Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «» №3-4 (65-66), 2019

Вернуться к номеру

Артеріальна гіпертензія і фібриляція передсердь: небезпечна «дружба», яку не можна ігнорувати!

Авторы: Скибчик В.А., Бабляк С.Д., Матвієнко Ю.О.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Рубрики: Кардиология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

У статті розглянуто вплив артеріальної гіпертензії на виникнення й прогресування фібриляції передсердь. Наголошено на важливості неконтрольованої артеріальної гіпертензії як серйозного фактора ризику виникнення інсультів у пацієнтів із фібриляцією передсердь. Проаналізовано основні аспекти використання спеціальних діагностично-прогностичних шкал, які корисні при лікуванні пацієнтів із поєднаною патологією (артеріальна гіпертензія і фібриляція передсердь). Акцентовано на необхідності їх застосування в реальній клінічній практиці з метою зниження ризику як ішемічних інсультів і системного венозного тромбоемболізму, так і серйозних кровотеч.

В статье рассмотрено влияние артериальной гипертензии на возникновение и прогрессирование фибрилляции предсердий. Подчеркнута важность неконтролированной артериальной гипертензии как серьезного фактора риска возникновения инсультов у пациентов с фибрилляцией предсердий. Проанализированы основные аспекты использования специальных диагностически-прогностических шкал, котрые полезны при лечении пациентов с сочетанной патологией (артериальная гипертензия и фибрилляция предсердий). Сделан акцент на необходимости их применения в реальной клинической практике с целью снижения риска как ишемических инсультов и системного венозного тромбоэмболизма, так и серьезных кровотечений.

In the article, the authors briefly discuss the effect of arterial hypertension on the onset and progression of atrial fibrillation. The importance of uncontrolled hypertension as a serious risk factor for stroke in patients with atrial fibrillation is emphasized. The main aspects of using special diagnostic and prognostic scales useful in the treatment of patients with combined pathology (arterial hypertension and atrial fibrillation) are analyzed. Focus is made on the need of using these scales in real clinical practice in order to reduce both the risk of ischemic strokes and systemic venous thromboembolism, as well as serious bleedings.


Ключевые слова

артеріальна гіпертензія; фібриляція передсердь; шкали ризику кровотеч і вибору антикоагулянтів

артериальная гипертензия; фибрилляция предсердий; шкалы риска кровотечений и выбора антикоагулянтов

arterial hypertension; atrial fibrillation; bleeding risk and anticoagulant selection scales

В усьому, що ми робимо,
має бути напрям і смисл.

Аристотель (384–322 рр. до н.е.),
давньогрецький вчений-енциклопедист,
фізик, логік і біолог

Вступ

Артеріальна гіпертензія (АГ) є основним серцево-судинним фактором ризику (ФР), що призводить до хронічної серцевої недостатності (ХСН), ішемічної хвороби серця (ІХС), інсульту, захворювання периферичних артерій і хронічної ниркової недостатності. У пацієнтів з АГ в анамнезі часто діагностуються різноманітні порушення серцевого ритму, найпоширенішим з яких є фібриляція передсердь (ФП). За наявності гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ), ІХС або ХСН ймовірність виникнення цієї аритмії значно зростає, що ускладнює лікування й погіршує віддалений прогноз [1].

Механізми виникнення аритмій у пацієнтів з артеріальною гіпертензією

ФП є найпоширенішою аритмією в пацієнтів із високим артеріальним тиском (АТ), а АГ є найчастішою супутньою патологією в пацієнтів із ФП. У зв’язку з високою поширеністю в популяції АГ є найважливішим ФР виникнення ФП і відповідальна за виникнення 14 % усіх випадків ФП. АГ спостерігається в понад 70 % осіб із ФП, включених в епідеміологічні реєстри [2], а також у 49–90 % пацієнтів із ФП, рандомізованих у міжнародні дослідження [3]. Доведено, що АГ є незалежним ФР уперше виявленої ФП, прогресування ФП [4], інсульту й смертності, пов’язаних із ФП [5].

Гемодинамічні зміни, нейроендокринні фактори, структурне ремоделювання передсердь і шлуночків (міокардіальний фіброз), а також проаритмогенний електрофізіологічний фенотип, пов’язаний з ГЛШ, у поєднанні з пролонгованим інтервалом QT — усі вони в сукупності роблять свій внесок у складні процеси патофізіології аритмогенезу в пацієнтів з АГ (рис. 1).

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що АГ сприяє ризику виникнення ФП і пов’язаних із нею ускладнень. Ці дві патології тісно переплетені патогенетично, епідеміологічно, патофізіологічно, а також з огляду на можливі несприятливі наслідки. Обидва патологічні стани маніфестують ураженням серцево-судинної системи, взаємно підсилюють один одного, і їх слід активно лікувати з метою запобігання серйозним ускладненням [5].

Артеріальна гіпертензія і фібриляція передсердь: ризик інсульту

Основною метою фармакотерапії (ФТ) пацієнтів із ФП є профілактика інсультів. Наявність підвищеного систолічного артеріального тиску (САТ), що становить понад 130 мм рт.ст., удвічі збільшує ризик виникнення інсульту серед пацієнтів із ФТ [7]. Призначення антагоністів вітаміну K (АВК) або нових пероральних антикоагулянтів (НПАК) зменшує ризик виникнення інсультів і загальної смертності серед осіб із ФП, але переваги ФТ не повинні нівелюватися підвищенням ризику серйозних кровотеч (у першу чергу внутрішньочерепних) з огляду на пов’язану з ними високу смертність, оскільки неконтрольована АГ, а не просто наявність АГ в анамнезі, значно збільшує ризик вище вказаних кровотеч [8]. Оптимальний артеріальний тиск, що не створює надмірного навантаження на лівий шлуночок серця, є одночасно важливим для зменшення ризиків як інсультів, так і кровотеч у когортах пацієнтів, які приймають пероральні антикоагулянти (ПАК). Отримані в міжнародному дослідженні дані переконливо свідчать про суттєве зростання ризику інсультів (як ішемічних, так і геморагічних) при середньому рівні САТ понад 140 мм рт.ст. у підгрупах пацієнтів із ФП, які приймали варфарин [9]. Постмаркетинговий аналіз дослідження ARISTOTLE виявив, що підвищений АТ (САТ ≥ 140 мм рт.ст. і/або діастолічний АТ ≥ 90 мм рт.ст.) на будь-якому етапі проведення дослідження був пов’язаний із підвищенням ризику інсульту або системної емболії (коефіцієнт переваги (КП) 1,53; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,26–1,86), геморагічного інсульту (КП 1,85; 95% ДІ 1,26–2,72) й об’єднаної кількості великих і клінічно значущих кровотеч (КП 1,14; 95% ДІ 1,01–1,28) в обох гілках ФТ (тобто як у групі апіксабану, так і в групі варфарину). Водночас наявність АГ в анамнезі була сильно пов’язана з підвищенням ризику інсульту, але не серйозних кровотеч [1].

З огляду на значну поширеність серед пацієнтів з ФП артеріальна гіпертензія часто може бути єдиним ФР, що вимагає прийняття рішення стосовно призначення ПАК, і дані сучасних світових реєстрів, у яких вивчали клінічний перебіг цієї патології, доводять, що лікарі часто недооцінюють важливість АГ як ФР виникнення інсульту, хоча наявні чіткі докази переваг застосування ПАК (позитивний баланс зменшення кількості інсультів на противагу серйозним кровотечам, спричиненим їх використанням), отримані в постмаркетингових аналізах осіб, які мали лише один ФР [10]. Наявність АГ як єдиного ФР у хворих із ФП асоціювалася зі значним зростанням ризику виникнення інсультів у пацієнтів обох статей (КП 1,71; 95% ДІ 1,48–1,98 — для жінок і КП 1,95; 95% ДІ 1,73–2,19 — для чоловіків) [11].

Артеріальна гіпертензія і фібриляція передсердь: профілактика інсульту

ФП відповідальна за третину всіх ішемічних інсультів. Значної кількості фатальних та інвалідизуючих нейроваскулярних ускладнень можна було б уникнути при вчасному її розпізнаванні й адекватній ФТ, що включає антикоагулянтні, антиаритмічні й гіпотензивні засоби, а також своєчасному лікуванні супутньої патології [12]. З метою оцінки ризику виникнення гострих порушень мозкового кровообігу, транзиторних ішемічних атак (ТІА) і тромбоемболії легеневих артерій сьогодні широко використовується шкала CHA2DS2-VASc (табл. 1).

Сумарна кількість балів, отриманих при застосуванні даної шкали, дозволяє віднести пацієнтів із ФП до однієї з трьох груп: низького, середнього або високого ризику. Отже, особи з наявністю 2 і більше балів за цією шкалою мають прямі показання до призначення антикоагулянтної ФТ. Фактично наявність АГ у пацієнтів із ФП дозволяє зменшити потребу в її використанні [11]. Це пояснюється тим, що в осіб з АГ значно частіше виникає пароксизмальна ФП, яка нерідко перебігає безсимптомно (майже в 35 % пацієнтів), але це не зменшує її небезпеки. Наявність неконтрольованої АГ призводить до серйозного ураження органів-мішеней (серця, мозку, нирок або очей). ГЛШ, що часто асоціюється із задавненою АГ, особливо в літніх осіб, проявляється під час ехокардіографічного обстеження діастолічною дисфункцією, вираженим потовщенням стінок лівого шлуночка, дилатацією лівих камер серця і ХСН зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночка. Таке патологічне ремоделювання часто поєднується з ФП, що вимагає ретельного контролю АТ з метою зменшення ризику виникнення інсульту й системної венозної емболії. Тому вибір ПАК як компонента комплексної ФТ у пацієнтів з поєднаною патологією (АГ і ФП) має переваги над аспірином, і їх слід призначати з огляду на чітку доказову базу [3].

АВК, найпоширенішим представником яких є варфарин, давно використовуються як антикоагулянтні засоби в терапії ФП. Однак останнім часом проведено значну кількість міжнародних клінічних досліджень, які підтверджують переваги різноманітних НПАК стосовно ефективності й безпечності їх тривалого застосування [13]. З огляду на значне розширення доказової бази щодо застосування НПАК при даній патології слід віддавати їм перевагу (рис. 2) [12].

Артеріальна гіпертензія і фібриляція передсердь: ризик кровотечі

Популярна шкала HAS-BLED дозволяє прогнозувати ймовірність виникнення кровотеч на фоні призначення ПАК і обирати їх правильне дозування [14]. Вона була створена на основі даних реальної когорти, що складалася з 3978 пацієнтів із ФП, і виявилася простим і надійним клінічним інструментом для оцінки ризику серйозної кровотечі протягом одного року. Під останньою малася на увазі: будь-яка внутрішньочерепна кровотеча, кровотеча, що вимагає госпіталізації, або супроводжується зниженням гемоглобіну понад 2 г/л, або потребує гемотрансфузії (табл. 2).

Шкала HAS-BLED дозволяє математично оцінити ризик кровотеч на фоні призначення ПАК. Чим більше ФР, тим вищий ризик. Хоча максимальне число балів за цією шкалою може становити 9, осіб з високим ризиком кровотеч (≥ 3 балів) слід систематично спостерігати й обстежувати після початку антикоагулянтної терапії. Ця шкала включена в європейські й канадські рекомендації з лікування ФП із 2010 року. Вона була перевірена пізніше на різноманітних незалежних когортах і добре корелює з ризиком внутрішньочерепних кровотеч [14]. Слід зауважити, що АГ вважається додатковим ФР у осіб з ФП згідно з цією шкалою за умови, що офісний САТ перевищує 160 мм рт.ст.

Артеріальна гіпертензія й фібриляція передсердь: вибір стратегії антикоагулянтної терапії

Шкала SAMe-TT2R2, яка була нещодавно розроблена в результаті аналізу досвіду використання різноманітних ПАК у пацієнтів із ФП, ще не знайшла широкого застосування в реальній клінічній практиці. У нашій роботі доцільним є коротке ознайомлення кардіологів і сімейних лікарів з певними аспектами діагностики й лікування ФП, що виникає або перебігає на фоні вже існуючої АГ, зокрема, з особливостями вибору конкретних ПАК у різноманітних кардіологічних пацієнтів. Дана шкала забезпечує сумарний аналіз важливих ФР, які слід враховувати перед призначенням ФТ. Вона включає 6 чинників, кожному з яких відповідають 1 або 2 бали. Залежно від їх поєднання в пацієнтів з ФП сумарна кількість балів може коливатися від 0 до 8 [15] (табл. 3).

На відміну від шкали HAS-BLED, фактором додаткового ризику в шкалі SAMe-TT2R2 є не похилий, а молодий або середній вік. Наявність супутньої патології (medical history, згідно з абревіатурою) розглядається як важливий чинник, якщо в пацієнта поєднуються щонайменше 3 серйозні захворювання. Вживання тютюну й неєвропеоїдна раса становлять по 2 бали з огляду на їх особливу значимість у процесі вибору ПАК. За наявності сумарної кількості балів за шкалою SAMe-TT2R2 ≤ 2 слід використовувати АВК, а при їх кількості ≥ 3 варто надавати перевагу НПАК (рис. 3).

Ця шкала була розроблена з метою оцінки можливої ефективності контролю міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) в пацієнтів із ФП, яким лікарі призначали АВК. Вона була створена після спостереження за 1061 пацієнтом у дослідженні АFFIRM і дозволяє передбачити підвищення ризику інсульту й тромбоемболії, масивних кровотеч і смерті, пов’язаних із неадекватним антикогуляційним контролем, зокрема наявністю лабільного МНС. Таким пацієнтам рекомендуються лікарські засоби з групи НПАК [15].

Висновки

1. Отже, наявність і прогресування АГ робить серйозний внесок у виникнення ФП. У поєднанні з генетичними й ендокринними факторами, ремоделюванням лівого шлуночка й віковими змінами судин обидві ці патології часто спостерігаються в кардіологічних пацієнтів і значно підвищують ризик серйозних серцево-судинних ускладнень і загальної смертності. Контроль оптимального АТ є одночасно важливим для зменшення ризиків як інсультів, так і кровотеч у когортах пацієнтів, що приймають ПАК. Незважаючи на значну поширеність АГ в осіб із ФП, лікарі часто недооцінюють її небезпеку стосовно ризику виникнення мозково-судинних ускладнень, хоча навіть як єдина супутня патологія в осіб із ФП вона значно підвищувала загрозу виникнення гострих нейровакулярних катастроф у пацієнтів обох статей.

2. Наявність різноманітних прогностично-діагностичних і лікувальних шкал у пацієнтів із поєднанням ФП і АГ допомагає лікарям обрати правильну стратегію антикоагулянтної ФТ. Шкала CHA2DS2-VASc дозволяє оцінити ризик виникнення можливого інсульту або тромбоемболічних ускладнень і потребу в призначенні ПАК. Шкала HAS-BLED залишається зручним та інформативним діагностичним інструментом, що дає змогу спрогнозувати ймовірність виникнення кровотеч та обирати безпечні дози лікарських засобів. Шкала SAMe-TT2R2 спрощує правильний вибір антикоагулянтів (НПАК або АВК) у пацієнтів із поєднаною супутньою патологією і допомагає зменшити ризик як інсультів, так і масивних кровотеч, пов’язаних з неадекватним антикоагуляційним контролем.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.


Список литературы

1. Lip G.Y.H., Coca А., Kahan Т. et alHypertension and Cardiac Arrhythmias: Executive Summary of a Consensus Document from the European Heart Rhythm Association (EHRA) and ESC Council on Hypertension, endorsed by the Heart Rhythm Society (HRS), Asia-Pacific Heart Rhythm Society (APHRS) and Sociedad Latinoamericana de Estimulación Cardíaca y Electrofisiología (SOLEACE). European Heard Jornal — Cardiovascular Pharmacotherapy. 2017. Vol. 3. P. 235-250.

2. Kakkar A.K., Mueller I., Bassand J.P. et al. Risk Profiles and Antithrombotic Treatment of Patients Newly Diagnosed with Atrial Fibrillation at Risk of Stroke: Perspectives from the International, Observational, Prospective GARFIELD Registry. Public Library of Science. 2013, May. Vol. 8(5). e63479.

3. Connolly S.J., Eikelboom J., Joyner С. et al. Apixaban in Patients with Atrial Fibrillation. The New England Journal of Medicine. 2011. Vol. 364. P. 806-817.

4. Potpara T.S., Stankovic G.R., Beleslin B.D. et al. A 12-Year Follow-up Study of Patients With Newly Diagnosed Lone Atrial Fibrillation: Implications of Arrhythmia Progression on Prognosis: The Belgrade Atrial Fibrillation Study. Chest. 2012. Vol. 141. P. 339-347.

5. Lip G.Y., Nieuwlaat R., Pisters R. et al. Refining clinical risk stratification for predicting stroke and thromboembolism in atrial fibrillation using a novel risk factor-based approach: the euro heart survey on atrial fibrillation. Chest. 2010. Vol. 137. P. 263-272.

6. Kahan T., Bergfeldt L. Left ventricular hypertrophy in hypertension: its arrhythmogenic potential. Heart. 2005. Vol. 91(2). P. 250-256.

7. Potpara T.S., Polovina M.M., Marinkovic J.M. et al.
A comparison of clinical characteristics and long-term prognosis in asymptomatic and symptomatic patients with first-diagnosed atrial fibrillation: the Belgrade Atrial Fibrillation Study. Int. J. Cardiol. 2013. Vol. 168. P. 4744-4749.

8. Lauer A., Pfeilschifter W., Schaffer C.B. et al. Intracerebral haemorrhage associated with antithrombotic treatment: translational insights from experimental studies. Lancet Neurol. 2013. Vol. 12. P. 394-405.

9. Giugliano R.P., Ruff C.T., Braunwald Е. et al. Edoxaban versus Warfarin in Patients with Atrial Fibrillation. The New England Journal of Medicine. 2013. Vol. 369. P. 2093-2104.               

10. Olesen J.B., Lip G.Y., Lindhardsen J. et al. Risks of thromboembolism and bleeding with thromboprophylaxis in patients with atrial fibrillation: A net clinical benefit analysis using a “real world” nationwide cohort study. Thromb Haemost. 2011. Vol. 106. P. 739-749.

11. Chao T.F., Liu C.J., Wang K.L. et al. Should atrial fibrillation patients with 1 additional risk factor of the CHA2DS2-VASc score (beyond sex) receive oral anticoagulation? J. Am. Coll. Cardiol. 2015. Vol. 65. P. 635-642.

12. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Практичні аспекти сучасної кардіології. 2-ге вид., доповнене. Львів: Медицина світу, 2019. 424 с., іл.

13. Kirchhof P., Benussi S., Kotecha D. et al. 2016 ESC Guidelines for the management of atrial fibrillation developed in collaboration with EACTS. Eur. Heart J. 2016. Vol. 37(38). P. 2893-2962.

14. Pisters R., Lane D. A., Nieuwlaat R. et al. A novel user-friendly score (HAS-BLED) to assess 1-year risk of major bleeding in patients with atrial fibrillation: the Euro Heart Survey. Chest. 2010. Vol. 138. P. 1093-1100.

15. Apostolakis S., Sullivan R.M., Olshansky B. et al. Factors affecting quality of anticoagulation control among patients with atrial fibrillation on warfarin: the SAMe-TT2R2 score. Chest. 2013. Vol. 144(5). P. 1555-1563.


Вернуться к номеру