Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Международный неврологический журнал Том 21, №4, 2025

Вернуться к номеру

Можливості лакосаміду як препарату з подвійним механізмом дії у лікуванні епілепсії, мігрені та невралгії трійчастого нерва

Авторы: Герцев В.М., Горанський Ю.І., Сергєєва М.Ю.
Одеський національний медичний університет, м. Одеса, Україна
Одеський обласний медичний центр психічного здоров’я, м. Одеса, Україна

Рубрики: Неврология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Метою огляду було вивчити зв’язок між епілепсією, мігренню та невралгією трійчастого нерва через патогенетичну роль пептиду, пов’язаного з геном кальцитоніну, та оцінити терапевтичний потенціал лакосаміду. Проведено аналіз літератури за базами PubMed, Scopus і Web of Science за період 1982–2024 рр., з акцентом на механізм дії лакосаміду на пептид, пов’язаний з геном кальцитоніну. Згідно з проаналізованими даними літератури, пептид, пов’язаний з геном кальцитоніну, відіграє ключову роль у патогенезі мігрені та невралгії трійчастого нерва, лакосамід пригнічує його вивільнення та посилює інактивацію натрієвих каналів, що дозволяє використовувати його при комбінації цих захворювань з епілепсією. Лакосамід є перспективним засобом для лікування епілепсії, мігрені та невралгії трійчастого нерва завдяки його подвійному механізму дії.

The purpose of the review was to examine the connection between epilepsy, migraine, and trigeminal neuralgia through the pathogenetic role of calcitonin gene-related peptide (CGRP) and evaluate the therapeutic potential of lacosamide. A comprehensive literature review was conducted using PubMed, Scopus, and Web of Science databases, covering the period from 1982 to 2024, with a focus on lacosamide’s mechanisms of action on CGRP. According to the literature data, CGRP is a critical mediator in the pathogenesis of migraine and trigeminal neuralgia, inhibiting its release and enhancing inactivation of sodium channels, which allows its use when these diseases are combined with epilepsy. Lacosamide emerges as a promising therapeutic option for epilepsy, migraine, and trigeminal neuralgia due to its dual mechanism of action.


Ключевые слова

епілепсія; мігрень; невралгія трійчастого нерва; лакосамід; пептид, пов’язаний з геном кальцитоніну; огляд

epilepsy; migraine; trigeminal neuralgia; lacosamide; calcitonin gene-related peptide; review

Вступ

Епілепсія та мігрень є двома найпоширенішими захворюваннями в неврології. Головні болі та судоми були показані відповідно як перша і третя причини направлення пацієнта лікарем загальної практики до невролога для консультації [1, 2]. Напад мігрені та епілептичний напад мають спільний стереотипний часовий перебіг низки подій. При мігрені із зоровою аурою (до 75 % випадків у структурі мігренозної аури) спочатку виникає поступовий розвиток зорових порушень, за якими з’являються головні болі, що відповідають звичайним критеріям мігрені [3], а при епілептичному нападі (напад потиличної епілепсії) можливе швидке, тривалістю до однієї секунди виникнення зорових галюцинацій із подальшою втратою свідомості (або без) та постіктальними головними болями [4]. 
Лакосамід (R-2-ацетамідо-N-бензил-3-метоксипро-піонамід) має два різні механізми дії: перший — блокування вивільнення пептиду, пов’язаного з геном кальцитоніну (calcitonin gene-related peptide — CGRP): у системі трійчастого нерва, реагуючи з медіаторним білком 2 відповіді на колапсин, препарат запобігає його фосфорилюванню та призводить до пригнічення вивільнення CGRP; другий — посилення повільної інактивації потенціалзалежних натрієвих каналів [5, 6]. 
Для огляду використано літературні джерела з баз PubMed, Scopus і Web of Science за період 1982–2024 рр. Основна увага приділялася механізмам дії лакосаміду, ролі CGRP у патогенезі епілепсії, мігрені та невралгії трійчастого нерва, а також клінічним дослідженням його застосування. Були проаналізовані експериментальні дані, клінічні випробування та рекомендації міжнародних асоціацій. 

Результати

Приблизно 25 % осіб із діагнозом епілепсії мають медикаментозно резистентну форму захворювання, 
при якій стандартні протиепілептичні препарати не забезпечують ефективного контролю нападів [7]. Такий стан асоціюється зі значним погіршенням якості життя та підвищеним ризиком ускладнень, включно з травмами та раптовою смертю, пов’язаною з епілепсією [8]. У таких випадках необхідне впровадження додаткових протиепілептичних препаратів для досягнення адекватного контролю нападів. Для ад’ювантної терапії доцільно застосовувати лікарські засоби, що були спеціально розроблені для цієї мети, зокрема це стосується лакосаміду [9]. Згодом показання до застосування лакосаміду були розширені, включно з його застосуванням у дітей (віком від 4 років) та як монотерапії в окремих країнах [10]. Лакосамід, протиепілептичний препарат третього покоління, має численні переваги у лікуванні епілепсії, зокрема резистентної фокальної форми [11]. 
Лакосамід селективно посилює повільну інактивацію вольтаж-залежних натрієвих каналів, що відрізняє його від традиційних препаратів, як-от карбамазепін чи ламотриджин, які впливають на швидку інактивацію [12]. Це забезпечує зниження здатності нейронів генерувати повторні потенціали дії, характерні для епілептичних розрядів, подовження рефрактерного періоду нейронів, що зменшує епілептичну активність, і стабілізацію гіперзбудливих нейронних мембран без значного впливу на нормальну нейронну передачу, що також знижує ризик побічних ефектів [12]. 
Лакосамід схвалений як препарат вибору для додаткової терапії при фокальних нападах у дорослих і дітей від 4 років, а також для лікування первинно-генералізованих тоніко-клонічних нападів [13]. Клінічні дані підтверджують зниження частоти нападів на ≥ 50 % у 25–48 % пацієнтів, повне припинення нападів у 9–14 % пацієнтів і відносний ризик зниження частоти нападів на ≥ 50 % у 1,79 раза порівняно з плацебо (95% ДІ 1,55–2,08) [14–16]. Ефективність особливо виражена у пацієнтів із фармакорезистентністю, які раніше реагували на блокатори натрієвих каналів, як-от карбамазепін чи окскарбазепін [14]. Лакосамід характеризується високою біодоступністю (~ 100 %) і лінійною фармакокінетикою, що забезпечує передбачуваність дозування, низьким потенціалом взаємодій, оскільки метаболізується переважно через CYP2C19, з мінімальним впливом на ферменти CYP3A4 чи CYP2C9, і швидким досягненням стабільної концентрації у плазмі, що сприяє швидкому терапевтичному ефекту [11, 17]. 
Загальна частота побічних явищ становить 38,7 %, з частотою відміни 10,8 % [5]. Найпоширеніші побічні ефекти — запаморочення (15,7 %), седація (15,8 %), втома (9,4 %) та нудота (9,3 %) — зазвичай легкі та дозозалежні [5]. У дітей частота побічних явищ нижча (32,8 %), що підтверджує придатність препарату для педіатричної практики [5]. Механізм повільної інактивації знижує нейротоксичність порівняно з традиційними блокаторами натрієвих каналів [12]. 
Можливість комбінованої терапії 
Лакосамід демонструє синергію з топіраматом і прегабаліном, адитивний ефект із ламотриджином і окскарбазепіном та перспективну комбінацію з ретигабіном (індекс користі 2,07–2,50) для фармакорезистентних випадків [18, 19]. Додавання лакосаміду знижує супутнє лікарське навантаження на 9,6 %, що дозволяє зменшувати дози інших протиепілептичних препаратів і поліпшувати переносимість терапії [20]. Препарат демонструє позитивну відповідь у реальних клінічних умовах, зокрема у пацієнтів із генетично обумовленою епілепсією [21]. Лакосамід можна комбінувати з іншими протиепілептичними препаратами, що діють на натрієві канали, за умови корекції доз [22]. 
У минулому десятилітті був продемонстрований інгібуючий вплив лакосаміду на рівень продукування та вивільнення CGRP на тваринних моделях [23]. Пептид, пов’язаний із геном кальцитоніну, був відкритий у 1982 році S.G. Amara зі співавторами як продукт альтернативного сплайсингу мРНК гена кальцитоніну [24]. CGRP є пептидом із 37 амінокислот, який бере участь у передачі больових сигналів у центральній та периферичній нервовій системі [25]. Роль CGRP у патофізіології мігрені широко вивчалася в останні роки, що призвело до розробки анти-CGRP-терапії як для невідкладного лікування, так і для профілактики мігрені [26]. CGRP наявний майже в 40 % тіл клітин трійчастого ней–рона [27]. Природно, цілком логічним висновком було вивчити вміст цього пептиду у пацієнтів із невралгією трійчастого нерва, що й було зроблено. Як і при мігрені, у низці досліджень було продемонстровано значне підвищення рівня CGRP у крові та спинномозковій рідині у пацієнтів із ідіопатичною невралгією трійчастого нерва, що також вказує на його роль в етіопатогенезі невралгії трійчастого нерва [28]. 
Пептид, пов’язаний із геном кальцитоніну, є одним із найпотужніших мікросудинних вазодилататорів, виявлених на сьогодні. Судинна релаксація та вазодилатація опосередковуються активацією рецептора CGRP [29]. Було виявлено кілька механізмів, що беруть участь у релаксації, опосередкованій CGRP. До них належать пов’язані з оксидом азоту (NO) ендотелійзалежні механізми або опосередковані цАМФ ендотелійнезалежні шляхи; останні зустрічаються частіше. 
Завдяки цим особливостям механізму дії лакосамід, окрім лікування епілепсії, набуває все більшого значення в терапії мігрені та низки інших видів головного болю, оскільки в патогенезі мігрені велике значення надається CGRP, вивільнення якого викликає вазопарез і, відповідно, пульсуючий біль. Роль CGRP у патогенезі мігрені доведена в низці досліджень останніх років. Так, у дослідженні, проведеному S. Elgamal зі співавторами (2024), оцінювалася різниця в сироватковому рівні CGRP після трьох місяців лікування лакосамідом та ібупрофеном або лише ібупрофеном у пацієнтів з епізодичною мігренню, а також оцінювалися безпека та ефективність лакосаміду [30]. Автори провели відкрите рандомізоване контрольоване дослідження за участю пацієнтів з епізодичною мігренню віком від 10 до 55 років, діагноз був встановлений відповідно до 3-го видання Міжнародної класифікації головного болю (Іnternational classification of headache disorders — ICHD-3). Оцінювалися сироваткові рівні CGRP до та через три місяці після лікування в групі лакосаміду та контрольній групі. Також оцінювалися побічні ефекти лікування в кожній групі, відсоток пацієнтів, які досягли ≥ 50% зниження частоти щомісячних днів із мігренню, і відсоток пацієнтів, які досягли звільнення від болю протягом 2 годин у ≥ 4 із 5 нападів у кожній групі. 200 пацієнтів з епізодичною мігренню завершили дослідження. Було виявлено статистично значуще більше зниження сироваткового рівня CGRP у групі лакосаміду порівняно з контрольною групою. Лакосамід добре переносився пацієнтами. У групі лакосаміду був статистично значуще вищий відсоток пацієнтів, які досягли ≥ 50% зниження частоти щомісячних днів із мігренню і звільнення від болю протягом 2 годин у ≥ 4 із 5 нападів. Автори дійшли висновку, що щоденне використання лакосаміду в дозі 50 мг кожні 12 годин протягом трьох місяців у пацієнтів з епізодичною мігренню було пов’язано зі значним зниженням рівня CGRP у сироватці, кращими клінічними результатами щодо частоти й тривалості нападів мігрені та добре переносилося пацієнтами [30]. 
Накопичення знань про роль CGRP в етіопатогенезі мігрені послужило поштовхом до дослідження його ролі при кластерному головному болі, запальному болі та при інших больових розладах [31]. Рівень CGRP у плазмі може слугувати біологічним маркером, що дозволяє розрізняти різні типи головного болю. Метою дослідження A. Frese (2005) було вивчення рівнів CGRP у плазмі у пацієнтів із цервікогенним головним болем залежно від наявності головного болю [32]. Вони порівняли рівні CGRP у плазмі периферичного та краніального кровообігу. Кров як із зовнішньої яремної вени, так і з ліктьової вени була взята в 11 пацієнтів із цервікогенним головним болем. Рівні CGRP у плазмі вимірювали радіоімуноаналізом. Не було виявлено відмінностей між рівнями CGRP, оціненими в дні з головним болем і без нього. Не було відмінностей між рівнями CGRP у симптоматичній і безсимптомній зовнішній яремній вені та ліктьовій вені. Даних про активацію трійчасто-судинної системи при цервікогенному головному болю не було виявлено. У деяких випадках клінічна диференціація хронічного головного болю та мігрені без аури ускладнена. Автори дійшли висновку, що рівні CGRP у плазмі можуть слугувати біологічним маркером, який дозволяє розрізняти два типи головного болю [32]. 
Наступним типом болю, що досить часто зустрічається в клінічній практиці, є невралгія трійчастого нерва. Лікування невралгії трійчастого нерва зазвичай включає протисудомні препарати першого та другого покоління. Згідно з європейськими рекомендаціями, при загостреннях болю можна використовувати внутрішньовенну інфузію фосфенітоїну або лідокаїну. Для тривалого лікування як препарати першого вибору рекомендуються карбамазепін або окскарбазепін. Ламотриджин, габапентин, ботулінічний токсин типу А, прегабалін, баклофен і фенітоїн можуть використовуватися як окремо, так і як додаткова терапія [33]. У настановах Королівського коледжу хірургів Англії наведено рекомендації щодо лікування невралгії трійчастого нерва, що засновані на критеріях доказової медицини. Ми обмежимося переважно сильними рекомендаціями з позицій доказової медицини, зазначеними в їхній роботі [34]. 
Лікарські засоби першої лінії (можуть призначати лікарі загальної практики та фахівці). Карбамазепін — терапевтичний діапазон зазвичай становить від 800 до 1200 мг загальної добової дози, розділеної на 4 окремі дози; також доступні форми з модифікованим вивільненням і рідкі форми. Рекомендується тестування на алель HLA-B*1502 в осіб ханьського або тайського походження (ризик синдрому Стівенса — Джонсона за наявності алеля HLA-B*1502) (сильна рекомендація з позицій доказової медицини) [34]. Окскарбазепін — альтернатива у разі виникнення проблем взаємодії з карбамазепіном. Терапевтичний діапазон зазвичай становить від 1200 до 1800 мг загальної добової дози, розділеної на 4 окремі дози. Рекомендується тестування алеля HLA-B*1502 в осіб ханьського, китайського або тайського походження (ризик синдрому Стівенса — Джонсона за наявності алеля HLA-B*1502). Рекомендується розглянути можливість моніторингу концентрації натрію в плазмі у пацієнтів із ризиком гіпонатріємії, яка, як правило, залежить від дози (сильна рекомендація) [34]. Лідокаїн у формі назального спрею, 10 мг на натискання — 2 впорскування в ніздрю на ураженій стороні (коли біль локалізується в ділянці верхньої щелепи) за потреби (сильна рекомендація) [34]. 
Лікарі загальної практики та фахівці можуть призначати: ін’єкції суматриптану — у випадках, коли не визначена «тригерна точка», суматриптан можна використовувати в гострих випадках як допоміжний засіб до системних препаратів; 6 мг у вигляді підшкірної ін’єкції (сильна рекомендація) [35]. 
Якщо вищенаведені методи лікування гострих станів виявляться неефективними, то можна розглянути таке: інфузія лідокаїну — 1,5 мг/кг внутрішньовенно протягом 1 години [36] (госпіталізація з повним моніторингом; у 2020 році група з безпеки інфузії лідокаїну у Великобританії опублікувала рекомендацію щодо зменшення дозування лідокаїну (з 5 до 1,5 мг/кг) [35]) (слабка рекомендація). Фосфенітоїн 15 мг/кг внутрішньовенно у вигляді інфузії (госпіталізація з повним моніторингом) [35] (слабка рекомендація). Фенітоїн 10 мг/кг внутрішньовенно у вигляді інфузії (госпіталізація з повним моніторингом) [37]. 
Однак побічні ефекти цих препаратів погіршують комплаєнс терапії, особливо у пацієнтів похилого віку. У зв’язку з цим перспективним є використання препаратів наступних поколінь, зокрема лакосаміду — препарату третього покоління, який має менше побічних ефектів. У роботі N. Coppola зі співавторами (2019) була показана ефективність і безпека застосування лакосаміду як монотерапії у випадку невралгії трійчастого нерва у пацієнтки, яка не мала позитивної відповіді на попереднє лікування через тяжку лейкопенію, спричинену кількома раніше використаними протисудомними препаратами [38]. Ця 60-річна пацієнтка мала класичні ознаки правобічної невралгії трійчастого нерва і була рефрактерною до попереднього лікування (габапентин, карбамазепін, ламотриджин і прегабалін) у плані відсутності будь-якого знеболювання, також в неї відзначалася поява небажаних явищ у вигляді лейкопенії. Був проведений загальний аналіз крові, а також вимірювання рівня глюкози, електролітів, азоту сечовини в крові та креатиніну, оцінена швидкість осідання еритроцитів і ЕКГ. Усі результати були в межах норми. Магнітно-резонансна томографія головного мозку та стовбура мозку з внутрішньовенним парамагнітним контрастом та без нього була в межах норми, за винятком кількох підкіркових гіперінтенсивних вогнищ у білій речовині. Була оцінена інтенсивність болю та проведена оцінка психологічного профілю. Початкова терапія включала низьку дозу окскарбазепіну (300 мг/добу), і через місяць повторно було проведено обстеження крові. Було виявлено зниження кількості лейкоцитів із 5500 до 1900 клітин/мкл. Терапію було призупинено, поки лейкоцити не повернулися до нормального рівня, і розпочато знову з призначення 100 мг лакосаміду двічі на день. Полегшення болю було досягнуто через три тижні лікування без будь-яких змін у кількості лейкоцитів. Показник лейкоцитів оцінювали щомісяця протягом перших шести місяців лікування, змін не було виявлено. Надалі пацієнтка продовжила прийом підтримуючої дози 100 мг/добу без будь-яких небажаних явищ, залишаючись у стані повного благополуччя, без болю та з поліпшенням психологічного профілю. Автори дійшли висновку, що лакосамід продемонстрував ефективність і хороший профіль безпеки та може бути корисним для пацієнтів, які або страждають на рефрактерну невралгію трійчастого нерва, яка не реагує на традиційну терапію, або мають значні побічні ефекти [38]. 
У роботі S. Masrour зі співавторами продемонстровано ефект монотерапії лакосамідом у трьох пацієнтів із рефрактерним лицевим болем різної етіології [39]. Причинами лицевого болю були ідіопатична невралгія трійчастого нерва, невралгія трійчастого нерва, пов’язана з мас-ефектом, і постійний ідіопатичний лицевий біль. Лікування лакосамідом призвело до значного зменшення болю у всіх трьох пацієнтів. Лакосамід добре переносився без будь-яких зареєстрованих побічних ефектів. Автори дійшли висновку, що лакосамід виявився ефективним у купіруванні больового синдрому у трьох пацієнтів, рефрактерних до попередньої терапії, і може бути ефективним при лікуванні рефрактерного лицевого болю як альтернативний метод лікування для пацієнтів, які не реагують або погано переносять стандартні методи лікування лицевого болю [39]. 
Опубліковано дані про 86 пацієнтів із рефрактерною невралгією трійчастого нерва, які відвідували третинний медичний центр у період із 2015 по 2021 рік [40]. Унаслідок неефективності попереднього лікування першої лінії пацієнти отримували лакосамід, доза якого визначалася лікуючим неврологом на основі клінічних критеріїв і супутніх захворювань пацієнта. Медіана часу від моменту встановлення діагнозу становила 4,6 року, а етіологія була вторинною у 19 % (n = 16) випадків. Усі пацієнти, включені в дослідження, раніше отримували карбамазепін або окскарбазепін — два широко використовувані препарати при лікуванні невралгії трійчастого нерва. Більше ніж половина (54 %) когорти продовжувала отримувати будь-який із цих засобів як супутню терапію, а 14 % отримували лакосамід як монотерапію. Середня початкова добова доза лакосаміду становила 100 мг (діапазон 50–400), а середня підтримувальна добова доза — 200 мг (діапазон 50–600). Після завершення аналізу у двох третин (66 %) пацієнтів було досягнуто полегшення болю. Небажані явища, виявлені у 33 % когорти, у всіх випадках були легкими. Відсутність болю, вторинна кінцева точка, була досягнута у 34 % (n = 29) учасників вибірки. За час спостереження 44 % (n = 38) пацієнтів припинили лікування лакосамідом з причин, що включали клінічне поліпшення (34 %; n = 13), неефективність (45 %; n = 17) і непереносимість (21 %; n = 8). Дослідники не виявили статистично значущих відмінностей у демографічних і клінічних даних між пацієнтами, які відповіли та не відповіли на терапію, за винятком двобічного розподілу болю, за якого усі 3 пацієнти не відповіли на проведену терапію [40]. 
S. Belliston (2019) описав шістьох пацієнтів із тяжкими нейропатичними больовими синдромами зі значним поліпшенням при терапії лакосамідом [41]. Двоє пацієнтів були ідентичними близнюками жіночої статі з ідіопатичною невралгією трійчастого нерва. Обоє потребували високих доз карбамазепіну, що викликали значну втому. Також був призначений габапентин, але сильні щоденні болі продовжувалися. Лакосамід у дозуванні 75 мг двічі на день показав майже негайне зменшення болю та здатність поліпшувати ефективність інших ліків. Наступний випадок, що спостерігався, — це пацієнт із розсіяним склерозом із тяжкими дистонічними спазмами в правій руці та нозі й сильним болем у правій половині обличчя та руці. Не реагував на карбамазепін, габапентин або високі дози баклофену. Біль в обличчі значно зменшився при прийомі лакосаміду по 100 мг двічі на день, але болючі спазми продовжувалися. Збільшення дози до 150 мг двічі на день зменшило біль в обличчі, але не змінило спазми. При прийомі дози 150 мг у нього розвинулася затримка сечі. Два наступних пацієнти були з оптичним нейромієлітом із періодичними щоденними дистонічними спазмами, які раніше частково контролювалися карбамазепіном, дозування в одного було обмежене через гіпонатріємію, а в іншого — через запаморочення. Застосування лакосаміду майже повністю припинило болючі дистонічні спазми. У наступного пацієнта з синдромом ригідної людини з вираженою осьовою ригідністю та болем застосування лакосаміду значно зменшило ригідність. Автори дійшли висновку, що нейропатичні больові синдроми, включно з невралгією трійчастого нерва, можуть бути складними для лікування, і багато з них потребують застосування кількох протисудомних препаратів. Лакосамід може бути безпечним і ефективним засобом другої або третьої лінії лікування невралгії трійчастого нерва та інших нейропатичних больових синдромів [41]. 
У роботі M.J. Pinto зі співавторами наведено серію випадків загострень невралгії трійчастого нерва у дорослих, які звернулися до відділення невідкладної допомоги третинного центру з січня 2008 по грудень 2020 р. [42]. Було проаналізовано демографічні та клінічні дані, включно з фармакологічним лікуванням у відділенні невідкладної допомоги. Первинним результатом було полегшення болю, класифіковане як «відсутність полегшення», «часткове полегшення» і «задовільне полегшення» на основі якісного опису в записах відділення невідкладної допомоги. Урешті-решт до дослідження було включено 197 епізодів і 140 пацієнтів. Більшість із них становили жінки (61 %, 121/197) середнього віку 63 роки (міжквартильний розмах: 52–73). Загострення невралгії трійчастого нерва лікували опіоїдами в 78 % (108/139) епізодів, нестероїдними протизапальними препаратами в 42 % (58/139), кортикостероїдами в 21 % (29/139), внутрішньовенним фенітоїном у 18 % (25/139), а лідокаїн внутрішньовенно був застосований у 6 % випадків (8/139). Із 108 випадків лікування опіоїдами в 78 випадках (72 %) знадобилися додаткові препарати для знеболювання. Внутрішньовенне введення фенітоїну дозволило задовільно полегшити біль у 64 % випадків. Автори дійшли висновку, що в цій вибірці опіоїди були найчастіше використовуваними терапевтичними засобами при загостреннях невралгії трійчастого нерва, незважаючи на їх низьку ефективність і подальшу потребу в додатковому медикаментозному лікуванні в більшості випадків. У більшості епізодів кризів, купіруваних внутрішньовенним введенням фенітоїну, спостерігалося повне полегшення, у зв’язку з чим необхідні подальші проспективні дослідження для визначення ефективного лікування загострень невралгій трійчастого нерва [42]. 
У роботі A. Muoz-Vendrell зі співавторами було обстежено пацієнтів, які зверталися до відділення невідкладної допомоги лікарні третинного рівня в період з 2012 по 2020 рік через загострення болю при невралгії трійчастого нерва і вперше отримували внутрішньовенне введення фенітоїну або лакосаміду [43]. Первинними кінцевими точками були полегшення болю та побічні ефекти під час перебування в лікарні. Був проведений порівняльний аналіз між обома групами лікування. Автори дослідили 144 епізоди у 121 пацієнта (медіана віку 61 рік, 66,1 % жінок). У 9,9 % випадків невралгія трійчастого нерва була вторинною. Полегшення болю спостерігалося у 77,8 % із 63 пацієнтів, які отримували інфузії лакосаміду, а побічні ефекти — у 1,6 %. Полегшення болю спостерігалося у 72,8 % із 81 пацієнта, які отримували інфузії фенітоїну, а побічні ефекти — у 12,3 %, причому всі вони були легкими. Жодних відмінностей у полегшенні болю між групами не спостерігалося, але частка побічних ефектів вірогідно різнилася (р = 0,023). Статистично значущі відмінності також були виявлені при повторних госпіталізаціях протягом шести місяців, щодо часу до повторної госпіталізації та рівня полегшення болю при першому контрольному візиті. Автори дійшли висновку, що внутрішньовенне введення лакосаміду та фенітоїну може бути ефективним і безпечним методом лікування гострого болю при невралгії трійчастого нерва. Згідно з їхніми дослідженнями, лакосамід може краще переноситися, ніж фенітоїн, і приводити до меншої кількості повторних госпіталізацій та стійкого полегшення болю [43]. 

Обговорення

У третьому виданні Міжнародної класифікації головного болю Міжнародне товариство головного болю виділило три основні зв’язки між головним болем і епілепсією, які включають напади, викликані мігренню («мігралепсію»), епілептичну гемікранію та постіктальний головний біль [3]. Термін «мігралепсія» був вперше введений у 1960 році W.G. Lennox і M.A. Lennox для опису стану, при якому очна мігрень із можливою нудотою та блюванням супроводжувалася симптомами, характерними для епілепсії [44]. Мігралепсія визначається як напад, викликаний нападом мігрені з аурою. Зокрема, напад має відповідати таким діагностичним критеріям: він повинен виникнути у пацієнта, який страждає на мігрень з аурою, під час або протягом 1 години після нападу мігрені з аурою [3]. На сьогодні описана невелика кількість випадків мігралепсії у пацієнтів, при цьому значна кількість цих нападів виявилась нападами потиличної епілепсії [45]. Оскільки лакосамід демонструє ефективність у лікуванні вищенаведених рефрактерних станів завдяки пригніченню CGRP і стабілізації натрієвих каналів, це робить його альтернативою традиційним препаратам, як-от карбамазепін і фенітоїн, які мають значні побічні ефекти [33, 34]. Клінічні дані свідчать про його переваги в терапії мігрені та невралгії трійчастого нерва, особливо при загостреннях [43]. 

Висновки

Лакосамід є перспективним препаратом для лікування епілепсії, мігрені та невралгії трійчастого нерва завдяки подвійному механізму дії: пригніченню вивільнення CGRP і посиленню інактивації натрієвих каналів [5, 23]. Клінічні дослідження підтверджують його ефективність і безпеку, особливо у рефрактерних випадках [30, 40]. Подальші проспективні дослідження необхідні для уточнення оптимальних доз і довгострокових ефектів. 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 02.03.2025
Рецензовано/Revised 06.04.2025
Прийнято до друку/Accepted 18.04.2025

Список литературы

1. Stone J, et al. Clin Neurol Neurosurg. 2010;112(9):747-751. doi: 10.1016/j.clineuro.2010.05.011. 
2. Vercueil L. Rev Neurol (Paris). 2022;178(7):654-658. doi: 10.1016/j.neurol.2022.01.006. 
3. Headache Classification Committee of the IHS. Cephalalgia. 2018;38(1):1-211. doi: 10.1177/0333102417738202. 
4. Angus-Leppan H, Clay TA. J Neurol. 2021;268(10):3926-3934. doi: 10.1007/s00415-021-10557-y. 
5. Yang C, et al. Front Pharmacol. 2021;12:694381. doi: 10.3389/fphar.2021.694381. 
6. Czech T, et al. Neurochem Res. 2004;29(12):2189-2196. doi: 10.1007/s11064-004-7025-3. 
7. Kwan P, Brodie MJ. Early identification of refractory epilepsy. N Engl J Med. 2000;342(5):314-319. 
8. Devinsky O, et al. Sudden unexpected death in epilepsy: Epidemiology, mechanisms, and prevention. Lancet Neurol. 2016;15(10):1075-1088. 
9. Food and Drug Administration. Vimpat (lacosamide) approval history. 2008. Available at: https://www.accessdata.fda.gov. 
10. European Medicines Agency. Vimpat (lacosamide) summary of product characteristics. 2020. Available at: https://www.ema.europa.eu. 
11. Goransky YuI, Gertsev VM, Sergeeva MYu. Clinical features of the use of lacosamide in resistant focal epilepsy. International Neurological Journal. 2022;4:3-15. doi: 10.22141/2224-0713.18.3.2022.951. 
12. Curia G, Biagini G, Perucca E, Avoli M. Lacosamide: a new approach to target voltage-gated sodium currents in epileptic disorders. CNS Drugs. 2009;23(7):555-68. doi: 10.2165/00023210-200923070-0000.2. 
13. UCB. New indication for VIMPAT (lacosamide): UCB’s anti-epileptic drug approved by FDA. Available from: https://www.ucb.com/stories-media/Press-Releases. 
14. Barcs G, Szcs A, Horvth A. Clinical experiences in adult partial epilepsy. Ideggyogy Sz. 2015;68(1-2):23-9. PMID: 25842913. 
15. Hou L, Peng B, Zhang D, Yang J, Wang Y, Tong L, et al. Clinical efficacy and safety of lacosamide as an adjunctive treatment in adults with refractory epilepsy. Front Neurol. 2021;12:712717. doi: 10.3389/fneur.2021.712717. 
16. Babar RK, Bresnahan R, Gillespie CS, Michael BD. Lacosamide add-on therapy for focal epilepsy. Cochrane Database Syst Rev. 2021;5:CD008841. doi: 10.1002/14651858.CD008841.pub3. 
17. Panayiotopoulos CP. Principles of therapy in the epilepsies. In: A Clinical Guide to Epileptic Syndromes and their Treatment. Springer London; 2010. Р. 173-235. 
18. Zauska-Ogryzek K, et al. Interactions among lacosamide and second-generation antiepileptic drugs in the tonic-clonic seizure model in mice. Int J Mol Sci. 2021;22:5537. doi: 10.3390/ijms22115537. 
19. Luszczki JJ, et al. Beneficial combination of lacosamide with retigabine in experimental animals: an isobolographic analysis. Pharmacology. 2018;101(1-2):22-8. doi: 10.1159/000480019. 
20. Reinhardt F, et al. Changes in drug load during lacosamide combination therapy: a noninterventional, observational study in German and Austrian clinical practice. Epilepsia Open. 2019;4(3):409-19. doi: 10.1002/epi4.12346. 
21. Heavin SB, et al. Genomic and clinic predictors of lacosamide response in refractory epilepsies. Epilepsia Open. 2019;4(4):563-71. doi: 10.1002/epi4.12360. 
22. Edwards HB, Cole AG, Griffiths AS, Lin B, Bean A, Krauss GL. Minimizing pharmacodynamic interactions of high doses of lacosamide. Acta Neurol Scand. 2012;125(4):228-33. doi: 10.1111/j.1600-0404.2011.01619.x. 
23. Greco MC, et al. Eur J Pain. 2016;20(6):959-966. doi: 10.1002/ejp.820. 
24. Amara SG, et al. Nature. 1982;298(5871):240-244. doi: 10.1038/298240a0. 
25. Ho TW, et al. Nat Rev Neurol. 2010;6(10):573-582. doi: 10.1038/nrneurol.2010.127. 
26. Retsky R, et al. SN Compr Clin Med. 2023;5:75. doi: 10.1007/s42399-023-01407-1. 
27. Tajti J, et al. J Auton Nerv Syst. 1999;76(2-3):176-183. doi: 10.1016/s0165-1838(99)00024-7. 
28. Iyengar S, et al. Pain. 2017;158(4):543-559. doi: 10.1097/j.pain.0000000000000831. 
29. Kokkoris S, et al. Front Endocrinol (Lausanne). 2012;3:135. doi: 10.3389/fendo.2012.00135. 
30. Elgamal S, et al. Acta Neurol Belg. 2024;124(3):965-972. doi: 10.1007/s13760-024-02499-9. 
31. Schou WS, et al. J Headache Pain. 2017;18(1):34. doi: 10.1186/s10194-017-0741-2 
32. Frese A, et al. Cephalalgia. 2005;25(9):700-703. doi: 10.1111/j.1468-2982.2004.00940.x .
33. Bendtsen L, et al. Eur J Neurol. 2019;26(6):831-849. doi: 10.1111/ene.13950. 
34. Royal College of Surgeons of England. Guidelines for the management of trigeminal neuralgia 2021. Available at: https://www.rcseng.ac.uk/-/media/files/rcs/fds/guidelines/trigemina-neuralgia-guidelines_2021_v4.pdf. Accessed May 22, 2023. 
35. Moore D, et al. Br J Anaesth. 2019;123:e385-e396. doi: 10.1016/j.bja.2019.02.028. 
36. Foo I, et al. Anaesthesia. 2020;76:238-250. doi: 10.1111/anae.15239. 
37. Schnell S, et al. Headache. 2020;60:2247-2253. doi: 10.1111/head.13981. 
38. Coppola N, et al. Proceedings. 2019;35(1):52. doi: 10.3390/proceedings2019035052. 
39. Masrour S. Headache. 2022;62(9):1227-1230. doi: 10.1111/head.14367. 
40. Muoz-Vendrell A, et al. Headache. 2023;63(4):559-564. doi: 10.1111/head.14505. 
41. Belliston S. Neurology. 2019;92:P5.2–098. 
42. Pinto MJ, et al. Headache. 2022;62(8):1002-1006. doi: 10.1111/head.14373. 
43. Muoz-Vendrell A, et al. Cephalalgia. 2022;42(10):1031-1038. doi: 10.1177/03331024221092435. 
44. Lennox WG, Lennox MA. Epilepsy and Related Disorders. Boston: Little, Brown, and Company; 1960. 
45. Verrotti A, et al. Epilepsy Behav. 2011;21:52-59. doi: 10.1016/j.yebeh.2011.03.004. 
UA-LACO-PUB-062025-231

Вернуться к номеру