Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» 2 (06) 2012

Вернуться к номеру

EULAR – 2012: новітні досягнення та перспективи

За останні роки зросла частка ревматичних захворювань як в Україні, так і за кордоном. Проте навіть не даний факт обумовлює актуальність вивчення проблеми, а в першу чергу варіабельність клінічних форм, поява нових факторів ризику та зміни в особливостях перебігу хвороб, що ускладнює діагностику, вимагає розробки сучасних методів лікування та удосконалення тактики ведення пацієнтів із патологією кістково-суглобової системи. Висловлюючи свою турботу про пацієнтів, лікарі з усього світу кожного року відвідують конференцію, яку організовує Європейська антиревматична ліга (EULAR) — об’єднання наукових товариств ревматологів усіх Європейських країн, щоб поділитися багаторічним досвідом та новітніми відкриттями зі своїми колегами.

Так, на черговому конгресі у Берліні 6–9 червня 2012 року було представлено наукові розробки фахівців з усього світу, висвітлені в 3808 працях. Усього в роботі конгресу взяли участь 14 740 лікарів та науковців. Програма конференції була надзвичайно насиченою. Жодне з захворювань, що зустрічаються у ревматологічній практиці, не залишилося без уваги.

Програма конгресу була побудована у вигляді секційних засідань та сателітних симпозіумів. Цікавими були секційні засідання під загальною назвою WINWhat is New? (Що нового?), що були присвячені ранній діагностиці артритів, серонегативним спондилоартритам, педіатричній ревматології, остеоартрозу, клінічному значенню візуалізаційних методів у прак­тиці ревматолога та ін.

Крім того, надзвичайно корисними для практичних лікарів були секційні засідання, об’єднані під загальною назвою HOT — How to Manage/Treat? (Як лікувати?). На цих засіданнях розглядалися питання нових підходів до лікування остеоартрозів, остеопорозу, васкулітів, системного склерозу, ревматоїдного артриту, серонегативних спондилоартритів та ін.

Надзвичайну зацікавленість лікарів викликали секційні засідання, об’єднані під назвою Challenges in Clinical Practice, що були побудовані у вигляді дискусій, в яких доповідач описував конкретні клінічні приклади, а інший науковець робив аналіз клінічної ситуації та аналізував сучасні дані щодо перебігу означеного захворювання та можливостей його лікування. На цих засіданнях обговорювалися питання розвитку тромбоцитопеній у пацієнтів із системним червоним вовчаком, ролі парвовірусної інфекції в розвитку артритів, гемахроматозу, хвороб Nasu­Hakola та Whipple, міозитів та альвеолітів.

Далі наводимо деякі публікації з конгресу EULAR, які, на нашу думку, можуть бути цікавими для практичних лікарів.

Якщо зазирнути у минуле та звернути увагу на динамічність висвітлення різних наукових тематик протягом останніх років на конгресах EULAR, то звичайно звертає увагу поява великої кількості прочитаних лекцій та опублікованих статей і тез доповідей, присвячених особливостям клінічного перебігу, діагностики та лікування подагри та гіперурикемії.

__________________________________________________________________________________________

 

 

Kuo C.-F., Yu K.-H., Luo S.-F., See L.-C. Risk of end-stage renal disease associated with gout: a nationwide population study // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — Р. 87.

Ризик термінальної стадії ниркової недостатності, пов’язаний з подагрою: загальнонаціональне популяційне дослідження населення

Сьогодні науковці багатьох країн світу ведуть численні дискусії щодо особливостей тактики ведення пацієнтів із подагрою та хворобами нирок, обговорюють можливі сучасні альтернативи лікування ниркової недостатності та впроваджують профілактичні заходи не лише у боротьбі з подагрою, а й з гіперурикемією. Проведено дослідження, метою якого було з’ясувати, чи належить подагра до одного з факторів ризику розвитку термінальної стадії хронічної ниркової недостатності.

Традиційно прийнято вважати, що основними факторами ризику ниркової недостатності є цукровий діабет і артеріальна гіпертензія. На думку авторів, подагра часто поєднується з цукровим діабетом та гіпертонічною хворобою, проте дане захворювання не розглядають як фактор ризику хронічної ниркової недостатності, що призводить у подальшому до розвитку її термінальної стадії. Тому вчені намагались пояснити зв’язок подагри із захворюваннями нирок та його вплив на показники летальності населення Китаю.

В аналіз було включено 656 108 пацієнтів віком старше 20 років, які перебували на диспансерному спостереженні у терапевтів, кардіологів та ревматологів протягом 8 років. Серед них 19 963 (3,0 %) хворіли на подагру. Критеріями виключення були ішемічна хвороба серця та перенесений інсульт в анамнезі. Вчені виділили окрему групу пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності (n = 2377). Серед них із подагрою було 276 осіб, без по­дагри — 2101. За результатами досліджень констатовано 861 випадок летальності серед пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності, з яких на подагру хворіли 77 осіб (27,9 %), без подагри — 521 (24,8 %). Кількість хворих на хронічну ниркову недостатність становила 1,73 та 0,41 випадка на 1000 пацієнтів із подагрою і без подагри відповідно. Крім цього, було виділено 3 вікові групи: 20–44 роки, 45–59 та старше 60 років, у яких вивчали зв’язок подагри з термінальною стадією ниркової недостатності. Було встановлено, що вік також є фактором ризику прогресування захворювань нирок у пацієнтів із порушеним пуриновим обміном, адже термінальна стадія ниркової недостатності частіше виявлялась у хворих на подагру віком старше 60 років. Таким чином, науковці ще раз підтвердили важливість і необхідність вивчення коморбідності при подагрі, адже цим проблемам приділяється в світі велика увага. Підсумовуючи дані своєї роботи, вчені дійшли висновку, що подагра є фактором ризику розвитку термінальної стадії ниркової недостатності незалежно від наявності цукрового діабету та артеріальної гіпертензії, що обумовлює необхідність своєчасного лікування та проведення профілактичних заходів з метою попередження прогресування захворювань.

__________________________________________________________________________________________

 

 

Kim S.C., Solomon D.H. Management of gout in patients hospitalized with heart failure // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — P. 700.

Тактика ведення пацієнтів із подагрою, госпіталізованих через серцеву недостатність

Подагра та гіперурикемія асоціюються з підвищеним ризиком розвитку патології серцево­судинної системи, зокрема серцевої недостатності. Останні наукові дані показують, що напади болю при загостренні подагричного артриту та наявність хвороби в анамнезі підвищують показники летальності від серцевої недостатності та є її факторами ризику. У Сполучених Штатах Америки (м. Бостон) вчені поставили перед собою завдання описати характеристики хворих на подагру та серцеву недостатність і провести оцінку підтримуючої терапії при подагрі в умовах загострення серцевої недостатності. У дослідження були включені пацієнти, які пербували на стаціонарному лікуванні в медичному центрі з 2007 по 2010 рік (n = 2407) із діагнозом «серцева недостатність». Середній вік хворих становив 65,3 ± 13,5 року. Серед пацієнтів із подагрою (n = 74) у 16 осіб даний діагноз констатовано вперше, а 58 пацієнтів мали в анамнезі подагру, серед них нові приступи болю в суглобах виникли в клініці в 22 хворих (38 %). Деякі пацієнти з подагрою (n = 30; 52 %) приймали алопуринол у дозі від 50 до 600 мг (у середньому 100 мг). Результати досліджень показали, що рівень сечової кислоти в сироватці крові перевищував 6 мг/дл майже в усіх пацієнтів, які приймали урикодепресивну терапію (97 %), та в середньому становив 9,43 мг/дл. Атаки гострого поліартриту спостерігались у 34 % обстежених і часто поєднувались із супутньою патологією. Так, цукровий діабет у пацієнтів із подагрою виявляли у 39 % випадків, хронічні захворювання нирок — у 60 %, ішемічну хворобу серця — у 43 %. У гострий період лікарі призначали колхіцин (53 %), оральні кортикостероїди (45 %), рідше (10 %) проводили внутрішньосуглобові ін’єкції. Дане дослідження показало, що в усіх хворих на подагру та серцеву недостатність спостерігалася гіперурикемія, навіть незважаючи на вживання алопуринолу, що становила 10,5 ± 3,2 мг/дл у пацієнтів із хронічною подагрою та 10,8 ± 2,1 мг/дл при вперше виявленому захворюванні. Враховуючи те, що серцева недостатність збільшує ризик гострих атак при подагрі, а гіперурикемія є предиктором летальності від серцевої недостатності, важливим є своєчасне титрування доз урикодепресивних препаратів і контроль рівня сечової кислоти у пацієнтів із патологією серцево­судинної системи, зокрема при серцевій недостатності.

__________________________________________________________________________________________

 

 

Perez-Ruiz F., Martinez-Indart L., Pijoan J. et al. Presence of tophi and high level hyperuricemia are associated with increased risk of mortalіty in patients with gout // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — P. 87.

Наявність тофусів та високий рівень гіперурикемії підвищують смертність у пацієнтів із подагрою

Деякі наукові дослідження пов’язують подагру з ризиком серцево­судинних ускладнень та смертності. Проте немає вірогідних даних про вплив тяжкості клінічного перебігу подагри на показники летальності населення. Тому у даному дослідженні оцінено, наскільки зміни при тяжких формах подагри, такі як кількість спалахів гострого артриту, ступінь ураження суглобів, незалежно один від одного впливають на підвищення ризику смертності у популяції. Обстежено 706 пацієнтів із подагрою з 1992 по 2008 рік та виявлено у 30,5 % підшкірні тофуси, ураження більше ніж чотирьох суглобів у 34,6 %, середню кількість спалахів захворювання за рік — 3–4, розвиток артеріальної гіпертензії у 41,2 %, гіперліпідемії — у 42,2 %, цукрового діабету — у 20,1 %, хронічної ниркової недостатності — у 26,6 % випадків. Протягом періоду спостереження померли 64 пацієнти (9,1 %). Результати дослідження засвідчили, що найвищий рівень гіперурикемії та наявність тофусів були пов’язані з підвищеним ризиком смертності від серцево­судинних ускладнень — 59 % (n = 38). Тому вчені вважають за необхідне своєчасне лікування тяжких форм подагри та досягнення ремісії з метою попередження летальності у хворих на серцево­судинну патологію.

__________________________________________________________________________________________

 

 

Cavagna L., Trifirò G., Caporali R. еt al. Prevalence and incidence of gout in Italy. Analysis of a primary care database // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — Р. 721.

Поширеність подагри в Італії. Аналіз бази даних первинної ланки

Результати національних досліджень пацієнтів і загальних баз даних показав зростаючу поширеність подагри в ряді країн. Проте немає жодних даних щодо епідеміології цього захворювання в Італії за останнє десятиріччя. В означеному дослідженні оцінено захворюваність на пода­гру в Італії з 2005 по 2009 рік. Результати досліджень були отримані з бази даних: Пошук Здоров’я/Лонгітудинальна база даних пацієнтів (Health Search/Longitudinal Patient Database), що включала у загальній кількості близько 1 мільйона дорослих осіб (старше 18 років) із усіх куточків країни. Результати досліджень показали, що поширеність подагри збільшилась з 2005 по 2009 рік із 6,7 до 9,1 на 1000 осіб дорослого населення. Крім цього, було встановлено, що кількість хворих на подагру зростає з віком та існують ґендерні особливості: у чоловіків частота подагри в 4 рази вища, ніж у жінок. Аналогічна тенденція спостерігається й з гіперурикемією: збільшення кількості пацієнтів з 66,3 до 92,1 на 1000 осіб із 2005 по 2009 рік. Було також виявлено, що в італійського населення дані захворювання мають територіальні особливості. Зокрема, в Північній Італії поширеність подагри та гіперурикемії вища, ніж у Центральній та Південній Італії (наприклад, у 2009 році: 9,3; 8,6; 9,0 випадків подагри на 1000 осіб дорослого населення та 95,3; 92,7; 88,0 випадків гіперурикемії на 1000 осіб відповідно). Гострі атаки подагри спостерігалися в 19,1 % пацієнтів протягом одного року після першого нападу й у 23,1 % протягом п’яти років. Підсумовуючи результати дослі­джень, вчені зауважили, що загальна поширеність як пода­гри, так і гіперурикемії значно нижча, ніж в інших країнах, зокрема Сполучених Штатах Америки, Великій Британії, Німеччині. Ця різниця може бути пов’язана з особливостями харчування населення (низькопуринова середземноморська дієта в Італії). Можна зробити висновок про необхідність вивчення поширеності захворювань у населення різних країн, що може попередити їх подальше прогресування, та своєчасного проведення профілактичних заходів і впровадження розробленого для даних регіонів дієтичного та медикаментозного лікування.

__________________________________________________________________________________________

 

Kuo C.-F., Yu K.-H., See L.-C., Luo S.-F. Gout and hyperuricemia in people with thyroid dysfunctions // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — Р. 443.

Подагра та гіперурикемія у пацієнтів із дисфункцією щитоподібної залози

Сьогодні в літературі мало даних про зв’язок подагри з патологією щитоподібної залози. Результати досліджень попередніх років вказують на те, що у пацієнтів із пода­грою частіше зустрічається гіпотиреоз: 25 % у жінок та 12 % у чоловіків. У зв’язку з цим автори обстежили пацієнтів із дисфункцією щитоподібної залози, подагрою та гіперурикемією. Хворі були поділені на 3 групи: І — з гіпотиреозом, ІІ — з еутиреозом, ІІІ — з гіпертиреозом. Дослідження проводили з 2000 по 2010 рік. Усього обстежено 87 813 осіб, серед яких було 48  753 чоловіки (55,5 %) та 39 060 жінок (44,5 %). Результати досліджень показали, що серед пацієнтів із гіпо­ та гіпертиреозом подагра зустрічалась частіше, ніж серед пацієнтів із еутиреозом, і ці показники були вірогідними (р < 0,001). Вчені довели, що дисфункція щитоподібної залози пов’язана із подагрою, тому дана проблема потребує подальшого детального вивчення. Середній рівень сечової кислоти в сироватці крові також був вищий у пацієнтів із гіпо­ та гіпертиреозом (р < 0,001), проте порівняно з подагрою гіперурикемія в цих пацієнтів зустрічалась рідко. Таким чином, результати досліджень підтверджують необхідність профілактичних обстежень пацієнтів із подагрою в ендокринолога з метою виключення наявності в них захворювань щитоподібної залози.

Не менше уваги на конгресі приділялось особливостям перебігу, діагностики та лікування спондилоартропатій та ревматоїдного артриту. Нижче ми наводимо декілька тез, присвячених цим нозологіям.

__________________________________________________________________________________________

 

Almodovar S., Rios V., Ocaña S. et al. Correlation biomarkers of cartilage and bone turnover with disease activity, ASDAS, function, quality of life, radiology and magnetic resonance imaging in patients with early spondiloarthritis // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — Р. 453.

Кореляція біомаркерів хрящової та кісткової тканини з активністю захворювання, функціональними можливостями, якістю життя пацієнтів, змінами на рентгенограмах та магнітно-резонансних томограмах у пацієнтів із раннім спондилоартритом

Метою роботи було визначити зв’язок між рівнем маркерів метаболізму кісткової й хрящової тканини та функціональними можливостями пацієнтів, між рентгенологічними змінами та якістю життя пацієнтів у ранній стадії спондилоартриту, а також проаналізувати вплив статі, HLA B27, псоріазу, запальних процесів у кістковій тканині за даними МРТ і рівня біомаркерів (матричної металопротеїнази­3 — ММП­3), високочутливого С­реактивного білка (СРБ), C­телопептиду (CTX) і D­піридиноліну) у початковій стадії спондилоартриту. Було обстежено 60 пацієнтів віком до 45 років з початком симптомів від 3 до 24 місяців. Усі пацієнти відповідали таким критеріям: а) наявність больового синдрому в спині, або б) симетричний артрит, або в) поєднання болю в спині та суглобового болю. Крім того, у кожного пацієнта було як мінімум одне з нижчеперерахованого: а) псоріаз, б) запальні захворювання кишечника, в) передній увеїт, г) рентгенографічно підтверджений сакроілеїт, д) сімейний анамнез спондилоартриту, псоріазу, е) позитивний HLA­B27. Із 60 пацієнтів, включених у дослідження з діагнозом раннього спондилоартриту, було 26 чоловіків (43,3 %) і 34 жінки (56,7 %) віком 32,4 ± ± 6,7 року і тривалістю хвороби 12,4 ± 6,8 місяця. У 22 % пацієнтів була центральна форма хвороби, у 63,6 % — периферична, у 4,5 % — змішана і в 9 % — клініка ентезитів. HLA B27 був позитивним у 32,6 % пацієнтів. У 22 пацієнтів (68,7 %) діагностований сакроілеїт за допомогою МРТ. Рівні показників резорбції кісткової тканини — CTX та деградації хрящової тканини ММР­3 були значно вищими в чоловіків, ніж у жінок (CTX — 0,53 пг/мл та 0,24 мг/л відповідно, р = 0,001); (ММР­3 — 44,3 пг/мл та 24,7 нг/мл, р = 0,001). CTX (r = 0,4; р = 0,01) і ММР­3 (r = 0,5; р = 0,01) показали кореляцію з активністю артриту. СРБ вірогідно корелював з рівнем ШОЕ (r = 0,3; р = 0,04). MMP­3 і D­піридинолін сечі продемонстрували тенденцію до позитивної кореляції з ШОЕ (r = 0,3; р = 0,08) і (r = 0,2; р = 0,08) відповідно. Спостерігалася тенденція до позитивної кореляції між рівнем СРБ і рентгенологічними змінами хребта, оціненими згідно з індексом BASRI (r = 0,4; р = 0,05). Отже, відповідно до результатів дослідження, у чоловіків початкові прояви АС пов’язані з більш високим рівнем CTX і ММР­3, що може свідчити про більш виражені рентгенологічні зміни. Попередні дослідження виявили кореляцію між C­телопептидом і ММР­3 та рентгенологічними ушкодженнями. Була виявлена висока кореляція CTX і ММР­3 з активністю артриту, що дозволяє оцінювати ці показники як біомаркери активності захворювання.

__________________________________________________________________________________________

 

Batticciotto A., Atzeni F., Antivalle M. et al. An ultrasonographic study on entheseal involvement in asymptomatic patients with inflammatory bowel disease with or without spondyloarthritis // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — Р. 463.

Ультразвукове дослідження ентезитів у хворих із запальними захворюваннями кишечника із спондилоартритом або без нього

Мета дослідження: наявність ентезитів, використовуючи високочастотний ультразвуковий датчик, у пацієнтів із запальними захворюваннями кишечника (ЗЗК) із спондилоартритом (СпА) або без нього, які отримували анти­ФНП препарати в стадії клінічної ремісії. У рамках дослідження було обстежено 15 пацієнтів із ЗЗК (9 з хворобою Крона (ХК) та 6 із виразковим колітом (ВК), із них — 8 жінок і 7 чоловіків, середній вік 42 роки (від 26 до 72 років)) з низькою активністю захворювання або в стані клінічної ремісії порівняно з 16 пацієнтами із встановленим діагнозом ЗЗК + СпА (11 ХК і 5 ВК, 4 жінки і 12 чоловіків, середній вік 46,5 року (від 26 до 71 року)). Обстежено ділянки прикріплення триголового м’яза плеча, чотириголового м’яза стегна, ахіллового сухожилка, проксимального та дистального відділів зв’язки наколінника за методикою MASEI. Результати: клінічні характеристики груп ЗЗК і ЗЗК + СпА були однаковими за такими параметрами: вік (р = 0,228), активність ЗЗК (р = 0,79), активність спондилоартриту згідно зі шкалою BASDAI (р = 0,81), але відрізнялися функціональні можливості за шкалою BASFI (р = 0,043), тривалість захворювання ЗЗК (р = 0,048) та ранкова скутість (0,0 хв і 16,0 хв, відповідно, р = 0,01) були вищими в групі ЗЗК + СпА порівняно з групою ЗЗК). Середнє значення оцінки ентезитів за шкалою MASEI було значно нижчим у пацієнтів із ЗЗК порівняно з ЗЗК + СпA (14 і 27 відповідно, р = 0,004), а відмінності у відсотку хворих із позитивною шкалою MASEI (> 18) наближались до статистично значущих (33,3 і 68,8 %, р = 0,056). Були виявлені значні відмінності між цими двома групами щодо кількості пацієнтів, принаймні з однією ерозією (13,3 і 69 % відповідно, р = 0,003). Отже, 33,3 % з групи пацієнтів із ЗЗК мали за ультразвуковою шкалою дані, характерні для спондилоартриту. Ніяких відмінностей у клінічних показниках хворих із ЗЗК зі значенням MASEI нижче 18 не спостерігалося. Ентезопатії, допплерівский сигнал і ентезофіти були наявні у такого ж відсотка хворих із ЗЗК, як і в групі ЗЗК + СпA.

__________________________________________________________________________________________

 

Carneiro S., Bortoluzzo A., Gonçalves C. et al. Impact of enthesitis in 1505 brazilian patients with spondyloarthritis // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — Р. 443.

Вплив ентезитів на перебіг спондилоартриту за результатами дослідження 1505 бразильських хворих

Дослідження проводилось у 29 центрах Бразилії, де обстежено 1505 пацієнтів зі спондилоартропатією (СпA). Оцінювали клініко­демографічні дані та індекси захворювання (BASDAI, BASFI, BASRI, ASQoL). У дослідження були включені пацієнти з хворобою Бехтерєва (АС) (65,4 %), псоріатичним артритом (18,4 %), недиференційо­ваною спондилоартропатією (6,7 %), реактивним артритом (3,3 %), а також ентеропатичним спондилоартритом (СпАр) (3,2 %). Результати: ентезопатії було діагностовано у 54 % пацієнтів із СпA, 53,3 % пацієнтів із АС, 54,4 % — з псоріатичним артритом і 70,4 % — з недиференційованою СпА. Ентезопатії значно частіше діагностували у пацієнтів із комбінованою осьовою + периферичною формою порівняно з ізольованим ураженням (р < 0,001). Частота ентезопатій була вищою в жінок (р = 0,014) і в хворих із частковою або повною непрацездатністю (р < 0,001). У пацієнтів з ентезопатіями виявлені вірогідно вищі рівні ШОЕ (27,25 ± 23,63 та 22,20 ± 20,55 відповідно, р < 0,001), СРБ (11,72 ± 24,77 та 8,12 ± 16,02 відповідно, р = 0,004), більш висока активність захворювання, оцінена за ВАШ пацієнтом (5,53 ± 2,69 та 4,07 ± 2,88 відповідно, р < 0,001) та лікарем (4,64 ± 2,56 і 2,95 ± 2, 45 відповідно, р < 0,001). У пацієнтів з ентезопатіями також виявлені вищі рівні індексів BASFI (5,17 ± 2,64 та 3,82 ± 2,76 відповідно, р < 0,001), BASDAI (4,95 ± 2,22 та 3,32 ± 2,26 відповідно, р < 0,001) і ASQoL (9,08 ± 5,29 та 6,19 ± 5,08 відповідно, р < 0,001). Отже, частота ентезопатій у пацієнтів із СпА була високою й значною мірою впливала на якість життя, що пов’язано з більш значним ураженням суглобів і функціональною недієздатністю.

__________________________________________________________________________________________

 

Bartoli F., Fiori G., Galluccio F. et al. Incidence and clinical outcome of anti-drug antibodies in infliximab-treated patients // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — Р. 461.

Частота й клінічне значення анти-інфліксимаб-антитіл у пацієнтів, лікованих інфліксимабом

Інфліксимаб (химерні моноклональні TNF­a антитіла) зменшує вираженість симптомів і викликає ремісію захворювання. Однак у деяких пацієнтів розвиваються побічні реакції або втрата ефективності в процесі лікування, і це може бути пов’язано з імуногенністю інфліксимабу й утво­ренням специфічних антитіл. Метою дослідження було визначити частоту формування анти­інфліксимаб­антитіл (АІА) у пацієнтів, які страждають від ревматоїдного артриту (РА), серонегативного спондилоартриту і системного васкуліту (ВАС), а також їх вплив на клінічно несприятливі побічні реакції і вторинну втрату ефективності. Було обстежено 123 пацієнтів, які страждали від активного РА (n = 33), СпА (n = 66) або ВАС (n = 25) та отримували інфліксимаб у зв’язку з недостатньою ефективністю традиційної базисної терапії. Сироватка для виявлення АІА набиралась після будь­якого побічного ефекту або втрати ефективності, перед наступною інфузією препарату.

У 26 із 123 включених у дослідження пацієнтів (20,9 %) виявлено AІА. Сироваткові AIА були виявлені в значно більшому відсотку у пацієнтів не­респондентів (12 із 41, 29,2 %, р < 0,001) порівняно з респондентами (3 із 67, 4,4 %). За результатами проведеного дослідження зроблено такі висновки: визначення AIА, можливо, не відображає повною мірою імуногенність, що є надзвичайно складним процесом і залежить від багатьох інших факторів. Однак результати досліджень свідчать про те, що побічні ефекти й втрата ефективності інфліксимабу пов’язані з формуванням AIА. У майбутньому, на думку авторів, ведення хворих із РЗ при застосуванні біологічної терапії повинно включати визначення специфічних антитіл.

__________________________________________________________________________________________

 

Abou-Raya, Abou-Raya S., Helmii M. Prevalence of vitamin d deficiency in rheumatoid arthritis patients: association with anaemia of inflammation and effect of vitamin D supplementation // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(l3). — P. 168.

Поширеність дефіциту вітаміну D у пацієнтів із ревматоїдним артритом: зв’язок із розвитком анемії і впливом прийому вітаміну D

Існує думка, що розвиток анемії та дефіцит вітаміну D можуть сприяти значному зростанню захворюваності пацієнтів на ревматоїдний артрит. Сьогодні зв’язок між ними залишається мало вивченим. При ревматоїдному артриті, асоційованому з анемією, спостерігається активація імунної системи та надмірна продукція прозапальних цитокінів, що впливають на обмін заліза. Відомо, що вітамін D має потужні імуномодулюючі властивості, що спонукало дослідників до його використання при автоімунних захворюваннях, у тому числі при ревматоїдному артриті.

Метою дослідження було визначити поширеність дефіциту 25­гідроксивітаміну D у хворих на ревматоїдний артрит з анемією; оцінити зв’язок між дефіцитом 25­гідроксивітаміну D та анемією; вивчити ефективність прийому вітаміну D.

У 16­тижневому рандомізованому плацебо­контро­льованому дослідженні взяли участь 85 пацієнтів з ревматоїдним артритом, відповідно до критеріїв ACR. Критеріями включення у дослідження стали жінки у пременопаузі та чоловіки з анемією (рівень циркулюючого заліза < 60 µ/dl). Дефіцит вітаміну D був визначений у сироватці крові при рівні < 30 ng/ml. Контрольну групу становили 55 практично здорових пацієнтів, стандартизованих за віком, статтю, ІМТ та расою. Пацієнти були рандомізовані у співвідношенні 1 : 1 при прийомі пероральної форми холекальциферолу у дозі 2000 МО/день або плацебо протягом 4 місяців на фоні базисної терапії ревматоїдного артиту. Проводили оцінку показників загального аналізу крові, прозапальних цитокінів (ІЛ­6, ТНФ­a), ШОЕ, СРБ та фібриногену.

Поширеність дефіциту вітаміну D у хворих на ревматоїдний артрит з анемією становила 54 %, що вірогідно відрізнялось від показників практично здорових пацієнтів — 12 % (р = 0,006). Визначена вірогідна позитивна кореляція між дефіцитом вітаміну D та анемією (r = 0,537; р = 0,003). Внаслідок прийому вітаміну D встановлено вірогідне покращання показників крові, зменшення рівня маркерів запалення та прозапальних цитокінів.

Таким чином, у хворих на ревматоїдний артрит при прийомі вітаміну D спостерігається зменшення ознак запалення. Щодо впливу вітаміну D на розвиток анемії необхідні подальші дослідження.

__________________________________________________________________________________________

 

De Rooy D., Andersson M., Knevel R. et al. Does the season of symptom onset influence the severity of radiographic joint destruction in rheumatoid arthritis? // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — P. 499.

Чи має вплив сезон дебюту ревматоїдного артриту на прогресування захворювання та деструктивні зміни у суглобах?

У наш час існують суперечливі дані щодо впливу сезону дебюту ревматоїдного артриту на прогресування захворювання. У дослідженні G. Mouterde (2011) встановлено більш тяжкий перебіг ревматоїдного артриту у хворих, в яких симптоми захворювання вперше з’явилися взимку та весною.

Метою даного дослідження була оцінка впливу сезону дебюту ревматоїдного артриту на рентгенологічні зміни при довготривалому спостереженні.

У дослідженні взяли участь 688 пацієнтів із клініки Лейдена (EAC) та 830 хворих, включених у шведське дослідження BARFOT. Період спостереження у клініках відповідно становив 7 та 5 років. Рентгенологічну оцінку проводили за модифікацією van der Heijde та методом Sharp.

Сезони були визначені таким чином: зима — з 1 грудня до 28 лютого, весна — з 1 березня до 31 травня, літо — з 1 червня до 31 серпня, осінь — з 1 вересня до 30 листопада.

В обох когортах була частка пацієнтів, у яких початок захворювання був узимку частішим, ніж в інші сезони. Проте вірогідні відмінності цього показника були виявлені тільки в групі з дослідження BARFOT (р = 0,005). Однак прогресування рентгенологічних змін протягом довготривалого спостереження у всіх чотирьох сезонних групах вірогідно не відрізнялось (пацієнти з клініки Лейдена — р = 0,29; пацієнти з дослідження BARFOT — р = 0,46).

Таким чином, у результаті даного дослідження не виявлено вірогідного впливу дебюту ревматоїдного артриту на прогресування захворювання та деструктивні зміни у суглобах.

__________________________________________________________________________________________

 

De Punder Y., Hendrikx J., Valls E. et al. The relationship between inflammation and joint damage in rheumatoid arthritis is dependent on anti-CCP status // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — P. 510.

Зв’язок між запаленням та деструкцією суглобів у хворих на ревматоїдний артрит залежно від рівня антицитрулінових антитіл

Рівень запального процесу при ревматоїдному артриті вірогідно асоційований з деструктивними змінами суглобів. Проте сила цього зв’язку значно варіює у пацієнтів, що можна пояснити наявністю антицитрулінових антитіл. Таким чином, гіпотетично антицитрулінові антитіла можуть мати вплив на прогресування деструкції суглобів.

Метою даного дослідження було оцінити зв’язок між прогресуванням деструкції суглобів та кількістю запалених суглобів (КЗС), швидкістю осідання еритроцитів (ШОЕ), оцінкою активності захворювання (DAS) та встановити, чи відрізняється він у пацієнтів залежно від наявності антицитрулінових антитіл (АЦА) протягом перших трьох років захворювання. У дослідженні взяли участь 264 пацієнти. Прогресування деструктивних змін у суглобах оцінювали за абсолютною різницею шкали Ratingen, появою ерозивних змін у не залученому раніше суглобі. Проводили оцінку КЗС, ШОЕ і DAS протягом трьох років. Титр АЦА розглядався як позитивний при рівні ≥ 25 Од/л.

У результаті дослідження АЦА було виявлено у 180 (68 %) пацієнтів. Рівень АЦА мав вплив на зв’язок між КЗС та шкалою Ratingen (р = 0,031). Імовірність ерозивного ураження раніше не залученого до процесу суглоба становила < 20 % у пацієнтів при відсутності АЦА та > 70 % — при наявності АЦА відповідно. Рівень АЦА мав вплив на зв’язок між DAS та прогресуванням деструктивних змін у суглобах. Проте на зв’язок між ШОЕ та прогресуванням деструктивних змін у суглобах наявність АЦА не впливала.

Таким чином, зв’язок між КЗС та деструктивними змінами у суглобах відрізняється залежно від наявності антицитрулінових антитіл протягом перших трьох років захворювання.

__________________________________________________________________________________________

 

Ottaviani S., Gardette A., Quintin E. et al. Body mass index negatively influences the response to infliximab in rheumatoid arthritis // Ann. Rheum. Dis. — 2012. — 71(13). — P. 523.

Індекс маси тіла негативно впливає на ефективність лікування ревматоїдного артриту інфліксимабом

Надлишок жирової тканини в людей з ожирінням може мати імуномодулюючі властивості й фармакокінетичні наслідки. Потенційно жирова тканина може бути залучена до регулювання процесів запалення при ревматоїдному артриті. Останні дослідження довели, що індекс маси тіла може справляти вплив на ефективність лікування інфліксимабом хворих на ревматоїдний артрит.

Метою даного дослідження було оцінити вплив індексу маси тіла (ІМТ) на ефективність лікування інфліксимабом хворих на ревматоїдний артрит.

Дослідження є ретроспективним. У ньому взяли участь 73 хворі на ревматоїдний артрит згідно з критеріями ACR (1987), які лікувалися інфліксимабом. ІМТ оцінювали на початку дослідження — перед уведенням інфліксимабу (3 мг/кг, внутрішньовенно). Через 6 міс. після лікування оцінювали активність захворювання (DAS28). Крім того, в аналіз були включені показники рівня антицитрулінових антитіл, ревматоїдного артриту, швидкості осідання еритроцитів, С­реактивного білка, середньої тривалості захворювання, прийом препаратів базисної терапії та глюкокортикоїдів.

Середній вік обстежених пацієнтів становив 48,5 ± 10,5 року, ІМТ — 27,1 ± 6,9 кг/м2, середня тривалість захворювання — 8,8 ± 6,9 року. Частка жінок дорівнювала 82 %, серопозитивних пацієнтів — 77 %, антицитрулінові антитіла спостерігались у 86 % випадків. За ІМТ пацієнти були розподілені на три групи: ІМТ за нормою (< 25 кг/м2), надлишкова маса тіла (ІМТ — 25–30 кг/м2) та ожиріння (ІМТ > 30 кг/м2). На початку дослідження вірогідних відмінностей щодо активності захворювання (DAS28) між трьома групами не було встановлено. Дослідниками не виявлено відповіді на лікування у пацієнтів при наявності двох факторів: низький індекс DAS28 на початку лікування (4,9 ± 1,4 проти 5,9 ± 1,0; p = 0,012) і надлишкова маса тіла (29,5 ± 8,7 проти 25,2 ± 3,9 кг/м2, р = 0,013). При аналізі встановлено негативний вплив ІМТ на ефективність терапії інфліксимабом у хворих із ожирінням (р = 0,008, OR (відносний ризик) 5,2 (1,3–23,2)) порівняно з пацієнтами із нормальним ІМТ.

Таким чином, встановлено негативну кореляцію між ІМТ та відповіддю пацієнтів із ревматоїдним артритом на лікування інфліксимабом. З метою з’ясування ролі ожиріння й жирової маси в модуляції відповіді при ревматоїдному артриті на терапію інфліксимабом необхідні подальші фармакокінетичні дослідження.

Наведені тези лише незначною мірю відображають широту проблем, що розглядаються щорічно на конгресі EULAR, розкриваючи нові грані ревматології не лише як розділу медицини, а й як науки, що оперує найсучаснішими підходами до діагностики, лікування та моніторингу хворих.

 

Підготували

Поворознюк В.В., Григор’єва Н.В., Дубецька Г.С., Бистрицька М.А., Дзерович Н.І.

ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», м. Київ



Вернуться к номеру