Мобильная версия

Журнал «Актуальная инфектология» Том 5, №5, 2017

Інфекційні захворювання при надзвичайних ситуаціях. Сортування інфекційних хворих

Авторы: Трихліб В.І., Савицький В.Л., Верба А.В., Ткачук С.І.
Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна

Рубрики: Инфекционные заболевания

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати

Резюме

В статті наведено дані стосовно інфекційних захворювань, які виникають під час надзвичайних ситуацій природного характеру. Розглянуті питання щодо сортування інфекційних хворих.

В статье представлены данные относительно инфекционных заболеваний, развивающихся при чрезвычайных ситуациях природного характера. Рассмотрены вопросы относительно сортировки инфекционных больных.

This article contains data on infectious diseases that usually develop in natural emergencies. Main questions regarding the triaging of infectious patients were analyzed.

Ключевые слова

надзвичайні ситуації; інфекційні захворювання; сортування; огляд

чрезвычайные ситуации; инфекционные заболевания; сортировка

emergency situations; infectious diseases; triaging; review

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2312-413x.5.5.2017.121627

Актуальність

На Землі щорічно відбувається близько 10 тис. повеней і понад 100 тис. землетрусів. За оцінками експертів Організації Об’єднаних Націй (ООН), до 70 % збитків від стихійних лих і катастроф світовій економіці завдають екстремальні гідрометеорологічні явища. Останніми десятиліттями XXI сторіччя в світі понад 1 млрд людей стали жертвами стихійних лих, а згідно з даними ООН, за останні 20 років внаслідок катастроф і стихійних лих у світі загинуло понад 20 млн чоловік, при цьому економічний збиток перевищив 750 млрд доларів. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), число жертв епідемій різних хвороб у районах, постраждалих від цунамі, землетрусів, може навіть перевищувати кількість жертв від самої катастрофи.

Аналіз епідемії, що була викликана вірусом H5N1 (високопатогенний пташиний грип), показав економічний збиток понад 20 млрд доларів США. За розрахунками ВООЗ, виникнення пандемії грипу може призвести до економічного збитку світової економіки — близько 2 трлн доларів США [1].

Проведено огляд літературних джерел стосовно інфекційних захворювань при надзвичайних ситуаціях, організації сортування інфекційних хворих.

Результати

Катастрофи призводять до масових втрат серед населення, якщо кількість уражених значно перевищує можливості надання їм своєчасної медичної допомоги медичними установами, що збереглися. Погіршення санітарно-гігієнічного та санітарно-епідемічного стану при стихійних лихах і катастрофах супроводжується збільшенням кількості соматичних і інфекційних захворювань. При катастрофах можливий розвиток епідемій (масові інфекційні захворювання) серед населення. Розвиток епідемій пов’язаний: із погіршенням умов розміщення (скупченість, поганий мікроклімат); вживанням недоброякісної води та їжі; забрудненням території сміттям, трупами, каналізаційними стоками тощо; підвищенням сприйнятливості людей до інфекції через психічні травми, погіршення харчування, опромінення та інші причини, що знижують опірність організму до захворювання; міграцією населення; порушенням роботи санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних і санітарно-ветеринарних установ; пізньою ізоляцією інфекційних хворих, труднощами у вживанні протиепідемічних і протиепізоотичних заходів.

Причиною виникнення масових інфекційних захворювань також може бути випадкове розсіювання бактеріальних засобів під час аварій на підприємствах біологічної промисловості та в спеціалізованих біологічних науково-дослідних і протичумних закладах.

Повені, землетруси, інші природні катаклізми спонукають населення до міграції, що сприяє зростанню інфекційної захворюваності. За даними попередніх надзвичайних ситуацій, повені, землетруси, селеві потоки нерідко призводять до виникнення спалахів вірусного гепатиту А, дизентерії та інших гострих кишкових інфекцій (ГКІ), холери, черевного тифу, лептоспірозу. Найбільшу небезпеку становлять інфекції, що передаються через воду (черевний тиф, холера, лептоспіроз, гепатит А) [2, 3]. Великий ризик захворювання пов’язаний із зараженням джерел питної води, перебоями з її постачанням, низькою якістю. Прикладом цього є спалах ГКІ у 1980 році у Судані; у Мозамбіку після повені 2000 року; спалах холери в Західній Бенгалії у 1998 році. Крім цих інфекцій також спостерігається підвищення кількості захворілих на гострі респіраторні захворювання, пневмонію, із загостренням хронічних захворювань та ін. Рятувальники, які займаються збиранням тіл, підпадають під ризик інфікування туберкульозом, вірусом імунодефіциту людини, гепатитом, кишковими інфекціями (ротавірусна діарея, сальмонельоз, тифо-паратифозні захворювання, шигельоз, холера). Активізуються існуючі природні осередки зоонозних інфекцій.

Джерела антропонозних інфекцій найчастіше знаходяться серед постраждалого населення, включаючи переміщених осіб, але можливе занесення інфекцій рятувальниками, а також місцевим населенням при контакті з ним у місцях тимчасового розміщення. В місцях тимчасового розміщення актуальними є ГКІ вірусної і бактерійної природи (ротавірусна, норовірусна і ентеровірусна інфекції, шигельози, сальмонельози, черевний тиф і паратифи, вірусний гепатит A), гострі респіраторні інфекції (дифтерія, менінгококова інфекція, гострі респіраторні вірусні інфекції, грип, кір, паротит тощо).

Під час катастроф, стихійного лиха можуть активізуватись природно-вогнищеві захворювання, зокрема природні осередки висококонтагіозних інфекцій (сибірка, чума, холера). В Україні є понад 10 000 місць, ґрунти в яких забруднені збудниками сибірки. Вони є постійною загрозою захворювання, а при виникненні стихійних катастроф, зокрема повеней, паводків можуть викликати епідемічні спалахи або епізоотії. Під час цих ситуацій створюються сприятливі умови для масового розмноження переносників інфекції. Припинення збору та вивезення сміття, висока скупченість людей у пунктах тимчасового розташування, зростання чисельності гризунів можуть стати чинниками, які сприятимуть виникненню спалахів інфекційних захворювань, що особливо ймовірно в районах епізоотій. Так, на Гаїті після урагану Флора (1913 р.) було зареєстровано понад 70 тис. хворих на малярію.

В Україні найбільша кількість людських втрат пов’язана із ситуаціями медико-біологічного характеру. На рік їх реєструється від 36 (2012 р.) до 112 (1998 р.). Останні п’ять років — на рівні 50–65 випадків. За період із початку 2003 до кінця 2012 року в Україні зареєстровано 2937 надзвичайних ситуацій (НС), у тому числі 1645 техногенного, 1104 природного та 188 соціального характеру [4–6]. У попередні роки в Україні почастішали екстремальні кліматичні явища: катастрофічні повені в Закарпатті (1998, 2001 рр.), Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській, Закарпатській, Вінницькій областях (2008 р.); посухи та аномальна спека (2002, 2003, 2007, 2009 рр.). На рік у середньому відбувається близько 6–7 повеней. Вони формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, зумовлюють руйнування та загибель людей. Повені на гірських річках (Тиса, Прут, річки Криму та ін.) формуються дуже швидко, що ставить великі вимоги до оперативності прогнозування та оповіщення. Останні сорок років катастрофічні повені в Карпатах і Криму спостерігалися понад 12 разів (листопад 1992 р., грудень 1993 р., восени 1998 р.), коли постраждало чимало населених пунктів, промислових об’єктів, будівель і були людські жертви. Такі повені спостерігаються в середньому 1 раз на 5–10 років, їх тривалість становить від 7 до 20 діб і більше.

Великі повені також характерні для річок Дніпро, Дунай, Сіверський Донець, коли бувають затопленими значні території, при цьому в зони затоплення можуть потрапити небезпечні об’єкти. У 1998 р. були значні затоплення в Миколаївській, Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській, Рівненській і Львівській областях. 23–27 липня 2008 р. у західних областях України виникла надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня природного характеру внаслідок сильних дощів і викликаного ними підвищення рівня води, затоплення та підтоплення населених пунктів. Загинуло 39 осіб (серед них 8 дітей); підтоплено 862 населених пункти (45 326 житлових будинків, 189 медичних установ, зокрема 7 санаторіїв, 53 366 домашніх господарств і 72 129,16 га сільгоспугідь); знищено 655 автомобільних, 592 пішохідних мостів, 988,18 км автодоріг і 158,931 км берего–укріплень; затоплено 30 985 колодязів. Пошкоджено та знищено велику кількість житлових будинків. Евакуйовано і відселено 17 201 людину.

Найбільше число інфекційних хворих зареєстровано на території Івано-Франківської області (821 випадок, зокрема 441 — у дітей, серед них — 756 випадків гастроентероколітів, 18 — вірусних гепатитів А, 32 — дизентерії, 14 — сальмонельозу). У Львівській області також були зареєстровані хворі на гострі гастроентероколіти, вірусний гепатит А, ентеровірусну інфекцію, лептоспіроз, дизентерію.

В Україні значно поширені активно діючі природні осередки небезпечних інфекцій: туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (в усіх регіонах), сибірки (у 16 областях), лихоманки Ку (у 9 областях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної лихоманки з нирковим синдромом (у 10 областях), вірусу Західного Нілу (у 7 областях), каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях), вірусу Укуньємі (в 6 областях). Є ареали поширення псевдотуберкульозу, лістеріозу, хвороби Лайма та інших природно-вогнищевих інфекцій; реєструються випадки захворювань і на особливо небезпечні інфекції (ОНІ). На території країни налічується 13,5 тис. стаціонарно-несприятливих пунктів, їх існування створює потенційну загрозу епізоотичного та епідемічних ускладнень.

За період 1995–2013 рр. в Україні зареєстровано 192 випадки захворювань на туляремію. Захворюваність у 2013 році становила 0,004 (2 випадки), 2012 р. — 0,01 (3 випадки), 2011 р. — 0,017 (8 випадків), 2010 р. — 0,01 (3 випадки), 2009 р. — 0,002 на 100 тис. населення (1 випадок), 2005 р. — 0,048 (23 випадки). За період 1995–2012 рр. на території України було зареєстровано 83 випадки захворювань людей на сибірку.

Натепер в Україні є нестійка епідемічна ситуація з лептоспірозу, відмічається активізація природних та антропургічних вогнищ. У 2013 році виявлено поодинокі випадки захворювань на бруцельоз, паратифи, кліщовий вірусний енцефаліт (по 3), лихоманку Західного Нілу (4), дифтерії (2013 р. — 6, за п’ять останніх років — 112 випадків). Протягом 1995–2013 років захворюваність коливалася від 0,60 (2011) до 3,17 (1998) з тенденцією до зниження. Проте останні три роки при рівні захворюваності 0,60 (у 2011 р.), 0,69 (у 2012 р.) та 0,84 на 100 тис. населення (у 2013 р.) намітилося деяке зростання показника, але тенденція до зниження так само залишається.

Історія України знає немало фактів занесення в країну різноманітних інфекцій, які передаються повітряно-крапельним шляхом: дитячих інфекцій, «свинячого» грипу та ін.

Необхідність у санітарному кордоні обумовлена можливістю ввезення різних інфекційних захворювань, оскільки щорічно кордон України перетинають близько 3,5 млн робочих, 7 млн пасажирів, понад 80 тис. моряків, невизначена кількість нелегалів, причому часто з країн, ендемічних за ОНІ. Є ймовірність ввезення «карантинних захворювань» (чума, холера та ін.), лихоманки Ебола, Ласса й інших геморагічних лихоманок, «пташиного», «свинячого» грипу, коронавірусної інфекції, рота- і норовірусної інфекцій. Через це необхідні зміни в законодавчій базі, нормативне забезпечення, організація та впровадження заходів санітарної охорони території України.

Згідно з оперативними даними, за 2013 рік кількість транспортних засобів, що прибули з несприятливих щодо особливо небезпечних інфекцій країн, становила 44 959 одиниць, із них несприятливих щодо чуми було 19 200; холери — 3178; жовтої лихоманки — 173; контагіозних вірусних геморагічних лихоманок — 728; малярії — 14 778; інших ОНІ — 6902.

Тобто в Україні існують умови для виникнення спалахів та епідемій різноманітних інфекційних захворювань, зокрема особливо небезпечних.

Під час організації лікувально-профілактичних заходів при надзвичайних ситуаціях слід ураховувати, що до ОНІ належать захворювання, збудники яких відрізняються високою вірулентністю й контагіозністю, стійкістю у зовнішньому середовищі, тривалим виживанням у харчових продуктах і воді, на предметах побуту, і можуть передаватися різними шляхами. Захворювання, викликані ними, мають тяжкий перебіг, супроводжуються частими ускладненнями, характеризуються високою летальністю. До них належать: чума (легенева форма), холера, сибірська виразка (генералізована форма), меліоїдоз, жовта лихоманка, геморагічні лихоманки (Ласса, Марбург, Ебола, Мачупо, Західного Нілу).

До небезпечних інфекційних захворювань, які в надзвичайних ситуаціях мають тенденцію до швидкого поширення і можуть викликати епідемічні спалахи, відносяться такі: сап, бруцельоз, туляремія, лептоспіроз, лістеріоз, дифтерія, менінгококова інфекція, черевний тиф, висипний тиф, орнітоз, ботулізм, деякі інші. Також є група висококонтагіозних захворювань, збудники яких в першу чергу вражають дитячий контингент (дифтерія, поліомієліт, кір, скарлатина, коклюш тощо) [7].

Під час НС можливі нижченаведені варіанти організації надання медичної допомоги інфекційним хворим залежно від масштабу природної катастрофи.

При об’єктних і місцевих НС медичну допомогу в повному обсязі надають в медичних закладах у межах міста (району), де сталася катастрофа; евакуація хворих здійснюється на короткі відстані, залучення сил і засобів з інших регіонів не відбувається.

При великих розмірах катастрофи в зону лиха висуваються рухливі сили й засоби закладів охорони здоров’я та санітарно-профілактичної служби із сусідніх міст, районів, областей; надання медичної допомоги здійснюється в повному масштабі після евакуації постраждалих, хворих за межі зони лиха в інші регіони країни.

При наданні допомоги слід дотримуватись таких вимог: своєчасності, спадкоємності у проведенні лікувально-профілактичних заходів, обов’язкового дотримання правил протиепідемічного режиму.

Після активного виявлення хворих за допомогою медичних бригад (лікар, медична сестра), які формуються на базі поліклінік, диспансерів і медичних пунктів, проведення опитування населення й огляду хворих або підозрілих на інфекційне захворювання та встановлення попереднього діагнозу надається перша лікарська допомога (невідкладна допомога хворим у тяжкому стані, лікування хворих при затримці евакуації, забір матеріалу для бактеріологічного дослідження та направлення його у визначені лабораторії).

Ефективність надання медичної допомоги та профілактичних заходів інфекційним хворим значною мірою залежить від своєчасного і правильного встановлення діагнозу. В період розпалу інфекційних захворювань із розгорнутою клінічною картиною, характерними клінічними проявами захворювання встановлення діагнозу у більшості спалахів інфекційних захворювань великих труднощів для лікарів не викликає. Найчастіше реєструються епідемічні спалахи або епідемії інфекційних захворювань, які часто зустрічаються лікарям: гострі респіраторні захворювання, дитячі інфекції, ГКІ (сальмонельоз, шигельоз, ешерихіоз та ін.), вірусні гепатити. В той же час можливі спалахи менш відомих інфекційних захворювань: кишкових (псевдотуберкульоз, холера, тифо-паратифозні), природно-вогнищевих і трансмісивних (лептоспіроз, геморагічна лихоманка з нирковим синдромом, кліщовий енцефаліт, кліщовий бореліоз, малярія, висипний тиф, лихоманка Західного Нілу та ін.), небезпечних геморагічних лихоманок, які занесені в нашу країну (Ебола, Ласса, Марбург та ін.). У великих містах при аваріях каналізаційних і водопровідних систем, сільській місцевості не виключена поява епідемічних спалахів поєднаних кишкових інфекцій з атиповими ознаками (вірусний гепатит, черевний тиф, шигельоз, холера та ін.), а також із комбінованим ураженням (поранення плюс інфекційне захворювання). Через це на догоспітальному етапі можуть виникнути серйозні труднощі в процесі ранньої клінічної діагностики інфекційних захворювань, а відтак доцільно використовувати клініко-синдромальний принцип діагностики шляхом виявлення провідних, головних синдромів і симптомів захворювання, що особливо важливо при наданні медичної допомоги хворим із тяжкими блискавичними формами деяких інфекційних захворювань (менінгококова інфекція, дифтерія, сальмонельоз, холера, геморагічні лихоманки та ін.).

При вжитті лікувально-евакуаційних заходів на амбу–латорно-поліклінічному етапі виділяють таких хворих:

— які потребують негайної медичної допомоги;

— які можуть бути евакуйовані в найближчу інфекційну лікарню (відділення госпіталю), що не постраждала при надзвичайних ситуаціях;

— яких слід направити в інфекційне відділення для подальшої оцінки тяжкості стану та лікування;

— які потребують амбулаторно-поліклінічного обслуговування і можуть бути проліковані вдома.

Також медичне сортування інфекційних хворих на догоспітальному етапі передбачає виділення однорідних груп хворих: а) за попереднім діагнозом і епідемічною небезпекою; б) за тяжкістю й евакуаційним призначенням [8].

При медичному сортуванні інфекційні хворі за початковими клінічними ознаками розподіляються на п’ять основних груп:

— з переважним ураженням верхніх дихальних шляхів і легень;

— переважним ураженням шлунково-кишкового тракту;

— ознаками вогнищевого ураження нервової системи;

— ураженням шкіри та слизових оболонок;

— вираженим синдромом загальної інтоксикації без локальних органних уражень.

З урахуванням того, що найчастіше спалахи або епідемії обумовлені певною однією інфекцією (моноінфекцією), медичне сортування проводять залежно від тяжкості стану та евакуаційного призначення в інфекційний стаціонар.

Тяжкість стану хворого визначається на підставі виявлених у нього клініко-патогенетичних ознак (задовільний, середньої тяжкості, тяжкий і вкрай тяжкий). При зовнішньому огляді потерпілих (хворих) і їх опитуванні визначається наявність або відсутність свідомості, форми порушення свідомості: сплутаність свідомості, сопор або кома, реакція зіниць на світло, пульс, артеріальний тиск, особливості дихання, зміна кольору та тургору шкірних покривів; провідний синдром, загрожуючий на даний момент життю ураженого (хворого).

При епідемічних спалахах, викликаних декількома інфекціями (поліінфекція), необхідно виділяти однорідні групи хворих за попереднім діагнозом (з урахуванням переважного ураження окремих органів і систем) та за епідеміологічною небезпекою. Сортування проводиться на виявлення провідного клінічного синдрому.

Евакуація інфекційних хворих здійснюється з урахуванням тяжкості стану і транспортабельності за умов транспортування: відстані, тривалості, виду транспорту, характеру дороги при евакуації автотранспортом, висоти польоту при евакуації авіатранспортом та інших факторів.

При поліетіологічному спалаху під час евакуації із зони надзвичайних ситуацій виділяють потоки хворих: хворі з висококонтагіозними інфекціями; хворі із заразними інфекціями; хворі з малоконтагіозними інфекціями; хворі з неконтагіозними інфекціями.

Хворих із вогнищ особливо небезпечних інфекцій зазвичай не евакуюють, або евакуація різко обмежена. У разі необхідності проведення евакуації слід забезпечити виконання вимог протиепідемічного режиму з метою недопущення поширення інфекції на шляхах евакуації (виділення спеціальних шляхів евакуації, невпинний рух через населені пункти, по вулицях міст; наявність засобів дезінфекції в автотранспорті, супровід транспорту медперсоналом, організація санітарно-контрольних пунктів при виїзді з вогнищ та ін.) [9].

Залежно від черги евакуації виділяють такі потоки хворих: а) хворі з повітряно-крапельними інфекціями; б) хворі з іншими інфекційними захворюваннями. В першу чергу евакуюють тяжких хворих, усіх заражених висококонтагіозними захворюваннями і таких, які мають ознаки ураження органів дихання. Хворі з ОНІ направляються в інфекційні лікарні у боксовані відділення, що працюють у суворому протиепідемічному режимі. При ураженні ботулотоксином, захворюванні на гострі септичні форми меліоїдозу, сибірської виразки, чуми тощо кількість тяжкохворих і нетранспортабельних може зростати при тривалій затримці в евакуації.

Хворі у стані середньої тяжкості і на заразні інфекції з ознаками ураження органів травлення евакуюються в другу чергу. Хворі направляються в інфекційні відділення. При нестачі ліжок можливе їх розміщення в терапевтичних відділеннях, переведених на режим роботи інфекційних відділень.

Всі інші категорії хворих евакуюються в третю чергу. Лікування хворих на легкі форми контагіозних, малоконтагіозних і неконтагіозних інфекцій залежно від обставин може проводитися в домашніх умовах з використанням етіотропної терапії.

Категорично забороняється евакуювати інфекційних хворих спільно з соматичними хворими, а також транспортом громадського користування. В одній машині можна перевозити тільки хворих з одним і тим же інфекційним захворюванням або з неконтагіозними інфекціями. Авіатранспортом можуть бути евакуйовані всі інфекційні хворі, крім тих, які перебувають у стані різкого психічного збудження. Транспорт повинен бути обладнаний бачками з водою, підкладними суднами, сечоприймачами, відрами для зливу виділень хворих, дезінфікуючими розчинами.

Тяжкохворих із заразними інфекціями повинен супроводжувати лікар або фельдшер, забезпечений усім необхідним для надання невідкладної допомоги в дорозі [10].

У мобільному інфекційному госпіталі, інфекційних відділеннях, ізоляторах хворих розподіляють за встановленим первинним діагнозом або початковими клінічними ознаками захворювань (синдромами) на потоки: перший — з переважним ураженням дихальних шляхів і легень; другий — з ураженням шлунково-кишкового тракту і органів травлення; третій — з ураженням центральної нервової системи (ЦНС); четвертий — з ураженням шкіри і слизових оболонок; п’ятий — з вираженими синдромами загальної інтоксикації без локальних органних уражень. Також проводиться сортування залежно від ступеня тяжкості. При встановленні етіології розподіл здійснюється за нозологічним принципом та ступенем тяжкості.

Перший потік — хворі (найбільш небезпечні для оточуючих) з вираженими ознаками ураження органів дихання: кашель з мокротою (часто кров’янистою), задишкою, болем у грудях, хрипами в легенях (легеневі форми чуми, сибірської виразки, орнітоз, легіонельоз та ін.), симптомами загальної інтоксикації і лихоманки. При їхньому лікуванні потрібне проведення суворих протиепідемічних заходів.

Другий потік — хворі (менш небезпечні в епідеміологічному відношенні) з ураженням органів травлення, при яких загальноінтоксикаційний синдром поєднується з вираженими шлунковими і кишковими симптомами (блювання, пронос, болі в животі, болючість кишечника) — холера, черевний тиф, ураження стафілококовим токсином, геморагічні лихоманки, гостра дизентерія, сальмонельозний гастроентерит.

Третій потік — хворі (малонебезпечні або зовсім безпечні) на ботулізм, правець, сказ, бактеріальний і вірусний менінгоенцефаліт і енцефаломієліт. Хворих цієї групи об’єднує наявність патологічних змін у ЦНС (раннє порушення свідомості, менінгеальні симптоми при менінгоенцефаліті, туман перед очима, двоїння предметів при ботулізмі; відчуття напруження, труднощі при відкриванні рота, судомні скорочення м’язів обличчя і потилиці при правці).

Четвертий і п’ятий потоки — це хворі з високо- і малоконтагіозними інфекціями. У хворих четвертого потоку є різноманітний висип (плямистий — при кліщових рикетсіозах, кору; геморагічний — при геморагічних лихоманках, висипному тифі), виражена інтоксикація. У хворих п’ятого потоку — виражений загальноінтоксикаційний синдром, висока лихоманка, тяжкий стан (сап, меліоїдоз, бруцельоз).

При необхідності подальшої евакуації в першу чергу евакуюють хворих з урахуванням транспортабельності — тяжкі хворі та всі заражені висококонтагіозними інфекціями з ознаками ураження органів дихання. Хворих у стані середньої тяжкості та хворих на контагіозні інфекції з ознаками ураження органів травлення евакуюють у другу чергу, всі інші категорії — в третю чергу.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.

Список литературы

1. World Health Organization. Floods — technical hazard sheet — natural disaster profile. Available from: http://www.who.int/hac/techguidance/ems/floods/en/. Accessed: July 04, 2013.

2. The State Service of Ukraine for Extraordinary Situations, Ministry of Ecology and Natural Resources of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine. National report on the state of man-made and natural safety in Ukraine in 2012. Available from: http://undicz.dsns.gov.ua/ua/Nacionalna-dopovid-pro-stan-tehnogennoyi-ta-prirodnoyi-bezpeki-v-Ukrayini.html. (in Ukrainian).

3. Gur’jev SO, Shyshhuk VD, Shkatula JuV. Medycyna nadzvychajnyh sytuacij. Ekstrena medychna dopomoga: navchal'nyj posibnyk [Emergency medicine. Emergency medical care: a training ma–nual. Sumy, Ukraine: Publisher Sumy State University; 2010. 321 p. (in Ukrainian).

4. Odokijenko SM, Tarandushka LA, Zhyrjakova IA. Analysis of the initiation of emergencies of anthropogenic and natural character in Ukraine. Pozhezhna bezpeka: teorija i praktyka. 2013;15:115-123. (in Ukrainian).

5. The State Service of Ukraine for Extraordinary Situations, Ministry of Ecology and Natural Resources of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine. National report on the state of man-made and natural safety in Ukraine in 2011. Available from: http://undicz.dsns.gov.ua/ua/Nacionalna-dopovid-pro-stan-tehnogennoyi-ta-prirodnoyi-bezpeki-v-Ukrayini.html. (in Ukrainian).

6. The State Service of Ukraine for Extraordinary Situations, Ministry of Ecology and Natural Resources of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine. National report on the state of man-made and natural safety in Ukraine in 2014. Available from: http://undicz.dsns.gov.ua/ua/Nacionalna-dopovid-pro-stan-tehnogennoyi-ta-prirodnoyi-bezpeki-v-Ukrayini.html. (in Ukrainian).

7. Anti-epidemic provision of population under emergency situations. Available from: http://www.belkmk.narod.ru/clinic/antiepyd.htm#. (in Russian).

8. Standards of medical assistance in catastrophes. Features of the doctor's work in the epidemic focus. Available from: http://www.critical.ru/mk/lectures_02/lecture06.htm. (in Russian).

9. Materials on the medical service of disasters (abstracts). Medical sorting of infectious patients. Available from: http://medbookaide.ru/books/fold9001/book2031/p12.php. (in Russian).