Журнал «Медицина неотложных состояний» 2 (49) 2013
Вернуться к номеру
Тактика та результати лікування поєднаної черепно-мозкової травми
Авторы: Полторацький В.Г, Чернов О.Л., Яковцов І.З., Харківська медична академія післядипломної освіти
Рубрики: Семейная медицина/Терапия, Медицина неотложных состояний
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Мета. Виявлення факторів ризику несприятливих результатів лікування черепномозкової травми різної тяжкості й травм великих кісток нижніх кінцівок.
Матеріали і методи. Виконано кореляційний аналіз залежності результатів лікування краніоскелетної травми від тактики лікування переломів та окремих показників тяжкості травми у 118 хворих із черепномозковою травмою та переломами стегна та гомілки, які знаходились на лікуванні у відділенні політравми Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова протягом 2010–2012 рр. Основними підходами при лікуванні поєднаних краніоскелетних травм є ургентна стабілізація переломів у перші години після надходження потерпілого у стаціонар та відстрочений остеосинтез через 5–7 діб після стабілізації стану хворого.
Результати. Під час кореляційного аналізу встановлено, що при легкій черепномозковій травмі найбільший зв’язок з результатами лікування мав ступінь шоку під час госпіталізації (r = 0,662), менший — вік постраждалих (r = 0,270) та ISS (r = 0,270). При ударах мозку середньої тяжкості найбільш сильна кореляція відмічалася з величиною ISS (r = 0,873), із тяжкістю шоку під час госпіталізації (r = 0,665) та з наявністю торакальної травми (r = 0,602). У цій групі також відмічена кореляція з тактикою лікування (r = 0,532). При тяжкій нейротравмі зберігалась вірогідна кореляція з величиною ISS (r = 0,539), із тяжкістю шоку під час госпіталізації (r = 0,717) та значно зростала сила зв’язку з тактикою лікування (r = 0,704). Таким чином, вірогідність летального наслідку у постраждалих із черепномозковою травмою збільшувалася зі зростанням тяжкості травми та ступеня шоку під час госпіталізації. Позитивна кореляція з тактикою лікування свідчить про зростання вірогідності летального наслідку при відстроченому остеосинтезі.
Висновки: 1) головним фактором ризику летальних наслідків постраждалих із легкою черепномозковою травмою є ступінь шоку, при середній і тяжкій — величина ІSS та ступінь шоку; 2) при черепномозковій травмі середньої тяжкості та при тяжкій нейротравмі відстрочений остеосинтез є додатковим фактором ризику летального наслідку, що свідчить про необхідність ургентної стабілізації переломів у перші години після надходження потерпілого у стаціонар.