Журнал «Почки» Том 7, №2, 2018
Вернуться к номеру
Рецензія на монографію О.Л. Сіделковського «Врачебные ошибки и врачебные девиации»
Рубрики: Нефрология
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Цілительство як лікування зародилося та почало формуватися, розвиватися, вдосконалюватися від джерел існування Homo sapiens. Як і всі творіння людини, методи, засоби цілительства не виправдовували сподівань, натомість супроводжувалися ускладненнями, нерідко призводячи до погіршення стану хворого, смерті. Це вважалося і вважається наслідком помилок у лікуванні. І тому медична література з античних часів не могла оминути висвітлення цієї проблеми.
Із розвитком і прогресом медицини та фармації, винайденням різних методів лікування (фізичних, кліматичних та інших) відкрилися більші можливості підвищення рівня оздоровлення, але водночас збільшилася частота наслідків помилкового лікування.
У вступній частині монографії автор ставить актуальне питання, чи завжди так зване помилково призначене лікування є суб’єктивною помилкою лікаря, чи є інші причини, за які він не відповідає. У таких випадках пропонується іменувати таку подію девіацією (етимологія подана у другому розділі).
Вивчення причин помилок у лікуванні набуває дедалі більшої актуальності у зв’язку з поширенням та ускладненням методів лікування, реформуванням системи охорони здоров’я.
Перший розділ монографії — «Исторический экскурс в проблему: из глубины веков до наших дней». У ньому наголошується на необхідності продовження вивчення проблеми помилок у медицині. Опрацьовано широке поле літератури.
/99-1.jpg)
У другому розділі подана дефініція понять «лікарська помилка» та «лікарська девіація». Розглядаються та оцінюються різні тлумачення першого поняття і пропонується зручний (авторський) варіант визначення терміна «лікарська девіація». Бажано більш чітко, на прикладах, вказати критерії лікарських помилок і девіацій та їх категорій. Щодо правової відповідальності, то у зв’язку з тим, що медична практика постійно змінюється (розвивається), внести в її рамки абсолютний закон дуже складно, вважає автор.
Наводяться численні приклади з практики, літературних джерел, але зробити остаточний висновок щодо показників ступенів категорійності помилок, девіацій, юридичної відповідальності за них читачеві нелегко. Виявляється (наведено приклад), що історія може завершуватися прощенням з боку родичів або опікунів потерпілого.
Розділ займає 16 сторінок машинописного тексту, із них на 6 сторінках приклади і підтвердження думок автора з опублікованих мемуарів, художньої літератури, що полегшує сприйняття матеріалу і надає йому емоційної привабливості.
Четвертий розділ має назву «Ятрогении как форма врачебных девиаций». Автор вважає, що ятрогенії виникають внаслідок привнесення діагнозу лікаря, розмов медичного персоналу в присутності хворого.
У п’ятому розділі («Врачебная тайна. Защита персональных данных») порушення лікарської таємниці розглядається як лікарська девіація. Дуже вдалий вислів автора: «Врач должен смотреть на пациента его же глазами». Недотримання лікарської таємниці не можна віднести до лікарських помилок, за її розголошення чекає покарання згідно із ст. 33 Конституції України та ст. 286 Цивільного кодексу України.
За певних суспільно зумовлених обставин виникає обґрунтована потреба розголошення медичної лікарської таємниці й без відома хворого.
У шостому розділі («Медицинская этика и деонтология: современный дискурс») автор цілком слушно підкреслює, що парадигма ставлення лікаря до пацієнта, суспільства до лікаря і всієї системи охорони здоров’я стала сьогодні одним із важливих показників ступеня прогресивності та гуманності суспільного ладу.
У сьомому розділі («Юридическая ответственность медицинских работников») викладено відповідальність медиків згідно із законодавством. Як приклад наведено 18 правопорушень, із відповідною мірою покарання.
Проведене автором порівняння відповідальності медичних працівників в Україні та одина–дцяти країнах світу показало взаємовідповідність покарань за злочини. З усіх наукових галузей найближчою до людини є медицина, і тому проблеми, пов’язані з медициною, ніколи не втрачатимуть своєї актуальності, особливо, коли відбувається прогрес теоретичних наук, з’являються винаходи, які матимуть велике значення для діагностики та лікування.
Одночасно буде зростати небезпека ускладнень при застосуванні винаходів, особливо у сфері лікування. Тому проблеми, споріднені із тими, що порушені в монографії Сіделковського О.Л. «Врачебные ошибки и врачебные девиации», будуть вічними й актуальними з точки зору як науки, так і суспільної моралі.
У восьмому розділі «Страхование профессиональной ответственности» акцентовано увагу на доцільності впровадження у практичну площину загальних засад професійного захисту діяльності медичних працівників як єдиного ефективного засобу запобігання лікарській помилці, а не лікарській девіації.
В останньому, дев’ятому розділі «Профилактика врачебных ошибок» слушно наведена та адаптована автором двоступенева структура запобігання лікарській девіації, що, без сумніву, буде впливати на зменшення частоти цих прикрих для лікаря помилок.
Зазначимо, що медиків, юристів, моралістів зацікавить запропоноване автором поняття «лікарська девіація». Проте чи займе воно місце в науковій літературі на рівні понять «лікарська етика», «медична деонтологія», покаже час.
Автор монографії широко обізнаний з літературою, присвяченою проблемі, про яку йдеться в монографії, про це свідчить використання в тексті даних, взаємопорівнянь з оцінки власної позиції автора. Згадки про численних письменників з широким цитуванням їх творів, епіграфи до кожного із дев’яти розділів свідчать про широку ерудицію автора, про життя, здоров’я людини й суспільства.
Безумовно, рукопис заслуговує на опублікування. Монографія зацікавить працівників медицини, охорони здоров’я, фармації, юриспруденції, галузі суспільної моралі. Це буде професійний інтерес. Але також буде чимало зацікавлених із середовища так званого масового читача.
Пиріг Л.А., академік НАМН України,
чл.-кор. НАН України, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка