Журнал «Вестник Ассоциации психиатров Украины» (05) 2013

Висновок судово­психіатричного експерта є особистим джерелом доказів, тобто інформація, яка в ньому викладається, відображає елементи подій минулого (майбутнього — у разі розгляду в суді справи про визнан­ня особи недієздатною/обмежено дієздатною) або її наслідки не безпосередньо, а проходячи через особистість експерта, який ці елементи пояснює, інтерпретує й подає як нові дані про факти, що стають доказами у справі [1]. Особливість висновку судово­психіатричного експерта полягає і в тому, що орган, який призначив експертизу, не володіє спеціальними знаннями в галузі психіатрії, тому, оцінюючи повноту дослідження та обґрунтованість висновку, покладається на професійні якості експерта. Судово­психіатричний експерт, надаючи висновок на підставі сучасних наукових даних в результаті проведеного дослідження, повинен мати безапеляційну впевненість в тому, що він прийняв єдине вірне рішення, при цьому при формуванні такої впевненості має значення внутрішнє становлення до своєї діяльності, адже саме судово­психіатричний експерт має спеціальні знання, яких позбавлені не тільки інші учасники процесу, а й звичайні лікарі­психіатри, яких можуть залучати як спеціалістів. Ця впевненість на заключному етапі не виключає наявність сумнівів у процесі експертного дослідження. У той же час судово­психіатричний експерт не застрахований від прийняття помилкового вис­новку, що є об’єктивною реальністю будь­якої галузі діяльності [2].

Відповідно до наказу МОЗ України від 05.07.1996 р. № 194 «Про удосконалення організації судово­психіатричної експертизи в Україні» функції головної установи з питань судово­психіатричної експертизи (СПЕ) та проведення повторних СПЕ покладено на Український науково­дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я України [3]. Нерідкісними є випадки проведення СПЕ експертами Українського науково­дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я України, обумовлені тим, що по справі було проведено дві СПЕ, висновки яких суперечать один одному. Звісно ж, діяльність експерта повинна бути направлена на допомогу встановленню істини, а два протилежних висновки свідчать про те, що висновки як мінімум однієї з СПЕ є хибними.

Мета статті — здійснити аналіз практики проведення судово­психіатричних експертиз із метою виявлення експертних помилок та мінімізації умов їх виникнення.

Питання експертних помилок в своїх роботах розробляли В.М. Абрамова, Г.О. Аубакірова, Р.С. Бєлкін, І.Г. Вермель, А.І. Вінберг, Г.Л. Грановський, І.М. Каплунов, Н.І. Клименко, Л.В. Кочнєва, А.Ю. Краснобаєва, Г.Є. Макушкіна, Н.А. Паліашвілі, А.К. Педенчук, проте тема експертних помилок при проведенні судово­психіатричної експертизи залишається актуальною та недостатньо дослідженою.

У літературі описано декілька точок зору на визначення експертної помилки. Визначення, запропоновані В.М. Абрамовою та Г.О. Аубакіровою, дозволяють визначити експертну помилку як ненавмисне неправильне судження, дії чи бездіяльність судового експерта при встановленні фактичних даних в процесі дослідження об’єктів, оцінки результатів і аналізу отриманої інформації та порушення процесуального законодавства, що здатні привести до прийняття невірного рішення, що не забезпечує повноту, об’єктивність і законність дослідження, що реалізується у вигляді висновку експерта [4, 5].

Нами було проаналізовано 130 висновків посмертної судово­психіатричної експертизи, що проводились у різних регіонах України. Вибір матеріалу обумовлений тим, що значну частину експертиз у цивільному процесі становлять посмертні СПЕ. За даними деяких дослідників, частка посмертних експертиз у цивільному судочинстві становить понад 80 % [6–8]. Також посмертні СПЕ є одними з найскладніших видів психіатричних експертиз у зв’язку з відсутністю особи, стосовно якої вирішуються питання щодо її психічного стану. Експерти приймають рішення на підставі аналізу матеріалів справи, медичної документації та показань свідків, які здебільшого є неповними, недостатніми і носять вкрай суперечливий характер для винесення однозначного експертного рішення про здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на певний період часу. Саме при посмертних СПЕ спостерігається висока частка випадків, коли експерти не можуть прийняти рішення стосовно психічного стану підекспертного у зв’язку з недостатністю інформації у матеріалах справи та її суперечливим характером.

Аналіз обґрунтованості експертних висновків проводився з урахуванням: 1) обсягу матеріалів, на яких проводилась експертиза; 2) узгодженості та суперечливості даних щодо психічного стану підекспертного на період, що цікавить суд; 3) неупередженого, критичного ставлення експертів до певних фактів з матеріалів справи; 4) додержання принципів презумпції психічного здоров’я та трактування суперечливостей на користь психічного здоров’я підекспертного; 5) відповідності експертних діагнозів і висновків клінічним формам і проявам існуючих психічних захворювань та закономірностям їх перебігу; 6) логічності, обґрунтованості і доказовості відомостей, наведених у акті СПЕ як самостійному, завершеному процесуальному документі, що є джерелом доказів.

Згідно з проаналізованими висновками посмертних СПЕ, цілком обґрунтованими були 39,5 % висновків. Вірними, але недостатньо обґрунтованими рішеннями — через недостатність матеріалів справи, неповноту та/або суперечливість відомостей щодо психічного стану підекспертного, суб’єктивність в оцінці наданих даних — були 37,2 % висновків СПЕ. Необґрунтовані експертні рішення містились у 23,3 % проаналізованих висновків СПЕ.

Причинами винесення необґрунтованих експертних рішень були такі:

1. Недостатність матеріалів, наданих на експертизу. При цьому експерти в більшості випадків навіть не запитували у суду додаткові матеріали, а виносили рішення за наявними, але явно недостатніми для винесення обґрунтованого висновку документами. У даному випадку експерти не користувались своїм правом заявляти клопотання про подання їм додаткових матеріалів, тим самим порушуючи принцип повноти дослідження.

2. Суперечливість відомостей стосовно психічного стану підекспертного, з суб’єктивним перебільшенням експертами одних та недооцінкою інших даних, без логічного роз’яснення таких суперечностей у мотивувальній частині висновку. Цим судово­психіатричні експерти порушували принцип об’єктивності дослідження.

3. Порушення принципу презумпції психічного здоров’я, коли експертами певні дані про можливі відхилення психічної сфери підекспертного від норми бездоказово розцінювались як ознаки психічного розладу на підставі власного клінічного досвіду та інтуїції, без підтвердження жодними даними в матеріалах справи.

4. Більшість висновків СПЕ у зв’язку з відсутністю рубрифікації частин висновку експерта, неповнотою інформації, нехтуванням пояснень у мотивувальній частині або взагалі відсутністю цієї частини не відповідали вимогам самостійного, завершеного, процесуального документу, який є джерелом доказів у суді.

5. Поширеною помилкою в експертних висновках була констатація дієздатності/недієздатності підекспертного замість його можливості/неможливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що виходило за рамки компетенції судово­психіатричних експертів.

6. Досить поширеними є порушення, що допускають керівники експертних установ при призначенні осіб, яким доручається проведення СПЕ. Так, у декількох випадках керівники установ доручали проведення СПЕ лікарям­психіатрам, які не відповідають вимогам процесуального законодавства та Закону України «Про судову експертизу».

Вказані недоліки нерідко призводять до помилок, причинами яких є: порушення вимог процесуального законодавства, недотримання науково обґрунтованих методик експертного дослідження, недостатність медичної документації, велике навантаження на експерта, особистісні якості експерта, також не виключається можливість впливу думок інших експертів, що мали більший досвід, оскільки у 100 % проаналізованих випадків судово­психіатричні експертизи були комісійними.

Серед заходів, які необхідно вжити для попередження експертних помилок при проведенні СПЕ, варто зазначити наступні:

1. Особливості проведення СПЕ визначають першочерговість професійного підбору кадрів. Спеціальна підготовка судово­психіатричних експертів здійснюється в Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика на кафедрі дитячої, соціальної та судової психіатрії, де серед викладачів циклу спеціалізації «Судово­психіатрична експертиза» лише двоє є судово­психіатричними експертами та працюють за сумісництвом. Жоден з викладачів кафедри, які проводять підготовку кадрів для судово­психіатричної експертної служби, не має освіти у галузі права. Все це обумовлює відсутність у судово­психіатричних експертів структурованого розуміння суті експертного дослідження та ролі експертів в системі сприяння здійсненню правосуддя. Тривалість навчання не дозволяє перейняти досвід досвідчених фахівців. Обов’язковою складовою навчання судово­психіатричних експертів повинно стати стажування на робочому місці під керівництвом кваліфікованого експерта впродовж періоду тривалістю не менше року. Удосконалення підготовки кваліфікованих кадрів дозволить в майбутньому попередити експертні помилки.

2. В Україні судово­психіатрична експертна діяльність здійснюється в психіатричних закладах охорони здоров’я, двох центрах судово­психіатричних експертиз (м. Київ, м. Донецьк) та Українському НДІ соціальної й судової психіатрії та наркології МОЗ України. Не є поодинокими випадки виконання судово­психіатричним експертом, окрім безпосередньої експертної діяльності в психіатричних закладах охорони здоров’я, ще й обов’язків лікаря­психіатра (коли він надає допомогу психічно хворим, бере участь у чергуванні лікарів установи у вечірній і нічний час, вихідні та святкові дні). Така надмірна завантаженість, невірне розуміння керівником установи різниці між лікарем­психіатром та лікарем судово­психіатричним експертом, обмежений термін виконання експертного дослідження (особ­ливо під час проведення амбулаторних СПЕ) можуть бути причинами формальної оцінки наданих матеріалів при проведенні СПЕ, що призводить до винесення неправильних висновків.

3. Для попередження експертних помилок також велике значення має науково­методичне супроводження експертної діяльності. В Україні науково­методичне забезпечення СПЕ здійснюється Міністерством охорони здоров’я України через Український науково­дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України [9]. Створення у зазначеному НДІ системи управління якістю СПЕ (на прикладі системи, розробленої В.М. Абрамовою) дозволить значно покращити доказову силу висновків експертів та зменшить кількість помилок при проведенні СПЕ. Для цього необхідно на базі НДІ проводити регулярні тематичні удосконалення судово­психіатричних експертів України, проводити узагальнення експертної практики та оцінювати кожен випадок, коли мають місце розбіжності у висновках при первинній та повторних експертизах.

Таким чином, для усунення експертних помилок під час проведення СПЕ необхідно вдосконалити систему підготовки кадрів, оптимізувати діяльність судово­психіатричних експертів, посилити роль Українського науково­дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України в узагальненні експертної практики. Лише за умови достатньої обізнаності, чіткого дотримання вимог процесуального законодавства та неухильного дотримання принципів експертного дослідження можна підвищити якість висновків судово­психіатричного експерта та мінімізувати виникнення експертних помилок.