Журнал «Здоровье ребенка» 2 (45) 2013

У зв’язку з погіршенням екології, агресивним впливом факторів зовнішнього середовища, зниженням імунітету відмічається зростання частоти шкірних захворювань [1, 2]. Серед інфекційних хвороб шкіри раннього дитячого віку найбільш часто зустрічаються гнійні запальні захворювання — піодермії. Найчастіше піодермії зумовлюються стафілококами, стрептококами, рідше — протеєм, синьогнійною або кишковою паличками, мікоплазмами. Стафілококи переважно уражають придатки шкіри (волосяні фолікули, потові та сальні залози), викликаючи гнійно­ексудативне запалення; стрептококи — епідерміс і дерму, обумовлюючи серозно­ексудативне запалення [3].

Піодермії в новонароджених та дітей грудного віку становлять 25–60 % від загального числа звернень із дерматозами [4].

Шкіра є відкритою біологічною системою, колонізованою значною кількістю умовно­патогенних мікроорганізмів (Staphylococcus spp., Corynebacterium spp., Pityrosporum ovale тощо), які за певних умов здатні проявляти свої патогенні властивості, викликаючи гнійничкові ураження [1].

У дітей раннього віку такими умовами є [4, 5]:

— aнатомо­фізіологічні особливості шкіри (ніжність та пухкість рогового шару, неміцність зв’язку епідермісу з дермою, пряме розташування вивідних проток потових залоз та наявність полісахаридного комплексу в них);

— знижені захисні властивості водно­ліпідної мантії, лужна реакція поверхні шкіри;

— незрілість процесів терморегуляції;

— підвищені вологість та абсорбційна здатність шкіри;

— незрілість імунної системи дітей (слабка вираженість пасивного імунітету проти стафілококів, низький рівень антитоксинів у крові);

— регіональні лімфатичні вузли недостатньо реагують на вторгнення інфекції, ретикулоендотеліальна система поглинає мікроорганізми, але повільно руйнує їх;

— у перші місяці життя уповільнені процеси синтезу імунологічно активних лімфоїдних клітин (Т­ і В­лімфоцити, макрофаги), що обумовлено недостатнім коригуючим впливом вилочкової залози в розвитку лімфоїдної системи;

— уповільнені процеси проліферації й диференціювання імунокомпетентних клітин (материнський IgG, одержуваний через плаценту, повністю зникає з крові дитини через 6 міс., а наступне продукування власних імуноглобулінів, особливо IgG й IgA, відбувається повільно).

Додатковими факторами, що сприяють розвитку піодермій, є вплив вологи, особливо теплої (випаровування під пелюшками або підгузками, під товстим одягом), мацерація шкіри виділеннями (піт, сеча, слина, виділення з носа), пошкодження шкіри при розчісуванні.

Важливо відмітити, що піодермії найбільш небезпечні в період новонародженості у зв’язку з підвищеною чутливістю до стафілококової інфекції, схильністю до генералізації інфекції, можливістю розвитку сепсису [4].

Лікування піодермій повинно бути комплексним, включати як місцеві, так і загальні заходи [6, 7].

Матеріали і методи

Протягом 10 днів під наглядом перебували 52 дитини віком до 1,5 року з піодерміями: у 12 дітей — омфаліт, у 18 — пелюшковий дерматит, у 22 — атопічний дерматит.

Методом рандомізації діти кожної нозології розподілені на дві групи. 40 дітей основної групи в комплексному лікуванні піодермій отримували місцеве лікування антибактеріальним препаратом тиротрицин (Тирозур, «Енгельгард Арцнайміттель ГмбХ & Ко. КГ», Німеччина) у вигляді гелю та порошку (1 мг тиротрицину в 1 г препарату). 12 дітей групи порівняння в комплексному лікуванні отримували місцеве лікування аніліновими барвниками.

Тиротрицин може використовуватися самостійно або разом з іншими лікарськими речовинами у вигляді присипок, шкірних мазей для лікування інфікованих ран та опіків.

Тирозур не всмоктується через шкіру та не справляє токсичного та подразнюючого впливу, безпечний при застосуванні в дітей [8].

Тиротрицин є сполукою різних циклічних та лінійних поліпептидів, що виявляють антибактеріальну активність й утворюються, як ендотоксин, анаеробними спороутворюючими Bacillus brevis. Ця сполука містить до 70–80 % тироцидинів (основних циклічних декапептидів) та до 20–30 % граміцидинів (нейтральних лінійних пентадекапептидів).

Активний в основному щодо грампозитивних бактерій Staph. aureus MSSA, Staph. aureus MRSA, Staph. haemolyticus, Strep. рyogenes, Strep. viridans, Enterococcus faecalis, Diplococcus pneumoniae, Corynebact. spp., Neisseria meningitides, деяких штамів Neisseria gonorrhoeae, грибів і трихомонад, а також деяких грамнегативних бактерій і багатьох видів грибів, включаючи Candida. Тиротрицин чинить дозозалежну бактеріостатичну або бактерицидну дію на такі мікроорганізми, як Clostridia.

Виділення з бактеріальних клітин таких речовин, як азот і фосфати, забезпечує ефективність дії тироцидину. Подібно до катіонних детергентів тироцидин руйнує осмотичний бар’єр мембран бактеріальних клітин. За рахунок прямого впливу на клітинну стінку бактерії дія препарату не обмежується пригніченням росту або поділу клітин, він також зумовлює бактерицидний ефект тироцидину.

Крім того, граміцидини утворюють катіонні канали в клітинній мембрані бактерій, що призводить до втрати ними калію і, як результат, до зміни внутрішньоклітинної концентрації катіонів і цитолізу. Граміцидин у подальшому спричиняє розрив процесів фосфорилювання у ланцюзі клітинного дихання.

Завдяки особливому механізму дії тиротрицину, що не відзначається у системних антибіотиків, перехресна стійкість не виникає.

Тирозур прискорює процес загоєння ран шляхом очищення дна рани, а також стимулюванням процесів грануляції та епітелізації.

Високі концентрації були виявлені в роговому шарі шкіри (після нанесення на інтактну поверхню) і безпосередньо в рані.

Показаннями для застосування є: поверхневі рани з незначним виділенням ексудату й наявністю суперінфекції, спричиненої чутливими до тиротрицину патогенними мікроорганізмами, такі як рвані рани, подряпини, садна.

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату.

До лікування 41 дитині було проведене бактеріологічне дослідження уражених ділянок із метою визначення збудника. Ідентифікацію мікроорганізмів проводили традиційними мікробіологічними методами. Після закінчення лікування для оцінки його ефективності бактеріологічне дослідження проводилось повторно.

Усім пацієнтам основної групи на уражені ділянки шкірного покриву тонким шаром наносили гель або порошок двічі на добу. Курс лікування становив 5–8 діб. Ефективність досліджуваного препарату оцінювали на основі зменшення ступеня вираженості еритеми, пустулізації, інфільтрації та площі ураженої ділянки шкіри, зменшення обсіменіння патогенною флорою за даними мікробіологічного дослідження. Переносимість Тирозуру оцінювали на підставі спостереження за поведінкою дитини та об’єктивних даних, отриманих під час динамічного спостереження в процесі лікування.

Результати дослідження та їх обговорення

Клінічні прояви захворювання в дітей з омфалітом супроводжувалися гіперемією, інфільтрацією, сукровично­серозними виділеннями з пупочної ранки, при пелюшковому та атопічному дерматиті, ускладненому поверхневою стрептодермією, відмічались еритеми, інфільтрація, пустулізація, кіркоутворення, вогнища ураження локалізувалися на верхніх та нижніх кінцівках, обличчі, у паховій зоні та на сідницях.

Комплексне лікування, окрім місцевих заходів, включало призначення гіпоалергенної дієти, пробіотиків, десенсибілізуючої терапії, загальногігієнічні заходи.

Перед початком лікування всім дітям основної групи проведена шкірно­аплікаційна проба, у жодному випадку алергічних та інших шкірних реакцій виявлено не було.

У табл. 1 наведені результати мікробіологічного обстеження.

Найчастіше та в найбільших концентраціях висівались Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus aureus, Streptococcus faecalis і гриби роду Candida та їх поєднання. Після проведеного лікування в дітей основної групи відмічено суттєве покращення мікробного пейзажу за рахунок зниження обсіменіння Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus aureus, Streptococcus faecalis. Показники мікробіологічного обстеження у дітей групи порівняння також покращились, але не досягли безпечних значень.

Під впливом проведеного лікування відмічалась певна регресія шкірних проявів: на 2­гу — 3­тю добу зникала гіперемія, значно зменшувалась інфільтрація, при омфаліті практично припинялись серозні виділення (у групі порівняння такі зміни відмічались на 4–5­ту добу). На 2­гу — 3­тю добу лікування в дітей зменшувались ознаки дратівливості та свербежу. На 5­ту — 7­му спостерігалася гранулізація та епітелізація уражених ділянок шкіри, у групі порівняння цей процес затягувався до 10­ї доби.

Як видно з даних рис. 1, висока ефективність лікування препаратом Тирозур відзначена в переважної більшості дітей (90,0 %), у 3 дітей (7,5 %) ефективність не відрізнялась від такої в пацієнтів групи порівняння.

Діти переносили препарат добре, побічних ефектів та явищ інтоксикації не спостерігалося.

Висновки

Проведеними дослідженнями встановлено високу ефективність лікування піодермій у дітей раннього віку антибактеріальним препаратом для місцевого застосування Тирозур, що підтверджено результатами мікробіологічних досліджень та клінічних спостережень.

Препарат проявив добру переносимість та безпечність, не відмічались алергічні та інші шкірні реакції.

Перевагою препарату, що випускається у формі гелю та порошку, є можливість застосування на невеликих поверхнях шкіри, враховуючи відсутність даних про можливість всмоктування через шкіру.

Таким чином, з огляду на високу ефективність, антибактеріальну активність, добру переносимість та безпечність препарат Тирозур («Енгельгард Арцнайміттель ГмбХ & Ко. КГ», Німеччина) у вигляді гелю та порошку може бути рекомендований до широкого застосування при лікуванні піодермій у дітей раннього віку.