Статтю опубліковано на с. 108-112
Постановка проблеми
Травматизм на сучасному етапі розвитку су-спільства характеризується збільшенням кількості та питомої ваги поєднаної травми, а також збільшенням поліваріабельності та тяжкості пошкоджень. У структурі травматизму пошкодження хребта та спинного мозку займає вагоме місце. Частота травматичних пошкоджень хребта та спинного мозку в розвинутих країнах становить від 11,5 до 53,4 випадку на 1 млн населення [6]. В Україні щорічно травму хребта та спинного мозку отримують 2–3 тисячі чоловік [2, 3].
Водночас усе частіше виникають та поширюються відносно нові форми пошкоджень, насамперед поєднані пошкодження. До таких форм, безумовно, відноситься поєднана вертеброторакальна травма, яка є тяжким видом поєднаної травми, що призводить до високої летальності та інвалідізації постраждалих [1, 2, 4, 5], тому дана проблема лишається надзвичайно актуальною на даний час.
Матеріали та методи дослідження
Нами було досліджено 71 випадок вертеброторакальних пошкоджень у постраждалих, які знаходилися на лікуванні в Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги в період з 2010 по 2012 рік. Було вивчено основні клініко-епідеміологічні характеристики. Аналіз та розрахунки проводились згідно з критеріями та вимогами доказової медицини за допомогою комп’ютерних технологій.
Результати та їх обговорення
Серед постраждалих було 47 (66,2 %) чоловіків, жінок — 24 (33,8 %), тобто чоловіки у 2 рази частіше отримують зазначені пошкодження; 90,1 % постраждалих були в працездатному віці. Розподіл масиву постраждалих із вертеброторакальною травмою за ознакою віку в статевих групах наведено в табл. 1.
Аналіз даних, що наведено у табл. 1, вказує на де-яку різницю вікового розподілу в статевих групах. Так, серед чоловіків найчастіше травмуються особи у віці 15–29 років, що становить 40,4 % даної статевої групи і обумовлює перше рангове місце в загальному масиві дослідження даної вікової групи. На другому ранговому місці в статевій групі чоловіків — особи у віці 30–44 років — 38,3 % даної статевої групи. На третьому ранговому місці в групі чоловіків знаходяться особи у віці 45–59 років — 14,9 % випадків. На четвертому та п’ятому — особи у віці 60–74 та 75–89 років із показниками 4,3 та 2,1 % відповідно.
Серед жінок на першому ранговому місці — особи у віці 45–59 років, що становить 41,7 % даної статевої групи. На другому ранговому місці в статевій групі жінки знаходяться особи у віці 15–29 років — 25 % даної статевої групи. На третьому ранговому місці в статевій групі жінок особи у віці 30–44 років — 16,7 % даної статевої групи. На четвертому та п’ятому місці, як і в статевій групі чоловіків, — особи у віці 60–74 та 75–89 років із показниками 12,5 та 4,2 % відповідно.
У загальному масиві, як і в статевій групі чоловіків, спостерігається така тенденція: із збільшенням вікової категорії зменшується питома вага даної вікової категорії.
Для більш ретельного аналізу клініко-епідеміологічних характеристик було проведено вивчення розподілу масиву постраждалих із вертеброторакальною травмою за ознакою віку в результативних групах. Отримані дані наведені в табл. 2.
Аналіз даних, що наведено у табл. 2, дозволяє встановити, що існує певна дисипація розподілу в результативних групах за ознакою віку. Так, у результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу найчастіше отримують вертеброторакальну травму особи у віці 15–29 років і становлять 40,4 % даної результативної групи, що і обумовлює перше рангове місце в загальному масиві дослідження даної вікової групи. На другому ранговому місці знаходяться особи у віці 30–44 роки і становлять 33,3 % даної статевої групи, що і обумовлює друге рангове місце в загальному масиві дослідження даної вікової групи. На третьому ранговому місці — особи у віці 45–59 років — 21,1 % випадків. На четвертому місці — особи у віці 60–74 роки із показником 5,3 %. Осіб у віці 75–89 років у результативній групі тих, хто вижив, не спостерігалося.
У результативній групі з негативним перебігом травматичного процесу на першому ранговому місці знаходяться особи у віці 45–59 років і становлять 28,6 % даної групи. На другому ранговому місці — особи у віці 15–29 та 30–44 роки і становлять 21,4 % відповідно. На третьому ранговому місці знаходяться особи у віці 60–74 та 75–89 років і становлять 14,3 % відповідно.
У загальному масиві, як і в результативній групі тих, хто вижив, спостерігається така тенденція: із збільшенням вікової категорії зменшується питома вага даної вікової категорії.
Однією з важливих клініко-епідеміологічних характеристик є механізм отримання травми. Нами було проведено вивчення розподілу масиву постраждалих із вертеброторакальною травмою за ознакою механізму отримання травми в статевих групах. Отримані дані наведені в табл. 3.
Аналіз даних, що наведено у табл. 3, вказує на певну різницю розподілу за механізмом отримання травми в статевих групах. Так, серед чоловіків найчастіше зустрічається прямий удар, що становить 66 % даної статевої групи і обумовлює перше рангове місце в загальному масиві дослідження даного механізму отримання травми. На другому ранговому місці в статевій групі чоловіків — падіння з висоти, що становить 21,3 % даної статевої групи. На третьому ранговому місці в групі чоловіків — розтягнення-стискання, комбінація механізмів та невизначений механізм отримання травми, що спостерігався у 4,3 % випадків.
Серед жінок на першому ранговому місці знаходиться падіння з висоти і становить 45,8 % даної статевої групи. На другому ранговому місці в статевій групі жінки — прямий удар, що становить 33,3 % даної статевої групи. На третьому ранговому місці в статевій групі жінки знаходиться розтягнення-стискання з показником 16,7 %. На четвертому місці — комбінація механізмів із показником 4,2 %.
У загальному масиві дослідження перше рангове місце займає прямий удар із показником 54,9 %, друге — падіння з висоти з показником 29,6 %, третє — розтягнення або стискання (8,5 %), четверте — комбінація механізмів (4,2 %), п’яте — невизначений механізм отримання травми (2,8 %).
Для більш ретельного аналізу було проведено вивчення розподілу масиву постраждалих із вертеброторакальною травмою за ознакою механізму отримання травми в результативних групах. Отримані дані наведені в табл. 4.
Аналіз даних, що наведено у табл. 4, дозволяє встановити такі закономірності розподілу. Так, у результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу найчастіше отримують вертеброторакальну травму внаслідок прямого удару із показником 57,9 % даної результативної групи, що обумовлює перше рангове місце в загальному масиві дослідження даного механізму отримання травми. На другому ранговому місці знаходиться падіння з висоти із показником 31,6 %. На третьому ранговому місці — розтягнення-стискання із показником 8,8 %, а на четвертому — комбінація механізмів отримання травми з показником 1,8 %. Осіб з невизначеним механізмом отримання травми в результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу не спостерігалося.
У результативній групі з негативним перебігом травматичного процесу на першому ранговому місці знаходиться прямий удар, як і в результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу, із показником 42,9 %. На другому ранговому місці — падіння з висоти (21,4 %), на третьому — комбінація механізмів та невизначений механізм (по 14,3 %), на четвертому — розтягнення-стискання з показником 7,1 %.
У загальному масиві, як і в результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу, найчастіше отримують вертеброторакальну травму внаслідок прямого удару із показником 54,9 %, на другому ранговому місці — падіння з висоти з показником 29,6 %, на третьому — розтягнення-стискання з показником 8,5 %, на четвертому місці — комбінація механізмів із показником 4,2 % і на п’ятому — невизначений механізм отримання травми з показником 2,8 %.
Також важливою клініко-епідеміологічною характеристикою є вид травматизму. Нами було проведено вивчення розподілу масиву постраждалих із вертеброторакальною травмою за ознакою виду травматизму в статевих групах. Отримані дані наведені в табл. 5.
Аналіз даних, що наведено в табл. 5, дозволяє встановити, що існує певна дисипація розподілу в статевих групах за видами травматизму. Так, серед чоловіків найчастіше зустрічається вуличний травматизм, пов’язаний з транспортом (ДТП), і становить 38,3 % даної статевої групи. На другому ранговому місці в статевій групі чоловіків знаходиться побутовий травматизм із показником 34 %, на третьому — виробничий травматизм (14,9 %), на четвертому — кримінальний травматизм (6,4 %), на п’ятому — вуличний травматизм, не пов’язаний з транспортом (4,3 %), а на шостому — спортивний травматизм (2,1 %).
Серед жінок на першому ранговому місці знаходиться побутовий травматизм і становить 62,5 % даної статевої групи. На другому ранговому місці знаходиться кримінальний травматизм із показником 12,5 %, на третьому — виробничий травматизм і вуличний травматизм, не пов’язаний з транспортом (по 8,3 %), а на четвертому — вуличний травматизм, пов’язаний з транспортом (ДТП), та спортивний травматизм (по 4,2 %).
У загальному масиві дослідження перше рангове місце займає побутовий травматизм із показником 43,7 %, друге — вуличний травматизм, пов’язаний з транспортом (ДТП), з показником 26,8 %, третє — виробничий травматизм (12,7 %), четверте — кримінальний травматизм (8,5 %), п’яте — вуличний травматизм, не пов’язаний з транспортом (5,6 %), а шосте — спортивний травматизм (2,8 %).
Для більш ретельного аналізу було проведено вивчення розподілу масиву постраждалих із вертеброторакальною травмою за ознакою виду травматизму в результативних групах. Отримані дані наведені в табл. 6.
Дані, що наведено в табл. 6, свідчать, що у результативній групі з позитивним перебігом травматичного процесу найчастіше зустрічається побутовий травматизм і становить 49,1 % даної результативної групи. На другому ранговому місці знаходиться вуличний травматизм із показником 17,5 %, на третьому — виробничий травматизм (14 %), на четвертому — кримінальний травматизм (8,8 %), на п’ятому — вуличний травматизм, не пов’язаний з транспортом (7 %), а на шостому — спортивний травматизм (3,5 %).
У результативній групі з негативним перебігом травматичного процесу на першому ранговому місці знаходиться вуличний травматизм, пов’язаний з транспортом (ДТП), і становить 64,3 % даної результативної групи. На другому ранговому місці знаходиться побутовий травматизм із показником 21,4 %, на третьому — виробничий і кримінальний травматизм (по 7,1 %). У результативній групі з негативним перебігом травматичного процесу постраждалих із спортивним травматизмом і вуличним травматизмом, не пов’язаним з транспортом, не спостерігалося.
У загальному масиві дослідження перше рангове місце займає побутовий травматизм із показником 43,7 %, друге — вуличний травматизм, пов’язаний з транспортом (ДТП), з показником 26,8 %, третє — виробничий травматизм (12,7 %), четверте — кримінальний травматизм (8,5 %), п’яте — вуличний травматизм, не пов’язаний з транспортом (5,6 %), а шосте — спортивний травматизм (16,7 %).
Висновки
1. Вертеброторакальні пошкодження притаманні особам найбільш працездатного віку (90,1 %), більше чоловікам (66,2 %), виникають насамперед внаслідок прямого удару (54,9 %) та падіння з висоти (29,6 %).
2. Серед обставин отримання пошкоджень у постраждалих із вертеброторакальною травмою найбільш часто зустрічається побутовий травматизм (43,7 %), вуличний травматизм, пов’язаний з транспортом (ДТП) (26,8 %), та виробничий травматизм (12,7 %). При тому найбільша летальність постраждалих із вертеброторакальною травмою спостерігається при вуличному травматизмі, пов’язаному з транспортом (ДТП) (47,4 %), кримінальному травматизмі (8,5 %) та виробничому травматизмі (11,1 %).
3. Проблема вертеброторакальних пошкоджень залишається значущою в травматології та ортопедії. Потребують уточнення та подальшого вивчення питання клініко-нозологічних характеристик і методів лікування.