Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ
день перший
день другий

АКУШЕРИ ГІНЕКОЛОГИ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ
день перший
день другий

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Gastroenterology" Том 56, №3, 2022

Back to issue

Clinical laboratory and instrumental study of the effectiveness and safety of the hepatotropic complex Livodino

Authors: Степанов Ю.М. (1), Косинська С.В. (2), Горбунцова В.І. (1), Кленіна І.А. (1), Петішко О.П. (1)
(1) — ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна
(2) — Дніпровський державний медичний університет, м. Дніпро, Україна

Categories: Gastroenterology

Sections: Clinical researches

print version


Summary

Мета дослідження: оцінка ефективності лікування комплексом Ліводінол у хворих на стеатоз та стеатогепатит на підґрунті комплексного вивчення стану функціональних та структурних порушень печінки до та після лікування цим засобом. Матеріали та методи. Дослідження проводилось у 40 хворих на НАЖХП, з них 20 хворих – на стеатогепатоз та 20 – на стеатогепатит, середній вік – (49,7±14,2) років, з них жінок 15 (37,5%) та чоловіків 25 (62,5%). Усім хворим проводилась оцінка функціонального стану печінки, вмісту продукту перекисного окислення ліпідів, ступеня фіброзу та стеатозу печінки методом фібросканування за допомогою апарата FibroScan® 502 touch (Echosens, Paris, France) та зсувнохвильової 2еластографії (2D-SWE) на апараті TOSHIBA XARIO (Japan). Результати. На фоні лікуванняЛіводінол больовий синдром купіровано у більшості хворих, 85% (p<0,001). Подібна картинаспостерігалась щодо диспепсичних явищ. Відмічається значне зменшення цитолізу на фонілікування, АЛТ нормалізувалось у 92,5% хворих, АСТ - у 95%, що вказує на вираженийвідновлювальний ефект Ліводінолу. Комплекс Ліводінол чинить нормалізуючий вплив на вміст МДА, який було підвищено у 37,5% до (34,6±1,5) мкмоль/л, знизився після лікування в цих хворих знизився показник до (31,9±2,6) мкмоль/л (р<0,001), залишившись підвищеним 12,5%. Він пов'язаний позитивним вираженим зв’язком з ГГТП, r=0,757, p<0,001. Оцінка структурнихзмін показала, що за даними фібросканування печінки до лікування у переважної більшості (55,0%) пацієнтів фіброз був відсутнім; перший ступінь фіброзу (F1) реєструвався у 40,0% пацієнтів, другий (F2) – у 2,5%, третій (F3) – у 2,5% та четвертий (F4) у жодному випадку не реєструвався. До лікування картина стеатоза була наступна: S1 – 15%, S2 – 67,5%, S3 – 17,5%, а після лікування: S0 – 10%, S1 – 22,5%, S2 – 62,5%, S3 – 5,0%. УЗД визначено зменшенняпоказника коефіцієнта затухання ультразвуку після лікування на 6,5% та покращення еластичності печінки на 6,3%. Переносимість та безпечність склала - 97,5%. Висновки. Комплекс Ліводінол є ефективним для лікування хворих на НАЖХП, що підтверджуєтьсяданими клінічних, лабораторних та інструментальних обстежень. Комплекс Ліовдінол показав безпечність та добру переносимість у хворих на стеатоз та стеатогепатит при застосуванні згідно інструкції на протязі 2 міс.

Materials and methods. The study was conducted in 40 patients with NAFLD, of whom 20 were patients with steatohepatosis and 20 with steatohepatitis, the average age was (49.7±14.2) years, of whom 15 were women (37.5%) and 25 were men (62.5%). All patients were evaluated for the functional state of liver, level of the product of lipid peroxidation, the degree of fibrosis and steatosis of the liver by fibroscanning with the FibroScan® 502 touch device (Echosens, Paris, France) and shear wave elastography (2D-SWE) on the TOSHIBA XARIO device (Japan). The results. Duringtreatment with Livodinol, the pain syndrome was stopped in the most patients, 85% (p<0.001). A similar picture was observed with regard to dyspeptic phenomena. A significant decrease in cytolysis was noted during treatment, ALT normalized in 92.5% of patients, AST – in 95%, which indicates a pronounced restorative effect of Livodinol. The complex Livodinol has a normalizing effect on level of MDA, which was increased in 37.5% to (34.6±1.5) μmol/l, decreased after treatment in these 3 patients, the indicator decreased to (31.9±2.6) μmol/l (р<0.001), remained elevated in 12.5%. It is associated with a positive expressed relationship with GGTP, r=0.757, p<0.001. The assessment of structural changes showed that, according to liver fibroscan data, before treatment, fibrosis was absent in the vast majority of patients (55.0%); the first degree of fibrosis (F1) was registered in 40.0% of patients, the second (F2) – in 2.5%, the third (F3) - in 2.5%, and the fourth (F4) was not registered in any case. Before treatment, the pattern of steatosis was as follows: S1 – 15%, S2 – 67.5%, S3 – 17.5%, and after treatment: S0 – 10%, S1 – 22.5%, S2 – 62.5%, S3 - 5.0%. Ultrasound revealed a decrease in attenuation coefficient (SAR) after treatment in 6.5% and an increase in liver elasticity in 6.3%. Tolerability and safety was 97.5%. Conclusions. The complex Livodinol is an effective drug for the treatment of patients with NAFLD, which is confirmed by the data of clinical, laboratory and instrumental examinations. The complex Livodinol showed safety and good tolerance in patients with steatosis and steatohepatitis when used according to the instructions for 2 months.


Keywords

неалкогольна жирова хвороба печінки; функціональні та структурні порушення печінки; гепатотропний комплекс Ліводінол; ефективність лікування

non-alcoholic fatty liver disease; functional and structural liver disorders; hepatotropic complex Livodinol; treatment effectiveness

Вступ

Захворювання печінки за ростом поширеності та складністю ведення виходять на одне з перших місць серед гастроентерологічних захворювань [1–6]. Вони вражають осіб працездатного віку, часто безсимптомно, при цьому прогресуючи до цирозу печінки, гепатоцелюлярної карциноми та летального кінця [3–8]. Відповідно, їх лікування є актуальною проблемою.
Етіологічне лікування захворювань печінки та усунення їх причин не завжди ефективне чи взагалі можливе. У таких випадках основою терапії стає патогенетичне лікування. Таким випадком є і неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП), яка не має визначеного ключового етіологічного чинника [4, 7, 9]. Ожиріння печінки зараз сягає масштабів епідемічного поширення, насамперед у країнах із високим рівнем життя та значною поширеністю вісцерального ожиріння [9, 10].
Патогенетичне лікування передбачає вплив на багатогранні механізми розвитку захворювань печінки, і здавна з цією метою призначають амінокислоти, що позитивно впливають на її метаболізм та функціональний стан [11–16]. Так, адеметіонін — амінокислота, що діє як донор метилу для всіх реакцій біологічного метилювання, забезпечуючи синтез поліамінів, глутатіону, задіяна також у гідроксилюванні та дезамінуванні [17]. Доведено, що рівень адеметіоніну знижується при хронічних захворюваннях печінки, у тому числі при НАЖХП [12–14]. L-глутатіон — трипептид (цистеїн, гліцин та глутамінова кислота), що є основним учасником окиснювально-відновних процесів у гепатоциті, у посиленні детоксикації та регулюванні імунної системи [15, 18]. N-ацетилцистеїн — амінокислота, що забезпечує надходження в клітину цистеїну, який є одним із компонентів глутатіону та відіграє ключову роль у швидкості утворення відновленого глутатіону [18, 19]. Відповідно, N-ацетилцистеїн має виражені антиоксидантні та детоксикаційні властивості [16, 18, 20]. 
Поєднання цих амінокислот дозволить досягти багатокомпонентного впливу на стан печінки. Комплекс Ліводінол містить перелічені амінокислоти і такий комплексний засіб матиме перевагу над монокомпонентними засобами. Водночас, вимоги доказової медицини потребують оцінки ефективності таких засобів та конкретизації показань до призначення, що і є метою даного дослідження.
Мета дослідження — оцінка ефективності лікування комплексом Ліводінол у хворих на стеатоз та стеатогепатит на підґрунті комплексного вивчення стану функціональних та структурних порушень печінки до та після лікування цим засобом.

Матеріали та методи

Дослідження проводилось у 40 хворих на НАЖХП, із них 20 осіб — із стеатогепатозом (І група) та 20 — із стеатогепатитом (ІІ група). Критерії включення до дослідження були такими: вік хворого від 18 до 65 років, наявність НАЖХП, ознаки стеатозу печінки за даними еластометрії та еластографії, згода хворого на участь в обстеженні та можливість виконувати процедури. До критеріїв виключення входили: конкуруючі захворювання печінки (вірусні, алкогольні, автоімунні, біліарні тощо), тяжкі ураження інших органів та систем, ендокринна патологія, включаючи цукровий діабет І та ІІ типу інсулінозалежний та некомпенсований інсулінонезалежний. Дослідження виконане з дотриманням принципів концепції інформованої згоди пацієнта та Гельсінської декларації (1964–2013 рр.), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (1997 р.) і наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р., за позитивним висновком комісії з питань медичної та біологічної етики ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України».
Середній вік хворих, які ввійшли до дослідження, становив (49,7 ± 14,2) року, із них жінок було 15 (37,5 %) та чоловіків 25 (62,5 %). Індекс маси тіла (ІМТ) в обстежених хворих в середньому становив (29,4 ± 3,7) кг/м2, при цьому в нормі був у 3 (7,5 %), надлишкова вага (ІМТ = 25–29 кг/м2) — у 16 (40,0 %) та ожиріння (ІМТ > 30 кг/м2) — у 21 (52,5 %), тобто більшість хворих мала підвищену вагу. Із супутньої патології найчастіше зустрічались хронічний гастродуоденіт, хронічний панкреатит, ожиріння, ішемічна хвороба серця.
Усім хворим проводилось клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження згідно з протоколом дослідження до та після закінчення прийому комплексу (рис. 1). Оцінювали функціональний стан печінки.
Оцінку вмісту біохімічних показників у крові проводили порівняно з показниками контрольної групи, яку становили 20 практично здорових осіб. 
Проводили визначення показників цитолітичного синдрому, вимірювали активність аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ), уміст загального білірубіну та співвідношення його фракцій у сироватці крові. Тяжкість запального процесу в печінці оцінювали за активністю АЛТ: мінімальна — підвищення до 3 норм; помірно виражена — від 3 до 5 норм; виражена — більше ніж 5 норм. Холестатичний синдром характеризували вміст лужної фосфатази (ЛФ), γ-глутамілтранспептидази (ГГТП) та білірубіну. Показники імунозапального синдрому включали тимолову пробу та загальний білок.
Активність АЛТ, АСТ, ЛФ, ГГТП сироватки крові визначали методом ультрафіолетової кінетики, рекомендованим Міжнародною федерацією клінічної хімії (IFCC), згідно з інструкціями до наборів фірми EliTech (Франція). Активність АЛТ визначали методом ALT/GPT, АСТ — AST/GOT. Концентрацію загального білірубіну та його фракцій у сироватці крові досліджували фотоколориметричним діазометодом за Єндрашиком, Клеггорном, Грофом. Уміст загального білка сироватки крові визначали біуретовим методом; активність α-амілази досліджували за методом Каравея. Рівень глюкози визначали глюкозооксидантним уніфікованим методом та альбуміну — згідно з інструкціями до наборів фірми EliTech (Франція) за загальноприйнятими методиками.
Стан системи перекисного окиснення ліпідів оцінювали за концентрацією вторинного продукту — малонового діальдегіду (МДА) в еритроцитах за допомогою 2-тіобарбітурової кислоти. 
Для оцінки структурних змін печінки проводили сонографічне дослідження органів черевної порожнини за стандартною методикою у 2D-режимі на апараті Toshiba Xario (Японія). Також для оцінки ступеня фіброзу та стеатозу печінки застосовували методи фібросканування (транзієнтної еластографії) та зсувнохвильової еластографії (2D-SWE). Фібросканування печінки проводилось за допомогою апарата FibroScan® 502 touch (Echosens, Paris, Франція), із М-датчиком із частотою 3,5 МГц. Визначався показник контрольованого ультразвукового затухання (САР), який відображає кількісну оцінку стеатозу печінки та є величиною загасання ультразвуку, або зменшення амплітуди ультразвукових хвиль при їх поширенні через тканину печінки — вимірюється у децибелах на метр (dB/m), та показник еластичності печінки (LSM), який відображає вираженість фіброзу, вимірюється в кПа. 
Соноеластографічні дослідження (зсувнохвильова еластографія 2D-SWE) та стеатометрія виконувались на апараті Soneys P7 (Україна — Швейцарія) із конвексним датчиком 3,5–7,0 МГц. Аналіз стадій фіброзу проводили за шкалою Metavir (Castera et al., 2008), результат оцінювали в кПа: відсутній фіброз (F0) — до 5,8 кПа, 1 стадія фіброзу (F1) — 5,9–7,0 кПа, 2 стадія (F2) — 7,1–9,5 кПа, більше ніж 9,5–12,5 кПа — 3 стадія фіброзу печінки (F3), вище від 12,5 кПА — цироз. Оцінку ступеня стеатозу печінки за результатами стеатометрії виконували за шкалою САР, запропонованою M. Sasso et al., яка валідизована з морфологічною шкалою: S0 відповідає ступеню «норма» (частка гепатоцитів із жиром становить від 0 до 5 %): від 1,0 до 2,19 дБ/см, S1 відповідає легкому ступеню стеатозу (частка гепатоцитів із жиром — від 5,1 до 33 %): від 2,20 до 2,29 дБ/см, S2 відповідає помірному ступеню стеатозу (частка гепатоцитів із жиром — від 33,1 до 66 %): від 2,30 до 2,90 дБ/см, S3 відповідає тяжкому ступеню стеатозу (частка гепатоцитів із жиром — понад 66 %): > 2,90 дБ/см.
Усі хворі отримували комплекс Ліводінол за схемою: 2 капсули 2 рази на день (зранку та ввечері) протягом 2 міс. Ліводінол — дієтична добавка ТОВ «Нутрімед», м. Київ, Україна, вироблена із природних компонентів EUSA (Франція) відповідно до міжнародних стандартів ISO/HACCP, висновок Державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 12.2-18-2/28713 від 12.12.2020 р. До її складу входить 1 червона капсула масою 520 мг, містить адеметіонін 400 мг, та 1 біла капсула масою 550 мг, містить L-глутатіон редукований 250 мг та N-ацетилцистеїн 250 мг. 
Статистичну обробку результатів проводили за допомогою програмного забезпечення Statistica 6.1.

Результати

Характеристика клінічних проявіву хворих на неалкогольний стеатоз та стеатогепатит у динаміці лікування

В обстежених хворих обох груп серед скарг зустрічались біль в епігастрії — у 24 із 40 (60 %), біль у правому підребер’ї — у 21 (52,5 %), у лівому підребер’ї — в 11 (27,5 %), за ходом кишечника — у 2 (5,0 %) (рис. 2). Диспептичні явища також відмічались і були характерні для поєданої патології ШКТ. Це відчуття тяжкості, нудота, блювання, гіркота в роті, сухість, відрижка, печія, проноси та запори. Скарги, скоріше, пов’язані з супутньою патологією, тоді як хворі, які страждають на патологію печінки, нерідко не мають виражених клінічних скарг [4, 5, 8]. Відмінностей між групами дослідження щодо скарг не виявлено.
Після лікування в більшості хворих обох груп болі пройшли, спостерігались лише в 6 осіб (15,0 %). Подібна картина була й за диспептичними явищами.
Оцінка функціонального стану печінки за активністю ферментів цитолізу в обстежених хворих показала таке. У 20 % хворих І групи було виявлено підвищення активності АЛТ у сироватці крові в 3,0 раза порівняно з групою контролю (р < 0,001), у 46,8 % хворих встановлене мінімальне підвищення активності ферменту. Підвищення активності АСТ в 2,4 раза порівняно з контролем (р < 0,001) було більше ніж у 10 % хворих цієї групи. Так, для 20,0 % хворих І групи характерна наявність цитолітичного синдрому, переважно мінімального ступеня активності. У 35,0 % пацієнтів (7 осіб) відмічене підвищення активності ГГТП у сироватці крові у 2,9 раза (р < 0,01), що свідчить про збільшення ознак холестазу.
Про порушення вуглеводного обміну як компонента метаболічного синдрому свідчило підвищення рівня глюкози крові в 1,8 раза (р < 0,001) порівняно з групою контролю, яке визначалось у кожного п’ятого з обстежених. 
У 65,0 % хворих ІІ групи цитолітичний синдром установлений унаслідок мінімального ступеня запалення з підвищенням активності АЛТ у сироватці крові у 2,9 раза (р < 0,001) більше ніж у половини хворих, у поодиноких випадках — помірної та вираженої активності запального процесу зі збільшенням АЛТ у 3,4 та 6,1 раза (р < 0,05) відповідно. Зростання активності АСТ в 4,3 раза щодо контрольної групи (р < 0,001) та в 1,8 раза — відносно І групи (р < 0,05) визначалось у 65,0 % хворих і вказувало на більш глибоке ураження гепатоцитів із руйнуванням мітохондріальних структур.
У більшої частини хворих ІІ групи встановлене підвищення активності ГГТП у сироватці крові в 3,7 раза відносно контрольної групи (р < 0,001) та в 2,8 раза — порівняно з І групою (р < 0,001), що підтверджує ознаки печінкового холестазу. За частотою цей показник також переважав аналогічний у І групі в 1,5 раза (р < 0,05). Зростання активності ЛФ у сироватці крові у 2,7 раза (р < 0,05) діагностоване у 25,0 % хворих цієї групи, але це було в 6,7 раза частіше, ніж у пацієнтів І групи (р < 0,01). 
Підвищення рівня загального білірубіну в 4,7 раза порівняно з контрольною групою (р < 0,01) та у 2,1 раза — порівняно з І групою (р < 0,05) визначалось майже в половини обстежених ІІ групи, що було в 5,6 раза частіше, ніж у І групі (р < 0,001). При цьому в усіх випадках переважало підвищення вмісту прямої фракції до (23,6 ± 7,4) мкмоль/л. 
Таким чином, для хворих ІІ групи характерна наявність цитолітичного синдрому переважно мінімального ступеня активності. Ознаки холестазу з підвищенням вмісту ГГТП у 3,7 раза (р < 0,001) та в 2,8 порівняно з І групою (р < 0,001) визначались у 76,3 % хворих. Гіперглікемія (підвищення глюкози у сироватці крові до 1,9 норми) встановлювалась в поодиноких випадках.

Динаміка біохімічних показників після лікування

Синдром цитолізу в обох групах до лікування визначався за АЛТ, активність ферменту була підвищена у 25 (62,5 %) хворих, із середнім значенням (78,5 ± 47,0) Од/л; у 15 (37,5 %) хворих — із середнім значенням (50,5 ± 12,2) Од/л. 
Після лікування активність АЛТ нормалізувалась у 92,5 % хворих із попередньо підвищеним рівнем, у решти АЛТ залишалася підвищеною — 3 (7,5 %) і знизилась до (26,8 ± 11,6) Од/л у середньому. Активність АСТ нормалізувалась у 95,0 % пацієнтів, залишалась підвищеною у 2 (5 %), становивши в середньому (26,7 ± 9,9) Од/л, це вказує на значне зниження цитолізу на фоні лікування дослідженим препаратом (рис. 3).
Подібні дані спостерігались і за показниками холестазу. У цілому підвищення активності ГГТП спостерігалось у 16 (40 %) випадках до (56,5 ± 11,4) Од/л. Після лікування показник зменшився до (53,2 ± 14,9) Од/л, при цьому нормалізувався в 77,5 % осіб, залишився збільшеним у 9 (22,5 %) (рис. 4).
Серед показників холестазу зростання активності ГГТП у 2,9 раза (р < 0,01) визначалось при тому, що підвищення рівня загального білірубіну у 2,2 раза (р < 0,01) та активності ЛФ у 2,9 раза визначалось у поодиноких випадках. 
Відомо, що МДА утворюється в результаті окиснення поліненасичених жирних кислот, окиснюється до діоксиду вуглецю або вступає у взаємодію з фосфоліпідами, амінокислотами та нуклеїновими кислотами, тому розглядається як маркер оксидативного стресу: чим вищий його рівень, тим більша активація процесів перекисного окиснення ліпідів в організмі [15]. 
Аналіз отриманих нами даних показав, що у хворих на НАЖХП часто спостерігається посилення процесів перекисного окиснення ліпідів, що проявлялося підвищеним умістом МДА в еритроцитах. Так, медіана середніх значень для МДА у пацієнтів І групи становила 31,67 (30,71; 33,14) мкмоль/л проти 28,85 (27,88; 30,90) мкмоль/л у пацієнтів ІІ групи (р = 0,005).
Внутрішньогруповий аналіз вмісту МДА в еритроцитах пацієнтів зі стеатогепатитом (ІІ група) показав, що у 55,0 % хворих рівень даного показника був у межах фізіологічної норми та становив (30,33 ± 0,37) мкмоль/л, тоді як для 45 % пацієнтів було характерне підвищення його концентрації до (33,79 ± 0,43) мкмоль/л порівняно з контролем (р = 0,008); медіана значень підвищення становила 3,33 (32,56; 35,13) ммоль/л, р = 0,005. Після лікування вміст МДА в еритроцитах знизився у 13 з 20 хворих на стеатогепатит, що становило 65,0 % (4 із 13 пацієнтів, у яких цей показник знизився після лікування).
Серед обстежених хворих із початково підвищеним МДА в еритроцитах було 15 осіб (37,5 %) — середній рівень становив (34,6 ± 1,5) мкмоль/л. Після лікування в цих хворих показник знизився до (31,9 ± 2,6) мкмоль/л, вірогідність р < 0,001; підвищеним рівень МДА залишився у 5 (12,5 %) пацієнтів.
Виявлений вірогідний зв’язок МДА в еритроцитах із підвищенням активності ГГТП у сироватці крові, встановлений позитивний коефіцієнт кореляції: r = 0,757, p < 0,001 (рис. 5). Тобто збільшення активності ГГТП у сироватці крові буде вказувати на можливе підвищення й рівня МДА в еритроцитах, і навпаки. Отже, показники ГГТП та МДА можна використовувати для оцінки необхідності призначень гепатотропного комплексу, що потребує подальших досліджень.

Оцінка стану структури печінки за даними фібросканування (транзієнтна еластометрія FibroScan)

За даними транзієнтної еластометрії печінки, до лікування в переважної більшості (55,0 %) пацієнтів фіброз був відсутнім; перший ступінь фіброзу (F1) реєструвався у 16 пацієнтів (у 40,0 %), другий (F2) — в 1 хворого (2,5 %), F3 — також в 1 хворого (2,5 %), F4 у жодному випадку не реєструвався. На рис. 6 показана частота виявлення фіброзу до та після лікування. 
За результатами змін жорсткості печінки в обстежуваних хворих після лікування жорсткість знизилась на 47,0 % на фоні зменшення активності запалення.
Оцінка частоти різного ступеня стеатозу в усіх (40) пацієнтів наведена на рис. 7.
Як показано на рис. 7, ступені стеатозу до лікування розподілились так: S1, S2 та S3 були відповідно у 6 (15,0 %), 27 (67,5 %) та 7 (17,5 %) хворих. Ступінь стеатозу S0 (менше ніж 10 % жирових включень у гепатоцитах) — відсутність стеатозу після лікування виявлений у 4 (10,0 %) пацієнтів. 
Вираженість ступеня стеатозу після лікування знизилась: так, ступінь стеатозу S1 визначений у 9 (22,5 %) пацієнтів після лікування, що на 7,5 % більше, ніж до лікування; максимальний ступінь стеатозу S3 після лікування спостерігався лише у 2 (5,0 %) пацієнтів — на 12,5 % менше, ніж у групі до лікування.
Таким чином, за результатами фібросканування печінки, призначення комплексу Ліводінол обстежуваним хворим призводить до зменшення коефіцієнта затухання ультразвуку та покращує еластичність печінки. Максимальний ступінь стеатозу S3 після лікування спостерігався лише у 2 (5,0 %) пацієнтів, що на 12,5 % менше, ніж у групі до лікування; у 45,0 % хворих на НАЖХП до терапії був діагностований фіброз печінки, тоді як після лікування він спостерігався лише у 22,5 % осіб.

Результати дослідження змін печінки за даними зсувнохвильової еластографії (2D-SWE) та стеатометрії печінки

Показники вимірювання зсувнохвильової еластографії печінки подані в табл. 1.
Як показано у табл. 1, у групах виявлена тенденція до зростання жорсткості печінки порівняно зі здоровими особами, що не виходило за межі стадії F0–1. Статистично значущих змін жорсткості печінки у групах до та після лікування за результатами 2D-SWE не виявлено.
Таким чином, за результатами зсувнохвильової еластографії печінки (2D-SWE), у хворих на НАЖХП показники жорсткості печінки знаходилися в межах стадії фіброзу F0–1. 
З метою неінвазивної оцінки ступеня стеатозу печінки у хворих виконано стеатометрію — дослідження коефіцієнта затухання ультразвуку (КЗУ), результати наведені у табл. 2.
У хворих на НАЖХП КЗУ в 1,4 раза вищий порівняно з групою контролю (p < 0,05). Аналіз середніх показників КЗУ обох груп після лікування комплексом Ліводінол показав зниження КЗУ з 2,60 до 2,53 дБ/см, імовірно, за рахунок зменшення жирової інфільтрації печінки. Між групами різниці не було, дані ідентичні (p > 0,05).
Отже, у хворих на НАЖХП на фоні призначення Ліводінолу відбулося зменшення кількісного показника стеатозу печінки, показники жорсткості печінки залишаються в межах норми.
За даними ультразвукового дослідження у 2D-режимі, збільшення розмірів правої частки виявлене у 34 (85 %) обстежених хворих до лікування. Симптом гепатомегалії встановлений у 27 (67,5 %) хворих до лікування. Збільшення розмірів лівої частки спостерігалось у 38 хворих (95,0 %). 2D-стеатоз виявлено у більшості обстежених хворих — 77,5 %, включає зміни візуалізації печінкових вен і діафрагми на фоні дистального затухання ультразвуку. На рис. 8 подана частота патологічних змін печінки, селезінки та лімфатичних вузлів по групах.
Як показано на рис. 8, після лікування частота лімфаденопатії зменшилася у 3 рази, синдрому гепатомегалії — в 1,8 раза, а зміни візуалізації печінкових вен на фоні дистального затухання — у 2,2 раза. 
За даними ультразвукового дослідження органів черевної порожнини оцінено структурні зміни печінки та селезінки, а саме: розміри, ехогенність, наявність дистального затухання ультразвуку, візуалізацію печінкових вен та збільшені лімфатичні вузли. Розміри правої та лівої часток печінки на фоні лікування мали тенденцію до зменшення, проте залишались вищими від норми: права частка — 76,91 мм проти 74,00 мм, 165,37 мм проти 162,86 мм — ліва частка. 
Отже, на фоні застосування комплексу Ліводінол максимально покращилася візуалізація печінкових вен і діафрагми за рахунок зниження ехогенності печінки на фоні зменшення жирової інфільтрації гепатоцитів. 
Таким чином, за даними 2D-режиму на фоні застосування засобу Ліводінол виявлено зменшення частоти гепатомегалії в 1,8 раза, частоти змін візуалізації печінкових вен на фоні дистального затухання — у 2,2 раза, частоти лімфаденопатії — у 3 рази.

Оцінка безпеки та побічних ефектів

Протипоказаннями (згідно з інструкцією) до прийому Ліводінолу є вагітність, період лактації, дитячий вік, індивідуальна непереносимість компонентів, біполярні розлади, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення. Такі хворі в дослідження не включались.
Реєстрація побічних ефектів показала, що серед обстежених хворих лише в 1 (2,5 %) пацієнта спостерігався шкірний свербіж, що, ймовірно, пов’язаний з прийомом препарату. Інших побічних ефектів не було. Таким чином, переносимість та безпечність становили 97,5 %.

Висновки

1. У хворих на НАЖХП за клініко-лабораторними та ультразвуковими даними визначалися ознаки запального синдрому, що супроводжувався активацією перекисного окиснення ліпідів та структурних змін, характерних для фіброзу та стеатозу печінки.
2. Комплекс Ліводінол є ефективним засобом для корекції стану хворих на НАЖХП, що підтверджується значним зниженням ознак цитолізу, вірогідним зниженням показника МДА в еритроцитах. Ультразвукова оцінка структурних змін печінки до та після лікування показала вірогідне зменшення розмірів органа та, за даними транзієнтної та зсувнохвильової еластографії, — тенденцію до зменшення коефіцієнта затухання ультразвуку (6,5 %) та покращення еластичності печінки (6,3 %).
3. Комплекс Ліводінол показав безпечність та добру переносимість у хворих на стеатоз та стеатогепатит при застосуванні згідно з інструкцією протягом 2 міс., переносимість та безпечність становила 97,5 %.
4. Показаннями до призначення Ліводінолу при НАЖХП є підвищення показників цитолізу, а також активація процесів перекисного окиснення ліпідів. 
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Внесок авторів. Степанов Ю.М. — концепція та дизайн дослідження; Косинська С.В. — аналіз клінічних даних та показників інструментальних досліджень, оформлення статті; Горбунцова В.І. — клінічний відбір хворих; Кленіна І.А. — аналіз лабораторних досліджень, створення електронної бази даних; Петішко О.П. — статистична обробка матеріалу, редагування статті. 
 
Отримано/Received 09.08.2022
Рецензовано/Revised 25.08.2022
Прийнято до друку/Accepted 30.08.2022

Bibliography

  1. Kardashian A., Serper M., Terrault N., Nephew L.D. Health Disparities in Chronic Liver Disease. Hepatology (Baltimore, Md.). 2022. 32743. https://doi.org/10.1002/hep.32743
  2. Takuissu G.R., Kenmoe S., Amougou Atsama M., Atenguena Okobalemba E., Mbaga D.S., Ebogo-Belobo J.Т. et al. Global epidemiology of occult hepatitis B virus infections in blood donors, a systematic review and meta-analysis. PloS One. 2022. 17(8). e0272920. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0272920
  3. Perumpail B.J., Khan M.A., Yoo E.R., Cholankeril G., Kim D., Ahmed A. Clinical epidemiology and disease burden of nonalcoholic fatty liver disease. World Journal of Gastroenterology. 2017. 23(47). 8263-8276. https://doi.org/10.3748/wjg.v23.i47.8263
  4. Huang T.D., Behary J., Zekry A. Non-alcoholic fatty liver disease: a review of epidemiology, risk factors, diagnosis and management. Internal Medicine Journal. 2020. 50(9). 1038-1047. https://doi.org/10.1111/imj.14709
  5. Conde I., Vinaixa C., Berenguer M. Hepatitis C-related cirrhosis. Current status. Cirrosis por hepatitis C. Estado actual. Medicina Clinica. 2017. 148(2). 78-85. https://doi.org/10.1016/j.medcli.2016.09.019
  6. Clemente-Sánchez A., Oliveira-Mello A., Bataller R. Moderate Alcoholic Hepatitis. Clinics in Liver Disease. 2021. 25(3). 537-555. https://doi.org/10.1016/j.cld.2021.03.001
  7. Craciun A., Cortez-Pinto H. Alarming increase of NASH as cause of liver cancer. Cell reports. Medicine. 2022. 3(8). 100723. https://doi.org/10.1016/j.xcrm.2022.100723
  8. Zubieta-Rodríguez R., Gómez-Correa J., Rodríguez-Amaya R., Ariza-Mejia K.А., Toloza-Cuta N.A. Hospital mortality in cirrhotic patients at a tertiary care center. Mortalidad hospitalaria en pacientes cirróticos en un hospital de tercer nivel. Revista de Gastroenterologia de Mexico. 2017. 82(3). 203-209. https://doi.org/10.1016/j.rgmx.2016.10.002
  9. Xing G., Huang Y., Liu X. Association between Dietary Pattern, Nutritional Status, Metabolic Factors, and Nonalcoholic Fatty Liver Disease. Contrast Media & Molecular Imaging. 2022. 4157403. https://doi.org/10.1155/2022/4157403
  10. Tang M., Wei X.Н., Cao H., Zhen Q., Liu F., Wang Y.F. et al. Association between Chinese visceral adiposity index and metabolic-associated fatty liver disease in Chinese adults with type 2 diabetes mellitus. Frontiers in endocrinology. 2022. 13. 935980. https://doi.org/10.3389/fendo.2022.935980
  11. Ferro Y., Pujia R., Mazza E., Lascala L., Lodari O., Maurotti S. et al. A new nutraceutical (Livogen Plus®) improves liver steatosis in adults with non-alcoholic fatty liver disease. Journal of Translational Medicine. 2022. 20(1). 377. https://doi.org/10.1186/s12967-022-03579-1
  12. Virukalpattigopalratnam M.Р., Singh T., Ravishankar A.C. Гептрал (адеметіонін) у пацієнтів з внутрішньопечінковим холестазом при хронічному захворюванні печінки внаслідок неалкогольної хвороби печінки: результати багатоцентрового обсерваційного дослідження в Індії. Журнал Індійської медичної асоціації. 2013. 111(12). 856-859.
  13. Li L., Wang J., Geng S., Liu F., Ping L., Gu X. et al. Efficacy of adenosylmethionine combined with Si Mo Tang in treatment of neonatal jaundice. American Journal оf Translational Research. 2022. 14(6). 3926-3935.
  14. Fadieienko G.D., Skrypnyk I.М., Oisodlo G.V., Gridnev O.Е., Nikiforova Ya.V. Effectiveness and safety of the drug ademetionine in the correction of liver function in patients with steatohepatitis. Results of an open-label, multicenter, comparative postmarketing study. Modern Gastroenterology. 2019. 1. 13-20. https://doi.org/10.30978/MG-2019-1-13 (in Ukrainian)
  15. Shen Y., Huang H., Wang Y., Yang R., Ke X. Antioxidant effects of Se-glutathione peroxidase in alcoholic liver disease. Journal of Trace Elements in Medicine and Biology: organ of the Society for Minerals and Trace Elements (GMS). 2022. 74. 127048. https://doi.org/10.1016/j.jtemb.2022.127048
  16. Sanabria-Cabrera J., Tabbai S., Niu H., Alvarez-Alvarez I., Licata A., Björnsson E. et al. N-Acetylcysteine for the Management of Non-Acetaminophen Drug-Induced Liver Injury in Adults: A Systematic Review. Frontiers in pharmacology. 2022. 13. 876868. https://doi.org/10.3389/fphar.2022.876868
  17. Wen X., Leisinger F., Leopold V., Seebeck F.P. Synthetic reagents for enzyme-catalyzed methylation. Angewandte Chemie (International ed. in English). 2022. 08746. https://doi.org/10.1002/anie.202208746
  18. Kumar P., Liu C., Suliburk J., Hsu J.W., Muthupillai R., Jahoor F. et al. Supplementing Glycine and N-Acetylcysteine (GlyNAC) in Older Adults Improves Glutathione Deficiency, Oxidative Stress, Mitochondrial Dysfunction, Inflammation, Physical Function, and Aging Hallmarks: A Randomized Clinical Trial. The Journals оf Gerontology. Series A. Biological Sciences and Medical Sciences, glac135. 2022. https://doi.org/10.1093/gerona/glac135
  19. du Preez H.N., Aldous C., Kruger H.G., Johnson L. N-Acetylcysteine and Other Sulfur-Donors as a Preventative and Adjunct Therapy for COVID-19. Advances in Pharmacological аnd Pharmaceutical Sciences. 2022. 4555490. https://doi.org/10.1155/2022/4555490
  20. Leilei L., Wenke Q., Yuyuan L., Sihang L., Xue S., Weiqiang C. et al. Oleanolic acid-loaded nanoparticles attenuate activation of hepatic stellate cells via suppressing TGF-β1 and oxidative stress in PM2.5-exposed hepatocytes. Toxicology and Applied Pharmacolo–gy. 2022. 437. 115891. https://doi.org/10.1016/j.taap.2022.115891

Back to issue