стан здоров’я правопорушника в екстремальній ситуації, а тим більше при масових заворушеннях або коли правопорушник знаходиться в укритті); швидко (в ідеалі — миттєво) позбавляти боєздатності правопорушника; діяти при розпилюванні в повітрі, а значить, проникати в організм через дихальні шляхи або слизову оболонку очей (тому що проникнення через шкіру відбувається дуже повільно).

Потрібні властивості повною мірою мають тільки подразнюючі речовини (іританти). Хлораце–тофенон (ХАФ, CN) дозволений до застосування в Україні, міститься в російських виробах «Черемуха». Не розкладається при високій температурі, тому може ефективно застосовуватися в газових патронах і гранатах. Токсикант летючий, тому в місцях зберігання справляє сльозогінний ефект. Діє тільки на очі, носоглотку не подразнює. Даний токсикант є досить шкідливим: травмує рогівку ока й шкіру, описані смертельні випадки при його використанні. В Україні не виробляється і в спецзасобах не застосовується, хоча простий у виготовленні. У Росії сьогодні актуальна проблема утилізації запасів ХАФ, що накопичилися ще з початку ХХ століття.

Ортохлорбензиліденмалонодинітрил (СS) дозволений до застосування в Україні, міститься в російських виробах «Сирень», у більшості імпортних газових патронів і балонів (у тому числі з рекламним написом «нервово-паралітичний»). Ефективно подразнює очі й дихальні шляхи. Масово застосовувався у В’єтнамі, де й були згодом виявлені його тератогенні властивості (викликає внутрішньоутробні каліцтва), після чого токсикант був знятий з озброєння поліції багатьох країн. В Україні не виробляється, відсутня також сировина для його виробництва. Завозиться з-за кордону для застосування у такому виробі, як «Терен».

Дибензоксазепін (CR) дозволений до застосування в Україні під торговою назвою «Алгоген». За численними літературними даними, поставлений на озброєння армії й поліції США, Великобританії, Росії та інших країн замість токсичного СS. Ефективно подразнює очі, дихальні шляхи й шкіру. Є найбільш потужним і водночас найбільш безпечним з існуючих подразнюючих речовин. Фізико-хімічні властивості речовини «Алгоген» дозволяють заряджати її в будь-які види газової зброї. Виробляється лабораторією прикладної хімії (м. Київ) та використовується в різних модифікаціях у засобах типу «Кобра».

Морфолід пеларгонової кислоти сьогодні дозволений до застосування в Україні. Виробляється ТОВ «Еколог» (м. Київ) та входить до складу виробу «Терен».

Природні й синтетичні капсаїциноїди (СР) — це суміш речовин, що містяться в гострому червоному перці. Дозволені до застосування в Україні (тільки природні), але спецзасоби на їх основі не виготовляються. Сучасні сльозогінні та подразнюючі засоби: аерозольні упаковки із сльозогінним газом («Черемуха-10», «Черемуха-110М», «Терен-4» та інші); аерозольні розпилювачі з подразнюючим складом («Сирень-10»); аерозольні розпилювачі («Контроль-М» (10% ОС), «Контроль-МК», «Контроль-ММ», «Резеда-10», «Резеда-10М», «Зверобой-10», «Зверобой-10М»).

Бойова отруйна речовина «Черемухи» — хлорацетофенон (CN). Сильний лакриматор, простіше кажучи, сльозоточива речовина, подразнюючи слизові оболонки очей, викликає нестримну сльозотечу. Вражає в основному очі, також має дуже сильну загальнотоксичну дію. На холоді «висить у повітрі» і може бути стійкою протягом декількох годин. За номерами «Черемуха» розрізняється залежно від кількості хлорацетофенону, а також способу «упаковки» (граната, патрон, аерозольний балон) і калібру.

Бойова отруйна речовина в засобі «Сирень» — хлорбензальмалонодинітрил (CS) — теж сльозогінна речовина. Викликає пекуче відчуття на слизових оболонках, сльозотечу, чхання. Крім того, у результаті його застосування може з’явитися біль в очах і грудях, печія та кровотеча. Симптоми можуть спостерігатися до трьох годин поспіль.

Також на озброєнні спеціальних підрозділів міліції є балончики, патрони, гранати та інші спецзасоби з препаратами сльозоточивої та подразнюючої дії на основі природних капсаїциноїдів, морфоліду пеларгонової кислоти, ортохлорбензальмалонодинітрилу (CS) і речовини «Алгоген». Природні капсаїциноїди — це структурні варіанти алкалоїду, що міститься в різних видах гіркого стручкового перцю. Бойова речовина CS чинить сильну подразнюючу дію на очі й органи дихання. При цьому подразнення верхніх дихальних шляхів більш виражене, ніж сльозоточива дія. Токсикант викликає печіння в носі і носоглотці, утруднене дихання, кашель і часто нудоту. У високих концентраціях викликає больові відчуття на шкірі, симптоми минають через 10–15 хвилин перебування на свіжому повітрі.

Зупинимося більш детально на токсикологічних характеристиках найпоширеніших речовин подразнюючої дії. Так, до подразнюючих отруйних речовин (ПОР) належать хімічні сполуки, що в мінімальних концентраціях високовибірково діють на чутливі нервові закінчення покривних тканин (слизових оболонок дихальних шляхів, кон’юнктиви очей, шкіру), викликаючи ефект подразнення, що проявляється різного ступеня суб’єктивними відчуттями (поколювання, печія, різь, біль) та низкою місцевих та загальних рефлекторних реакцій. Існують такі назви цих речовин: іританти, виснажливі агенти, поліцейські гази, агенти контролю правопорядку, сльозоточиві гази тощо. Відповідно до визначень Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 року (Конвенцію ратифіковано Законом України 187-XIV –(187-14) від 16.10.98 р.), ПОР з огляду на їх властивості порушувати дієздатність відносять до токсичних хімікатів, що можуть бути використані як хімічна зброя. Але визначення їх як бойових отруйних речовин залежить від мети, з якою вони застосовуються. Конвенцією не заборонено застосування ПОР як агентів контролю правопорядку, впливу на кримінальні елементи, а також із військовою метою, але не як спосіб ведення бойових дій, наприклад для тренувань військовослужбовців, для захисту транспортних колон, об’єктів тилу від терористичних, диверсійних груп. За рахунок специфічного подразнювально-больового впливу на очі, верхні дихальні шляхи та шкіру ПОР швидко викликають короткочасну та оборотну втрату дієздатності.

Властивості отруйних речовин подразнюючої дії мають такі класи хімічних сполук: аліфатичні та ароматичні галогеновані кетони; похідні нітрилів; ароматичні миш’як-органічні сполуки; ефіри форболу та дитерпенові ефіри; інші ароматичні та гетероциклічні сполуки. ПОР умовно розподіляють на дві групи: перша група — лакриматори, друга — стерніти.

Лакриматори — це сльозогінні речовини, до дії яких більш чутлива слизова оболонка ока. Вони переважно подразнюють органи зору, викликають інтенсивну сльозотечу. Основними представниками цієї групи є галогеновані кетони та нітрили: хлорацетофенон (ХАФ), CS, CR та отруйна речовина, що використовується з навчальною метою, — хлорпікрин, CS є табельною отруйною речовиною. Стерніти переважно впливають на більш чутливу до них слизову оболонку дихальних шляхів, викликаючи інтенсивне чхання й кашель. Миш’як-органічні сполуки (адамсит) є основними представниками цієї групи речовин. Інші ПОР однаковою мірою подразнюють очі, дихальні шляхи та шкіру. Серед великої кількості природних і синтетичних ПОР активно вивчаються найбільш сильнодіючі з них: ортохлорбензиліденмалонодинітрил (CS), дибензо(b,f)-1,4-оксазепін (СR), хлорацетофенон (CN), олеорезин капсикум (OC) — екстракт червоного перцю та його синтетичний аналог — морфолід пеларгонової кислоти, метоксициклогептатрієн (СН) та інші. Ці речовини включено до переліку токсичних агентів, що зберігаються в різних країнах і призначені для використання підрозділами силових відомств.

Розглянемо основні фізико-хімічні та токсичні властивості ПОР. За агрегатним станом вказані подразнюючі речовини при температурі 20  °С становлять тверді кристалічні речовини: ХАФ — безбарвний (технічний продукт сірого кольору); адамсит — жовтого кольору (технічний продукт темно-зеленого кольору); CS — безбарвний; CR — жовтого кольору. У воді практично нерозчинні. Розчиняються в органічних розчинниках, що можна використовувати для видалення цих отруйних речовин із заражених поверхонь. Добре розчиняються в жирах (ліпідах), що пояснює спорідненість їх до нервової тканини.

Серед аліфатичних кетонів найбільш активні бромпропанон и бромбутанон (обидва є рідиною), серед галогенопохідних ароматичних кетонів — хлорацетофенон (за номенклатурою іноземних армій — речовина CN). Хлорацетофенон був синтезований у 1873 р. та використовувався ще в Першу світову війну. Температура плавлення — 59 °С.

Сильну подразнюючу дію мають похідні тривалентного миш’яку, наприклад адамсит (DM), за рахунок двох валентностей здійснюється зв’язок миш’яку з органічним радикалом, а за рахунок третьої валентності — з галогеном або СN-групою. Речовина була синтезована в 1918 році Адамсом (США), має температуру плавлення 195 °С та температуру кипіння — 410 °С.

Високу подразнюючу дію мають інші ароматичні миш’як-органічні сполуки: дифенілціанарсин (DС) та дифенілхлорарсин (DА). Серед групи нітрилів найбільш відомі бромбензилціанід (СА) та ортохлорбензальмалонодинітрил (СS), що був синтезований Корсоном та Стаугтоном у 1925 році. Температура плавлення — 95 °С і температура кипіння — 310 °С.

Речовина CR — дибензоксазепін — являє собою кристалічну хімічну речовину складної структури, що чинить сильно виражену подразнюючу дію на органи дихання, слизові оболонки та шкіру (значно сильніше, ніж CS). Перше повідомлення про СR у закордонній літературі з’явилось у 1973 р. Температура плавлення — 72 °С, речовина погано розчиняється у воді, добре — в органічних розчинниках. Гідроліз подразнюючих речовин у воді йде повільно, прискорюється в розчинах лугів та при нагріванні. Практичне значення для дегазації має взаємодія з водно-спиртовим розчином сірчистого натрію. Крім того, адамсит знешкоджується розчинами хлорного вапна, перекису водню та іншими окиснювачами. Найбільшу фізико-хімічну стійкість має речовина CR.

Подразнюючі ОРНД можуть використовуватись у вигляді твердих аерозолів (диму, порошку), а їх рідкі рецептури — у вигляді рідких аерозолів (туману). В епіцентрі зони зараження концентрація речовини може досягати 2–5 г/м3. Найбільш ефективними засобами застосування ПОР є спеціальні генератори аерозолів, ручні гранати, димові шашки, снаряди, бомби тощо. Генератори аерозолів здатні забезпечити утворення хмари отруйної речовини з діаметром частинок до 0,5–2 мкм. В атмосфері, насиченій частками дрібних розмірів (0,4 мкм), респіраторні ефекти в людей є більш драматичними і вираженими, а здатність перебувати в такій хмарі — набагато менша, ніж при дії великих часток (4,2 мкм), що пов’язано зі здатністю дрібних часток проникати в нижні відділи дихального тракту. За допомогою ПОР у вигляді диму заражаються більші зони, з поширенням до 10 км. В епіцентрі зони зараження концентрація токсичної речовини може досягати 2–5 г/м3. У безвітряну погоду хмара подразнюючих речовин зберігається протягом 5–10 хвилин. Однак тверді частинки рецептур табельної отруйної речовини CS, що випадають на місцевості, зберігаються від двох тижнів до місяця й можуть створювати вторинну хмару. Переважний шлях надходження аерозолів в організм — інгаляційний, але можливе ураження шкіри та шлунково-кишкового тракту (при потраплянні їх усередину з водою, їжею та слиною). Середні ефективні концентрації ПОР у сотні та тисячі разів менші за їх середні смертельні концентрації, тобто ПОР, маючи низьку летальну токсичність, не спричиняють загибелі людей. Також іританти швидко метаболізуються в організмі. Вираженість симптомів подразнення очей і носоглотки, порушення дихання й тривалість цих патологічних проявів наростають із збільшенням концентрації отрути та тривалості контакту, а час, протягом якого людина здатна залишатися в атмосфері іритантів, скорочується.

Концентрація ХАФ, що викликає втрату боєздатності, — 0,003 г/м3, завдає виражену шкоду здоров’ю — 0,0045 г/м3; при концентрації 0,85 г/м3 та експозиції 10 хвилин можливий розвиток токсичного набряку легень зі смертельним наслідком. Потрапляння на шкіру приводить до розвитку еритематозно-бульозного дерматиту. Для адамситу мінімальна концентрація, що подразнює очі, становить 0,00038 г/м3, загрозлива для здоров’я — 0,005 г/м3 при експозиції в три хвилини; смертельна — 3 г/м3 при експозиції 10 хвилин.

Для речовини CS подразнююча концентрація, що приводить до втрати боєздатності, становить 0,001 г/м3; загрозлива концентрація — 0,005 г/м при експозиції в три хвилини; смертельна — 25 г/м3 при експозиції в одну хвилину.

Речовина СR за силою подразнюючої дії перевищує CS у 8 разів, а за здатністю впливати на шкіру — у 20 разів. Викликає втрату боєздатності концентрація 0,0008 г/м3; виражену шкоду здоров’ю завдає концентрація 0,001 г/м3; смертельна концентрація не визначена.

Механізм токсичної дії та патогенез інтоксикації обумовлені фізіологічними та анатомічними особливостями будови очей, слизових оболонок та шкіри людини. Так, кон’юнктива очей, слизова дихальних шляхів, шкіра мають досить високу щільність нервових закінчень, що є найбільш доступними для контакту з токсикантом і тому найбільш чутливі до них. Частинки аерозолю подразнюючих речовин, потрапляючи на слизові оболонки, швидко в них розчиняються, створюючи безліч осередків із високою концентрацією. Ліпофільність речовин визначає їх спорідненість до нервової тканини. Дія подразнюючих речовин на нервові закінчення пояснюється прямим впливом токсиканту на мембрану рецептора, нервове волокно, тканини, що оточують рецептор, викликаючи збудження мембран. Наприклад, інгібування SH-груп структурних білків і ферментів, що забезпечують дихання тканин, може викликати порушення метаболічних процесів у нервових волокнах; дія капсаїцину на іонні канали збільшує іонне проникнення збудливої мембрани. Наявність  у молекулі ціаногрупи пояснює можливість її впливу на тканинне дихання. Відомо, що CN шляхом реакцій із сірковмісними ферментами порушує метаболічні процеси й приводить до ушкодження клітинних структур, чим пояснюються органічні ушкодження рогівки, епітеліального покриву слизових оболонок, провокує невротоксичні зміни в нервах, дисфункцію нервових закінчень, що контактували із частинками іританту, і викликає запалення прилеглих м’яких тканин.

Опосередкована дія отруйної речовини на нервові закінчення реалізується активацією, вивільненням у покривних тканинах біологічно активних речовин (брадикінину, серотоніну, простагландинів та ін.), що обумовлюють збудження закінчень ноцицептивних волокон. Частково біохімічний механізм алгогенної дії подразнюючих речовин пояснюється активацією брадикінину. У генерації болю при впливі капсаїцину вагома роль відводиться нейрокініну А, шо вивільняється з капсаїцин-чутливих хемосенсорних аферентів. Нейрокінін А, що вивільнився, окрім протизапальної дії здатний генерувати больові відчуття за рахунок стимуляції больових рецепторів. Вазоактивні аміни (серотонін, гістамін), простагландини й брадикінін причетні до появи болю запального характеру. У результаті безпосереднього вибіркового збудження ноцицепторів шкіри й слизових оболонок очей, верхніх дихальних шляхів і при виникненні запальної реакції в тканинах формується аферентна імпульсація. Збудження ноцицепторів викликає місцеві відчуття подразнення, а також рефлекторно виникаючі моторні, секреторні, вегетативні, соматичні реакції у віддалених ефекторних органах і системах. Первинною ланкою цих рефлекторних реакцій є чутливі рецептори шкірних нервів, чутливі нейрони трійчастого, блукаючого, язикоглоткового нервів, що іннервують органи зору та дихальні шляхи. При контакті токсиканту зі шкірним покровом первинним ланцюгом відчуття подразнення є нервові закінчення нейронів сегментарного апарату спинного мозку.

Встановлено, що подразнюючі речовини вибірково діють на нервові закінчення в більш уразливих нервових волокнах С-типу — тонких, немієлінізованих, таких, що повільно проводять імпульси (діаметр волокна 0,3–1,5 мкм, швидкість проведення імпульсу 2–4 м/с), ці волокна є провідниками температурної й ноцицептивної чутливості. Рефлекторна дуга передачі сигналів, що сприймається ноцицепторами, включає нервові закінчення желатинозної субстанції, чутливі ядра спинного мозку (при подразнені шкіри), трійчастих нервів, вегетативні та рухливі ядра довгастого та середнього відділів головного мозку (лицевого, окорухового, блукаючого нервів, дихального, судинорухового центрів), де замикається ланцюг безумовних вегетативних, рухових, соматичних реакцій (блефароспазм, сльозотеча, чихання, кашель, сповільнення серцевої діяльності, дихання тощо). Сигнали по спиноталамічному тракту та медіальній петлі передаються в латеральний відділ таламуса, звідки іррадіюють у структури екстрапірамідної та лімбічної системи, викликаючи при тяжких ураженнях рухові симптоми та психічні порушення. По таламокортикальному шляху збудження досягає чутливої зони кори мозку, іррадіює, викликаючи потенціювання реакцій структур головного мозку та інтеграцію процесу суб’єктивного сприйняття хімічного подразнення. У високих концентраціях ПОР можуть впливати на спеціалізовані нервові закінчення товстих А-волокон. Наприклад, при тяжкому ураженні адамситом відбувається подразнення рецепторів гладких м’язів легеневої тканини, що супроводжується порушенням актів дихання. При дії ПОР у високих концентраціях у чутливих осіб може розвиватися бронхоспазм внаслідок вивільнення нейромедіаторів: гістаміну, серотоніну та інших факторів. Поблизу капілярів малого кола кровообігу в інтерстиціальній тканині альвеол знаходяться J-рецептори, що реагують на біологічно активні речовини й хімічні речовини, що надходять із вдихуваним повітрям. Сигнали від J-рецепторів проводяться тонкими аферентними — переважно групи С — волокнами блукаючого нерва. Вважають, що вони викликають постійне спонтанне збудження дихального центру. Подразнення глибоких відділів дихальних шляхів призводить до порушень блукаючого нерва, викликаючи рефлекси, протилежні тим, що виникають при подразненні закінчень трійчастого нерва, — пригнічення дихання. Подразнення цих рецепторів приводить до виникнення частого й поверхневого дихання, а також до рефлекторної бронхоконстрикції. Під впливом антагоністичних рефлексів дихання стає дезорганізованим, нагадує ядуху, можливі його зупинки, спазм голосової щілини.

За ступенем тяжкості виділяють легкий, середній та тяжкий ступінь отруєння подразнюючими речовинами несмертельної дії. При легкому ступені відразу після ураження сльозоточивими отруйними речовинами (CS, CR, ХАФ) відзначається незначне подразнення кон’юнктиви очей, що проявляється відчуттям печіння в очах, іноді відчуттям болю, невираженим блефароспазмом, світлобоязню, швидко з’являється гіперемія кон’юнктиви. Після виходу із зони ураження такі симптоми тривають 10–20 хвилин, потім зникають без наслідків. Вплив стернітів (адамситу) характеризується більш тривалим прихованим періодом (до 30 хв), чиханням, кашлем, печінням у носі та ротовій порожнині, зміною частоти дихання. Після виходу із зони зараження симптоми ураження можуть тривати протягом 30–60 хв. На слизових оболонках ротової порожнини та дихальних шляхів відмічається гіперемія. Протягом 1–3 годин симптоми ураження зменшуються, після чого бойова здатність військовослужбовців відновлюється. Після надання першої медичної допомоги вони продовжують виконання поставлених перед ними бойових задач. При середньому ступені ураження симптоми подразнення лакриматорами кон’юнктиви очей підсилюються, відзначається больовий симптом. Об’єктивно відмічаються сльозотеча, набряк повік, блефароптоз, гіперемія кон’юнктиви очей. Додаються симптоми подразнення дихальних шляхів: печія в носі та ротовій порожнині, грудях, виражена ринорея, салівація, кашель. Після припинення впливу сльозоточивих отруйних речовин ці явища зникають протягом 20–40 хвилин.

Реакція слизових носа та ротової порожнини на вплив стернітів більш виражена. У процес залучаються середні відділи дихальних шляхів, гайморові та лобні пазухи. У людини виникають невтримні чихання та кашель, біль за грудиною, слинотеча. Відразу з’являється головний біль. Можливі нудота та блювання, аритмічне дихання, психоемоційне збудження. З’являється гіперемія слизових оболонок рота, глотки. Одночасно розвивається лакримогенна дія: сльозотеча, світлобоязнь. Такий стан триває 2–6 годин і поступово минає. Боєздатність (працездатність) військово–службовців при середньому ступені ураження може бути втрачена на деякий час. Після надання першої медичної або долікарської допомоги вони можуть продовжувати виконання поставлених перед ними бойових задач. А особи з ускладненнями евакуюються в медичну роту.

Тяжкий ступінь впливу сльозоточивих отруйних речовин проявляється вираженою реакцією органа зору: разом із різким болем в очах, блефароспазмом, підсиленою сльозотечею розвивається набряк кон’юнктиви, запалення рогівки аж до наступного стійкого її помутніння. Серед симптомів подразнення дихальних шляхів — аритмічне дихання, нудота, блювання. При тяжкому ступені отруєння стернітами (адамситом) у процес залучаються всі відділи дихальних шляхів, включаючи ураження глибоких структур дихальних шляхів, що проявляється відчуттям задухи. Через декілька секунд після ураження з’являється сильне печіння в носі, ротовій порожнині та гортані, нестримане чихання. Незабаром виникає біль у грудях, у роті, гайморових і лобних паузах. Біль збільшується й набуває характеру ріжучого, з’являється нестерпне, обтяжливе відчуття печіння та дряпання. Болі іррадіюють, відчуваються у вухах, спині, суглобах та м’язах кінцівок. Слинотеча посилюється. Через 10–15 хвилин усі симптоми настільки виражені, що уражений переходить у збудливий стан, знімає протигаз і втрачає боєздатність. Збудливий чи депресивний стан може переростати у виражене порушення психічної діяльності (моторні та сенсорні розлади). Відмічаються порушення координації руху, інколи параліч окремих груп м’язів.

При об’єктивному огляді: сильна ринорея, дифузна гіперемія слизової оболонки зіву, набряк м’якого піднебіння й задньої стінки гортані. Відзначається прискорення дихання або його сповільнення, поверхневе дихання. На момент дії високих концентрацій подразнюючих речовин можливі прояви бронхоспазму, рефлекторні апное й брадикардія, аж до зупинки серцевої діяльності (рефлекси, пов’язані з подразненням нервових закінчень). Ураження глибоких відділів дихальних шляхів призводить до різкого прискорення дихання та зменшення його амплітуди. Величина й тривалість зростання систолічного й діастолічного тиску, що спостерігаються, залежать від ступеня суб’єктивних неприємних відчуттів і є результатом інтенсивних і значних болючих відчуттів у поєднанні із занепокоєнням і страхом.

Симптоми тяжкого ступеня ураження тримаються 1–8 годин після виходу із зони хімічного зараження і потім поступово слабшають. Однак при тяжкому ураженні місцеві й загальні симптоми отруєння тримаються до доби і більше, а повна працездатність відновлюється на 2-гу — 3-тю добу, а також і в більш пізні строки. При тривалій експозиції можливий розвиток токсичного набряку легень. Також можливі ураження подразнюючими отруйними речовинами через шлунково-кишковий тракт при вживанні забруднених продуктів чи води, а також при ковтанні слини. При цьому відразу з’являються болі в епігастральній ділянці, нудота та блювання. Виникають слабкість, запаморочення, головний біль, слинотеча, хрипота голосу, болі при ковтанні, збудження, а також пригноблення психоемоційної сфери. Усі ці симптоми зникають протягом 1–3 діб. Токсична дія токсикантів на шкіру проявляється лише при великих концентраціях. Після короткого латентного періоду уражені відчувають сверблячку, жар, напруженість шкіри. При об’єктивному огляді шкіра, переважно в ділянці шиї, стає червоною та набряклою.

При потраплянні CR на шкіру в людини створюється враження, що тіло охоплене вогнем, потім виникає різкий біль у місці контакту зі шкірою. Одночасно з болем з’являється опік І ступеня, що зберігається протягом 3 годин. При цьому CR викликає ураження шкіри в концентраціях, у 20 разів менших, ніж CS. До наслідків ураження подразнюючими речовинами слід віднести стійку гіперемію слизових носа, зіву, гортані, виникнення стійкого помутніння рогівки, в окремих випадках можливі такі ускладнення, як бронхіт та пневмонія.

Лікування переважно є симптоматичним. Так, для зменшення подразнення слизових оболонок застосовують рясне промивання очей, порожнини рота й носоглотки, обмивання шкіри обличчя й рук розчинами з лужними властивостями — 2% розчином гідрокарбонату натрію. У комплексі лікувальних заходів виділяють 3 напрями: припинення ноцицептивної еферентної імпульсації (застосування місцевих анестетиків); активація системи пригнічення ноцицептивного відчуття (використання наркотичних анальгетиків — активаторів опіоїдних рецепторів мозку); припинення еферентної імпульсації (застосування м-холінолітиків при виражених вегетативних розладах). Заходи медичної допомоги повинні бути направлені на запобігання подальшій дії отруйної речовини, вилучення часток токсиканту зі слизових дихальних шляхів та кон’юнктиви очей, зменшення тяжких явищ, обумовлених інтоксикацією. Не дозволяється протирання очей руками, тому що частки отрути можуть бути втерті глибоко в кон’юнктиву. Обмундирування та спорядження, заражене токсикантом, потрібно механічно очистити.

Невідкладна медична допомога включає такі заходи:

— заміна обмундирування або одягу в цивільних осіб;

— при виявлених подразненнях дихальних шляхів і болю в очах слід ввести під шкіру 1 мл 2% розчину промедолу або аналогів;

— рясно промити порожнину рота, слизову очей, шкіру лиця, рук 2% розчином бікарбонату натрію;

— при болю в очах слід закапати 1–2 краплі 2% розчину новокаїну або 1% розчину дикаїну, закласти за повіки синтоміцинову мазь;

— при необхідності застосовувати серцево-судинні засоби (кордіамін), дихальні аналептики (етимізол, кофеїн), оксигенотерапію;

— при уражені шкіри слід обробити уражені зони 5% розчином перманганату калію або 2% розчином хлораміну, після чого накласти асептичну пов’язку;

— при потраплянні отруйної речовини в шлунково-кишковий тракт слід промити шлунок 0,02% розчином перманганату калію з наступним введенням паленої магнезії 5,0–10,0 мл протягом години, потім прийом повторювати по 1,0–2,0 мл кожні 2 години (8 разів);

— антибіотикотерапія;

— при ураженні адамситом застосовується 30% унітіолова мазь і 5% розчин унітіолу.

Слід зазначити, що токсикоз-хімічна лабораторна діагностика ОРНД є складним процесом, тому клінічні прояви токсичного ураження мають переважаючу діагностичну цінність [16, 30, 32].

Висновки

Отруйні речовини несмертельної дії сьогодні активно застосовуються в багатьох країнах світу як поліцейські гази. Токсичний вплив різних груп зазначених речовин досить різноманітний. На оснащенні спеціальних підрозділів міліції України знаходиться широкий спектр отруйних речовин несмертельної дії, застосування яких може викликати різноманітні патологічні симптоми та стани. Лікарі екстреної медичної допомоги в повсякденній роботі нерідко надають медичну допомогу ураженим різноманітними інкапаситантами, зокрема іритантами. Своєчасність та правильність надання екстреної допомоги дозволяє швидко ліквідувати симптоми отруєння та уникнути небажаних ускладнень.


Список литературы

1. Саврасов С. Концепция применения оружия нелетального действия в боевых операциях сухопутных войск ВС США // Зарубежное военное обозрение. — 2009. — № 10. — С. 37-44.

2. Allison G.T. et al. Nonlethal weapons and capabilities: report of an independent task force. — New York: The Council on Foreign Relations, 2004. — 63 p.

3. Anais S. Ethical interventions: non-lethal weapons and the governance of insecurity // Security Dialogue. — 2011 December. — Vol. 42, № 6. — Р. 537-552.

4. Annati M. Non-lethal systems for the self-defence of merchant ships // Naval Forces. — Vol. 30, Iss. 6. — 2009. — Р. 44-52.

5. Coops C.M. NATO and the challenge of non-lethal weapons. — Rome: NATO Defence College, 2008. — 7 p.

6. Non-lethal weapons: Technological and operational prospects / Ed. by M. Dando. — Coulsdon, Surrey: Jane’s, 2000. — 239 p.

7. Dando M. The new biological weapons: threat, proliferation, and control. — Boulder, CO: Lynne Rienner, 2001. — Р. 67-85.

8. D’Agostino Davi M. DOD needs to improve program management, policy, and testing to enhance ability to field operationally useful non-lethal weapons // GAO Reports, Preceding, 21 April 2009. — Р. 1-64.

9. Deakin S. Wise men and shepherds: a case for taking non-lethal action against civilians who discover hiding soldiers // Journal of Military Ethics. —2011 June. —Vol. 10, № 2. — Р. 110-119.

10. Fox M., Jackson L. Urban close air support and non-lethality. — Newport, RI: Naval War College, 2002. — 28 p.

11. Garwin R.L., Winfield W. Montague. Nonlethal technologies: progress and prospects: independent task force report. — New York: Council on Foreign Relations, 2001. — 56 p.

12. Gross M.L. The second Lebanon war: the question of proportionality and the prospect of non-lethal warfare // Journal of Military Ethics. — 2008 January. — Vol. 7, Issue 1. — Р. 1-22.

13. Johnstone P. Non and less-than-lethal weapons // Asia-Pacific Defence Reporter. —2005 March. — Vol. 31, № 2. — Р. 58-60.

14. Kagan E. Bioregulators as instruments of terror // Clinics in Laboratory Medicine. — 2001. — 21. — 607-618.

15. Kaurin P. With fear and trembling: an ethical framework for non-lethal weapons // Journal of Military Ethics. — 2010 March. — Vol. 9, Iss. 1. — Р. 100-114.

16. Kientz C.E. Chromatography and mass spectrometry of chemical warfare agents, toxins and related compounds: state of the art and future prospects // J. Chromatogr. Ser. A. — 1998. — 814, № 1–2. — Р. 1-23.

17. Koch B.L., Edvinsson A.A., Koskinen L.O. Inhalation of substance P and thiorphan: acute toxicity and effects on respiration in conscious guinea pigs // Journal of Applied toxicology. — 1999. — 19. — 19-23.

18. Koplow D.A. Death by moderation: the US Military’s quest for useable weapons. — Cambridge: Cambridge University Press, 2010. — 263 p.

19. Leech J. Asymmetries of conflict: war without death. — London: Frank Cass, 2002. — 220 p.

20. Lewer N. The future of non-lethal weapons: technologies, operations, ethics and law. — London: Frank Cass, 2002. — 193 p.

21. Mandel R. Security, strategy, and the quest for bloodless war. — Boulder, CO: Lynne Rienner, 2004. — 209 p.

22. Martel W.C. The technological arsenal: emerging defense capabilities. — Washington, DC: Smithsonian Institution Press, 2001. — 284 p.

23. McNab R.M., Scott R.L. Non-lethal weapons and the long tail of warfare // Small Wars & Insurgencies. — 2009 March. — Vol. 20, № 1. — Р. 141-159.

24. Orbons S.J. Are non-lethal weapons a viable military option to strengthen the hearts and minds approach in Afghanistan? // Defense & Security Analysis. — 2012 June. — Vol. 28, № 2. — Р. 114-130.

25. Orbons S.J. Assessing non-lethal weapons use in detainee operations in Iraq: benign force or necessary evil? // Defence Studies. — 2012 September. — Vol. 12, Issue 3. — Р. 452-477.

26. Orbons S.J. Do non-lethal capabilities license to «silence»? // Journal of Military Ethics. — 2010 March. — Vol. 9, Iss. 1. — Р. 78-99.

27. Orbons S. J. Non-lethal weapons: peace enablers or troublesome force? Assessing the role of CS and baton rounds in the Northern Ireland conflict // Small Wars & Insurgencies. — 2011 July. — Vol. 22, № 3. — Р. 467-494.

28. Pearson A. Incapacitating biochemical weapons: science, technology and policy of the 21st century // Nonproliferation Review. — 2006 July. — Vol. 13, № 2. — Р. 151-188.

29. Rappert B. Non-lethal weapons as legitimizing forces? Technology, politics and the management of conflict. — London: Frank Cass, 2003. — 286 p.

30. Reilly C.A., Crouch D.J., Yost G.S., Fatah A.A. Determination of capsaicin, dihydrocapsaicin, and nonivamide in self-defense weapons by liquid chromatography — mass spectrometry and liquid chromatography — tandem mass spectrometry // J. Chromatogr. Ser. A. — 2001. — 912. — С. 259-267.

31. Sossai M. Drugs as weapons: disarmament treaties facing the advances in biochemistry and non-lethal weapons technology // Journal of Conflict & Security Law. — 2010 Spring. — Vol. 15, Issue 1. — Р. 5-24.

32. Stuff J.R., Cheicante R.L., Durst H.D., Ruth J.L. Detection of the chemical warfare agents bis-(2-chloroethyl)ethylamine –(HN-1) and tris-(2-chloroethyl)amine (HN-3) in air // J. Chromatogr. Ser. A. — 1999. — 849, № 2. — С. 529-540.

33. Woodward T.J. Non-lethal targeting in COIN: economic, political and civil actions key to success // Infantry. — 2010 January-April. — Vol. 99, № 1. — Р. 31-33.


Вернуться к номеру