Нормальна мікрофлора кишечника — це збалансована екологічна система, яка представлена різноманітними мікроорганізмами окремих органів і систем, які підтримують біохімічну, метаболічну та імунну рівновагу організму, що потрібна для збереження здоров’я людини [1].
У кишечнику налічується більше ніж 400 видів мікроорганізмів — бактерій, грибів та вірусів. Більше ніж 90 % мікрофлори кишечника становлять облігатні (резидентні, обов’язкові) анаеробні мікроорганізми, 5–10 % — факультативні аеробні та умовно-анаеробні бактерії, які у разі активної колонізації (різкого збільшення чисельності) або потрапляння в невластиві їм місця можуть бути причиною розвитку захворювань. Менше ніж 1 % може припадати на транзиторну (залишкову) флору — стафілококи, клостридії, протеї тощо [2].
Мікробіом кишечника виконує цілу низку важливих функцій. Так, відомо, що кишечник є найбільшим імунним органом людини. На його слизовій оболонці знаходиться біля 80 % імунокомпетентних клітин організму, у функціонуванні яких важливу роль відіграє нормальна мікрофлора кишечника, яка бере участь у формуванні системного імунітету. Також мікробіом кишечника бере участь у процесах травлення — шляхом стимуляції перистальтики кишечника, а також сприяє перетравленню поживних речовин. Мікробіота забезпечує в кишечнику колонізаційну резистентність — сукупність механізмів, які визначають стабільний склад мікрофлори та запобігають заселенню кишечника організму-хазяїна патогенними та умовно-патогенними мікроорганізмами. Вона забезпечує синтез вітамінів групи В (В1, В2, В6, В12), фолієвої кислоти, вітаміну К; стимулює синтез біологічно активних речовин, що впливають на функцію шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та печінки (обмін жовчних пігментів, утилізація харчових субстратів). Мікробіом кишечника здатний нейтралізувати різноманітні токсичні речовини (ксенобіотики, нітрати, гістамін, мутагенні стероїди) і таким чином захищати ентероцити та організм людини в цілому від їхнього впливу [2].
Унаслідок низки негативних факторів: особливостей харчування (дефіцит харчових волокон та надлишок рафінованих продуктів), зловживання алкоголем, фізичного та психоемоційного стресу, застосування антимікробної терапії, патології травного тракту, інфекційних захворювань — виникають кількісні та якісні порушення складу мікробіоти кишечника — дисбіоз. Клінічно він проявляється болем у животі, зниженням апетиту, метеоризмом, відрижкою, неприємним присмаком у роті, слабкістю, підвищеною нервозністю, шкірними алергічними реакціями та частими простудними захворюваннями, запором або діареєю [2].
Діарея — це розлад шлунково-кишкового тракту, який характеризується частими (більше ніж 3 рази на день) спорожненнями кишечника, рідкими, водянистими каловими масами. Найчастіше причиною гострої діареї є інфекційні збудники — віруси, бактерії, найпростіші, токсини бактерій. У туристів, які відвідують екзотичні країни, виникає діарея мандрівників. До неінфекційних факторів належать отруєння солями важких металів, грибами, прийом антибактеріальних препаратів (антибіотикасоційована діарея, ААД) [3].
Поняття антибіотикасоційованої діареї включає випадки появи рідких випорожнень у період після початку антибактеріальної терапії і аж до 4-тижневого терміну після відміни антибіотика. Розвиток ААД обумовлений тим, що антибактеріальні препарати здатні пригнічувати ріст не тільки патогенних мікроорганізмів, але і симбіонтної мікрофлори, що населяє шлунково-кишковий тракт. За даними різних авторів, частота розвитку антибіотикасоційованої діареї становить: 20–30 % при призначенні кліндаміцину та лінкоміцину, 10–25 % — амоксициліну/клавуланату, 15–20 % — цефіксиму, 5–10 % — ампіциліну, 2–5 % — цефалоспоринів (крім цефіксиму) або макролідів [4].
Розрізняють дві форми ААД — ідіопатичну та інфекційну, обумовлену мікроорганізмом Clostridium difficile. У розвитку ідіопатичної ААД беруть участь різні фактори — тривалий прийом антибіотиків, частіше тетрациклінів, макролідів та фторхінолонів, захворювання шлунково-кишкового тракту (виразка шлунка або дванадцятипалої кишки, хронічний коліт, хвороба Крона), незбалансоване харчування, стрес, дитячий та похилий вік [4].
Механізми розвитку ідіопатичної ААД можуть бути різними. При призначенні антибіотиків, що містять у своєму складі клавуланову кислоту, діарея може розвиватися через стимуляцію рухової активності кишечника (гіперкінетична діарея); цефоперазону і цефіксиму — за рахунок неповного всмоктування цих антибіотиків з просвіту кишечника (гіперосмолярна діарея). Однак найбільш імовірним універсальним патогенетичним механізмом розвитку ідіопатичної ААД представляється негативний вплив антибактеріальних засобів на мікрофлору, що населяє просвіт шлунково-кишкового тракту. Як можливі етіологічні фактори розглядаються Clostridium perfrigens, бактерії роду Salmonella, стафілокок, протей, ентерокок. Іншим важливим наслідком порушення складу кишкової мікрофлори є зміна ентерогепатичної циркуляції жовчних кислот. Їх підвищена кількість надходить у просвіт товстої кишки і стимулює секрецію хлоридів і води (секреторна діарея) [5].
ААД, яка викликана Clostridium difficile, має особливе клінічне значення, оскільки в тяжких випадках може призводити до розвитку псевдомембранозного коліту, для якого характерні запалення та кровотечі, можливі перфорації кишки та розвиток токсичного мегаколона. Крім прийому антибіотиків, факторами ризику нерідко є перенесена раніше ААД, тривале перебування в стаціонарі, імуносупресивна терапія, застосування назогастрального зонда, нещодавно перенесене хірургічне втручання. Під впливом антибактеріального препарату змінюється якісно-кількісний склад мікрофлори кишечника і, як наслідок, знижується її колонізаційна резистентність. На цьому тлі відбуваються колонізація і розмноження в кишечнику токсигенного штаму C. difficile, який починає продукувати і виділяти екзотоксини А і В. Їх ентеро- і цитотоксична дія призводить до пошкодження колоноцитів, посилення секреції рідини в просвіт кишечника і розвитку запалення слизової оболонки товстої кишки [6, 7].
Таким чином, при ААД порушується баланс мікрофлори кишечника, що призводить до таких негативних наслідків, як диспептичні явища, порушення моторики ШКТ, зневоднення організму, розвиток дисбактеріозу та ацетонемічного синдрому, зниження специфічної та неспецифічної імунної відповіді та затяжний перебіг хвороби.
Тому при застосуванні антибактеріальних препаратів необхідно призначати пробіотичні засоби, які підтримують якісний та кількісний склад мікрофлори кишечника та запобігають розвитку ААД. У цьому відношенні великий інтерес становлять непатогенні дріжджові грибки Saccharomyces bоulardii. S. boulardii живуть і розмножуються при незвично високій температурі — 37 °C, що відповідає температурному режиму в порожнині кишечника, і мають дуже високу життєздатність [8].
S. boulardii належить до аскоміцетів, які мають генетично детерміновану стійкість до майже всіх груп антибіотиків, сульфаніламідів та інших антимікробних засобів. Ця властивість принципово відрізняє їх від інших мікробних пробіотиків на основі бактерій облігатної кишкової мікрофлори (що містять біфідо- і лактобактерії, фекальний ентерокок) і дозволяє використовувати їх одночасно з курсом антибактеріальної терапії. При цьому S. bоulardii не пригнічують ріст облігатних мікроорганізмів у порожнині кишки [9, 10].
S. boulardii стійкі до дії соляної кислоти і при щоденному прийомі виявляються у всіх відділах ШКТ. Ці дріжджі є для людини транзиторною флорою, тому через 2–5 днів після закінчення прийому препарату повністю виводяться з організму без побічних явищ [11, 12].
Механізм дії S. boulardii визначається кількома аспектами [2]:
— антимікробною дією проти патогенної мікрофлори: Clostridium difficile, Clostridium pneumoniae, Staphylococcus aureus, Pseudomonas aeruginosa, Candida krusei, Candida pseudotropical, Candida albicans, Salmonella typhi, Salmonella enteritidis, Escherichia coli, Shigella dysente–riae, Shigella flexneri, Klebsiella, Proteus, Vibrio cholerae, а також Enthamoeba hystolitica, Lambliae;
— антивірусною дією проти вірусів Enterovirus, Rotavirus;
— антитоксичною дією, яка зумовлена виробленням протеаз, що розщеплюють токсин та діють на рецептор ентероцита, з яким зв’язується токсин (особливо щодо цитотоксину А, Clostridium difficile);
— антисекреторною дією, яка забезпечується шляхом зниження утворення цАМФ в ентероцитах;
— трофічною дією (сприяють вивільненню сперміну і спермідину);
— імуномодулюючою дією за рахунок підсилення неспецифічного імунного захисту внаслідок підвищення продукції IgA та секреторних компонентів інших імуноглобулінів;
— ферментативною дією, активність якої зумовлена підвищенням активності дисахаридаз тонкого кишечника (лактази, сахарази, мальтази).
Ефективність та безпека S. boulardii доведені у багатьох рандомізованих клінічних дослідженнях, проведених серед дорослої та дитячої популяції з ААД.
У метааналізі G. Micklefield, який включав 5 досліджень та 1076 пацієнтів, було продемонстровано статистично вірогідне зниження ризику розвитку ААД з 17,2 до 6,7 % [12]. Це є переконливим доказом того, що дріжджові гриби S. boulardii ефективні в профілактиці ААД, особливо у госпіталізованих пацієнтів. Одночасне призначення антибіотиків з S. boulardii вірогідно знижує розвиток ААД на більше ніж 50 %.
У подвійних сліпих рандомізованих дослідженнях, проведених при різних інфекціях, що потребували призначення антибіотиків, продемонстровано, що застосування S. boulardii знижує частоту антибіотик–асоційованої діареї в 2–4 рази. Так, в одному з досліджень за участю 388 пацієнтів частота діареї в групі хворих, які приймали S. boulardii на тлі антибіотиків, становила 4,5 проти 17,5 % у групі плацебо. У двох інших дослідженнях (180 та 193 пацієнти) ці величини становили 9,5 проти 22 % та 7,2 проти 14,6 % відповідно [8].
У 92 дорослих пацієнтів з гострою діареєю прийом S. boulardii через 48 годин призводив до вірогідного зменшення числа дефекацій і зміни консистенції випорожнень порівняно з групою плацебо [13]. Подібні результати були продемонстровані у дослідженні з включенням 130 дітей віком від 3 місяців до 3 років з гострою діареєю, у якому ефективність лікування становила 85 % [14].
У дослідженні І. Castagliuolo показано, що S. boulardii зменшує ризик розвитку діареї з надмірним ростом небезпечної Clostridium difficile на 74 %, що обумовлено протеолітичним переварюванням молекул токсину А і В протеазой, що секретується [6].
Згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) прийом добавок цинку сприяє зменшенню вираженості і тривалості гострої діареї [15, 16]. Цинк сприяє відновленню слизового бар’єра кишечника, стійкості шкіри та слизових оболонок до інфекцій; виробленню антитіл та циркулюючих лімфоцитів проти кишкових патогенів; впливає на активність понад 300 ферментів, на іонні канали, діючи як блокатор калієвих каналів секреції хлору, опосередкованої аденозин-3-5-циклічним монофосфатом; є важливим антиоксидантом і зберігає цілісність клітинних мембран [16].
Есбуларді («Біхелс», Україна) — це єдина в Україні комбінація французьких Saccharomyces boulardii Lynside® Pro SCB 250 мг та цинку глюконату 70 мг (у перерахунку на цинк — 10 мг). Цій склад рекомендований ВООЗ та Всесвітньою гастроентерологічною асоціацією (ВГО) при діареї будь-якої етіології. Saccharomyces boulardii нейтралізують патогени та токсини, гальмують секрецію води та електролітів у просвіт кишечника. Цинк сприяє відновленю цілісності слизового бар’єра кишечника та стимулює вироблення антитіл проти кишкових патогенів. Природна стійкість компонентів до антибіотиків дозволяє застосовувати їх одночасно, що є великою перевагою над іншими пробіотичними препаратами. Завдяки цим властивостям Есбуларді швидко зупиняє діарею, нормалізує мікрофлору кишечника та посилює імунітет.
Показаннями до застосування Есбуларді є діарея різної етіології, дисбіоз, гостра вірусна діарея та профілактика антибіотикасоційованої діареї. Його призначення необхідно для нормалізації роботи товстого кишечника при функціональних розладах (синдром подразненого кишечника) і діареї мандрівників. Згідно з Маастрихтським консенсусом 6-го перегляду (2022), Saccharomyces boulardii також рекомендуються в комплексній терапії хвороб шлунково-кишкового тракту, викликаних інфекцією Helicobacter pylori.
Есбуларді призначається дітям віком від 12 років та дорослим по 1–2 капсули 1–2 рази на добу. При гострій діареї курс прийому становить 3–5 діб, при дисбіозі, хронічному діарейному синдромі, синдромі подразненого кишечника — 10–14 діб. При ААД (та для її профілактики), псевдомембранозному коліті Есбуларді рекомендується приймати з першого дня і протягом усього терміну приймання антибіотиків. Максимальний термін застосування — 30 днів.
Висновки
— Мікробіота кишечника — це полікомпонентна, збалансована екологічна система, представлена мікроорганізмами, що живуть у нашому організмі та виконують низку функцій для нього.
— При прийомі антибактеріальних препаратів в середньому у 30 % випадків можливий розвиток анти–біотикасоційованої діареї, при якій порушується баланс мікрофлори кишечника, що призводить до негативних наслідків: диспептичних явищ, порушення моторики ШКТ, зневоднення організму, розвитку дисбактеріозу, ацетонемічного синдрому, зниження специфічної та неспецифічної імунної відповіді та затяжного перебігу хвороби.
— Есбуларді («Біхелс», Україна) — це єдина в Україні комбінація французьких Saccharomyces boulardii Lynside® Pro SCB 250 мг та цинку глюконату 70 мг (у перерахунку на цинк — 10 мг). Такий склад рекомендований ВООЗ та ВГО при діареї будь-якої етіології.
— S. boulardii мають природну стійкість до антибіотиків, сульфаніламідів та інших антибактеріальних препаратів, що принципово відрізняє дріжджі S. boulardii від пробіотиків на основі біфідобактерій і лактобацил і дозволяє використовувати їх одночасно з курсом антибіотиків. Їх ефективність та безпека в лікуванні діареї різної етіології, у тому числі ААД, доведена у багатьох клінічних дослідженнях. Цинк сприяє відновленню цілісності слизового бар’єра та стимулює вироблення антитіл проти кишкових патогенів.