Журнал «Вестник Ассоциации психиатров Украины» (04) 2013

Багато вчених, як вітчизняних, так і зарубіжних, вивчали, переважно експериментально, вплив електромагнітного випромінювання (ЕМВ) на живий організм. Так, відомо, що захворювання, пов’язані з впливом ЕМВ малої інтенсивності, виявляються у вигляді синдрому вегетативної дисфункції з характерними суб’єктивними розладами, порушеннями центральної нервової та серцево­судинної систем (зокрема, розвиток артеріальної гіпертензії (АГ)), шлунково­кишкового тракту, репродуктивної функції, імунного статусу, ендокринної системи. ЕМВ діють на ДНК, РНК, порушуючи їх функцію, внаслідок чого відбуваються зміни біохімічних та гематологічних показників крові [1]. Залежно від стадії захворювання, порушення можуть мати стійкий характер та не зникати після припинення контакту з ЕМВ. До віддалених наслідків хронічного впливу електромагнітних полів (ЕМП) радіочастотного діапазону слід віднести синдром раннього старіння організму [2].

Зміни з боку нервової системи під впливом ЕМВ надвисоких частот (НВЧ) виявляються у розвитку астеновегетативного синдрому. Хворі скаржаться на головний біль, запаморочення, підвищену втомлюваність, загальну слабість, зниження працездатності, порушення сну, лабільність пульсу та артеріального тиску, відчуття серцебиття, ослаблення пам’яті. Може відмічатись депресія та іпохондричні стани [3].

Під когнітивними функціями розуміють найбільш складні функції головного мозку, за допомогою яких відбувається процес раціонального пізнання світу. Поняття судинної деменції включає в себе стани від незначного клінічного погіршення когнітивних функцій, що часто не виявляється, до тяжкої деменції. Експериментально на тваринах доведено, що надмірний вплив ЕМВ призводить до порушення пам’яті [4, 5].

Метою нашого дослідження було визначити особливості когнітивних функцій та сну в пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією, які працюють в умовах тривалого впливу на організм ЕМВ НВЧ.

Матеріали і методи

У дослідження включено 82 чоловіки, які працюють в умовах ЕМВ. Обстежених було розподілено на групи: І група (n = 47) — хворі на гіпертонічну хворобу, ІІ група (n = 35) — здорові чоловіки, які працюють в умовах НВЧ ЕМВ. Середній вік обстежених І та ІІ групи не відрізнявся і становив 30 ± 5 років. Діагноз гіпертонічної хвороби верифікований згідно зі стандартами, рекомендованими Українською асоціацією кардіологів 2008 року, — у 4 пацієнтів виявлена артеріальна гіпертензія І стадії, І–ІІ ступеня, у 43 — ІІ стадії, І–ІІ ступеня. Час роботи в умовах ЕМВ НВЧ становив від 4 до 22 років (у середньому 15,0 ± 5,9 року). 80 % чоловіків на момент обстеження продовжували свою професійну діяльність. У кожного обстеженого отримано письмову згоду на участь в обстеженні. Доза СВЧ ЕМВ була в межах 4320–31065 кВт (у середньому 17151,7 ± 7102,4 кВт).

ІІІ група (n = 26) включала в себе чоловіків відповідного віку з гіпертонічною хворобою, які не мали додаткового надмірного впливу ЕМВ НВЧ. Для порівняння обстежено 20 здорових чоловіків відповідного віку без впливу шкідливих факторів виробництва.

На момент включення в обстеження всі пацієнти отримували антигіпертензивну терапію. За необхідності проводилася корекція призначеного лікування.

Перш за все хворим проводилося тестування за допомогою шкали депресії Бека для виключення депресивних розладів, що негативно впливають на когнітивну функцію. При відсутності даних щодо депресивного розладу за результатами вказаної шкали у хворих досліджували когнітивну функцію, в іншому випадку хворого виключали з дослідження.

Дослідження виконувалося в спокійній обстановці, в окремій кімнаті, за відсутності інших осіб та відволікаючих факторів, тому що недотримання цих вимог може значно погіршити результати тестування.

Для об’єктивізації клінічних даних застосовували стандартні скринінгові нейропсихологічні шкали та тести. Стандартними називаються тести з кількісною оцінкою результатів і встановленими нормативами. Перевагами стандартних тестів є наявність саме кількісної оцінки результатів, що дозволяє оцінити тяжкість порушення, прослідкувати динаміку на фоні терапії та порівняти дані між собою або з іншими джерелами.

Когнітивні функції (КФ) визначали за допомогою ней­ропсихологічних тестів [6]. Використовували скринінговий метод діагностики когнітивного статусу за допомогою короткої шкали оцінки психічного статусу (Mini­Mental State Examination, MMSE) [7]. Дана методика є широко­вживаною як серед закордонних науковців та лікарів, так і серед наукової спільноти в Україні.

Метод являє собою набір із 11 проб, що оцінюють орієнтацію у часі та місці, повторення слів, рахунок, слухо­мовну пам’ять, називання предметів, які показують, повторення фрази, розуміння команди, читання, письмо та малювання. Результати тесту вираховуються шляхом сумації результатів по кожному з пунктів. Максимально в цьому тесті можна набрати 30 балів, що відповідає найбільш високим когнітивним здібностям. Чим менший результат тесту, тим більш виражений когнітивний дефіцит. За даними різних дослідників, результати тесту можуть мати такі значення:

27–30 балів — немає порушень когнітивних функцій;

24–26 балів — помірні когнітивні порушення;

20–23 бали — деменція легкого ступеня вираженості;

11–19 балів — деменція помірного ступеня вираженості;

0–10 балів — тяжка деменція.

Для оцінки графомоторних функцій (ГФ), що характеризують стан лівої тім’яно­потиличної ділянки головного мозку, застосовували тест Елліса. За правильне виконання кожної з 10 фігур хворий отримував 2 бали, за грубі помилки бали не нараховували, за незначні помилки знімався 1 бал. Інтерпретація проводилась на основі набраної суми балів: 13–16 балів — ГФ злегка порушені, 9–12 балів — середньо (помірно) порушені, менше 8 балів — значно порушені.

Оцінка стану лобних часток головного мозку проводилась на основі визначення моторних функцій (МФ), використовували проби «кулак — ребро — долоня» і «рахунок пальців».

Для визначення міжпівкульної взаємодії використовували пробу на динамічний (кінетичний) праксис «кулак — ребро — долоня». Даний тест чутливий не тільки до ураження рухових систем (премоторних відділів), але й до неспецифічного дефіциту сукцесивної функції (СФ). Перший і другий варіанти розладів породжують різні види помилок. У першому випадку страждає перемикання з одного руху на наступний в автоматизованому режимі: обстежений повторює рух або робить великі паузи між ними. У другому випадку обстежені плутають послідовність рухів або пропускають деякі з них. Імовірно, труднощі в даному завданні можна пов’язати з недостатністю лівої півкулі.

Сукцесивні функції визначали для оцінки стану скроневих часток мозку за допомогою прямого і зворотного повтору цифрових рядів. Повтор цифрового ряду в прямому порядку характеризує переважно іконічну (миттєву) сукцесивну слухо­мовну пам’ять, повторення в зворотному порядку — стан оперативної пам’яті. При правопівкульних або двобічних ураженнях головного мозку більшою мірою страждає відтворення в зворотному порядку, а при лівопівкульних — прямого. При правопівкульній недостатності розрив між результатами прямого та зворотного відтворення збільшується, в нормі не перевищує двох одиниць. При правильному виконанні моторних і сукцесивних проб хворому нараховували по 10 балів. За кожну помилку (при порушенні порядку, автоматизму, персевераціях тощо) віднімали бал. Оцінювали МФ і СФ як значно порушені, якщо пацієнт набирав менше 5 балів, середньо порушені — при 5–6 балах, злегка порушені — при 7–8 балах. На результати виконання цього ряду може впливати порушення активної уваги.

При оцінці когнітивного статусу осіб необхідно зважати на емоційну складову. Діагностику рівнів реактивної (ситуативної) та особистісної тривожності проводили з використанням тесту Ч. Спілбергера — Ю.Л. Ханіна [8].

Вказані характеристики можуть суттєво впливати на ґенез та перебіг артеріальної гіпертензії.

Якість сну оцінювали за допомогою опитування про тривалість сну у годинах за добу, наявність утруднення при засинанні, нічні пробудження, наявність сновидінь, відчуття бадьорості вранці після пробудження.

Результати та обговорення

У більшості пацієнтів І групи (95 %) та частини чоловіків ІІ групи (35 %) спостерігалися прояви астеновегетативного синдрому. Обстежені скаржились на запаморочення, підвищену втомлюваність, загальну слабість, підвищену пітливість, зниження працездатності, порушення сну, відчуття серцебиття, відмічали зниження настрою, підвищену дратівливість, тривожність, порушення пам’яті.

Встановлено, що лише у 9 % хворих І групи відмічається низька ситуативна тривожність (СТ), значно частіше реєструється помірна СТ (91 %) (табл. 1).

У ІІ групі висока СТ виявлена у 39 %, помірна — у 53 %, низька — у 9 %.

У групі контролю високу СТ мали 8 % обстежених, помірну — 90 % та низьку — < 2 % обстежених.

Особистісна тривожність (ОТ) у переважної більшості хворих І групи (81,25 %) була середня, 12,5 % мали високу ОТ та лише у 6 % хворих реєструвалась низька ОТ. У середньому ОТ у хворих на АГ, які працюють в умовах впливу ЕМВ НВЧ, вірогідно (Р < 0,05) переважала СТ (відповідно 40,5 ± 7,5 бала проти 38,9 ± 5,2 бала). У групі контролю ОТ становила в середньому 39,2 ± 2,89 бала, що відповідає помірному рівню в усіх обстежених.

Аналізуючи якість сну (тривалість, нічні пробудження, швидкість засинання, відчуття бадьорості вранці після пробудження, наявність сновидінь), ми отримали такі результати: порушення сну серед обстежених І групи відмічалось у 64 хворих (80 %), тоді як серед обстежених ІІ групи виявлено лише у 27 %.

Серед пацієнтів І групи сон менше 6 годин відмічали 19 % осіб, 6 годин — 53 % хворих, 7 годин — 26 % хворих та восьмигодинний сон — 2 % обстежених. У ІІ групі сон протягом 6 годин відмічали 28 % обстежених, 7 годин — 53 % чоловіків та більше 7 годин — 19 % чоловіків. Тривалість сну менше 6 годин виявлена в 1 хворого ІІ групи. У групі контролю сон протягом 7 годин та більше був у 98 % обстежених та лише 5 % чоловіків вказали на порушення сну. Рівень реактивної тривожності у хворих, які працюють в умовах надмірного ЕМВ НВЧ, був вірогідно вищим (41,9 ± 2,0 бала проти 35,6 бала; P < 0,05), ніж у здорових чоловіків та пацієнтів групи порівняння.

Так, у середньому моторні функції у хворих І групи були вірогідно нижчими порівняно з показниками у хворих ІІІ групи (6,4 ± 1,2 бала проти 7,7 ± 0,4 бала; P < 0,005) (табл. 2). У хворих І групи також часто виявлялись порушення сукцесивних функцій, але їх інтенсивність була легкого ступеня (7,2 ± 1,3 бала проти 8,1 ± 1,6 бала; P < 0,05). Графомоторні функції у пацієнтів І групи порівняно з показниками у хворих контрольної групи також були значимо нижчі (10 ± 2,4 бала проти 12,1 ± 2,5 бала; P < 0,005).

У хворих І групи часто виявлялись порушення когнітивних функцій за шкалою MMSE, їх інтенсивність була легкого ступеня, але в середньому вірогідно більш вираженою порівняно з пацієнтами ІІІ групи (22,1 ± 3,3 бала проти 26,2 ± 2,2 бала; P < 0,001) при нормальних значеннях 28–30 бала.

90 % хворих І групи мали ураження серединних структур мозку, 96 % — локальні порушення головного мозку (у 57 % із них виявлені порушення в правій скроневій частці, у 71 % — у правій лобній частці).

Аналізуючи результати обстеження у чоловіків ІІ групи, ми виявили вірогідні зміни з боку ЦНС (моторні функції — 8,2 ± 0,4 бала проти 9,2 ± 0,9 бала у здорових чоловіків, P < 0,005; сукцесивні функції — відповідно 8,6 ± 0,5 бала проти 9,6 ± 0,4 бала, P < 0,05; графомоторні функції — відповідно 13,4 ± 1,5 бала проти 17 ± 1,6 бала, P < 0,05).

Встановлено зворотний кореляційний зв’язок у обстежених між рівнем МФ (r = 0,63), СФ (r = 0,75; Р < 0,005), ГФ (r = 0,51; Р < 0,5) та часом роботи в умовах ЕМВ, а також значенням MMSE­тесту (r = 0,74; Р < 0,005).

Кореляційний аналіз показав, що частота виникнення скарг на головний біль та відчуття перебоїв у роботі серця вірогідно корелювала з СТ (відповідно r = 0,29, r = 0,30; Р < 0,05). Також виявлений прямий кореляційний зв’язок із ОТ та частотою скарг на відчуття серцебиття (r = 0,26; Р < 0,05).

Висновки

Таким чином, у пацієнтів із артеріальною гіпертензією та здорових чоловіків, які тривалий час знаходяться під впливом електромагнітного випромінювання надвисоких частот, виявлено ураження нервової системи у вигляді порушення когнітивних функцій із розвитком судинної деменції легкого ступеня. Знайдена залежність між часом роботи під впливом ЕМВ та виявленими порушеннями. Результати наших досліджень узгоджуються з результатами досліджень [1, 10].

Серед обстежених хворих на АГ, які зазнали впливу ЕМВ, понад 30 % відмічають недостатню тривалість сну (6 і менше годин), а 80 % — порушення його якості, що може пояснюватись більшою реактивною тривожністю, а також може робити внесок у когнітивну дисфункцію та перебіг захворювання. Характер порушень КФ може зумовлювати підвищену тривожність, розвиток вегетативної дисфункції.

Отримані дані слід ураховувати в комплексній терапії та профілактиці серцево­судинних захворювань у працюючих в умовах ЕМВ. З метою зниження реактивної тривожності у працюючих в умовах впливу шкідливого фактора виробництва можна рекомендувати когнітивно­поведінкову психотерапію.