Журнал "Гастроэнтерология" 1 (47) 2013

Хронічні запальні захворювання кишечника (ХЗЗК), до яких належать неспецифічний виразковий коліт (НВК) і хвороба Крона (ХК), становлять групу ідіопатичних мультисистемних захворювань, що характеризуються специфічними клінічними й патологічними ознаками, наявністю неспецифічного запалення в кишечнику та можливістю позакишкових проявів і ускладнень [1–4].

Безперервний, рецидивуючий перебіг цих захворювань із прогресуючим порушенням структури і функцій слизової оболонки кишечника супроводжується значним зниженням якості життя хворих, що ставить хронічні захворювання кишечника в ряд важливих медико-соціальних проблем і передбачає пошук нових напрямків вивчення етіології й патогенезу та удосконалення профілактики й лікування цієї патології [16].

Із невідомих причин захворюваність на НВК та ХК зростає в усьому світі. Частота НВК у різних географічних областях коливається від 0,5 до 24,5 випадку на 100 000 населення, ХК — від 0,1 до 16/100 000, а поширеність ЗЗК сягає 396/100 000 населення. Майже 1,5 млн осіб у США та понад 2 млн у Європі страждають від цих хвороб [9, 10].

Традиційно вважалося, що ЗЗК найбільш поширені на Заході, де їх частота різко зростала протягом другої половини ХХ століття. Так, у розвинутих країнах 1 людина з 1000 уражена ЗЗК [7]. Для порівняння: до останнього десятиріччя низькі показники поширеності та захворюваності були зареєстровані в інших частинах світу, включаючи Східну Європу, Південну Америку, Азію й Тихоокеанський регіон. Однак останнім часом змінилася епідеміологія ЗЗК: у той час як у Західній Європі та Північній Америці картина стабілізувалася або спостерігається незначне збільшення показників, у регіонах, де раніше захворюваність була низькою, відзначається її прогресивний ріст [11–14]. Додаткові епідеміологічні дослідження необхідні для кращого розуміння причин виникнення ЗЗК, механізмів їх зв’язку з факторами навколишнього середовища. На жаль, даних щодо захворюваності та поширеності ХЗЗК в Україні немає.

Метою дослідження було вивчення епідеміологічних особливостей НВК та ХК за результатами ретроспективного аналізу історій хвороб хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні захворювань кишечника ДУ «Інститут гастроентерології НАМНУ» за 11 років — із 01.01.01 по 31.12.11 р.

Під спостереженням знаходились 1065 хворих: 843 — із НВК та 222 — із ХК, тобто кількість хворих на НВК була майже в 4 рази більшою, ніж на ХК. Загальна кількість госпіталізацій із приводу загострення ЗЗК становила 2503, у тому числі з приводу НВК — 1968 та ХК — 535. При цьому один раз перебували на стаціонарному лікуванні 545 (51,2 %) хворих, із НВК — 443 (52,6 %), із ХК — 102 (45,9 %). Решта пацієнтів отримували стаціонарне лікування неодноразово (табл. 1).

Як видно з табл. 1, майже половина хворих потребувала стаціонарного лікування неодноразово, більша частина цих пацієнтів лікувалися в клініці від 2 до 5 разів, а невелика кількість знаходилася в стаціонарі більше 10 разів, що свідчить про майже безперервний тяжкий перебіг хвороби.

Розподіл хворих за віком і статтю наведений у табл. 2.

Серед госпіталізованих хворих співвідношення чоловіки/жінки для НВК було 1,1 : 1, а хворих на ХК жінок було в 1,5 раза більше, ніж чоловіків. Однак якщо з віком при НВК це співвідношення суттєво не змінювалося, то серед пацієнтів із ХК віком від 20 до 29 років кількість чоловіків була майже вдвічі більшою за жінок, а у віковій категорії 30–59 років кількість жінок вдвічі перевищувала кількість чоловіків. Нещодавнє дослідження, проведене у Великій Британії, свідчить про повільне зростання захворюваності на ХК із переважанням серед жінок [8] та аналогічну тенденцію при обох нозологіях (НВК та ХК) серед юнаків у Шотландії [5].

Розподіл досліджених хворих за соціальною приналежністю показав, що захворювання в майже 1,6 раза частіше спостерігалось у службовців порівняно з робочими (p < 0,05) (табл. 3).

Серед учнівської молоді частота ХК була вдвічі більшою, ніж НВК (р < 0,05).

П’яту частину госпіталізованих хворих становила категорія «інші», тобто особи працездатного віку, які не працюють, можливо, через наявність хвороби. Серед обстеженого контингенту хворих значну частину становлять інваліди, як правило, через основне захворювання.

Аналіз кількості госпіталізацій із приводу ЗЗК за 10 років показав прогресивне зростання кількості хворих, які потребували стаціонарного лікування, як при НВК, так і при ХК (p < 0,05) (рис. 1).

Якщо у 2001 році у клініці інституту перебували 119 хворих на НВК та 19 — на ХК, то у 2011 р. хворих на НВК було 243, а на ХК — 92.

Збільшення кількості пацієнтів із ХЗЗК підтверджувалося також зростанням їх частки у загальній структурі хворих, які отримували лікування в ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» за обраний період (11 років) (рис. 2).

Аналіз хворих за місцем проживання показав перевагу мешканців Дніпропетровська та Дніпропетровської області (табл. 4): 73,0 % — при НВК та 81,1 % — при ХК. Такий розподіл можна пояснити територіальним фактором і концентрацією усіх хворих цього регіону в спеціалізованому центрі.

З інших регіонів України частіше отримували лікування в інституті мешканці Запорізької, Полтавської, Харківської та Донецької областей, серед яких була більшість хворих на НВК. У поодиноких випадках за допомогою зверталися хворі із Західних регіонів України.

Кількість міських мешканців значно переважала сільських — майже у 10 разів при НВК та в 11,7 раза — при ХК. Отримані дані збігаються з повідомленнями інших авторів про зв’язок захворювання з урбанізацією, забрудненням навколишнього середовища, соціальною приналежністю [13, 14]. Що стосується Дніпропетровська, то, за результатами останнього звіту ООН 2012 року про стан міст, Дніпропетровськ визнаний одним із міст із найбільш швидким зменшенням населення. Це підтверджується даними Головного управління статистики про прогресивне зменшення населення міста та значне переважання смертності над народжуваністю. Така загальна несприятлива ситуація відбивається і на стані захворюваності на ЗЗК.

Ступінь тяжкості НВК оцінювався з урахуванням критеріїв Trulove і Witts [15], хвороби Крона — індексу активності за Бестом [6]. Переважно причиною госпіталізації було захворювання середнього та тяжкого ступеня: при НВК — 1199 (60,9 %) та 710 (36,0 %) відповідно, при ХК — 270 (50,5 %) та 249 (46,5 %) відповідно.

За протяжністю ураження товстої кишки хворі на НВК розподілились так: проктит — 9,0 %, лівобічне ураження (переважно проктосигмоїдит) — 54,7 %, субтотальне — 28,9 %, тотальне — 9,0 %. При ХК ураження тонкої кишки спостерігалось у половині випадків, при цьому діагноз було встановлено рентгенологічно та при оперативному втручанні. Ураження товстої кишки при ХК (до 50,0 %) було виявлено при ендоскопічному дослідженні.

Ускладнення хвороби були в основному властиві ХК: нориці — 8,8 %, стриктури — 7,9 %, спайкова хвороба черевної порожнини — 23,4 %. При НВК у двох випадках на фоні блискавичного перебігу хвороби спостерігалася перфорація кишки, у 4 — токсична дилатація, у 6 — малігнізація.

Аналіз супутніх захворювань у хворих на ХЗЗК показав наявність патології шлунка і дванадцятипалої кишки, захворювань печінки та жовчовивідних шляхів, підшлункової залози (табл. 5), що обтяжували перебіг основного захворювання та потребували додаткової терапії.

У структурі інших коморбідних станів у хворих на ХЗЗК переважала патологія нирок (хронічний пієлонефрит, сечокам’яна хвороба) та до 5,0 % становили пацієнти із захворюваннями серцево-судинної системи (табл. 6).

Незважаючи на те що коморбідні захворювання, як правило, патофізіологічно не пов’язані між собою, вони мають взаємообтяжуючий ефект та погіршують якість життя пацієнтів, вимагають корекції терапії, що виходить за межі загальноприйнятих стандартів, отже, їм повинно приділятися більше уваги.

Таким чином, на підставі отриманих даних можна зробити висновки:

1. Кількість хворих на НВК та ХК, які зверталися до головної гастроентерологічної установи України за спеціалізованою допомогою та потребували стаціонарного обстеження й лікування, за останні 11 років збільшилася майже вдвічі, що дає змогу судити про загальну тенденцію про зростання захворюваності на ЗЗК в Україні.

2. Установлено вікові й гендерні особливості ЗЗК в обраного контингенту хворих.

3. НВК та ХК переважали серед службовців та мешканців міста, що свідчить про вплив урбанізації на виникнення ЗЗК.

4. Перевага серед обстежених хворих осіб молодого працездатного віку надає проблемі ЗЗК соціально-економічної значущості.

5. Для визначення об’єму відповідної медичної допомоги цій категорії хворих та створення програми профілактики, ранньої діагностики, адекватної індукційної та підтримуючої терапії необхідно проведення повномасштабних епідеміологічних досліджень в усіх регіонах України.