Журнал «Почки» 4 (06) 2013

Національне товариство в кожній країні Європи отримало право на переклад нових рекомендацій державною мовою за умов, що такий переклад отримає статус офіційного та буде використовуватися відповідним чином у некомерційних цілях. Тому ми не стали складати конкуренцію нашим російським колегам, а спробували перекласти українською мовою найбільш близько до оригіналу, наскільки це було можливо.

Уперше виданий у 2003 році оригінальний варіант спільних рекомендацій з лікування артеріальної гіпертензії Європейського товариства гіпертензії (ESH) та Європейського товариства кардіологів (ESC) став одним із найбільш цитованих медичних документів у світі. Рекомендації 2013 року, що замінять рекомендації 2007 року, репрезентують сучасний стан науки, який показує, як змінився профіль гіпертензії і вказують, що повинно бути зроблено, щоб зменшити смертність і захворюваність від високого артеріального тиску (АТ) та пов’язаних із ним станів.

Основною рисою нового документа є спрощення процесу прийняття рішення про початок лікування та рекомендація, що всі пацієнти повинні додержуватися цільового рівня систолічного АТ < 140 мм рт.ст. Виняток зроблено для особливих груп хворих, наприклад із діабетом і похилого віку. Для пацієнтів із цукровим діабетом рекомендують знижувати діастолічний АТ до < 85 мм рт.ст. У хворих віком понад 80 років цільовий систолічний АТ повинен бути від 140 до 150 мм рт.ст., але лікарі можуть опускати його нижче 140 мм рт.ст., якщо пацієнт у формі та здоровий. Як і в рекомендаціях 2007 року, за рівнем АТ хворих розподіляють на чотири категорії: високий нормальний АТ (130–139/85–89 мм рт.ст.), гіпертензія 1­го ступеня (140–159/90–99 мм рт.ст.), гіпертензія 2­го ступеня (160–179/100–109 мм рт.ст.) та гіпертензія 3­го ступеня (> 180 мм рт.ст. — систолічний АТ або > 110 мм рт.ст. — діастолічний АТ). Для оцінки загального серцево­судинного ризику повинні бути враховані: наявність або відсутність інших серцево­судинних факторів ризику або ураження органів­мішеней, а також супутні захворювання та ускладнення. Важливий аспект, що є новим для рекомендацій 2013 року, — це акцент на амбулаторний моніторинг АТ. У той час як вимірювання АТ в офісі залишається золотим стандартом для діагностики артеріальної гіпертензії, рекомендації 2013 року є першими, що розглядають вимірювання позаофісного АТ у моделі стратифікації ризику.

Дані, отримані в численних дослідженнях, та їх метааналізи показують, що основним корисним аспектом лікування є зниження АТ як такого, а не те, як цього було досягнуто. Основні класи антигіпертензивних препаратів (діуретики, бета­блокатори, блокатори кальцієвих каналів, антагоністи, інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II) однаковою мірою знижують АТ і однаковою мірою знижують ризик розвитку серцево­судинних ускладнень. Навіть бета­блокатори, до яких є «погане ставлення» в деяких неєвропейських країнах, відіграють певну роль у лікуванні таких хворих. До рекомендованих комбінацій зараховують комбінації тіазидних діуретиків із блокаторами рецепторів ангіотензину, антагоністами кальцію або інгібіторами АПФ, а також антагоністів кальцію з блокаторами ангіотензинових рецепторів або інгібіторами АПФ.

Нові рекомендації виступають проти подвійної блокади ренін­ангіотензинової системи через побоювання гіперкаліємії, гіпотензії та ниркової недостатності. Цікавим аспектом нових рекомендацій є те, що процедури ниркової денервації, число яких швидко зростає, а результати часто є роздутими, просто позначені як перспективна терапія в лікуванні резистентної АГ. Автори стверджують, що, «незважаючи на незаперечні докази, що гіпертензія є основним фактором серцево­судинного ризику, дослідження показують, що багато хворих ще не знають про стан, а цільові рівні АТ досягаються рідко». Вони також відзначають, що існують великі відмінності в системах надання допомоги при гіпертензії у країнах Європи, але що командний догляд із більш широким залученням медичних сестер забезпечує кращі результати порівняно зі стандартним підходом.

Вважаємо, що кожен лікар терапевтичного профілю повинен прочитати ці рекомендації. Наші національні рекомендації разом із протоколом, затверджені наказом МОЗ України минулого року, мають бути переглянуті у 2015 році. До кінця поточного року ми ще чекаємо на нові американські рекомендації, які також плануємо використати для поновлення вітчизняної настанови.