Международный эндокринологический журнал 6 (54) 2013

Історично бронхіальну астму (БА) розподіляли на дві форми — зовнішню (атопічну) та внутрішню (неатопічну). Хоча на сьогодні виділяють окремі субфенотипи у межах наведених імунологічних фенотипів, актуальною та остаточно не вирішеною клінічною проблемою залишається визначення ефективності стандартних схем профілактичної терапії у дітей, хворих на альтернативні фенотипи захворювання.
Мета дослідження — оцінити динаміку мікробіцидної активності нейтрофілів крові на тлі класичних схем базисного лікування для удосконалення індивідуалізованих підходів досягнення та утримання конт-
ролю за симптомами бронхіальної астми.
Матеріал і методи дослідження. На базі пульмо-алергологічного відділення обласної дитячої клінічної лікарні м. Чернівці обстежено 64 дитини, хворих на БА. Групоформувальною ознакою вважали наявність у дітей ознак атопії. Сформовано дві групи спостереження. До першої (І) групи увійшло 38 пацієнтів з обтяженим на алергічну патологію сімейним анамнезом та позитивними алерготестами з небактерійними алергенами, другу (ІІ) клінічну групу сформували 26 школярів без ознак атопії. За статтю, віком, тривалістю та тяжкістю хвороби, місцем проживання вірогідних відмінностей не спостерігали. Всі пацієнти отримували інгаляційні глюкокортикостероїди (ІГКС) як базисне лікування.
Імунологічне дослідження враховувало динамічну оцінку активності киснезалежного метаболізму еозинофільних та нейтрофільних гранулоцитів периферичної крові гістохімічним методом за даними спонтанного і стимульованого тесту з нітросинім тетразолієм (НСТ-тест). Результати тесту оцінювали за часткою формазанпозитивних клітин у пробі (%). Індекс стимуляції еозинофільних та нейтрофільних гранулоцитів крові обчислювали як відношення результатів стимульо-
ваного тесту до спонтанного, а резерв киснезалежної мікробіцидності вказаних лейкоцитів — як різницю цих показників.
Одержані результати дослідження аналізувалися за допомогою комп’ютерних пакетів Statistica 6.0 StatSoft Inc. та Excel XP для Windows на персональному комп’ютері з використанням параметричних і непараметричних методів обчислення. Оцінку ризику реалізації події визначали за атрибутивним (АР), відносним ризиками (ВР), співвідношенням шансів (СШ) з обчисленням їх 95% довірчих інтервалів (ДІ).
Результати дослідження та їх обговорення. При аналізі динаміки НСТ-тесту гранулоцитів у пацієнтів із проявами атопії встановлено, що НСТ-тест нейтрофілів у його спонтанній модифікації вірогідно знижувався через три місяці від початку терапії ІГКС з (31,7 ± 2,4) % до (24,0 ± 2,1) % (Р < 0,05). Зміни результатів стимульованого НСТ-тесту нейтрофілів, спонтанного і стимульованого варіантів НСТ-тесту еозинофільних гранулоцитів не набули вірогідної різниці. Дихальний резерв нейтрофілів у дітей І клінічної групи в динаміці практично не змінився ((12,4 ± 2,2) % на початку та (12,2 ± 2,3) % під час повторного обстеження, Р > 0,05), а індекс стимуляції даних лейкоцитів становив 1,4 ± 0,1 та 1,5 ± 0,1 під час першого та другого візитів відповідно (Р > 0,05). Зміни дихального резерву ацидофільних гранулоцитів у групі дітей з атопічним фенотипом захворювання не набули вірогідної різниці ((–0,3 ± 1,2) % при первинному та (0,2 ± 0,6) % під час заключного візиту, Р > 0,05). Індекс стимуляції еозинофілів дещо зменшився з 1,1 ± 0,1 на початку до 1,0 ± 0,1 наприкінці дослідження (Р > 0,05).
На відміну від І клінічної групи у дітей із відсутністю проявів атопії, під впливом протизапальних агентів спостерігалося вірогідне підвищення показників стимульованого НСТ-тесту нейтрофільних гранулоцитів ((42,6 ± 3,5) % при первинному та (56,0 ± 6,2) % при заключному візитах, Р < 0,05) та НСТ-тесту еозинофілів у його спонтанному ((11,5 ± 1,5) % на початку та (18,5 ± 3,1) % повторному обстеженні, Р < 0,05) та стимульованому ((12,4 ± 1,5) % при вихідному та (20,4 ± 3,5) % повторному візитах, Р < 0,05) варіантах. Серед пацієнтів ІІ групи вірогідно збільшилися резерв (з (4,1 ± 2,1) % до (19,0 ± 5,1) %, Р < 0,01) та індекс стимуляції нейтрофілів (1,1 ± 0,1 при первинному та 2,1 ± 0,3 під час завершального обстеження, Р < 0,01). Також спостерігалася тенденція до зростання індексу стимуляції (1,0 ± 0,1 проти 1,2 ± 0,1) та дихального резерву ((0,4 ± 0,6) % проти (1,7 ± 1,1) %) еозинофілів крові в динаміці, Р > 0,05.
Абсолютний ризик наявності негативного дихального резерву нейтрофільних гранулоцитів крові на тлі базисної терапії у пацієнтів ІІ клінічної групи відносно школярів, хворих на атопічну БА, становив 4,8 %, відносний ризик — 1,8 (95% ДІ — 0,4–7,9) при співвідношенні шансів — 1,9 (0,1–34,1). В той же час АР наявності негативного дихального резерву еозинофілів периферичної крові у дітей з атопічним фенотипом захворювання порівняно з пацієнтами ІІ клінічної групи, дорівнював 10,4 %, ВР — 1,3 (95% ДІ — 0,7–2,3) при СШ — 1,6 (0,3–8,5).
Висновок. При підвищенні середніх показників мікробіцидності гранулоцитів крові в пацієнтів із неатопічним фенотипом бронхіальної астми на тлі тримісячного курсу профілактичної терапії ймовірність наявності негативного дихального резерву нейтрофілів крові вдвічі перевищувала аналогічний показник у І клінічній групі. Враховуючи наведені дані, пацієнтам із неатопічною бронхіальною астмою базисну терапію інгаляційними глюкокортикостероїдами доцільно посилювати призначенням препаратів інших груп, зокрема, пролонгованими метилксантинами.