"Тrauma" Том 22, №1, 2021

Актуальність. У разі рецидивів уродженої еквіноварусної клишоногості (УЕВК) у дітей віком 3–10 років підходи до лікування значно відрізняються. Так, лікування рецидивів УЕВК у дітей віком 3–10 років після первинного консервативного лікування за методом Понсеті проводиться із виконанням транспозиції сухожилка переднього великогомілкового м’яза на ІІІ клиноподібну кістку. Лікування рецидивів УЕВК у дітей віком 3–10 років після традиційних методик лікування є більш складним і менш ефективним. Мета: визначити особливості відновлення сили груп м’язів стопи у дітей із рецидивами УЕВК до та після хірургічного лікування за методом Понсеті та після традиційних методик лікування. Матеріали та методи. Були проведені динамометричні дослідження 65 дітей із рецидивами УЕВК. Пацієнтів було розподілено на 2 групи: група І (33 дитини) — традиційні методики, які передбачали початкове хірургічне втручання для повного виправлення всіх компонентів деформації; група ІІ (32 особи) — метод Понсеті. Усім хворим проводили динамометрію груп м’язів тильних згиначів і підошовних розгиначів стопи. Дослідження проводили до лікування, через 6 місяців після операції та через 1 рік. Результати. Результати проведеного дослідження показали, що у хворих, яких лікували за методом Понсеті (група ІІ), сила груп м’язів тильних згиначів стопи статистично значимо (p = 0,002) збільшувалась вже до 6-го місяця після оперативного втручання. У хворих, яких лікували традиційними методами, статистично значущі зміни сили тильних згиначів стопи спостерігали тільки до 12-го місяця після оперативного втручання. У хворих І групи статистично значущі збільшення (на рівні р < 0,05) сили груп м’язів підошовних розгиначів стопи спостерігали на всіх етапах дослідження. У хворих, яких лікували за методом Понсеті, статистично значуще (p = 0,028) зростання сили підошовних розгиначів стопи спостерігали тільки на першому етапі (до 6 міс.). В подальшому збільшення сили м’язів підошовних розгиначів стопи помітно сповільнювалось і становило в середньому 0,2 ± 2,3 кг, що не є статистично значущим (p = 0,880). Висновки. У дітей І групи збільшення сили м’язів відбувається більш повільно, ніж у ІІ групі, і збільшення сили м’язів за відсотком порівняно з початковими показниками значно менше. Через 12 місяців після операції у дітей практично повністю відновлюється відношення сили тильних згиначів до підошовних розгиначів, що обґрунтовує доцільність використання методу Понсеті як первинного методу лікування УЕВК у дітей.

Актуальность. В случае рецидивов врожденной эквиноварусной косолапости (ВЭВК) у детей в возрасте 3–10 лет подходы к лечению значительно отличаются. Так, лечение рецидивов ВЭВК у детей в возрасте 3–10 лет после первичного консервативного лечения по методу Понсети проводится с выполнением транспозиции сухожилия передней большеберцовой мышцы на ІІІ клиновидную кость. Лечение рецидивов ВЭВК у детей 3–10 лет после традиционных методик лечения является более сложным и менее эффективным. Цель: определить особенности восстановления силы групп мышц стопы у детей с рецидивами ВЭВК до и после хирургического лечения по методу Понсети и после традиционных методик лечения. Материалы и методы. Были проведены динамометрические исследования 65 детей с рецидивами ВЭВК. Пациенты были распределены на 2 группы: группа I (33 ребенка) — традиционные методики, которые предусматривали первоначальное хирургическое вмешательство для полного исправления всех компонентов деформации; группа II (32 человека) — метод Понсети. Всем больным проводили динамометрию групп мышц тыльных сгибателей и подошвенных разгибателей стопы. Исследование проводили до лечения, через 6 месяцев после операции и через 1 год. Результаты. Результаты проведенного исследования показали, что у больных, которых лечили по методу Понсети (группа II), сила групп мышц тыльных сгибателей стопы статистически значимо (p = 0,002) увеличивалась уже к 6-му месяцу после оперативного вмешательства. У больных, которых лечили традиционными методами, статистически значимые изменения силы тыльных сгибателей стопы наблюдали только к 12-му месяцу после оперативного вмешательства. У больных I группы статистически значимые увеличения (на уровне р < 0,05) силы групп мышц подошвенных разгибателей стопы наблюдали на всех этапах исследования. У больных, которых лечили по методу Понсети, статистически значимое (p = 0,028) увеличение силы подошвенных разгибателей стопы наблюдали только на первом этапе (до 6 мес.). В дальнейшем увеличение силы мышц подошвенных разгибателей стопы заметно замедлялось и составляло в среднем 0,2 ± 2,3 кг, что не является статистически значимым (p = 0,880). Выводы. У детей I группы увеличение силы мышц происходит более медленно, чем во II группе, и увеличение силы мышц в процентном отношении по сравнению с начальными показателями значительно меньше. Через 12 месяцев после операции у детей практически полностью восстанавливается отношение силы тыльных сгибателей к подошвенным разгибателям, что обосновывает целесообразность использования метода Понсети в качестве первичного метода лечения ВЭВК у детей.

Background. In the case of relapses of congenital equinovarus clubfoot (CEVC) at the age of 3–10 years, the approaches to treatment differ significantly. Thus, the treatment of recurrent CEVC at the age of 3–10 years after primary conservative treatment by the Ponseti method is carried out with the transposition of the tendon of the tibialis anterior to the 3rd sphenoid bone. The treatment of recurrent CEVC in children of 3–10 years old after traditional methods of treatment is more complex and less effective. The purpose was to determine the features of the recovery of strength of the foot muscle groups in children with recurrent CEVC before and after surgical treatment by the Ponseti method and after traditional treatment methods. Materials and methods. Dynamometric studies were carried out in 65 children with recurrent CEVC. The patients were divided into 2 groups: group I (33 children) included traditional techniques, which included initial surgical intervention to completely correct all components of the deformity; group II (32 people) — Ponseti method. All patients underwent dynamometry of the muscle groups of the dorsal flexors and plantar extensors of the foot. The study was carried out before treatment, after 6 months, after surgery, and after 1 year. Results. The results of the study showed that in patients who were treated by the Ponseti method (group II), the strength of the dorsal flexor muscle groups of the foot increased statistically significantly (p = 0.002) to the 6th month after surgery. In patients who were treated by traditional methods, statistically significant changes in the strength of the dorsal flexors of the foot were observed only to the 12th month after surgery. In group I patients, a statistically significant increase (at the p < 0.05 level) in the strength of the muscle groups of the plantar extensors of the foot was observed at all stages of the study. In patients who were treated by the Ponseti method, a statistically significant (p = 0.028) increase in the strength of the plantar extensors of the foot was observed only at the first stage (up to 6 months). Subsequently, the increase in the strength of the muscles of the plantar extensors of the foot significantly slowed down and averaged 0.2 ± 2.3 kg, which is not statistically significant (p = 0.880). Conclusions. In children of group I, the increase in muscle strength occurs more slowly than in group II, and the percentage increase in muscle strength compared to the initial va-lues is much less. Twelve months after the operation, the ratio of the strength of the dorsal flexors to the plantar extensors is almost completely restored in children, which justifies the advisability of using the Ponseti method as the primary method of treating CEVC in children.

клишоногість; метод Понсеті; транспозиція; динамометрія

косолапость; метод Понсети; транспозиция; динамометрия

clubfoot; Ponseti method; transposition; dynamometry