Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?


Коморбідний ендокринологічний пацієнт
Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 17, №1, 2021

Вернуться к номеру

Гінекомастія — сучасні уявлення й підходи до лікування

Гінекомастія — сучасні уявлення й підходи до лікування

Авторы: Зайцев М.А.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Огляд літератури присвячений доброякісному розростанню залозистої тканини грудної залози у чоловіків. Поширеність гінекомастії досягає 32–65 % залежно від віку та критеріїв, що використовуються для визначення. Гінекомастія у дитячому віці та впродовж періоду статевого дозрівання розглядається як доброякісний стан, який у більшості випадків минає спонтанно. Гінекомастія в дорослому віці частіше трапляється серед людей похилого віку, і при цільовому обстеженні можна виявити основну патологію в 45–50 % випадків. На сьогодні більшість причин гінекомастії залишаються не з’ясованими й обговорюються на рівні гіпотез. Тканина молочних залоз закладається однаково незалежно від статі дитини. Розвиток молочних залоз залежить від андроген-естрогенного співвідношення (АЕС). При переважанні в пубертатному періоді естрогенів і низькій активності андрогенів розвиток і диференціювання тканини молочних залоз здійснюється за жіночим типом. При зворотному АЕС тканина грудних залоз не розвивається. Необхідно враховувати можливість ендокринного або системного захворювання. Зазвичай достатньо визначити базальні рівні тестостерону, естрадіолу, лютеїнізуючого й фолікулостимулюючого гормонів. При простій підлітковій гінекомастії будь-які постійні гормональні зрушення відсутні. Важливо оцінити ступінь загальної андрогенізації пацієнта. Лабораторні дослідження (клініко-біохімічні, гормональні) повинні відповідати конкретному клінічному стану кожного пацієнта. Ефективність терапевтичного лікування гінекомастії у пацієнтів без явних ендокринних розладів із застосуванням гормональних засобів (тестостерон, дигідротестостерон), а також тамоксифену, даназолу, кломіфену слід вважати недоведеною. Хірургічне лікування рекомендується лише для пацієнтів з тривалою гінекомастією, яка не регресує спонтанно або після медикаментозної терапії. Обсяг і тип операції залежать від розміру збільшення грудей та кількості жирової тканини.

Обзор литературы посвящен доброкачественному разрастанию железистой ткани молочной железы у мужчин. Распространенность гинекомастии достигает 32–65 % в зависимости от возраста и критериев, используемых для определения. Гинекомастия в детском возрасте и в течение периода полового созревания рассматривается как доброкачественное состояние, которое в большинстве случаев проходит спонтанно. Гинекомастия во взрослом возрасте чаще встречается среди пожилых людей, и при целевом обследовании можно выявить основную патологию в 45–50 % случаев. На сегодняшний день большинство причин гинекомастии остаются не выясненными и обсуждаются на уровне гипотез. Ткань молочных желез закладывается одинаково независимо от пола ребенка. Развитие молочных желез зависит от андроген-эстрогенного соотношения (АЭС). При преобладании в пубертатном периоде эстрогенов и низкой активности андрогенов развитие и дифференцировка ткани молочных желез осуществляется по женскому типу. При обратном АЭС ткань молочных желез не развивается. Необходимо учитывать возможность эндокринного или системного заболевания. Обычно достаточно определить базальные уровни тестостерона, эстрадиола, лютеинизирующего и фолликулостимулирующего гормонов. При подростковой гинекомастии любые постоянные гормональные сдвиги отсутствуют. Важно оценить степень общей андрогенизации пациента. Лабораторные исследования (клинико-биохимические, гормональные) должны соответствовать конкретному клиническому состоянию каждого пациента. Эффективность терапевтического лечения гинекомастии у пациентов без явных эндокринных расстройств с применением гормональных средств (тестостерон, дигидротестостерон), а также тамоксифена, даназола, кломифена следует считать недоказанной. Хирургическое лечение рекомендуется только для пациентов с длительной гинекомастией, которая не регрессирует спонтанно или после медикаментозной терапии. Объем и тип операции зависят от размера увеличения груди и количества жировой ткани.

A literature review is devoted to the benign growth of glandular tissue of the breast in men. The prevalence of gynecomastia reaches 32–65 % depending on age and the criteria used to determine. Gynecomastia in childhood and during puberty is considered a benign condition, which in most cases passes spontaneously. Gynecomastia in adulthood is more common in the elderly, and targeted examination can reveal the underlying pathology in 45–50 % of cases. Today, most causes of gynecomastia remain unclear and are discussed at the hypothesis level. The tissue of the mammary glands is laid equally regardless of the sex of a child. The development of the mammary glands depends on the androgen-estrogen ratio (AER). With the predominance of estrogens during puberty and low androgen activity, the breast tissue develops and differentiates by the female type. At the return AER, breast tissue does not develop. The possibility of endocrine or systemic disease should be considered. It is usually sufficient to determine basal levels of testosterone, estradiol, luteinizing hormone, and follicle-stimulating hormone. With simple adolescent gynecomastia, there are no permanent hormonal changes. It is important to assess the degree of overall androgenization of the patient. Laboratory tests (clinical, biochemical, hormonal) should correspond to the specific clinical condition of each patient. The effectiveness of therapeutic treatment of gynecomastia in patients without obvious endocrine disorders with the use of hormonal drugs (testosterone, dihydrotestosterone) as well as tamoxifen, danazol, clomiphene should be considered unproven. Surgical treatment is recommended only for patients with prolonged gynecomastia, which does not regress spontaneously or after drug therapy. The extent and type of surgery depend on the size of the breast augmentation and the amount of adipose tissue.


Ключевые слова

гінекомастія; діагностика; лікування

гинекомастия; диагностика; лечение

gynecomastia; diagnosis; treatment

doi: http://dx.doi.org/https://doi.org/10.22141/2224-0721.17.1.2021.226434
Гінекомастія — доброякісне розростання залозистої тканини грудної залози у чоловіків [1]. Поширеність гінекомастії досягає 32–65 % залежно від віку та критеріїв, що використовуються для визначення [2]. Гінекомастія у дитячому віці та впродовж періоду статевого дозрівання розглядається як доброякісний стан, який у більшості випадків минає спонтанно. Гінекомастія в дорослому віці частіше трапляється серед людей похилого віку, і при цільовому обстеженні можна виявити основну патологію в 45–50 % випадків [3, 4]. 
Гінекомастія — поліетіологічний синдром, який виявляється збільшенням (одно- або двобічним) в розмірах грудних залоз у чоловіків. Причини зміни балансу чоловічих і жіночих статевих гормонів вкрай різноманітні, тому розглядають фізіологічну гінекомастію (новонароджених; підлітків; людей похилого віку), істинну гінекомастію (ідіопатичну; персистуючу підліткову; сімейну), а також симптоматичну гінекомастію — при гормонально-активних пухлинах (пухлини яєчок, легень, печінки, кишечника), андростеромах та естромах надниркових залоз), при ендокринних захворюваннях, у тому числі генетично обумовлених (істинний гермафродитизм, синдром Клайнфельтера, чоловіки з каріотипом ХХ, ідіопатичний гіпогонадотропний гіпогонадизм, вроджена гіперплазія надниркових залоз, недостатність 17-кетостероїдредуктази, недостатність 3β-гідроксистероїддегідрогенази, тиреотоксикоз та ін.). 
Симптоматичну гінекомастію також виділяють при первинній гіпоандрогенії (інфекційний орхіт, гранулематозний орхіт, вроджена анорхія, кастрація), при нирковій та печінковій недостатності. 
Крім того, розрізняють медикаментозну гінекомастію (використання естрогенів, хоріонічного гонадотропіну (ХГ), спіронолактону, флутаміду серцевих глікозидів, ізоніазиду, кетоконазолу, метронідазолу, блокаторів кальцієвих каналів, інгібіторів ангіотензинперетворюючих ферментів, амфетаміну, цитостатиків, циметидину, діазепаму, метилдопи, прийом маріхуани та ін.). 
До випадків несправжньої (хибної) гінекомастії відносять жирову гіперплазію грудних залоз, доброякісні (аденома, ліпома, фіброма) і злоякісні (рак, саркома) пухлини грудних залоз [5].
Етіологія та патогенез гінекомастії. На сьогодні більшість причин гінекомастії залишаються не з’ясованими і обговорюються на рівні гіпотез. Тканина молочних залоз закладається однаково незалежно від статі дитини. Розвиток молочних залоз залежить від андроген-естрогенного співвідношення (АЕС). При переважанні в пубертатному періоді естрогенів і низькій активності андрогенів розвиток і диференціювання тканини молочних залоз здійснюється за жіночим типом. При зворотному АЕС тканина грудних залоз не розвивається. Однак навіть незначне зменшення АЕС може стимулювати проліферацію неактивної до того часу залозистої тканини в будь-якому віковому періоді й призводити до розвитку гінекомастії [6, 7]. 
Патогенетичні механізми, внаслідок яких відбувається зменшення АЕС або зміна чутливості до статевих гормонів, украй різноманітні. Нижче наводимо найтиповіші стани і захворювання, що призводять до проліферативних змін у грудних залозах [8].
Фізіологічна гінекомастія. Незначне збільшення молочних залоз у немовлят, підлітків і чоловіків похилого віку зазвичай не вважають патологічним явищем. 
У немовлят чоловічої статі гінекомастія пов’язана з проникненням через плаценту материнських естрогенів. У підлітковому віці надмірна тканина грудних залоз пов’язана, як правило, з різкими коливаннями АЕС внаслідок нестабільності гіпоталамо-гіпофізарної системи. Через певний час ця тканина спонтанно зазнає регресії [9].
Гінекомастія нерідко розвивається і в чоловіків зрілого віку. У цих випадках часто трапляються системні захворювання, і тоді пацієнти отримують лікарські засоби, що впливають на ендокринну систему. До того ж спостерігається певне зниження АЕС постклімактеричного характеру [10].
Істинна гінекомастія. Розвиток надмірної залозистої тканини у чоловіків може відбуватися і при незміненому АЕС. У цьому випадку однією із імовірних причин гінекомастії є зниження чутливості тканинних рецепторів до впливу андрогенів. Ця форма гінекомастії може розвиватися навіть при нормальній чи надмірній кількості андрогенів в крові. Припускають, що саме цей патогенетичний варіант лежить в основі гіперплазії залозистої тканини при найпоширенішій (понад 50 % хворих) так званій ідіопатичній гінекомастії [11].
З іншого боку, чутливість залозистої тканини до впливу естрогенів у чоловіків доволі відрізняється, а в осіб з гінекомастією вона підвищена. Цей феномен належить до найбільш імовірних причин сімейної гінекомастії.
Причини персистуючої підліткової гінекомастії вивчені недостатньо. Деякі фахівці вважають цю форму варіантом ідіопатичної гінекомастії, з тією відмінністю, що гінекомастія виникла в підлітковому віці і з того часу не прогресувала [12].
Симптоматична гінекомастія. Гінекомастія може бути найлегшим симптомом тяжкого ендокринного або, що вагоміше, онкологічного захворювання. Гінекомастія спостерігається при всіх станах, які супроводжуються недостатністю андрогенів або порушенням їх дії. Патологічне збільшення молочних залоз часто, хоча і не завжди, трапляється у чоловіків із синдромом Клайнфельтера [13]. Для синдрому Калманна та ідіопатичного гіпогонадотропного гіпогонадизму притаманна незначна гінекомастія, а виражена проліферація залозистої тканини трапляється нечасто. 
Питання про гінекомастію при тестикулярній фемінізації розглядається як винятково термінологічне, оскільки за зовнішнім виглядом пацієнти не відрізняються від здорових жінок. Гінекомастія спостерігається при синдромі Рейфенштейна, Х-зчепленій спінальній і бульбарній м’язовій атрофії [14]. 
Гінекомастія може бути пов’язана з надмірним рівнем естрогенів, зумовленим пухлинною продукцією цих гормонів в тестикулах або надниркових залозах, конверсією в естрогени надлишку андрогенів на периферії [15]. Джерелом секреції естрогенів є також пухлини яєчок з клітин Лейдіга або Сертолі та естроми надниркових залоз. Джерелом гіперандрогенії є андростероми, адренокортикальний рак. Гіперестрогенія може бути опосередкованою внаслідок стимуляції гонад підвищеною кількістю ХГ, який продукується злоякісними пухлинами бронхів, печінки, тестикул [16]. 
Спадкове захворювання з проявами підвищеної активності ароматази, що передається за автосомно-домінантним типом, завжди супроводжується симптоматичною гінекомастією. При цьому захворюванні рівень чоловічих статевих гормонів у межах норми, але при підвищеній ароматазній активності значно збільшується швидкість утворення з них естрогенів [17, 18]. Точний генетичний субстрат цього захворювання невідомий. 
Якщо в сироватці визначається надлишок андростендіону, то кількість естрогенів значно зростає. Під впливом ферменту ароматази андростендіон і тестостерон перетворюються відповідно в естрон та естрадіол. Надлишок андростендіону є типовим наслідком недостатності 21-гідроксилази при вродженій гіперплазії надниркових залоз і андрогенсекретуючих пухлинах надниркових залоз [19]. 
У 30 % чоловіків з тиреотоксикозом відзначається зменшення АЕС, що призводить до розвитку гінекомастії. Причиною цього є підвищення рівня секс-стероїд-зв’язуючого глобуліну (ССЗГ) при тиреотоксикозі [20]. Внаслідок цього вміст вільного, біологічно активного тестостерону знижується. 
Роль ізольованої гіперпролактинемії в розвитку гінекомастії часто перебільшується. Пролактин стимулює лактацію, іноді може спричинювати галакторею у чоловіків, але в розвитку гіперплазії залозистої тканини має другорядне значення [21]. Гінекомастія при гіперпролактинемії виникає опосередковано внаслідок розвитку гіперпролактинемічного гіпогонадизму. 
Патологічні стани (наприклад, ниркова, печінкова недостатність) та вплив деяких медикаментів можуть призводити до розвитку гінекомастії навіть на тлі незміненого АЕС [22]. Причина проліферації тканини молочних залоз у цих випадках залишається не з’ясованою.
У пацієнтів з різними захворюваннями і симптоматичною гінекомастією іноді тяжко розмежувати вплив самої хвороби від дії лікарських засобів. До виникнення гінекомастії може призвести велика кількість медикаментів, частина з яких порушує синтез тестостерону. Інгібіторний ефект протигрибкового препарату кетоконазолу високоспецифічний стосовно тканини яєчок [23]. Навпаки, при використанні цитостатичних препаратів порушення синтезу тестостерону є неспецифічним проявом їх загальної токсичності. Опіати й опіоїди призводять до вторинного гіпогонадизму внаслідок порушення функції гіпоталамо-гіпофізарної системи. У той же час маріхуана має прямий токсичний вплив на тестикули [24, 25].
Несправжня гінекомастія. Жирові відкладення часто відзначаються у чоловіків з ожирінням. Нерідко гінекомастія буває однобічною або більш вираженою на одній із сторін. Описані цікаві випадки, коли загальний рівень ожиріння менш виражений, ніж розміри жирового відкладання в грудних залозах [26]. Патогенетичні аспекти несправжньої гінекомастії не з’ясовані.
Стосовно пухлинного ураження залоз описано низку спостережень раку грудної залози у чоловіків на тлі мутацій генів, відповідальних за синтез андрогенних рецепторів. Рак грудної залози у чоловіків з гінекомастією при синдромі Клайнфельтера трапляється не частіше, ніж у загальній чоловічій популяції [27].
Клінічні прояви. Клінічний діагноз гінекомастії часто буває суб’єктивним, оскільки чітко визначити на основі фізикального обстеження співвідношення залозистої і жирової тканини важко.
Одним із важливих етапів клінічного обстеження є визначення загального ступеня вірилізації і встановлення симптомів, що вказують на гіпоандрогенію або естрогенізацію (послаблення лібідо, зниження потенції, зміна характеру оволосіння) [28]. Пацієнтів слід спеціально розпитувати про застосування ними фармацевтичних і наркотичних засобів, а також вживання алкоголю.
Необхідною частиною фізикального обстеження при гінекомастії є пальпація яєчок, також звертають увагу на ознаки системних захворювань печінки, нирок та ін. [29]. 
Підліткова гінекомастія розглядається як варіант норми, що не потребує спеціального лікування. У частини хлопчиків-підлітків проліферація залозистої тканини може бути більш вираженою і створювати у пацієнтів косметичні та психологічні проблеми [30, 31].
Підліткова гінекомастія розвивається після початку статевого дозрівання. Тому при гінекомастії у дитини або у підлітка без інших ознак пубертату слід запідозрити ендокринне захворювання, здебільшого гормонопродукуючу пухлину. 
У більшості випадків підліткова гінекомастія спонтанно регресує, але до певної міри може зберігатися. Тоді її йменують персистуючою підлітковою гінекомастією. Насправді це один із найчастіших станів у дорослих чоловіків, які звертаються до лікаря з приводу гінекомастії. Такий діагноз можна з упевненістю виставити в тому випадку, якщо гінекомастія виникла в підлітковому віці, з тих пір не прогресувала і у пацієнта відсутні ендокринні або будь-які загальні захворювання [32]. 
Пухлини молочної залози у чоловіків трапляються нечасто, але для уникнення тяжких клінічних наслідків пізньої діагностики про них слід постійно пам’ятати при диференційній діагностиці гінекомастії. Однобічне збільшення молочної залози може бути етапом на шляху розвитку двобічної гінекомастії, але й може виявитися раком грудної залози [33]. Онкологічну настороженість повинна викликати будь-яка асиметрична безболісна і щільна припухлість в ділянці ареоли.
Лабораторні й інструментальні дослідження. Попри відомі причини гінекомастії більш ніж у половини пацієнтів не вдається виявити конкретного гормонального дисбалансу. Саме тому найчастішим діагнозом є «ідіопатична гінекомастія», що не виключає необхідності ретельного діагностичного пошуку [34]. 
Необхідно враховувати можливість ендокринного або системного захворювання. Зазвичай достатньо визначити базальні рівні тестостерону, естрадіолу, лютеїнізуючого (ЛГ) і фолікулостимулюючого гормонів (ФСГ). При простій підліткової гінекомастії будь-які постійні гормональні зрушення відсутні [35]. Важливо оцінити ступінь загальної андрогенізації пацієнта. Лабораторні дослідження (клініко-біохімічні, гормональні) повинні відповідати конкретному клінічному стану кожного пацієнта. 
Якщо гінекомастія слабо виражена і не прогресує або якщо ймовірний діагноз підліткової гінекомастії, то немає необхідності в ретельних ендокринних дослідженнях. У сумнівних випадках основні лабораторні дослідження повинні включати визначення рівнів тестостерону, естрадіолу, ССЗГ, ЛГ, ФСГ, пролактину, тиреотропного гормона (ТТГ), β-ХГ, альфа-фетопротеїну, а також тести на функцію нирок і печінки [36]. Іноді корисні й інші дослідження, наприклад визначення гормонів у динаміці, каріотипування або аналіз ДНК. 
При виконанні мамографії та ультразвукового дослідження (УЗД) можливе більш чітке кількісне визначення співвідношення залозистої і жирової тканини. Обидва методи можуть допомогти запідозрити пухлину, при мамографії іноді виявляють зірчасті ущільнення з нечіткими контуром, при УЗД виявляють гіпоехогенні утворення з неправильними контурами, з гіперехогенними включеннями, гіперваскуляризацією при кольоровому картуванні кровотоку. При будь-якому сумніві в доброякісному характері утворення слід виконувати пункційну біопсію, а при її сумнівних або неінформативних результатах — ексцизійну біопсію [37]. 
При клінічній або лабораторній підозрі на зміну АЕС слід виконувати УЗД мошонки, враховуючи можливість існування гормонально активної пухлини яєчок.
Лікування гінекомастії. Ефективність терапевтичного лікування гінекомастії у пацієнтів без явних ендокринних розладів із застосуванням гормональних засобів (тестостерон, дигідротестостерон), а також тамоксифену, даназолу, кломіфену слід вважати недоведеною [38]. З огляду на низьку частоту побічних ефектів антиестрогенного препарату тамоксифену, його застосовують в добовій дозі 20 мг (на два прийоми) у пацієнтів з ідіопатичною гінекомастією. При своєчасно розпочатому лікуванні (до розвитку фіброзних змін) існує ймовірність зменшення гінекомастії. Зазвичай за відсутності ефекту впродовж двох місяців лікування припиняють [39]. 
Не слід забувати, що психологічний дискомфорт у цих пацієнтів може стати причиною тяжких психосоматичних порушень і сексуальної дезадаптації. У випадках незначно вираженої гінекомастії доцільно провести бесіду про відсутність патологічного впливу на організм [40]. 
Якщо гінекомастія є симптомом серйозного захворювання, то лікування слід спрямувати насамперед на основну причину. Так, якщо гінекомастія пов’язана з підвищенням рівня естрогенів або дефіцитом тестостерону, то корекція цих станів цілком може призвести до її зникнення. Однак необхідно враховувати, що навіть після лікування основного захворювання і проліферативні процеси, і вторинний фіброз залозистої тканини можуть мати необоротний (або частково необоротний) характер. У цих випадках на перший план виходять косметичні показання до хірургічного лікування [41]. 
Особливо виважено слід підходити до обґрунтування мастектомії у хворих похилого віку. Крім необхідності діагностики причин гінекомастії потрібно враховувати загальний стан здоров’я і ризик оперативного втручання [42]. 
При несправжній гінекомастії, пов’язаній з ліпоматозом грудних залоз, як хірург, так і хворий повинні усвідомлювати, що косметичний ефект операції може виявитися більш невтішним, ніж доопераційний вигляд хворого [43]. 
Найдоцільнішим обсягом оперативного лікування при гінекомастії, не пов’язаній з пухлинним процесом, є підшкірна мастектомія. Для отримання найбільш природного косметичного ефекту й комфортного післяопераційного періоду бажано зберегти грудну фасцію та підшкірну клітковину. Дискутабельним є вибір розрізу, розглядаються варіанти параареолярних і субмамарних доступів. 
Успіх операції залежить від відсутності резидуальної тканини грудних залоз і, найбільшою мірою, від досвіду хірурга.

Висновки

Гінекомастія — доброякісне розростання залозистої тканини грудної залози у чоловіків. Рак молочної залози у чоловіків трапляється нечасто, тому гінекомастію не слід розглядати як злоякісний стан. Наявність основної патології слід враховувати за наявності гінекомастії в дорослих чоловіків. Для виявлення причини гінекомастії у зрілому віці слід виключити вживання ліків, прийом яких асоційований з гінекомастією. Первинний скринінг для виключення раку молочної залози або раку яєчок має проводити лікар загальної практики із скеруванням за необхідності на наступний етап спеціалізованої медичної допомоги. Фізикальний огляд повинен виявити ознаки недостатньої вірилізації або системного захворювання. Для діагностики рекомендується визначення тестостерону, естрадіолу, ССЗГ, ЛГ, ФСГ, ТТГ, пролактину, ХГ, альфа-фетопротеїну, а також проведення тестів функціонального стану печінки та нирок. Біопсія рекомендується при підозрі на злоякісне ураження. Лікування тестостероном рекомендується лише чоловікам з доведеною андрогенною недостатністю. Не використовуються в лікуванні гінекомастії селективні модулятори естрогенних рецепторів, інгібітори ароматази або неароматизовані андрогени. Хірургічне лікування рекомендується лише для пацієнтів з тривалою гінекомастією, яка не регресує спонтанно або після медикаментозної терапії. Обсяг і тип операції залежать від розміру збільшення грудей та кількості жирової тканини.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Список литературы

  1. Kanakis G.A., Nordkap L., Bang A.K., Calogero A.E., Bártfai G., Corona G., Forti G., Toppari J., Goulis D.G., Jørgensen N. EAA clinical practice guidelines-gynecomastia evaluation and management. Andrology. 2019. 7(6). 778-793. doi: 10.1111/andr.12636. 
  2. Akgül S., Kanbur N., Derman O. Pubertal gynecomastia: what about the remaining 10 %? J. Pediatr. Endocrinol. Metab. 2014. 27(9–10). 1027-8. doi: 10.1515/jpem-2014-0017.
  3. Alesini D., Iacovelli R., Palazzo A., Altavilla A., Risi E., Urbano F., Manai C. et al. Multimodality treatment of gynecomastia in patients receiving antiandrogen therapy for prostate cancer in the era of abiraterone acetate and new antiandrogen molecules. Oncology. 2013. 84(2). 92-9. doi: 10.1159/000343821. 
  4. Bhasin S., Cunningham G.R., Hayes F.J., Matsumoto A.M., Snyder P.J., Swerdloff R.S., Montori V.M.; Task Force, Endocrine Society. Testosterone therapy in men with androgen deficiency syndromes: an Endocrine Society clinical practice guideline. J. Clin. Endocrinol. Metab. 2010. 95(6). 2536-59. doi: 10.1210/jc.2009-2354.
  5. Beltsevich D.G., Kuznetsov N.S., Vanushko V.E., Kalinchenko S.Yu. Gynecomastia. Endocrine Surgery. 2008. 1(2). 25-27 (in Russian).
  6. Fagerlund A., Lewin R., Rufolo G., Elander A., Santanelli di Pompeo F., Selvaggi G. Gynecomastia: A systematic review. J. Plast. Surg. Hand Surg. 2015. 49(6). 311-8. doi: 10.3109/2000656X.2015.1053398. 
  7. Narula H.S., Carlson H.E. Gynaecomastia — pathophysiology, diagnosis and treatment. Nat. Rev. Endocrinol. 2014. 10(11). 684-98. doi: 10.1038/nrendo.2014.139. 
  8. Chau A., Jafarian N., Rosa M. Male Breast: Clinical and Imaging Evaluations of Benign and Malignant Entities with Histologic Correlation. Am. J. Med. 2016. 129(8). 776-91. doi: 10.1016/j.amjmed.2016.01.009.
  9. De Barros A.C.S.D., Sampaio M.D.C.M. Gynecomastia: physiopathology, evaluation and treatment. Sao Paulo Med. J. 2012. 130. 187-197. doi: 10.1590/S1516-31802012000300009.
  10. Gottlieb B., Beitel L.K., Nadarajah A., Paliouras M., Trifiro M. The androgen receptor gene mutations database: 2012 update. Hum. Mutat. 2012. 33(5). 887-94. doi: 10.1002/humu.22046. 
  11. Grigg J., Worsley R., Thew C., Gurvich C., Thomas N., Kulkarni J. Antipsychotic-induced hyperprolactinemia: synthesis of world-wide guidelines and integrated recommendations for assessment, management and future research. Psychopharmacology (Berl.). 2017. 234(22). 3279-3297. doi: 10.1007/s00213-017-4730-6. 
  12. Gudin J.A., Laitman A., Nalamachu S. Opioid Related Endocrinopathy. Pain Med. 2015. 16(Suppl. 1). S9-15. doi: 10.1111/pme.12926. 
  13. Handelsman D.J., Newman J.D., Jimenez M., McLachlan R., Sartorius G., Jones G.R. Performance of direct estradiol immunoassays with human male serum samples. Clin. Chem. 2014. 60(3). 510-7. doi: 10.1373/clinchem.2013.213363.
  14. Hellmann P., Christiansen P., Johannsen T.H., Main K.M., Duno M., Juul A. Male patients with partial androgen insensitivity syndrome: a longitudinal follow-up of growth, reproductive hormones and the development of gynaecomastia. Arch. Dis. Child. 2012. 97(5). 403-9. doi: 10.1136/archdischild-2011-300584. 
  15. Huhtaniemi I.T., Tajar A., Lee D.M., O’Neill T.W., Finn J.D., Bartfai G., Boonen S. et al.; EMAS Group. Comparison of serum testosterone and estradiol measurements in 3174 European men using platform immunoassay and mass spectrometry; relevance for the diagnostics in aging men. Eur. J. Endocrinol. 2012. 166(6). 983-91. doi: 10.1530/EJE-11-1051. 
  16. Iglesias P., Carrero J.J., Díez J.J. Gonadal dysfunction in men with chronic kidney disease: clinical features, prognostic implications and therapeutic options. J. Nephrol. 2012. 25(1). 31-42. doi: 10.5301/JN.2011.8481. 
  17. James R., Ahmed F., Cunnick G. The efficacy of tamoxifen in the treatment of primary gynecomastia: an observational study of tamoxifen versus observation alone. Breast J. 2012. 18(6). 620-1. doi: 10.1111/tbj.12033.
  18. Jayasinghe Y., Cha R., Horn-Ommen J., O’Brien P., Simmons P.S. Establishment of normative data for the amount of breast tissue present in healthy children up to two years of age. J. Pediatr. Adolesc. Gynecol. 2010. 23(5). 305-11. doi: 10.1016/j.jpag.2010.03.002. 
  19. Kasielska A., Antoszewski B. Effect of operative treatment on psychosocial problems of men with gynaecomastia. Pol. Przegl. Chir. 2011. 83(11). 614-21. doi: 10.2478/v10035-011-0097-2. 
  20. Kilic M., Kanbur N., Derman O., Akgül S., Kutluk T. The relationship between pubertal gynecomastia, prostate specific antigen, free androgen index, SHBG and sex steroids. J. Pediatr. Endocrinol. Metab. 2011. 24(1–2). 61-7. doi: 10.1515/jpem.2011.112. 
  21. Kinsella C., Landfair A., Rottgers S.A., Cray J.J., Weidman C., Deleyiannis F.W.-B., Grunwaldt L., Losee J.E. The psychological burden of idiopathic adolescent gynecomastia. Plast. Reconstr. Surg. 2012. 129. 1-7. DOI: 10.1097/PRS.0b013e3182361efd.
  22. Krause W. Drug-inducing gynaecomastia — a critical review. Andrologia. 2012. 44(Suppl. 1). 621-6. doi: 10.1111/j.1439-0272.2011.01240.x. 
  23. Nuttall F.Q., Warrier R.S., Gannon M.C. Gynecomastia and drugs: a critical evaluation of the literature. Eur. J. Clin. Pharmacol. 2015. 71. 569-578. Doi: 10.1007/s00228-015-1835-x.
  24. Ahmed M., Kanji A., Begum T. Gynaecomastia: an unusual presenting symptom of bladder cancer. BMJ Case Reports. 2015. Doi: 10.1136/bcr-2015-210649.
  25. Mieritz M.G., Rakêt L.L., Hagen C.P., Nielsen J.E., Talman M.-L.M., Petersen J.H., Sommer S.H. et al. A longitudinal study of growth, sex steroids, and IGF-1 in boys with physiological gynecomastia. J. Clin. Endocrinol. Metab. 2015. 100. 3752-3759. Doi: 10.1210/jc.2015-2836.
  26. Hatton C.K., Green G.A., Ambrose P.J. Performance-enhancing drugs: understanding the risks. Physical Medicine and Rehabilitation Clinics of North America. 2014. 25. 897-913. DOI: 10.1016/j.pmr.2014.06.013.
  27. Bowers S.P., Pearlman N.W., McIntyre R.C., Finlayson C.A., Huerd S. Cost-effective management of gynecomastia. Am. J. Surg. 1998. 176. 638-641. Doi: 10.1016/S0002-9610(98)00281-5.
  28. Søeborg T., Frederiksen H., Fruekilde P., Johannsen T.H., Juul A., Andersson A.M. Serum concentrations of DHEA, DHEAS, 17α-hydroxyprogesterone, Δ4-androstenedione and testosterone in children determined by TurboFlow-LC-MS/MS. Clinica Chimica Acta. 2013. 419. 95-101. Doi: 10.1016/j.cca.2013.01.019.
  29. Kaptanis S., Parvanta L., Beltran L. Testicular seminoma presenting as unilateral gynecomastia. Breast Journal. 2014. 20. 424-426. Doi: 10.1111/tbj.12287.
  30. Nieschlag E., Vorona E. Mechanisms in endocrinology: medical consequences of doping with anabolic androgenic steroids: effects on reproductive functions. European Journal of Endocrinology. 2015. 173. 47-58. Doi: 10.1530/EJE-15-0080.
  31. Deepinder F., Braunstein G.D. Drug-induced gynecomastia: an evidence-based review. Expert Opinion on Drug Safety. 2012. 11. 779-795. doi: 10.1517/14740338.2012.712109.
  32. Bowman J.D., Kim H., Bustamante J.J. Drug-induced gynecomastia. Pharmacotherapy. 012. 32. 1123-1140. doi: 10.1002/phar.1138.
  33. Brinton L.A., Cook M.B., McCormack V., Johnson K.C., Olsson H., Casagrande J.T., Cooke R. et al. Anthropometric and hormonal risk factors for male breast cancer: male breast cancer pooling project results. Journal of the National Cancer Institute. 2014. 106. 465. doi: 10.1093/jnci/djt465.
  34. Nuttall F.Q. Gynecomastia as a physical finding in normal men. Journal of Clinical Endocrinology and Metabolism. 2014. 48. 338-340. doi: 10.1210/jcem-48-2-338.
  35. Laitman Y., Keinan Boker L., Liphsitz I., Weissglas-Volkov D., Litz-Philipsborn S., Schayek H., Friedman E. Cancer risks in Jewish male BRCA1 and BRCA2 mutation carriers. Breast Cancer Res. Treat. 2015. 150. 631-635. DOI: 10.1007/s10549-015-3340-4.
  36. Lotti F., Maggi M. Ultrasound of the male genital tract in relation to male reproductive health. Hum. Reprod. Update. 2015. 21(1). 56-83. doi: 10.1093/humupd/dmu042. 
  37. Mieritz M.G., Christiansen P., Jensen M.B., Joensen U.N., Nordkap L., Olesen I.A., Bang A.K. et al. Gynaecomastia in 786 adult men: clinical and biochemical findings. Eur. J. Endocrinol. 2017. 176(5). 555-566. doi: 10.1530/EJE-16-0643. 
  38. Narula H.S., Carlson H.E. Gynaecomastia — pathophysiology, diagnosis and treatment. Nat. Rev. Endocrinol. 2014. 10(11). 684-98. doi: 10.1038/nrendo.2014.139. 
  39. Nieschlag E., Vorona E. Mechanisms in endocrinology: Medical consequences of doping with anabolic androgenic steroids: effects on reproductive functions. Eur. J. Endocrinol. 2015. 173(2). R47-58. doi: 10.1530/EJE-15-0080. 
  40. Ordaz D.L., Thompson J.K. Gynecomastia and psychological functioning: a review of the literature. Body Image. 2015. 15. 141-148. doi.org/10.1016/j.bodyim.2015.08.004.
  41. Paris F., Gaspari L., Mbou F., Philibert P., Audran F., Morel Y., Biason-Lauber A., Sultan C. Endocrine and molecular investigations in a cohort of 25 adolescent males with prominent/persistent pubertal gynecomastia. Andrology. 2016. 4(2). 263-9. doi: 10.1111/andr.12145. 
  42. Rew L., Young C., Harrison T., Caridi R. A systematic review of literature on psychosocial aspects of gynecomastia in adolescents and young men. J. Adolesc. 2015. 43. 206-12. doi: 10.1016/j.adolescence.2015.06.007. 
  43. Sarkar A., Bain J., Bhattacharya D., Sawarappa R., Munian K., Dutta G., Naiyer G.J., Ahmad S. Role of Combined Circumareolar Skin Excision and Liposuction in Management of High grade Gynaecomastia. J. Cutan. Aesthet. Surg. 2014. 7(2). 112-6. doi: 10.4103/0974-2077.138354. 

Вернуться к номеру