Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

International journal of endocrinology Том 15, №4, 2019

Back to issue

St. Vincent Declaration after 30 years: the fight against diabetes in the 21st century

Authors: Прудиус П.Г. (1), Сторожук М.О. (1), Прудиус В.Є. (2)
1 - Вінницький обласний клінічний високоспеціалізований ендокринологічний центр, м. Вінниця, Україна
2 - Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, м. Вінниця, Україна

Categories: Endocrinology

Sections: Нistory of medicine

print version


Summary

В статті розглядаються заходи щодо втілення Сент-Вінсентської декларації в Україні за минулі 30 років. Попри виконання двох державних програм боротьби з цукровим діабетом (ЦД), на сьогодні залишається більше недоліків, ніж досягнень. В Україні відсутні служба допомоги хворим із синдромом діабетичної стопи, статистика поширеності ЦД і його ускладнень. Акцентується увага на розробці конкретних заходів щодо боротьби з епідемією ЦД на державному і регіональних рівнях.

В статье рассматриваются мероприятия по внедрению Сент-Винсентской декларации в Украине за прошедшие 30 лет. Несмотря на наличие двух государственных программ по борьбе с сахарным диабетом (СД), на сегодняшний день остается больше недостатков, чем достижений. В Украине отсутствует служба помощи больным с синдромом диабетической стопы, статистика распространенности СД и его осложнений. Акцентируется внимание на разработке конкретных мер по борьбе с эпидемией СД на государственном и региональных уровнях.

The article discusses measures to implement the St. Vincent Declaration in Ukraine over the past 30 years. Despite implementation of two government programs for the management of diabetes, today there are more shortcomings than achievements. In Ukraine, there are no service for patients with diabetic foot syndrome, statistics on the prevalence of diabetes and its complications. Attention is focused on the development of specific measures to control diabetes mellitus epidemic at the state and regional levels.


Keywords

Сент-Вінсентська декларація; цукровий діабет

Сент-Винсентская декларация; сахарный диабет

St. Vincent Declaration; diabetes mellitus

У 1989 році в Сент-Вінсенті (Італія) відбулося засідання провідних експертів у галузі цукрового діабету (ЦД) та представників Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), на якому була прийнята відповідна декларація.

Один із зачинателів Сент-Вінсентського руху Мішель Кранс описав зміни, що протягом тривалого часу передували створенню Сент-Вінсентської декларації, та події, що відбулися під час значного поширення відомостей про ЦД і про роль людей з діабетом: «Більше в них не бачать тільки пацієнтів, вони стали людьми, які страждають від захворювання, що має важливі особистісні та соціальні наслідки, пов’язані з тим, як суспільство сприймає людей з діабетом». Він зробив акцент на зростаючому переконанні в тому, що кожна людина з діабетом також повинна нести відповідальність за своє лікування. Мета декларації — надихнути на поліпшення здоров’я людей з діабетом в Європі. Завдання, поставлені в той час, актуальні і в сьогоденні.

Отже, Сент-Вінсентська декларація поставила перед собою такі завдання:

1) розвивати, запускати й оцінювати багатосторонні програми з виявлення та контролю ЦД та його ускладнень з акцентом на самоконтролі та підтримці в суспільстві;

2) підвищити серед населення і медиків обізнаність про наявні можливості та майбутні потреби в галузі запобігання ускладненням ЦД;

3) організувати навчання та підготовку управління ЦД і лікування людей з діабетом різного віку, роботу з їх родинами, друзями, колегами і командою лікуючих лікарів;

4) переконатися в тому, що лікування дітей з діабетом проводиться окремими медиками і командою, які спеціалізуються в управлінні ЦД і загалом в педіатрії. Переконатися в тому, що родини дітей з діабетом отримують необхідну соціальну, фінансову і моральну підтримку;

5) зміцнювати вже існуючі центри вдосконалення лікування ЦД. Створити нові центри там, де в них є потреба, і з’ясувати можливості для їх створення;

6) пропагувати (поширювати) незалежність, рівність і самодостатність всіх людей з діабетом: дітей, підлітків, людей похилого віку та молоді;

7) усувати перешкоди на шляху до повної інтеграції людей з діабетом в суспільство;

8) впровадити ефективні заходи щодо запобігання ускладненням:

— знизити показники випадків розвитку сліпоти на одну третину або більше;

— зменшити кількість людей з термінальними стадіями ниркових ускладнень діабету принаймні на одну третину;

— наполовину знизити частоту ампутацій нижніх кінцівок внаслідок діабетичної гангрени;

— знизити інвалідизацію та смертність через коронарну хворобу серця у людей з діабетом шляхом виконання різних програм, спрямованих на усунення факторів ризику;

— домогтися того, щоб завершення вагітності у жінок з діабетом майже не відрізнялося від результатів осіб, які не хворіють на діабет;

9) встановити системи моніторингу і контролю, використовуючи останні технічні досягнення, для забезпечення якості лікування діабету, лабораторних і технічних процедур в діагностиці діабету, його лікуванні та самоконтролі;

10) пропагувати європейське і міжнародне співробітництво в роботі над програмами дослідження ЦД і розвитку через національні, регіональні агенції, а також в активній співпраці з організаціями пацієнтів;

11) вживати термінових заходів, як це було зроблено в програмі ВООЗ «Здоров’я для всіх», запустити налагоджений механізм роботи між ВООЗ та Європейським відділенням IDF, ініціювати, прискорювати та просувати впровадження всіх цих рекомендацій.

У структурі загальної захворюваності населення нашої країни захворювання ендокринної системи посідають шосте місце. При цьому кожна третя особа з ендокринним захворюванням страждає від цукрового діабету. Найбільшу загрозу становлять судинні ускладнення цукрового діабету, частота яких сягає 50 %, насамперед з боку нирок і очей, а у хворих старших вікових груп — збільшення частоти судинних катастроф (інфаркти, інсульти, розвиток гангрени ніг з необхідністю ампутації). Ці ускладнення є основною причиною збільшення інвалідності та смертності хворих (третє місце після серцево-судинної патології та злоякісних новоутворень). У хворих на цукровий діабет 2-го типу удвічі частіше спостерігається артеріальна гіпертензія, ніж у інших пацієнтів. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, цукровий діабет є глобальною медико-соціальною проблемою, і боротьба з ним має бути пріоритетним завданням національних систем охорони здоров’я.

В Україні з метою виконання Сент-Вінсентської декларації розроблено положення програми, що передбачають підвищення кваліфікації медичних працівників, створення кабінетів самоконтролю, підвищення рівня знань серед населення, хворого на цукровий діабет, щодо профілактики цього захворювання. За участю представників ВООЗ були розроблені карти обліку хворих на ЦД та наявності у них ускладнень.

У Вінницькому ендокринологічному центрі після ознайомлення з Сент-Вінсентською декларацією в рамках можливостей та прав головного лікаря була створена група медико-соціальної допомоги хворим на цукровий діабет у складі лікаря-ендокринолога, лікаря-дієтолога, медичної сестри з навчання, подіатричної медичної сестри, лікаря-подіатра, вихователя, медичного психолога; всі інші фахівці (гінеколог, андролог, хірург тощо) залучались за потребою.

Було затверджено положення про даний функціональний структурний підрозділ та розроблені відповідні навчальні програми щодо роботи з лікарями загальної практики та вузькими спеціалістами, середнім медичним персоналом, пацієнтами та членами їх родин. Навчання пацієнтів було сплановано, виходячи з віку, статі та типу діабету, окремо планувалася робота з членами їх родин (батьки, дідусі, бабусі). При цьому відчувалася нестача методичної літератури, відповідних посібників та програм навчання. Тому використовувалися програми, що були розроблені в Європі та Північній Америці, видавалися свої навчальні посібники та програми на грантові кошти.

В Україні були прийняті дві державні програми щодо боротьби з ЦД: комплексна програма «Цукровий діабет» (затверджена Указом Президента України від 21 травня 1999 року № 545/99) та Державна цільова програма «Цукровий діабет» на 2009–2013 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2009 року № 877), в рамках яких були підготовлені та впроваджені у клінічну практику протоколи надання медичної допомоги за спеціальністю «ендокринологія», в тому числі протоколи лікування хворих на ЦД 2-го типу, та створено Державний реєстр хворих на цукровий діабет. Нещодавно в програмі «Доступні ліки» пацієнти з ЦД 2-го типу дістали доступ до пільгового отримання таблетованих цукрознижувальних засобів.

Крім того, МОЗ України за участю провідних віт–чизняних фахівців з ендокринології та громадських організацій, в тому числі Української діабетичної федерації, розробило концепцію державної цільової соціальної програми «Цукровий діабет» на період до 2018 року. Однак ця програма так і не була затверджена урядом і не втілена в життя. Успіхи були лише в тому, що пацієнти повною мірою забезпечувались інсулінами, а діти та вагітні — тест-смужками для глюкометра.

Але на сьогодні залишається більше недоліків, ніж досягнень. Так, МОЗ України не спромоглося внести зміни до національного класифікатора професій (лікар-подіатр, подіатрична медична сестра, медична сестра з навчання). Це призвело до того, що розвиток подіатрії в Україні на сьогодні майже відсутній. Наприклад, враховуючи те, що в СРСР та Україні була повністю відсутня інформація щодо подіатричної служби, ми створювали таку амбулаторну, поліклінічну та стаціонарну допомогу за сприяння Української діабетичної федерації, Британської діабетичної федерації та Фонду допомоги Великої Британії для України.

В Україні залишилися невирішеними такі питання, як відсутність служби допомоги хворим із синдромом діабетичної стопи; відсутність вивіреної статистики щодо поширеності ЦД та його ускладнень (судинні ускладнення, нейропатія, пов’язані з ними ампутації — великі або малі); відсутність уніфікованих стандартів, схем профілактики та лікування; різна підпорядкованість існуючих кабінетів, відділень без чіткого плану роботи, схем обстеження та лікування, з використанням сумнівних методик і тактики лікування; відсутність центрів підготовки лікарів-подологів та подіатрів (середній медперсонал).

Крім того, незважаючи на те, що до переліку обов’язкових обстежень в сімейних лікарів входить дослідження цукру у крові, на одного виявленого в Україні пацієнта з діабетом припадають 2–3 невиявлених, що сприяє ранньому розвитку ускладнень цукрового діабету.

Як бачимо, залишаються проблемні питання щодо доступу пацієнтів до визначення цукру у крові, забезпечення їх засобами самоконтролю, проблеми в обліку ускладнень ЦД, рівні знань сімейних лікарів в галузі діабетології, розмежування у навчанні лікарів первинного, вторинного та третинного рівнів, відсутність уніфікованих програм щодо навчання та положень про школи хворих на цукровий діабет на первинному, вторинному та третинному рівні. Всі ці питання потребують розгляду експертами МОЗ України та створення національної програми боротьби з цукровим діабетом.

Попри те, що в рамках програми Національного плану заходів щодо неінфекційних захворювань для досягнення глобальних цілей сталого розвитку, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 560-р, є розділ, присвячений цукровому діабету, що включає профілактику, раннє виявлення та лікування цукрового діабету і метою якого є забезпечення інформування пацієнта щодо наявності в нього факторів ризику виникнення ЦД та можливості їх корекції на всіх рівнях надання медичної допомоги, а також щодо необхідності проходження медичних оглядів; забезпечення на рівні первинної медичної допомоги виявлення факторів ризику виникнення цукрового діабету (обтяжений сімейний анамнез, наявність надмірної маси тіла або ожиріння, метаболічного синдрому та підвищення рівня глюкози у крові); забезпечення впровадження в клінічну практику стандартів надання медичної допомоги пацієнтам, які мають фактори ризику виникнення цукрового діабету та/або метаболічного синдрому, відповідно до клінічних протоколів надання медичної допомоги, конкретних заходів щодо його реалізації як на державному, так і на регіональних рівнях не розроблено. Особливо це важливо сьогодні, під час реформи охорони здоров’я та децентралізації.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.



Back to issue