Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Здоровье ребенка» Том 18, №2, 2023

Вернуться к номеру

Ентеробіоз як фактор агресії запальних процесів сечової та нижніх відділів статевої системи в дівчаток і підлітків (огляд літератури і власні випадки)

Ентеробіоз як фактор агресії запальних процесів сечової та нижніх відділів статевої системи в дівчаток і підлітків (огляд літератури і власні випадки)

Авторы: Склярова В.О. (1, 2), Чайківський Р.А. (1), Коцабин Н.В. (3), Железняков О.Ю. (4), Кишакевич І.Т. (5)
(1) — Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна
(2) — Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім. Ю. Липи, м. Львів-Винники, Україна
(3) — Медичний центр репродуктивного здоров’я «ДАМІЯ», м. Івано-Франківськ, Україна
(4) — Харківський міський перинатальний центр, м. Харків, Україна
(5) — Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ, Україна

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Метою даного дослідження є аналіз епідеміологічної ситуації з ентеробіозу серед дівчат з патологією сечової системи і при ураженнях нижніх відділів статевої системи за даними баз літератури (PubMed, Google Scholar, ResearchGate, PLoS, Hindawi) та висвітлення результатів власних клінічних спостережень. Ми опрацювали понад 200 робіт, присвячених впливу ентеробіозу на розвиток апендициту, близько 70 робіт про виявлення відповідного паразита в жіночій репродуктивній системі і близько 50 публікацій щодо його виявлення в сечовидільній системі. Ми подали 4 клінічні спостереження щодо наявності ентеробіозу в дівчаток і підлітків. Навели фотографії гостриків у центрифугаті сечі й у нижніх відділах жіночої статевої системи з описами негативних впливів паразита на здоров’я дівчаток і підлітків. Ентеробіоз може бути першочерговим чинником хронічних запальних процесів сечової системи та нижніх відділів статевих шляхів у дівчаток і підлітків.

The objective is to study the epidemiological situation on enterobiasis among girls with urinary system pathology and lesions of the lower parts of the reproductive system by analyzing literature databases (PubMed, Google Scholar, ResearchGate, PLoS, Hindawi) and to consider the results of our own clinical observations. We have processed more than 200 works on the effect of enterobiasis on the development of appendicitis, about 70 works on the detection of this parasite in the female reproductive system, and about 50 publications on enterobiasis in the urinary system. We presented 4 clinical cases on the presence of enterobiasis in girls and adolescents. We provided photos of pinworms in the urine centrifuge and in the lower parts of the female reproductive system with descriptions of the negative effects of the parasite on the health of girls and adolescents. Enterobiasis can be a primary factor in chronic inflammatory processes of the urinary system and the lower genital tract in girls and adolescents.


Ключевые слова

ентеробіоз; сеча; вульва; дівчатка; підлітки; запалення

enterobiasis; urine; vulva; girls; adolescents; inflammation

Вступ

Ентеробіоз однаковою мірою виявляється в США, Європейському Союзі, Китаї і в країнах, що розвиваються, Азії, Латинської Америки і Африки, а також в Україні, при цьому поширеність інвазії гостриків зростає з року в рік, особливо в дітей [3, 4, 14, 20, 25, 39, 40, 42, 43]. 
Прояви запальної патології сечостатевої системи в дитячому й підлітковому віці часто викликаються тими самими етіологічними факторами — патогенним зростанням кишкової палички, Proteus spр., Klebsiella spр., S.aureus, S.agalactiae [21]. На тлі ентеробіозу схожість або поєднання симптомів запальних процесів статевої системи з явищами дизурії неодноразово спонукає пацієнток до звернення до гінеколога [24, 30, 38]. І в цьому аспекті ентеробіоз як можливий етіологічний фактор рецидивуючого циститу і вульвовагініту не враховується як лікарями загальної практики, так і лаборантами, які проводять аналіз сечі. Поряд з цим ентеробіоз із частотою до 40 % виявляють у жінок, які звертаються по медичну допомогу з приводу гінекологічних порушень: вагініту і вульвіту різної етіології [35]. 
Із часів СРСР в Україні про всі випадки офіційно виявленої глистяної інвазії необхідно було повідомляти в санепідслужбу, яка після паперової та організаційної роботи проводила обстеження й залучення до лікування всіх членів родини. Це створювало значний дискомфорт для людини або сім’ї, у якій виявлений ентеробіоз. Тому приховування виявлених інвазій, пред’явлення фіктивних довідок і результатів обстеження дитячим закладам чи школам, пропаганда самолікування, безрецептурний продаж лікарських антигельмінтних засобів, масова реклама у ЗМІ БАДів сприяли поширенню не лише паразитарних уражень, але й хвороб і смертності, викликаних ними. Саме тому статистика ентеробіозу в Україні за останні 10 років не сильно змінювалась в офіційних цифрах на папері і становила 1100 випадків на 100 000 населення, левова частка припадала на дітей до 10 років. Однак при такому низькому виявленні 15 компаній, як українських, так і зарубіжних, реалізують на українському фармацевтичному ринку протипаразитарні лікарські засоби, і це не враховуючи численні продажі фітопрепаратів і біодобавок в аптеках та Інтернеті [36].
Метою даного дослідження є аналіз епідеміологічної ситуації з ентеробіозу серед дівчат з патологією сечової системи за даними баз літератури (PubMed, Google Scholar, ResearchGate, PLoS, Hindawi) та висвітлення результатів власних клінічних спостережень.

Матеріали та методи

Ми опрацювали понад 200 робіт, присвячених впливу ентеробіозу на розвиток апендициту, близько 70 робіт про виявлення відповідного паразита в жіночій репродуктивній системі і близько 50 публікацій щодо його виявлення в сечовидільній системі. Ми подали 4 клінічні спостереження щодо наявності ентеробіозу в дівчаток і підлітків.

Результати

Інвазія Enterobius vermicularis при рецидивуючих інфекціях сечовивідних шляхів як у дорослих, так і в дітей неодноразово висвітлювалась у публікаціях [1, 6, 7, 11, 12, 16, 37] (рис. 1). 
Ентеробіоз також був описаний при запальних процесах сечовидільної системи в 9-місячної дитини [15] і 7-річної дівчинки [28] (рис. 2). 
Вивчення впливу Enterobius vermicularis на стан сечовидільної системи активізувалося за останнє десятиліття в різних частинах світу. Зокрема, робота А. Абдулсади та співавт. 2020 року показала зв’язок між ентеробіозом та інфекцією сечовивідних шляхів з агресивним патогенним ростом E.coli, S.aureus і Klebsiella [2]. Це узгоджується з результатами нашої роботи в попередні роки, присвяченої збільшенню патогенного росту кишкової палички, Proteus spp., Klebsiella spp., S.aureus, S.agalactiae, а також Ureaplasma urealyticum і parvum і клінічних станів, які вони викликають [34].
Крім того, є також публікації, присвячені виявленню ентеробіозу у вагітних з бактеріурією і хронічними запальними захворюваннями сечового міхура і нирок [23]. Поряд з цим мікроскопічно були виявлені як яйця гостриків, так і живі особини [6] (рис. 3, 4).
На жаль, у літературі подано й летальні наслідки ентеробіозу, зокрема M. Serpytis і D. Seinin описали трагічний випадок персистенції ентеробіозу з розвитком перитоніту і сепсису в клініці в Ризі, при патологоанатомічному розтині гострики були виявлені і в тканинах нирок і легень [34].
На сьогодні дослідження на наявність глистів не входять до переліку включених до протоколу обов’язкових обстежень, які проводяться при запальних захворюваннях органів малого таза, сечовивідних шляхів, запаленні нирок, інфекціях, що передаються статевим шляхом, плануванні вагітності, неплідності, здійсненні заходів контрацепції, міомі матки, ендометріозі, кістах яєчників тощо. 
У наказі МОЗ України від 15.07.2011 № 417 подані протокольні діагнози, при яких необхідно обстежити хворих на паразитів:
1. Гострий вагініт, підгострий і хронічний вагініт.
2. Гострий, підгострий і хронічний вульвіт.
3. Абсцес вульви. Фурункул вульви.
4. Виразка піхви. Виразка вульви.
5. Інші уточнені запалення піхви і вульви. Вагініт, вульвіт і вульвовагініт при інфекційних і паразитарних захворюваннях класифіковані в інших рубриках: кандидоз — герпесвірусна інфекція — гострики (рис. 5).
Потрапляння глистів у різні відділи жіночої репродуктивної системи може викликати такі гінекологічні патології, як ендоцервіцит, екзоцервіцит, ендометріоз чи ерозії шийки матки. 
Той факт, що в 50 % пацієнток з рецидивним кандидозним кольпітом виявляли паразитарні інвазії, свідчить про причинно-наслідковий зв’язок хронічних запальних процесів нижніх відділів статевих шляхів з глистяними інвазіями нижніх відділів кишково-шлункового тракту [35, 36]. 
Прояви алергічного кольпіту і вульвіту часто аналогічні проявам рецидивного подразнення (казеозні виділення, печія, почервоніння), тому доцільно для уточнення діагнозу враховувати паразитарні інвазії як їх можливий чинник. 

Обговорення

Гострики переважно паразитують у дистальному відділі тонкої кишки, сліпій кишці та проксимальному відділі товстої кишки. Самки гостриків опускаються в пряму кишку, активно виходять назовні через анальний отвір, відкладають яйця на періанальні складки і гинуть. Одна самка гостриків може відкласти до 17 000 яєць. Яйця, відкладені самками гостриків, дозрівають за 4–6 годин і стають інвазивними. Вони можуть з’являтися на нижній білизні, накопичуватися під нігтями під час розчісування і при порушенні гігієнічних правил забруднюють навколишні предмети, іграшки, посуд, продукти харчування. Яйця гостриків відносно стійкі в навколишньому середовищі й зберігають інвазивність до 2–4 тижнів. Загальна тривалість життя гостриків з моменту зараження до виходу статевозрілих самок для відкладання яєць становить 1–2 місяці, але через часті перезараження ентеробіоз може тривати довгі роки [17]. 
Основним механізмом зараження є фекально-оральний шлях передачі, провідний шлях передачі — контактно-побутовий, при цьому руки, забруднені яйцями гельмінтів, є основним фактором передачі. Цьому сприяє недотримання санітарних норм з миття рук, урбанізація суспільства, вуличне харчування, купівля продуктів на стихійних ринках, утримання тварин вдома без належної гігієни і дегельмінтизації [27].
Негативний вплив ентеробіозу на репродуктивну систему в жінок активно обговорюється у світовій літературі. Це ентеробіоз труб, яєчників, виявлення паразитів в ендометрії і цитологічних мазках [9, 18, 22, 24, 26, 29, 31, 32, 41].
Складність діагностики ентеробіозу обумовлена сукупністю факторів:
— низька поінформованість урологів і гінекологів про агресивний вплив Enterobius vermicularis;
— небажання робити опис і відсутність обов’язкових протоколів опису яєць глистів у центрифугаті сечі лікарями лабораторії, особливо якщо аналіз сечі проводиться на автоматичних аналізаторах [8, 19].
В українських протоколах ми знайшли рекомендації щодо виявлення паразитів при виразках і абсцесах зовнішніх статевих органів, рецидивуючому вульвіті. І ми не знайшли протоколів з рекомендаціями щодо визначення ентеробіозу при рецидивуючих запальних процесах сечовивідних шляхів. У практичній роботі лікаря при запальних хронічних процесах статевої системи крім загального аналізу сечі рекомендується проводити бактеріологічне дослідження сечі з чутливістю до антибіотиків [5, 10].
Проблема ентеробіозу безпосередньо пов’язана з дискусійними питаннями антибіотикорезистентності при патології сечостатевої системи, особливо на тлі застосування резервних препаратів під час лікування COVID-19 (меронем, тієнам). 
І що далі?
Наслідки відсутності діагностики ентеробіозу — це не тільки нераціональність застосування антибіотиків з подальшим розвитком антибіотикорезистентності, рецидиви інфекційних проявів сечовидільної системи з хронізацією процесу, але й летальні випадки. Їх неможливо уникнути без своєчасної діагностики навіть у європейських країнах з високопрофесійною медициною [33].
При розробці діагностично-терапевтичних заходів корекції і профілактики рецидивів потрібен індивідуальний підхід до пацієнтів, НЕОБХІДНО враховувати поряд з медикаментозним лікуванням наступне: 
1. Умови проживання.
2. Кількість членів сім’ї, дітей, утримання домашніх тварин у помешканні або на території будинку.
3. Використання протипаразитарних препаратів з профілактичною або лікувальною метою серед співмешканців і домашніх тварин. 
4. Робота або часте перебування в дитячих колективах — школи, дитячі садки, відвідування дитячих кімнат. 
5. Оцінка дотримання принципів санітарно-просвітницької роботи щодо можливих шляхів передачі гельмінтів.
6. Використання в режимі харчування продуктів із протипаразитарними властивостями.
Патогенетична терапія ентеробіозу проводиться антигельмінтними препаратами [17, 42]. При лікуванні слід дотримуватися таких правил: 
— лікування має бути комплексним і спрямованим не лише на знищення паразитів, але й на ліквідацію наслідків їхньої життєдіяльності для організму (анемія, алергічні прояви тощо); 
— антигельмінтний препарат повинен мати ларвіцидну (знищувати личинки), овіцидну (знищувати яйця), верміцидну (знищувати дорослих паразитів) дію; 
— контролювати результати лікування (не менше ніж через 14 днів після останнього дня лікування). 
Сьогодні є ефективні протигельмінтні препарати для лікування ентеробіозу: альбендазол, мебендазол, пірантел. Неодмінною умовою успішної дегельмінтизації хворих на ентеробіоз є одночасне лікування всіх членів сім’ї і суворе дотримання гігієнічного режиму для виключення реінвазії. Універсальним ефективним антигельмінтним засобом є альбендазол (Ворміл), який має широкий спектр активності, що особливо важливо не тільки при ентеробіозі, але і при мікст-інвазіях. Крім здатності до впливу на дорослих особин, альбендазол (Ворміл) відрізняє висока овіцидна і ларвіцидна активність. Препарат порушує окиснювальні процеси, пригнічує транспорт глюкози в гельмінтів, діє на м’язи кишкових нематод шляхом деполяризації їх нервово-м’язових з’єднань і блокує дію холінестерази. Унаслідок прийому Вормілу не активізується процес виділення збудника в навколишнє середовище, тому пацієнт під час лікування не може бути заразним для оточуючих. Крім цього, Ворміл має терапевтичну дію при зараженнях круглими, плоскими (у тому числі свинячим ціп’яком) черв’ями та їх личинками. Альбендазол всмоктується в шлунково-кишковому тракті на 5 %, прийом жирної їжі підвищує всмоктування препарату в 5 разів, що необхідно враховувати при його призначенні.

Висновки

Вивчаючи ентеробіоз в останніх публікаціях, ми знайшли понад 200 робіт, присвячених впливу ентеробіозу на розвиток апендициту, близько 70 робіт про виявлення відповідного паразита в жіночій репродуктивній системі та близько 50 публікацій про виявлення його в сечовидільній системі.
За останні 10 років у різних частинах світу з’являлися роботи про виявлення ентеробіозу в сечовидільній системі в дівчаток до року і підлітків.
При рецидивуючих захворюваннях сечовидільної та статевої системи необхідно рекомендувати обстеження на ентеробіоз. 
Оскільки автоматичні лабораторні дослідження не здатні виявити ентеробіоз у сечі, необхідно рекомендувати ручне дослідження сечі в проблемних хворих, акцентувати увагу лікарів-лаборантів на паразитах [13]. 
Внесок авторів. Усі автори підтвердили, що вони зробили свій внесок у зміст цієї статті й відповідали наступним 3 вимогам: a) значний внесок у концепцію та дизайн, отримання даних або аналіз та інтерпретацію даних; б) підготовка або перегляд статті; в) остаточне затвердження опублікованої статті.
Конфлікт інтересів. Жоден автор не заявляв про будь-які потенційні конфлікти інтересів.
 
Отримано/Received 23.04.2023
Рецензовано/Revised 02.05.2023
Прийнято до друку/Accepted 12.05.2023

Список литературы

  1. Abdolrasouli A., Roushan А., Hart J. Enterobius vermicularis infection of female genital tract. Sex Transm. Infect. 2013. 89(1). 37. 
  2. Abdulsada A. Rahi, Nibras K. Khlaif. Pinworm infection and urogenital tract infection in girls of Wasit province. Journal of Critical Reviews. 2020. 7. 2196-2201.
  3. Babat S.O., Sirekbasan S., Macin S. et al. Diagnostics of intestinal parasites by light microscopy among the population of children between the ages of 4–12 in eastern Turkey. Trop. Biomed. 2018. 35(4). 1087-1091.
  4. Bouchaud O. Circumstances for diagnosis and treatment of intestinal parasitosis in France. La Presse Medicale. 2013. 42(1). 84-92.
  5. Chambliss A.B., Mason H.M., Van T.T. Correlation of chemical urinalysis to microscopic urinalysis and urine culture: implications for reflex urinalysis workflows. J. Appl. Lab. Med. 2020. 5(4). 724-731. 
  6. Chin Tan G., Stalling M., Boue D. et al. That’s not supposed to be there: an unusual finding on urinalysis. Clin. Chem. 2017. 63(10). 1660-1661. 
  7. Choudhury S., Kumar B., Pal D.K. Enterobius vermicularis infestation of urinary tract leading to recurrent urinary tract infection. Trop. Parasitol. 2017. 7(2). 119-121
  8. Cociancic P., Rinaldi L., Zonta M.L., Navone G.T. Formali–nethyl acetate concentration, FLOTAC Pellet and anal swab techniques for the diagnosis of intestinal parasites. Parasitol. Res. 2018. 117(11). 3567-3573. 
  9. Cymerman R.M., Kaplan Hoffmann R., Rouhani Schaffer P., Pomeranz M.K. Vulvar infections: beyond sexually transmitted infections. Int. J. Dermatol. 2017. 56(4). 361-369.
  10. de Toro-Peinado I., Concepción Mediavilla-Gradolph M., Tormo-Palop N., Palop-Borrás B. Diagnóstico microbiológico de las infecciones urinarias. Enferm. Infecc. Microbiol. Clin. 2015. 33 Suppl. 2. 34-9. 
  11. Dos Santos V.M. Enterobius vermicularis: uncommon clinical presentations. Arch. Iran Med. 2019. 22(2). 104-105.
  12. Eder T.I.B., B.A. S.W., Lipek T. Extraintestinal Oxyuriasis. Dtsch Arztebl. Int. 2018. 115(18). 326. 
  13. Egli A., Schrenzel J., Greub G. Digital microbiology. Clin. Microbiol. Infect. 2020. 26(10). 1324-1331. 
  14. Ermolenko A., Rumiantseva E., Bartkova A., Voronok V., Poliakova L. Nematodes of humans in the Primorye Territory. Medical Parasitology. 2013. 1. 31-4.
  15. Intra J., Sarto C., Manuli E. et al. Multiple Parasitic Infestation in a Nine-month-old Patient: A Case Report. Helminthologia. 2019. 56(1). 53-56. 
  16. Gunaratna G.P., Dempsey S., Ho C., Britton P.N. Diagnosis of enterobius vermicularis infestations. J. Paediatr. Child Health. 2020. 56(12). 1994.
  17. Kang W.H., Jee S.C. Enterobius vermicularis (Pinworm) Infection. N. Engl. J. Med. 2019. 381(1). e1. 
  18. Khalbuss W.E., Michelow P., Benedict C. et al. Cytomorphology of unusual infectious entities in the Pap test. Cytojournal. 2012. 9. 15.
  19. Khurana U., Majumdar K., Kapoor N. et al. Spectrum of parasitic infections in centrifuged urine sediments from a newly deve–loped tertiary care centre in Central India. J. Parasit Dis. 2018. 42(4). 608-615. 
  20. Kim D., Cho M., Park M.R. et al. Environmental factors related to enterobiasis in a southeast region of Korea. Korean Journal of Parasito–logy. 2014. 51(1). 139-42.
  21. Kolman K.B. Cystitis and Pyelonephritis: Diagnosis, Treatment, and Prevention. Prim. Care. 2019. 46(2). 191-202. 
  22. Kyu Choi S., Kyung Kim E., Hong Y.O. et al. Enterobius vermicularis ova in a vaginal smear Korean J. Pathol. 2010. 44. 341-42.
  23. Lau R., Chris R.B., Phuong M.S. et al. Treatment of soil-transmitted helminth infections in pregnancy: a systematic review and meta-analysis of maternal outcomes. J. Travel. Med. 2020. 14. 41-2.
  24. Mentessidou A., Theocharides C., Patoulias I., Panteli C. Enterobius Vermicularis-Associated Pelvic Inflammatory Disease in a Child. J. Pediatr. Adolesc. Gynecol. 2016. 29(2). e25-27. 
  25. Neghina R., Dumitrascu V., Neghina A. et al. Epidemiology of ascariasis, enterobiasis and giardiasis in a Romanian western county (Timis), 1993–2006. Acta Tropica. 125 (1). 98-101.
  26. Ng Y., Ng S., Low J. Enterobius vermicularis infestation of the endometrium — a cause of menstrual irregularity and review of literature. Annals of the Academy of Medicine Singapore. 2011. 40(11). 514-5.
  27. Özdil K., Karataş N., Zincir H. Low socioeconomic level and enterobius vermicularis: A interventional study to children and their mothers in home. Zoonoses Public Health. 2020. 67(8). 882-891.
  28. Patel B., Sharma T., Bhatt G.C., Dhingra Bhan B. Enterobius vermicularis: an unusual cause of recurrent urinary tract infestation in a 7-year-old girl: case report and review of the literature. Trop. Doct. 2015. 45(2). 132-134.
  29. Powell G., Sarmah P., Sethi B., Ganesan R. Enterobius vermicularis infection of the ovary. BMJ Case Rep. 2013. 
  30. Reddy Y.P.S., Senthil Kumaran S., Vanka V. et al. Abdominal pain — a common presentation with unusual diagnosis: a case report. J. Community Hosp. Intern. Med. Perspect. 2020. 10(6). 604-608. 
  31. Reipen J., Becker C., William M. et al. Peritoneal enterobiasis causing endometriosis-like symptoms. Clinical and Experimental Obstetrics and Gynecology. 2012. 39(3). 379-81.
  32. Rizvi G., Rawat V., Pandey H.S., Kumar M. Acute abdomen: An uncommon presentation of a common intestinal nematode. Trop. Parasitol. 2015. 5(2). 123-26. 
  33. Serpytis M., Seinin D. Fatal case of ectopic enterobiasis: Enterobius vermicularis in the kidneys. Scandinavian Journal of Urology and Nephrology. 2011. 46(1). 70-2.
  34. Sklyarova V.O. Еpidemiological features of parasitary invasis in women of reproductive age with disorders of reproductive health. Wiad. Lek. 2018. 71 (3 pt 2). 674-677.
  35. Sklyarova V.O. Vaginal Microbiocinosis in Women with Inferti–lity and Parasite Invasion. International STD Research & Reviews. 2015. 3. 123-130.
  36. Sklyarova V., Shatylovich K., Sklyarov P., Filipyuk A. Should ascariasis be considered as a reproductology problem. Wiad. Lek. 2021. 74 (9 p. I)
  37. Sumanto D., Sayono S., Mudawamah P.L. Enterobius vermicularis larvae in urine sample of female student: The first case report in Indonesia. J. Microbiol. Exp. 2021. 9(1). 1-2. 
  38. Taghipour A., Olfatifar M., Javanmard E. et al. The neglected role of Enterobius vermicularis in appendicitis: A systematic review and meta-analysis. PLoS One. 2020. 15(4). e0232143
  39. Yang C.A., Liang C., Lin C.L. et al. Impact of Enterobius vermicularis infection and mebendazole treatment on intestinal microbiota and host immune response. PLoS Negl. Trop. Dis. 2017. 11(9).
  40. Yang S., Wang J., Shi D. et al. Polyparasitism of Rhabditis Axei and Enterobius Vermicularis in a Child from Beijing, China. Clin. Lab. 2018. 64(10). 1773-76. 
  41. Young C., Tataryn I., Kowalewska-Grochowska K.T., Balachandra B. Enterobius vermicularis infection of the fallopian tube in an infertile female. Pathol. Res. Pract. 2010. 15(6). 405-7.
  42. Wendt S., Trawinski H., Schubert S. et al. The Diagnosis and Treatment of Pinworm Infection. Dtsch Arztebl. Int. 2019. 116(13). 213-219. 
  43. Zouari M., Mhiri R. Enterobius Vermicularis: Uncommon Clinical Presentations. Arch. Iran Med. 2019. 22(2). 106.

Вернуться к номеру