Журнал «Травма» Том 22, №1, 2021
Вернуться к номеру
Профілактика венозного тромбоемболізму при хірургічному лікуванні перелому стегнової кістки
Рубрики: Травматология и ортопедия
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Резюме
Стаття присвячена проблемі венозного тромбоемболізму (ВТЕ) при хірургічному лікуванні перелому стегнової кістки. Венозний тромбоемболізм є другим за поширеністю ускладненням після операції при переломі стегнової кістки; тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА) є четвертою поширеною причиною смерті серед таких пацієнтів. Без тромбопрофілактики при переломі стегнової кістки частота розвитку ВТЕ, ТЕЛА і смерті від легеневої емболії становить, за даними різних досліджень, 42–50, 20–27 і 0,6–7,5 % відповідно. Окрім цього, використання поліметилметакрилатного кісткового цементу підвищує ризик гіперкоагуляції. Тому для пацієнтів, яким доведеться провести ортопедичну операцію, профілактика ВТЕ й дотримання відповідних рекомендацій є першорядними. Більш ефективним і безпечним препаратом вибору порівняно з іншими доступними методами профілактики є низькомолекулярні гепарини (НМГ) з коротким періодом напіввиведення і швидким початком дії. Міжнародні керівництва щодо профілактики ВТЕ у пацієнтів з переломами стегнової кістки рекомендують використовувати гепарин, або НМГ, або фондапаринукс для фармакологічної профілактики ВТЕ при хірургічному лікуванні та не рекомендують нові пероральні антикоагулянти й монотерапію ацетилсаліциловою кислотою.
Статья посвящена проблеме венозного тромбоэмболизма (ВТЭ) при хирургическом лечении перелома бедренной кости. Венозный тромбоэмболизм является вторым по распространенности осложнением после операции при переломе бедренной кости, тромбоэмболия легочной артерии (ТЭЛА) является четвертой распространенной причиной смерти среди таких пациентов. Без тромбопрофилактики при переломе бедренной кости частота ВТЭ, ТЭЛА и смерти от легочной эмболии составляет, по данным различных исследований, 42–50, 20–27 и 0,6–7,5 % соответственно. Кроме этого, использование полиметилметакрилатного костного цемента повышает риск гиперкоагуляции. Поэтому для пациентов, которым придется провести ортопедическую операцию, профилактика ВТЭ и соблюдение соответствующих рекомендаций являются первостепенными. Более эффективным и безопасным препаратом выбора по сравнению с другими доступными методами профилактики являются низкомолекулярные гепарины (НМГ) с коротким периодом полувыведения и быстрым началом действия. Международные руководства по профилактике ВТЭ у пациентов с переломами бедренной кости рекомендуют использовать гепарин, или НМГ, или фондапаринукс для фармакологической профилактики ВТЭ при хирургическом лечении и не рекомендуют новые пероральные антикоагулянты и монотерапию ацетилсалициловой кислотой.
The article deals with the problem of venous thromboembolism (VTE) in the surgical treatment of femoral fracture. Venous thromboembolism is the second most common complication after surgery for a femoral fracture; pulmonary embolism (PE) is the fourth most common cause of death among such patients. Without thromboprophylaxis in femoral fractures, the incidence of VTE, PE, and death from pulmonary embolism is 42–50, 20–27, and 0.6–7.5 %, respectively, according to various studies. Besides, the use of polymethyl methacrylate bone cement increases the risk of hypercoagulation. Therefore, for patients who will have to undergo orthopedic surgery, prevention of VTE and compliance with the relevant recommendations are of paramount importance. Low-molecular-weight heparins (LMWHs) with a short half-life and rapid onset of action are more effective and safe than other available methods of prevention. International guidelines for the prevention of VTE in patients with femoral fractures recommend the use of heparin, or LMWHs, or fondaparinux for the pharmacological prevention of VTE in surgical treatment and do not recommend new oral anticoagulants and acetylsalicylic acid monotherapy.
Ключевые слова
венозний тромбоемболізм; переломи стегна; лікування; гепарин; низькомолекулярні гепарини; еноксапарин; фондапаринукс
венозный тромбоэмболизм; переломы бедра; лечение; гепарин; низкомолекулярные гепарины; эноксапарин; фондапаринукс
venous thromboembolism; hip fractures; treatment; heparin; low-molecular-weight heparins; enoxaparin; fondaparinux
У наш час спостерігається зростання тривалості життя людей, і одночасно з цим підвищується частота притаманних старшому віку захворювань. Збільшується кількість переломів стегнової кістки, що переважно трапляються в людей похилого й старечого віку. У багатьох країнах переломи стегнової кістки розглядаються серед головних проблем громадського здоров’я, і їх поширеність розцінюється як епідемія [1]. У п’яти найбільших країнах Європи (Франція, Німеччина, Італія, Іспанія і Велика Британія), а також Швеції у 2017 році зареєстровано 529 200 випадків перелому стегнової кістки, і прогнозується, що до 2030 року ця кількість зросте на 28 % [2]. Частота переломів стегнової кістки в Україні становить 255,5 на 100 000 населення для жінок віком 50 років і старше та 197,8 на 100 000 населення для чоловіків того ж віку [3].
Дві третини пацієнтів з переломами стегнової кістки мають остеопороз, а причинами переломів найчастіше є просте падіння (у 80 % випадків), дорожньо-транспортні пригоди (7 %), падіння зі сходів (4,5 %), 1 % переломів трапляється в ліжку [4]. Факторами ризику переломів стегнової кістки є як чинники остеопорозу, так і чинники, що спричиняють падіння. Ризик є вищим у жінок, збільшується з віком, за наявності переломів в анамнезі, при зниженій силі м’язів, недостатній масі тіла й курінні. Ризик цих переломів також зростає при деяких захворюваннях (хвороба Кушинга, гіпертиреоз, цукровий діабет 1-го типу, депресія, епілепсія, хвороба Паркінсона, перенесені інсульти, деменція) і прийомі деяких ліків, таких як глюкокортикоїди, інгібітори ароматази, бензодіазепіни, антидепресанти, антипсихотики [1].
Лікування переломів стегнової кістки переважно хірургічне, за даними японського обсерваційного дослідження, воно проводиться в 95,4 % випадків. Вид втручання залежить від локалізації: при трохантерних переломах у 97,9 % — це остеосинтез, при переломах шийки стегна в 67,3 % виконувалася артропластика, у 32,0 % — остеосинтез. Середня тривалість передопераційного перебування в лікарні в роки проведення дослідження (2009–2014 рр.) становила 5 днів, а середня тривалість госпіталізації — 40 днів [4].
Ускладнення операцій з приводу перелому стегнової кістки мають місце приблизно у 20 % пацієнтів. Це когнітивні й неврологічні розлади, серцево-легеневі порушення, венозний тромбоемболізм (ВТЕ), кровотечі зі шлунково-кишкового тракту, патологія сечовивідних шляхів, анемія, електролітні й метаболічні порушення [5].
Венозний тромбоемболізм — це стан, при якому у вені (найчастіше в глибоких венах нижніх кінцівок або таза) утворюється тромб, що визначається терміном «тромбоз глибоких вен» (ТГВ). Тромб може переміщуватися й рухатися до легеневих артерій, що спричинює тромбоемболію легеневої артерії (ТЕЛА). Поняття ВТЕ об’єднує в собі як ТГВ, так і ТЕЛА [6]. Від ВТЕ в США кожного року гине від 100 000 до 180 000 людей. Факторами ризику ВТЕ є похилий вік, переломи нижніх кінцівок, оперативні втручання, травми спинного мозку, онкологічні захворювання, парези й паралічі нижніх кінцівок, серцева недостатність, артеріальна гіпертензія, порушення серцевого ритму, цукровий діабет, хронічне обструктивне захворювання легень, надмірна маса тіла, куріння, нефротичний синдром або ниркова недостатність, тромбофілія, анемія [7, 8].
Фактори ризику переломів стегнової кістки та ВТЕ не тільки багато в чому перетинаються, сам факт перелому, коли хворий втрачає здатність рухатися, драматично підвищує ризик ВТЕ. Відомо, що хірургічні пацієнти мають більш високий ризик розвитку ВТЕ порівняно з хворими терапевтичного профілю, особливо після ортопедичних операцій. Втручання на тазостегновому й колінному суглобах пов’язані з вищим ризиком розвитку ВТЕ, ніж інші ортопедичні процедури, і вони є найпоширенішою причиною госпітального ТГВ. Після загальної заміни колінного або кульшового суглоба за відсутності тромбопрофілактики поширеність госпітального ТГВ становить 40–60 %. Венозний тромбоемболізм є другим за поширеністю ускладненням після операції при переломі стегнової кістки; ТЕЛА є четвертою поширеною причиною смерті серед таких пацієнтів. Без тромбопрофілактики при переломі стегнової кістки частота розвитку ВТЕ, ТЕЛА і смерті від легеневої емболії становлять, за даними різних досліджень, 42–50, 20–27 і 0,6–7,5 % відповідно [8, 9]. Окрім цього, використання поліметилметакрилатного кісткового цементу підвищує ризик гіперкоагуляції. Тому для пацієнтів, яким доведеться провести ортопедичну операцію, профілактика ВТЕ та дотримання відповідних рекомендацій є першорядними [10].
Прикуті до ліжка пацієнти літнього віку мають вищі показники захворюваності й смертності після перелому стегна не тільки внаслідок операції. Через нездатність рухатися після травми й погіршення перебігу супутніх захворювань до 30 % пацієнтів з переломом стегнової кістки мають венозний тромбоемболізм ще до оперативного втручання. Є дослідження про відносно високу поширеність передопераційного ВТЕ в пацієнтів, для яких операція була відкладена, а затримка з операцією більше ніж на 48 годин збільшує поширеність передопераційного ВТЕ з 54 до 62 %. Крім того, ВТЕ може існувати як основне захворювання ще до травми. І хоча венозний тромбоемболізм є серйозним ускладненням під час і після госпіталізації, цьому стану можна запобігти, а профілактика ВТЕ може знизити ризик ТГВ на 60 %. Проте, за різними літературними даними, загальні показники профілактики ВТЕ становлять від 13 до 70 %, що вказує на незадовільний стан вирішення проблеми [5, 10, 11].
Рання операція вважається ключовим фактором зменшення захворюваності й смертності в пацієнтів з переломом стегнової кістки, і більшість експертів рекомендують проводити медичну оцінку пацієнтів і негайне хірургічне втручання протягом перших 48 годин після госпіталізації. Проте операції часто відстрочуються через передопераційне обстеження, підготовку або під час переводу хворого в спеціалізований медичний заклад, тому заходи щодо запобігання ВТЕ в пацієнтів з переломом стегна слід вживати якнайшвидше після травми [12].
Методи профілактики ВТЕ поділяють на механічні й фармакологічні. Механічні методи профілактики ВТЕ спрямовані на запобігання венозному застою, вони включають мобілізацію шляхом ранньої ходьби, градуйовані компресійні панчохи, переміжну пневматичну компресію. Перевагами механічної профілактики ВТЕ є відсутність ризику кровотеч і необхідності лабораторного моніторингу, а також безпека щодо клінічно важливих побічних ефектів. Недоліками механічних методів профілактики ВТЕ є складність упровадження через обмежену рухливість пацієнта й дискомфорт, який ці процедури можуть спричинити. Крім того, такі ситуації, як відкриті переломи, периферична артеріальна недостатність, тяжка серцева недостатність, виразки й інфіковані рани нижніх кінцівок, є протипоказаннями для використання механічних засобів. Самостійна механічна профілактика не рекомендується в пацієнтів з переломом стегнової кістки [12]. Рекомендації Американського колегіуму торакальних лікарів (American College of Chest Physicians, ACCP) пропонують використовувати механічні методи на додаток до фармакологічної профілактики під час госпіталізації в пацієнтів з високим ризиком розвитку ВТЕ після великих ортопедичних операцій [10].
Варіанти фармакологічної профілактики ВТЕ в ортопедичних пацієнтів включають ацетилсаліцилову кислоту (АСК), нефракціонований гепарин, низькомолекулярні гепарини (НМГ), антагоністи вітаміну К (Vitamin K antagonists, VKA), синтетичний інгібітор пентасахаридного фактора Ха (фондапаринукс) і нові пероральні антикоагулянти [10].
АСК — це широкодоступний лікарський засіб для перорального застосування, і доказова база свідчить, що використання АСК для профілактики ВТЕ є більш ефективним, ніж плацебо. АСК як відносно безпечний варіант профілактики ВТЕ рекомендована для профілактики ВТЕ в пацієнтів з низьким ризиком розвитку ВТЕ. За результатами порівняльного дослідження низькомолекулярних гепаринів та АСК у пацієнтів з переломом стегна частота післяопераційного ТГВ була вищою в групі хворих, які прий-мали АСК, порівняно з групою НМГ. Застосування АСК самостійно виявляється менш ефективним у профілактиці післяопераційного ВТЕ серед пацієнтів з переломом стегна порівняно з іншими засобами фармакологічної профілактики. Оскільки інші засоби є більш ефективними для профілактики ВТЕ, АСК не рекомендується як єдиний фармакологічний засіб для профілактики ВТЕ в пацієнтів ортопедичного профілю [10, 12].
Антагоністи вітаміну К аценокумарол і варфарин — це група пероральних антикоагулянтів, ефект яких досягається шляхом втручання в циклічне взаємопере-творення вітаміну К і його 2,3-епоксиду. Застосування VKA вимагає лабораторного моніторингу. При введенні варфарину початок ефекту зазвичай настає протягом перших двох-трьох днів. Отже, коли необхідний швидкий антикоагулянтний ефект, одночасно з VKA слід уводити гепарин або НМГ [10]. VKA обмежено використовуються для запобігання передопераційному ВТЕ в пацієнтів з переломами в тазостегновому суглобі через тривалий період напіввиведення й повільний початок дії [12].
Нефракціонований гепарин — гетерогенна суміш глікозаміногліканів, яка зв’язується з антитромбіном через унікальну пентасахаридну послідовність і каталізує інактивацію тромбіну, фактора Ха та інших ферментів згортання крові. Гепарин потребує внутрішньовенного або підшкірного введення. Застосування гепарину може призвести до геморагічних ускладнень і потребує лабораторного моніторингу активованого часткового тромбопластинового часу. Гепарин може також призвести до негеморагічних побічних ефектів, таких як індукована гепарином тромбоцитопенія та остеопороз [10].
Низькомолекулярні гепарини (еноксапарин, надропарин, ревіпарин тощо) отримують з нефракціонованого гепарину шляхом хімічної або ферментативної деполімеризації. Порівняно з гепарином НМГ мають більш сприятливе співвідношення користі й ризику на моделях тварин. Препарати НМГ мають більш передбачувані фармакокінетичні й фармакодинамічні властивості, більш тривалий період напіввиведення й менший ризик негеморагічних побічних ефектів, ніж гепарин. Ризик індукованої гепарином тромбоцитопенії при застосуванні НМГ становить 0,2 % порівняно з 2,6 % для нефракціонованого гепарину. НМГ вводять підшкірно шляхом ін’єкцій, в одній або двох добових дозах, без необхідності лабораторного контролю. Застосування НМГ зручніше, ніж гепарину, і, отже, НМГ замінили гепарин майже за будь-якими клінічними показаннями. За останні 20 років багато досліджень продемонстрували переваги НМГ порівняно з іншими антикоагулянтами [10].
Фондапаринукс — це інгібітор фактора Ха, що пропонується для запобігання післяопераційному ВТЕ. Передопераційне використання фондапаринуксу не рекомендується через тривалий період напіввиведення (17–21 год) і повільний початок дії (стійкий ефект досягається після третьої або четвертої дози один раз на добу) [10, 12]. Профіль безпеки фондапаринуксу поступається еноксапарину через більш високий ризик великих кровотеч [13, 14].
Нові пероральні антикоагулянти представлені декількома засобами. Ривароксабан — це пероральний прямий інгібітор активованого фактора X (фактора Ха). Дабігатран є селективним оборотним прямим інгібітором тромбіну. Апіксабан є прямим інгібітором фактора Ха. Застосування даних препаратів також пов’язане з більшим ризиком кровотеч порівняно з еноксапарином [15, 16]. У дослідженні з вивчення ефективності ривароксабану й еноксапарину в 190 хворих з тотальною артропластикою кульшового суглоба переваги перорального препарату не були доведені (в групі ривароксабану спостерігалося 8 випадків ТГВ, у групі еноксапарину — жодного) [17]. Оцінка застосування пероральних антикоагулянтів при хірургічному лікуванні перелому стегна не проводилася, тому в даний час вони не рекомендуються для профілактики ВТЕ при операціях з приводу перелому стегнової кістки [10].
Передопераційна фармакологічна профілактика показана пацієнтам з високим і середнім ризиком ВТЕ. При прийнятті рішення про вибір фармакологічної або лише механічної тромбопрофілактики прийнято оцінювати ризик ВТЕ. Існують різні шкали оцінки ризику ВТЕ, і очевидно, що в пацієнтів з переломами стегнової кістки нараховується велика кількість балів за шкалами, тому що сам перелом стегнової кістки є вагомим фактором ризику ВТЕ. Стратифікація хірургічних хворих без профілактики класифікує ортопедичних пацієнтів за найвищим ризиком ВТЕ [18].
Міжнародні керівництва щодо профілактики ВТЕ в пацієнтів при хірургічному лікуванні перелому стегнової кістки рекомендують використовувати гепарин, або НМГ, або фондапаринукс для фармакологічної профілактики ВТЕ й не рекомендують нові пероральні антикоагулянти і монотерапію АСК [10]. Останні рекомендації ACCP рекомендували НМГ як оптимальний метод профілактики ВТЕ в пацієнтів, які перенесли перелом стегна, рекомендується надавати перевагу використанню НМГ, а інші препарати розглядати як альтернативні. Ідеальний антикоагулянт має бути ефективним, безпечним і зручним у застосуванні, тому низькомолекулярні гепарини вважаються золотим стандартом профілактики ВТЕ в пацієнтів ортопедичного профілю [10, 17].
Велика кількість останніх досліджень профілактики ВТЕ довели ефективність низькомолекулярних гепаринів. Американський колегіум торакальних лікарів, Національний інститут клінічної досконалості (National Institute for Health and Care Excellence, NICE), Шотландська міжвузівська мережа з розробки методичних настанов (Scottish Intercollegiate Guidelines Network, SIGN), Група інтересів тромбозу Канади (Thrombosis Interest Group of Canada) та багато інших асоціацій рекомендують використовувати НМГ для запобігання передопераційному ВТЕ після госпіталізації до лікарні. Хоча активну фармакологічну профілактику ВТЕ в пацієнтів при переломі стегна необхідно розпочинати відразу після травми, є обмеження у виборі препаратів з урахуванням можливості оперативного втручання в найближчий час. У зв’язку з цим НМГ еноксапарин з коротким періодом напіввиведення (4,5 години) і швидким початком дії розглядають як прийнятний препарат для запобігання передопераційному ВТЕ в пацієнтів з переломом стегна [10].
Еноксапарин був схвалений для медичного використання в 1993 році, ефективність і безпека еноксапарину обґрунтовані великою кількістю клінічних досліджень і багаторічним досвідом успішного застосування на практиці. Препарат має схвалення до застосування при таких клінічних станах: профілактики венозних тромбоемболічних ускладнень у хірургічних пацієнтів (ортопедичні, загальнохірургічні втручання й операції з приводу злоякісних новоутворень) і в терапевтичних пацієнтів з гострими захворюваннями і зниженою рухливістю, які мають підвищений ризик виникнення ВТЕ; лікування ТГВ і ТЕЛА, гострий коронарний синдром, профілактика утворення тромбів при екстракорпоральному кровообігу під час гемодіалізу [19].
Застосування антикоагулянтів пов’язане з ризиком геморагічних явищ. Проблема ризику кровотеч досліджувалась у роботі D.E. Lindquist і співавт., у якій серед 1244 пацієнтів з тотальною артропластикою колінного або кульшового суглоба 66 отримували ацетилсаліцилову кислоту, 440 — ривароксабан і 438 — еноксапарин. Постопераційні кровотечі мали місце в 3,3 % хворих, які приймали ацетилсаліцилову кислоту, у 2,2 % хворих у групі еноксапарину та 6,8 % хворих у групі ривароксабану. Частка масивних кровотеч у цих групах становила 0,3; 0,2 та 1,4 % відповідно. Отже, еноксапарин демонструє кращий рівень безпеки щодо виникнення кровотеч серед інших фармакологічних засобів з профілактики ВТЕ [20].
Еноксапарин для профілактики ВТЕ в пацієнтів, яким планується операція з приводу перелому стегнової кістки, призначається таким чином. Рекомендується починати введення препарату за 12 або більше годин до операції і продовжувати через 12 або більше годин після операції. При початку лікування відразу після травми слід зупинити введення препарату за 12 годин до втручання. Еноксапарин не вводиться протягом 4 або менше годин до операції і протягом 4 або менше годин після операції. Рекомендована доза еноксапарину натрію становить 4000 МО (40 мг) один раз на добу, її вводять шляхом підшкірної ін’єкції. Зменшення дози препарату може призвести до неадекватної профілактики ВТЕ. Як показано в дослідженні, при прийомі еноксапарину в дозі 30 мг більшість пацієнтів травматологічного профілю мали субтерапевтичний рівень анти-Ха під час прийому, а недостатнє дозування призводить до суттєвого підвищення ризику 90-денної венозної тромбоемболії [21, 22].
Після операції з приводу перелому стегнової кістки гіперкоагуляція може зберігатися протягом шести тижнів, а функція вен може залишатися суттєво порушеною до 42 днів. Тому при операціях з приводу перелому стегнової кістки рекомендується тривала тромбопрофілактика терміном до 35 днів [10, 12, 23].
При 30-денному спостереженні за 7533 хворими, які перенесли хірургічне втручання з приводу перелому стегнової кістки, було показано, що тривала — понад 28 днів — тромбопрофілактика не тільки знижує ризик ТГВ, але й сприяє зниженню ризику смерті з 7,7 до 2,7 %, а інсульту/гострих серцевих подій — з 1,4 до 0,6 %, а також втричі знижує ризик гострого ураження нирок [24].
Отже, у хворих з переломом стегнової кістки профілактичні заходи щодо ВТЕ слід розпочинати негайно після травми. Більш ефективним і безпечним препаратом вибору порівняно з іншими доступними методами профілактики є НМГ з коротким періодом напіввиведення й швидким початком дії. Оптимальний для передопераційної тромбопрофілактики в пацієнтів з переломом стегна препарат еноксапарин, один з найбільш широко застосовуваних НМГ, уводять у дозі 4000 МО підшкірно один раз на день одразу після травми, застосовують щоденно, зупиняють введення за 12 годин до операції і продовжують щоденне введення препарату через 12 годин після операції протягом 35 днів.
Підготувала к.м.н. Опімах С.Г.
Список литературы
1. Rapp K., Büchele G., Dreinhöfer K. et al. Epidemiology of hip fractures. Z. Gerontol Geriat. 2019. 52. 10-16. https://doi.org/10.1007/s00391-018-1382-z.
2. Borgström F., Karlsson L., Ortsäter G. et al. Fragility fractures in Europe: burden, management and opportunities. Arch. Osteoporos. 2020. 15. 59. https://doi.org/10.1007/s11657-020-0706-y.
3. Povoroznyuk V.V., Grygorieva N.V., Kanis J.A., McCloskey E.V., Johansson H. et al. Epidemiology of Hip Fractures in Two Regions of Ukraine. Journal of Osteoporosis. 2018. 2018. 6. https://doi.org/10.1155/2018/7182873.
4. Hagino H., Endo N., Harada А., Iwamoto J., Mashiba T. et al. Survey of hip fractures in Japan: Recent trends in prevalence and treatment. Journal of Orthopaedic Science. 2017. 22(5). 909-914. https://doi.org/10.1016/j.jos.2017.06.003.
5. Carpintero P., Caeiro J.R., Carpintero R., Morales A., Silva S., Mesa M. Complications of hip fractures: A review. World J. Orthop. 2014. 5(4). 402-411. doi:10.5312/wjo.v5.i4.402.
6. Venous thromboembolism in adults: diagnosis and mana-gement Quality standard [QS29] Published date: 28 March 2013 Last updated: 25 January 2021. https://www.nice.org.uk/guidance/qs29/chapter/Introduction-and-overview.
7. Goldhaber S.Z. Risk Factors for Venous Thromboembolism. Journal of the American College of Cardiology. 2010. 56(1). 1-7. https://doi.org/10.1016/j.jacc.2010.01.057.
8. Althuwaykh S.H., Alnasser A.M., Khubrani A.M., Alamari Z.S., Aljuhani W.S. Prevalence of venous thromboembolism in patients with acetabular or hip fractures and their association with hemoglobin concentration. 2020. 4(1). 21-24. DOI: 10.4103/jmsr.jmsr_86_19.
9. Risk assessment for venous thromboembolism (VTE). https://www.nice.org.uk/guidance/ng89/resources/department-of-health-vte-risk-assessment-tool-pdf-4787149213.
10. Flevas D.A., Megaloikonomos P.D., Dimopoulos L., Mitsiokapa E., Koulouvaris P., Mavrogenis A.F. Thromboembolism prophylaxis in orthopaedics: an update. EFORT Open Reviews. 2018. 3(4). 136-148. https://doi.org/10.1302/2058-5241.3.170018.
11. Xing F., Li L., Long Y. et al. Admission prevalence of deep vein thrombosis in elderly Chinese patients with hip fracture and a new predictor based on risk factors for thrombosis screening. BMC Musculoskelet Disord. 2018. 19. 444. https://doi.org/10.1186/s12891-018-2371-5.
12. Shin W.Ch., Lee S.M., Suh K.T. Recent Updates of the Diagnosis and Prevention of Venous Thromboembolism in Patients with a Hip Fracture. Hip Pelvis. 2017. 29(3). 159-167. http://dx.doi.org/10.5371/hp.2017.29.3.159.
13. Dong W.J., Qian H.J., Qian Y., Zhou L., Hu S.L. Fondaparinux vs. enoxaparin for the prevention of venous thromboembolism after total hip replacement: A meta-analysis. Exp. Ther. Med. 2016. 12. 969-974. https://doi.org/10.3892/etm.2016.3351.
14. Li H., Wang J., Xiao J., Shi Z. Efficacy and safety of fondaparinux versus enoxaparin for preventing venous thromboembolism after major orthopedic surgery: a meta-analysis. Journal of Southern Medical University. 2013. 33(3). 370-375. PMID: 23529234.
15. Venker B.T., Ganti B.R., Lin H., Lee E.D., Nunley R.M., Gage B.F. Safety and Efficacy of New Anticoagulants for the Prevention of Venous Thromboembolism After Hip and Knee Arthroplasty: A Meta-Analysis. The Journal of Arthroplasty. 2017. 32(2). 645-652. https://doi.org/10.1016/j.arth.2016.09.033.
16. Hur M., Park S.-K., Koo Ch.-H., Jung E.D., Kang Р. et al. Comparative efficacy and safety of anticoagulants for prevention of venous thromboembolism after hip and knee arthroplasty. Acta Orthopaedica. 2017. 88(6). 634-641. DOI: 10.1080/17453674.2017.1361131.
17. Rahman W.A., Habsa G.H., Al-Mohrej O.A., Hammad M., Selim N.M., Hammad A. Incidence of silent venous thromboembolism after total hip arthroplasty: A comparison of rivaroxaban and enoxaparin. Journal of Orthopaedic Surgery. May 2020. doi:10.1177/2309499020938865.
18. Anderson F.A. Jr, Spencer F.A. Risk factors for venous thromboembolism. Circulation. 2003. 107 (Suppl. 1). I9-I16.
19. Jupalli A., Iqbal A.M. Enoxaparin. StatPearls. Last Update: July 15, 2020. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK539865.
20. Lindquist D.E., Stewart D.W., Brewster A. et al. Comparison of Postoperative Bleeding in Total Hip and Knee Arthroplasty Patients Receiving Rivaroxaban, Enoxaparin, or Aspirin for Thromboprophylaxis. Clinical and Applied Thrombosis/Hemostasis. 2018. 1315-1321. doi:10.1177/1076029618772337.
21. Costantini T.W., Min E., Box K. et al. Dose adjus-ting enoxaparin is necessary to achieve adequate venous thromboembolism prophylaxis in trauma patients. J. Trauma Acute Care Surg. 2013. 74(1). 128-135. doi:10.1097/TA.0b013e3182788fa7.
22. Jones D.L., Jones W.A., Fleming K.I., Higgins T.F., Rothberg D.L., Zhang Y., Pannucci Ch.J. Underdosing of Prophylactic Enoxaparin Is Common in Orthopaedic Trauma and Predicts 90-Day Venous Thromboembolism. Journal of Orthopaedic Trauma. 2019. 33(11). 570-576. doi: 10.1097/BOT.0000000000001563.
23. Falck-Ytter Y., Francis C.W., Johanson N.A. et al. Prevention of VTE in orthopedic surgery patients: Antithrombotic Therapy and Prevention of Thrombosis, 9th ed: American College of Chest Physicians Evidence-Based Clinical Practice Guidelines. Chest. 2012. 141 (2 Suppl.). e278S-e325S. doi:10.1378/chest.11-2404.
24. Durand W.M., Goodman A.D., Johnson J.P., Dani-els A.H. Assessment of 30-day mortality and complication rates associated with extended deep vein thrombosis prophylaxis following hip fracture surgery. Injury. 2018. 49(6). 1141-1148. https://doi.org/10.1016/j.injury.2018.03.019.