Журнал «» Том 14, №1, 2021
Вернуться к номеру
Серцево-судинні захворювання: класифікація, стандарти діагностики та лікування 2020. Класифікація артеріальної гіпертензії
Авторы: Свіщенко Є.П., Безродна Л.В., Міщенко Л.А., Сіренко Ю.М., Купчинська О.Г., Радченко Г.Д.
Робоча група Асоціації кардіологів України
Рубрики: Кардиология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Артеріальна гіпертензія (АГ) — це постійно підвищений систолічний (САТ) та/або діастолічний (ДАТ) артеріальний тиск (АТ).
Гіпертонічна хвороба (есенціальна гіпертензія або первинна гіпертензія) — це підвищений АТ за відсутності очевидної причини його підвищення.
Вторинна гіпертензія (симптоматична) — це гіпертензія, причина якої може бути виявлена.
Термінологія: термін «есенціальна гіпертензія» відображає застарілі поняття про підвищення АТ як важливий компенсаторний механізм, спрямований на підтримання адекватної перфузії тканин (есенціальна — від англ. essential — «необхідна», «важлива»). Більш прийнятним, на думку провідних зарубіжних фахівців, є термін «первинна АГ». В Україні традиційно застосовується термін «гіпертонічна хвороба», що більш точно, ніж поняття «есенціальна гіпертензія», відображає суть цього клінічного стану.
АГ — це підвищення САТ до 140 мм рт.ст. і вище та/або ДАТ до 90 мм рт.ст. і вище, якщо таке підвищення є стабільним, тобто підтверджується при повторних вимірюваннях АТ (не менше ніж 2–3 рази в різні дні протягом 4 тижнів). Класифікація АГ за рівнем АТ наведена в табл. 1.
Найпоширенішим методом діагностики АГ дотепер залишається вимірювання АТ на прийомі в лікаря (так званий офісний АТ). Проте все більшого застосування для діагностики АГ набуває вимірювання АТ поза межами медичних закладів, які часто називають позаофісними або амбулаторними. До них належать амбулаторне моніторування АТ та домашнє моніторування АТ. Діагностичні критерії АГ за даними амбулаторних вимірювань наведені в табл. 2.
Класифікація АГ за рівнем АТ вказує на ступінь його підвищення (не на стадію захворювання). Для встановлення стадії АГ застосовується класифікація за ураженням органів-мішеней (табл. 3).
Формулювання та кодування діагнозу
При формулюванні діагнозу «гіпертонічна хвороба (ГХ)/АГ» необхідно вказувати її ступінь (табл. 1), стадію з уточненням характеру ураження органів-мішеней та серцево-судинних ускладнень (табл. 3), серцево-судинний ризик. У діагнозі також зазначається резистентний перебіг АГ (за його наявності).
В Україні Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) (ВООЗ, Женева, 1995) для статистичного кодування застосовується з 01.01.1999 р. (наказ МОЗ України від 08.10.1998 р. № 297). Згідно із цією класифікацією, хвороби системи кровообігу відносять до класу ІХ. Хвороби, що характеризуються підвищеним АТ, мають коди І10–І15. При цьому до рубрики І10 включені такі поняття/уточнення АГ: гіпертонічна хвороба (есенціальна, первинна), системна, доброякісна, резистентна, злоякісна АГ. Слід зауважити, що при кодуванні ГХ необхідно звертати увагу на наявність ознак ураження органів-мішеней, зокрема серця та нирок, з урахуванням наявності порушення їх функції. Так, ГХ із переважним ураженням серця має код I11, переважним ураженням серця із (застійною) СН — код І11.0, переважним ураженням серця без (застійної) СН — код І11.9. Гіпертонічна хвороба з переважним ураженням нирок — код І12; за наявності ниркової недостатності застосовують код І12.0, за відсутності ознак ниркової недостатності — І12.9. ГХ із переважним ураженням серця та нирок має код І13. Якщо при цьому є ознаки (застійної) СН, застосовують код І13.0, ознаки ниркової недостатності — код І13.1, ознаки (застійної) СН та ниркової недостатності — код І13.2. Якщо немає інформації щодо наявності серцевої та/або ниркової недостатності при гіпертонічній хворобі з ураженням серця та нирок, застосовують код І13.9 (гіпертонічна хвороба з переважним ураженням серця та нирок неуточнена).
Терміну «гіпертензивне ураження серця» відповідають ознаки наявності гіпертрофії чи гіпертензивного ремоделювання лівого шлуночка за даними ЕхоКГ (підвищення індексу маси міокарда ЛШ, та/або збільшення співвідношення товщини стінок до кінцево-діастолічного розміру порожнини ЛШ, та/або збільшення індексу кінцево-діастолічного розміру ЛШ, та/або збільшення індексу ЛП) або ознаки гіпертрофії ЛШ за даними ЕКГ, МРТ.
Терміну «застійна СН» відповідає наявність клінічно вираженої СН (від ІІА стадії за класифікацією М.Д. Стражеска — В.Х. Василенка та робочою класифікацією Українського наукового товариства кардіологів).
Терміну «гіпертензивне ураження нирок» відповідає зниження ШКФ ≤ 60 мл/хв/1,73 м2 та/або збільшення екскреції альбуміну (≥ 30 мг/добу). Термінальне ураження нирок (ниркову недостатність) констатують за умови зниження ШКФ < 15 мл/хв/1,73 м2.
Вторинні (симптоматичні) АГ відносять до рубрики І15. Реноваскулярна АГ має код І15.0; АГ нефрогенного генезу (пов’язана з іншими захворюваннями нирок, наприклад пієлонефритом, гломерулонефритом та ін.) — І15.1; АГ ендокринного генезу (обумовлена ендокринними порушеннями) — І15.2; вторинні АГ іншого походження (наприклад, гемодинамічні — при коарктації аорти, недостатності аортального клапана; нейрогенні — при захворюваннях або травмах головного або спинного мозку; екзогенні — при отруєннях свинцем, талієм та ін.) — І15.8; вторинна АГ неуточнена має код І15.9.
Якщо АГ є супутнім захворюванням щодо ІХС або цереброваскулярних хвороб (ЦВХ) чи основ-ним діагнозом за наявності супутньої ІХС (коди І20–І25) або ЦВХ (коди І60–І69) кодується ІХС чи ЦВХ і до коду додається п’ятий знак — підрубрика 7, що вказує на наявність у пацієнта АГ. За наявності АГ підрубрика 7 (п’ятим знаком) додається до будь-якого діагнозу з кодами І20–І25 та І60–І69. Наприклад, гострий субендокардіальний ІМ за наявності АГ має код І21.4.7; наслідки інфаркту мозку за наявності АГ — код І69.3.7.
/53.jpg)
Якщо АГ є супутнім захворюванням у пацієнта з транзиторною ішемічною атакою (ТІА) (код G45) або захворюваннями артерій чи артеріол (І70–І78), в амбулаторній практиці заповнюють два статистичні талони: один — на ТІА, другий — на АГ (ГХ або вторинну АГ — відповідно до діагнозу). При кодуванні діагнозу в умовах стаціонару кодується лише основне захворювання. Наприклад, якщо пацієнт перебуває в стаціонарі з основним діагнозом ТІА, застосовують код G45; якщо з основним діагнозом АГ (табл. 4, приклад 2), а ТІА є ускладненням основного захворювання — застосовують код І10 (або інший відповідно до наявності ураження серця та нирок).
При атеросклерозі ниркових артерій і наявності реноваскулярної АГ в амбулаторних умовах заповнюють два статистичні талони з кодами І70.1 та І15.0. При кодуванні цього діагнозу в умовах стаціонару у формі № 066/о кодують лише одне, основне, захворювання (І70.1 або І15.0), з приводу якого пацієнт перебував на лікуванні (патологія судин або симптоматична АГ).
/54.jpg)
Якщо ЦВХ (коди І60–І69) відмічається в пацієнта з вторинною АГ, в амбулаторних умовах заповнюють два статистичні талони: один — на ЦВХ, другий — на вторинну АГ. В умовах стаціонару у формі № 066/о кодують лише основне захворювання (табл. 4, приклади 10 та 15). Якщо пацієнт перебував у стаціонарі з приводу вторинної АГ, а залишкові явища порушення мозкового кровообігу є її ускладненням (табл. 4, приклад 10), застосовують код відповідної симптоматичної АГ. Якщо пацієнт перебував у стаціонарі з приводу ЦВХ, а симптоматична АГ є супутньою патологією (табл. 4, приклад 15), у формі № 066/о кодують відповідну ЦВХ (рубрики І60–І69). У такому разі (за наявності супутньої симптоматичної АГ) підрубрика 7 п’ятим знаком не вказується.