Журнал «» Том 13, №2, 2020
Вернуться к номеру
Зофеноприл: особливості застосування в терапії артеріальної гіпертензії
Авторы: Наталія Купріненко
Рубрики: Кардиология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Як відомо, механізми дії інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) однакові, і їх вплив на гемодинаміку при артеріальній гіпертензії (АГ) розглядають як класовий ефект. У той же час ІАПФ за хімічною структурою досить неоднорідні, що обумовлює важливі відмінності індивідуальних фармакокінетичних властивостей окремих препаратів, таких як тривалість дії, здатність проникнення в тканини, способи виведення тощо, тому додаткові властивості даного класу лікарських засобів можуть значно різнитися, отже, можуть спостерігатися відмінності щодо клінічної ефективності та особливості вибору певних препаратів для різних категорій пацієнтів.
Зофеноприл (Зокардіс®) належить саме до таких ІАПФ у зв’язку з наявністю 2 сульфгідрильних груп у складі молекули, що забезпечує максимальний індекс ліпофільності в класі, наявність прямої антиоксидантної дії і низку інших відмінних властивостей.
Після ентерального прийому зофеноприл швидко й повністю абсорбується з шлунково-кишкового тракту й майже повністю метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту зофеноприлату. Максимальна концентрація зофеноприлату в плазмі досягається через 1,5 години після прийому. Гіпотензивний ефект розвивається через 1 год, досягає максимуму через 4–6 годин і триває до 24 год. Виводиться препарат переважно нирками — 70 % і через кишечник — 30 %.
При АГ дорослим для досягнення оптимального рівня артеріального тиску (АТ) терапію починають з 15–30 мг/добу, за необхідності дозу збільшують до максимальної — 60 мг/добу.
Що дає висока ліпофільність ІАПФ? Вона забезпечує накопичення препарату в міокарді, виражене й тривале пригнічення ангіотензинперетворюючого ферменту в серці, що забезпечує регрес гіпертрофії міокарда лівого шлуночка (ЛШ). Узагальнені результати досліджень підтверджують можливість ІАПФ з високою тканинною спорідненістю пригнічувати синтез ангіотензину II. Слід зазначити, що гіпертрофія міокарда зменшується при тривалому застосуванні зофеноприлу незалежно від його антигіпертензивного ефекту. Отже, ІАПФ із сульфгідрильними групами можуть мати переваги в покращанні судинної функції і зменшенні пошкодження міокарда порівняно з ІАПФ, що не містять сульфгідрильних груп.
Крім того, зофеноприл відрізняється від більшості ІАПФ наявністю 2 SH-груп, що забезпечує додатково пряму антиоксидантну активність препарату. Саме SH-групи зв’язують вільні радикали (накопичення яких прискорює процеси старіння), які є одним з головних чинників, що призводять до розвитку дисфункції ендотелію судин, погіршення ендотелійзалежної вазодилатації при АГ.
У сучасній літературі важливе місце посідає обговорення антиатеросклеротичних можливостей різних ІАПФ, що проявляється в уповільненні прогресування атеросклеротичних бляшок в артеріях та ослабленні тромбоутворюючих властивостей крові. В експерименті було показано, що при призначенні зофеноприлу в дозах 0,05 і 1 мг/кг на добу відбувається істотне зниження атеросклеротичного ушкодження аорти.
На особливу увагу для розуміння додаткових можливостей зофеноприлу в терапії АГ заслуговує дослідження щодо прямого порівняння його з іншими антигіпертензивними засобами (раміприлом — карбоксилвмісним ІАПФ і β-адреноблокатором атенололом) у пацієнтів з АГ 2-го ступеня, у якому вивчалися не тільки показники артеріального тиску, а й вплив препаратів на деякі параметри окислювального стресу й ендотелійзалежну вазодилатацію. У всіх пацієнтів досягнуто співставне зниження як систолічного, так і діастолічного АТ. При цьому рівні гідропероксидів циркулюючих окислених ліпопротеїдів низької густини й молекул адгезії значно знизилися тільки у пацієнтів, які отримували зофеноприл. В ендотеліальних клітинах на фоні терапії зофеноприлом зросла продукція оксиду азоту. За рахунок цього у пацієнтів з АГ було виявлено достовірне збільшення ендотелійзалежної вазодилатації в групі зофеноприлу й відсутність подібних змін у пацієнтів, які отримували раміприл або атенолол.
Зофеноприл цікавий ще й тим, що він дає незначне зниження артеріального тиску (менше порівняно з іншими ІАПФ) при нормальному рівні артеріального тиску, що було показано в дослідженні SMILE II у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда. Дана властивість препарату може бути важливою для літніх пацієнтів з АГ, у яких часто спостерігаються значні перепади артеріального тиску — від високих показників до абсолютно нормальних. У подібній ситуації ця властивість препарату дозволяє забезпечити безперервну, безпечну й одночасно ефективну корекцію рівнів АТ.
У дослідженні SMILE III у пацієнтів із хронічною ішемічною хворобою серця, які перенесли раніше гострий інфаркт міокарда, але мали практично нормальну фракцію викиду ЛШ (> 40 %), була продемонстрована здатність препарату знижувати майже в 2 рази частоту ішемічних подій, що дозволяє припустити особливу користь терапії зофеноприлом у пацієнтів з АГ за наявності супутньої ішемічної хвороби серця.
Отже, в терапії АГ зофеноприл забезпечує не тільки ефективне зниження артеріального тиску, що властиве всім препаратам даного класу, але й зменшення проявів окислювального стресу, покращення вазодилатуючої функції судинного ендотелію, що супроводжується зменшенням клінічних проявів ішемії міокарда.