Журнал «» №1 (63), 2019

Останніми роками в терапії артеріальної гіпертензії все більша увага приділяється використанню вазодилатуючих бета-блокаторів. Це обумовлено наявністю в них низки переваг порівняно зі звичайними кардіоселективними препаратами (без судинорозширювальних властивостей). До переваг вазодилатуючих бета-блокаторів належать відсутність негативного впливу на показники ліпідного та вуглеводного обміну, можливість їх безпечної комбінації з тіазидними та тіазидоподібними діуретиками, пропорційне зниження центрального та периферичного артеріального тиску (АТ), мінімальний вплив на бронхіальну прохідність, відсутність негативного впливу на еректильну функцію. При цьому досі залишалося невивченим питання, чи здатні вазодилатуючі бета-блокатори забезпечувати додатковий вплив на зниження ризику частоти розвитку ускладнень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ). Перший аналіз порівняльного ризику розвитку серцево-судинних (СС) ускладнень між β1-селективним антагоністом/β3-агоністом небівололом — препаратом із вазодилатуючими властивостями та звичайними кардіоселективними β1-блокаторами атенололом і метопрололом, що не мають такого ефекту, був проведений в США. Результати даного дослідження були оприлюднені в 2017 році.

Пацієнти з АГ, які отримували небіволол (у середній дозі 7,4 мг/добу), атенолол (у середній дозі 45,2 мг/добу) і метопролол (у середній дозі 57,1 мг/добу) у вигляді монотерапії, були відібрані з медичної бази даних пацієнтів США за період з 2007 по 2014 рік. Перші дані про пацієнтів були включені до даного аналізу починаючи з січня 2008 р. Спочатку були ідентифіковані препарат і дата, з якої пацієнти отримували терапію. Терапевтичні групи (три по 27 134 пацієнти кожна) зіставлялися з застосуванням парного підходу, заснованого на оцінці коефіцієнта схильності до розвитку того чи іншого ускладнення, за такими характеристиками: вихідні демографічні дані, індекс коморбідності Чарльсона, наявність цукрового діабету, ревматологічних захворювань, патології нирок, хронічних захворювань легень, застосування антигіпертензивних засобів і тривалість попередньої терапії. Первинною кінцевою точкою було визначення ризику госпіталізації в зв’язку з розвитком різних СС-ускладнень (інфаркту міокарда (ІМ), застійної хронічної серцевої недостатності (зХСН), інсульту, стенокардії). Оцінка проводилася за допомогою моделі пропорційних ризиків (метод регресії Кокса), скоригованої з урахуванням вказаних вище факторів.

Результати

У пацієнтів, які приймали метопролол і атенолол, ризик госпіталізації внаслідок розвитку вказаних вище СС-ускладнень був на 68 і 105 % вищим, ніж у хворих, які приймали небіволол. У пацієнтів, які отримували небіволол, ризик госпіталізації в зв’язку з виникненням окремих СС-ускладнень був значно нижчим, ніж у хворих, які отримували атенолол, за винятком інсульту та зХСН (на небівололі ризик виникнення даних ускладнень також був нижчим, але показник не досягав статистичної вірогідності). На фоні терапії небівололом ризик розвитку всіх СС-ускладнень за винятком інсульту також був значно нижчим, ніж на фоні терапії метопрололом (рис. 1).

У зв’язку з тим, що попередній аналіз не охоплював питання комбінованої терапії АГ, в 2018 р. були завершені та надруковані в журналі Американської колегії кардіологів результати нового дослідження [2]. Його мета полягала в порівняльній оцінці ризику госпіталізації в зв’язку з розвитком СС-ускладнень у пацієнтів з АГ, які перебували на комбінованій терапії, одним із компонентів якої був небіволол, або атенолол, або метопролол. Дане дослідження було проведено з використанням схеми, аналогічної попередній.

Пацієнти з АГ, які отримували терапію небівололом, атенололом і метопрололом у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами (1 або більше додаткових засобів), були обрані з медичної бази даних пацієнтів США за період з 2007 по 2014 рік. Як і в попередньому випадку, були відібрані дані починаючи з січня 2008 року. Подальше спостереження тривало ≥ 6 місяців, поки пацієнт не припиняв прийом даного препарату або не переходив на інший β-блокатор. Терапевтичні групи (3 групи по 16 787 пацієнтів кожна) були порівняними: 1) за кількістю класів антигіпертензивних препаратів, що застосовувалися пацієнтами в період подальшого спостереження; 2) за коефіцієнтом відповідності
(1 : 1) чинників, що потенційно можуть спотворити результати дослідження (тривалість спостереження, вихідні демографічні та клінічні характеристики). Первинною кінцевою точкою став ризик госпіталізації в зв’язку з розвитком СС-ускладнень (ІМ, зХСН, інсульт, стенокардія), що оцінювався за допомогою моделі пропорційних ризиків (метод регресії Кокса). Результати були скориговані з урахуванням регулярності застосування супутніх антигіпертензивних засобів (≥ 75 % часу протягом усього періоду спостереження) і вихідних відмінностей пацієнтів при порівнянні трьох груп.

Висновки

Порівняно з небівололом у пацієнтів, які приймали атенолол і метопролол, ризик госпіталізації внаслідок розвитку СС-ускладнень був значно вищим — на 33 і 91 % відповідно (з 95% ДІ), переважно за рахунок зниження частоти госпіталізацій у зв’язку з ІМ і стенокардією (рис. 2). Надані результати вперше на підставі аналізу жорстких кінцевих точок визначили переваги терапії АГ, заснованої на використанні вазодилатуючих бета-блокаторів.

Якщо відмінності ефективності при використанні бета-блокаторів як монотерапії можна пояснити перш за все певними відмінностями фармакологічних властивостей вазодилатуючих і невазодилатуючих препаратів, то в комбінованій терапії необхідно також враховувати той факт, що невазодилатуючі бета-блокатори в поєднанні з блокаторами ренін-ангіотензинової системи мають недостатній адитивний ефект зниження артеріального тиску [3–5].

Таким чином, вперше було переконливо продемонстровано, що в пацієнтів, які знаходяться на моно- або комбінованій антигіпертензивній терапії на основі небівололу, ризик госпіталізації в зв’язку з розвитком СС-ускладнень був нижчим, ніж у хворих, які отримують терапію атенололом або метопрололом.