Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



UkrainePediatricGlobal

UkrainePediatricGlobal

Журнал «Здоровье ребенка» 5 (40) 2012

Вернуться к номеру

Стан здоров’я школярів в Україні

Авторы: Няньковський С.Л., Яцула М.С., Чикайло М.І., Пасечнюк І.В. - Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

У статті розглянуто критерії оцінки стану здоров’я дитини, проведений аналіз за даними літератури стану здоров’я школярів в Україні, розглянуті основні фактори ризику формування функціональних порушень, синдрому шкільної дезадаптації, невротичних реакцій, відхилень у фізичному розвитку. Визначено, що серед факторів, які сприяють зниженню рівня дитячого здоров’я, важлива роль належить навчальному навантаженню, стресогенна дія якого веде до швидкого розвитку дезадаптаційного синдрому з невротичними реакціями різного ступеня вираженості. Комплексний підхід до оцінки стану здоров’я дітей, впровадження нових оздоровчих технологій дасть змогу попередити зростання функціональних порушень та органічної патології у школярів.

В статье рассмотрены критерии оценки состояния здоровья детей, проведен анализ по данным литературы состояния здоровья школьников в Украине, рассмотрены основные факторы риска формирования функциональных нарушений, синдрома школьной дезадаптации с невротическими реакциями различной степени выраженности. Комплексный подход к оценке состояния здоровья детей, внедрение новых оздоровительных технологий позволит предупредить рост функциональных нарушений и органической патологии у школьников.

The article describes criteria for children’s health status assessment, there was carried out an analysis according do literary data of health status of schoolchildren in Ukraine, and main risk factors leading to functional disorders, school desadaptation syndrome with neurotic reactions of various degree on intensity were considered. A complex approach to child’s health status assessment and implementation of new health-improving technologies enable to prevent the increase of functional disorders and organic pathology in schoolchildren.


Ключевые слова

діти, школярі, здоров’я, шкільна дезадаптація, захворювання.

дети, школьники, здоровье, школьная дезадаптация, заболевания.

children, schoolchildren, health, school disadaptation, diseases.

У системі цінностей, якими дорожить будь­яка цивілізована нація, особливе місце відводиться здоров’ю людей. Протягом багатовікової історії людства на різних етапах розвитку суспільства вивченню проблем здоров’я завжди приділялася велика увага. Представники різних наук та фахів робили спроби проникнути в таємниці феномену здоров’я, визначити його сутність для того, щоб навчитися вміло керувати ним, економно «використовувати» здоров’я протягом усього життя та знаходити засоби для його збереження [1].

Здоров’я нації визначається насамперед станом здоров’я її дітей. Дані численних досліджень показують, що джерело виникнення відмінностей у здоров’ї дорослих треба шукати в їхньому дитинстві [2]. Здоров’я дітей є інтегральним показником загального благополуччя суспільства, а також тонким індикатором усіх соціальних та екологічних негараздів [3].

Останнім часом ситуація зі здоров’ям дітей наблизилась до критичної: підвищується рівень загальної захворюваності та поширеність захворювань окремих органів і систем. Цьому сприяє зростання інтенсивності впливу на здоров’я дітей і підлітків факторів екологічного та медико­соціального ризику, погіршення структури харчування, зниження ефективності проведення традиційних профілактичних заходів. Важливою особливістю сучасності є стрімке зростання кількості та зміна співвідношення факторів ризику, які впливають на гомеостатичні, імунологічні показники, розвиток і стан здоров’я дитини.

У сучасних умовах стан здоров’я дітей має неабияке значення, оскільки саме від стану здоров’я підростаючого покоління залежить розвиток суспільства у майбутньому. Результати різноманітних досліджень свідчать про наявну тенденцію погіршення показників здоров’я дітей та підлітків в Україні [4–6]. Спостерігається кількісне зростання функціональних розладів, гострої та хронічної соматичної захворюваності, синдрому дезадаптації, вроджених вад розвитку, морфофункціональних відхилень, зростає число дітей­інвалідів, викликає чималу стурбованість і той факт, що збільшується кількість дітей із розладами психіки та поведінки, відповідно зменшується група здорових дітей [7–10].

Це можна пов’язувати не тільки з погіршенням екологічної ситуації, зниженням рівня соціального забезпечення та медичної культури населення, а і з недостатніми можливостями поширених методик оцінки стану здоров’я дітей для виявлення патологічних відхилень у дитини на донозологічному етапі. Наявність виражених несприятливих тенденцій у стані здоров’я підростаючого покоління зумовлює потребу у прийнятті якісно нових рішень під час організації та проведення медико­профілактичних заходів. Найбільш пріоритетним завданням сучасної педіатрії є розробка нових та удосконалення існуючих технологій щодо збереження здоров’я здорової дитини [11]. Насамперед це пов’язано з тим, що, не вивчаючи ґрунтовно особливості стану здоров’я дітей у сучасних умовах, ми практично втрачаємо можливість ранньої профілактики його порушень [4].

Збереження і відновлення здоров’я дітей України стає надзвичайно важливою справою, оскільки це — наше майбутнє і одне з головних джерел повноцінного життя, щастя, радості, успіху. Воно є не лише особистим надбанням людини, але й суспільним багатством, одним із найважливіших показників добробуту народу [12].

У літературі існує багато визначень поняття «здоров’я». Вперше офіційне визначення здоров’я подав Річард Сігеріст (США) на початку 1940 р.: «Здоров’я — це не просто відсутність хвороб: це щось позитивне, радість життя, бадьоре сприйняття особистістю всієї відповідальності, покладеної на людину життям». Він зазначав, що ми повинні сприймати здоров’я не тільки як фізичний чи душевний стан людини, але і як соціальне явище. Це надихнуло експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) на визначення поняття «здоров’я» у контексті концепції Р. Сігеріста, що й було в 1946 р. прийнято як частину преамбули Статуту ВООЗ: «Здоров’я — це стан цілковитого фізичного, психічного та соціального благополуччя людини, а не лише відсутність хвороб» [13].

Отже, здоров’я — це природний стан організму, який характеризується врівноваженістю його з навколишнім середовищем і відсутністю яких­небудь хворобливих станів [14], де врівноваженість організму із зовнішнім середовищем — це ступінь його пристосованості, адаптованості до умов біологічного та соціального середовища, дієздатності.

Такий підхід до характеристики здоров’я особливо важливий стосовно дітей, оскільки врівноваженість із зовнішнім середовищем забезпечує своєчасність росту та розвитку дитячого організму. Це дає можливість відві­дувати дошкільні та шкільні заклади і оволодівати знаннями та навичками, відповідними до їх віку, без виникнення ознак дезадаптації.

У педіатрів завжди виникало питання стосовно критеріїв оцінки стану здоров’я дитини. Комплексне оцінювання стану здоров’я дитини — це інтегрований показник впливу на її організм як позитивних, так і негативних чинників [4]. За даними відділення проблем здорової дитини Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України [15], найбільш суттєвими критеріями, що характеризують індивідуальне та колективне здоров’я дітей, є:

— досягнутий фізичний, нервово­психічний та інтелектуальний розвиток дитини, що відповідає його хронологічному віку;

— достатня функціональна та соціальна адаптація дитини в досить широкому діапазоні пристосування;

— високий ступінь резистентності до несприятливих впливів з оптимальною імунологічною реактивністю та швидким подоланням стресових реакцій;

— відсутність у дитини пограничних станів та ознак хронічних захворювань.

Характеристика здоров’я дітей більш складна у порівнянні з характеристикою здоров’я дорослого населення. Вона включає рівень фізичного, розумового, функціонального розвитку в різні вікові періоди, фізичну та нервово­психічну адаптацію до мінливих умов зовнішнього середовища, рівень неспецифічної резистентності та імунного захисту. Тому здоров’я дитини слід розглядати як відповідний біологічному віку стан життєдіяльності, гармонійної єдності фізичних та інтелектуальних характеристик, що зумовлені генетичними факторами і впливом зовнішнього середовища, формуванням адаптаційно­пристосувальних реакцій у процесі росту [16, 17].

Процеси зростання і розвитку дитини підпорядковані певним біологічним законам, але одночасно і детерміновані факторами зовнішнього середовища [18–20].

На сьогодні неможливо зрозуміти та визначити якість здоров’я дитини окремо від її соціального стану, конкретного середовища та місця проживання. Орієнтовну функціонально­структурну модель факторів, які впливають на здоров’я людини, запропонував Б.А. Кобринський (рис. 1) [21]. Вплив цих факторів протягом життя дитини змінюється. Тобто здійснюється складна і постійна взаємодія, коли в одних випадках переважає спадкова основа, в інших — вплив оточуючого середовища. Так, у перші місяці життя дитини переважають біологічні фактори, а в наступні вікові періоди — соціально­гігієнічні та медико­організаційні. Вплив біологічних та соціально­гігієнічних факторів на процес формування здоров’я дитини в основному залишається на рівні сім’ї [22].

На думку Європейського регіонального бюро ВООЗ, школи є впливовим середовищем, яке може формувати і підтримувати здоров’я [23].

Протягом тривалого часу основним соціально­детермінуючим фактором життєдіяльності дітей та підлітків виступає школа. У вітчизняній та зарубіжній літературі зазначається, що незамінним та практично єдиним (після сім’ї) органом, який спроможний впливати на стан здоров’я дітей та підлітків, є навчальний заклад [24]. Високий темп та ритм життя, модернізація навчального процесу (перехід навчальних закладів на новий зміст, структуру і термін навчання) [11], інформаційні перенавантаження висувають високі вимоги до організму школярів. Тривалий вплив несприятливих чинників сприяє виникненню функціональних розладів, які з часом призводять до формування стійкої патології [25, 26].

На сьогодні система сучасного навчання у школі вимагає відповіді на багато запитань, що виникають у лікарів, педагогів та батьків дітей різного віку. Можна багато говорити про ефективність і корисність освітнього процесу, але важко ігнорувати той факт, що більшість дітей закінчують школу з різноманітними захворюваннями, що формуються в період їхнього навчання [27].

У сучасній школі спостерігається висока інтенсифікація навчального процесу за рахунок істотного відновлення змісту освітніх програм, форм і методів навчання, створення нових моделей загальноосвітніх навчальних закладів. У той же час навчальна діяльність, як показують дослідження, здебільшого залишається неадаптованою до особливостей розвитку і стану здоров’я сучасних школярів. Педагоги недостатньо підготовлені до діяльності з формування і збереження здоров’я учнів. Зберігається пасивна позиція самих дітей, їхніх батьків стосовно власного здоров’я [10, 20].

У зв’язку з погіршенням здоров’я дітей і підлітків шкільного віку в більшості країн світу, про що свідчать результати скринінгових досліджень, науковці звертають увагу на проблему адаптації дітей та молоді до умов навчання як у школі, так і у вузах [28]. За даними досліджень В.Г. Майданника (2002), лише 1,1 % дітей є практично здоровими, а в середньому на одну дитину припадає 2,5 захворювання [29]. Л.К. Пархоменко (2006) у своїй роботі дає аналіз поширеності всіх захворювань підлітків України за 1999–2004 роки: вона збільшилася на 10 тисяч дітей, а темп приросту становить 10,4 % (рис. 2) [30]. Ю.Г. Антипкін (2009) відмітив, що, як правило, в одного підлітка реєструється одразу декілька захворювань. За даними Державної медичної статистики, серед підлітків шкільного віку зростає поширеність усіх захворювань, але перші місця займають хвороби систем дихання, травлення, кістково­м’язової та сечостатевої [31].

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства однією з актуальних проблем є пошук дійових факторів оздоровчого впливу на школярів. Тривожні тенденції збільшення контингенту у спеціальних медичних групах свідчать не тільки про проблематичність їх подальшого всебічного розвитку, а й про можливі перспективи зростання кількості молоді зі зниженою працездатністю і ранньою інвалідністю [33].

За результатами досліджень Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України значно погіршився стан здоров’я дітей молодшого шкільного віку. Так, 70 % дітей, які готуються до школи, вже мають порушення стану здоров’я, а 30 % — хронічні захворювання; понад половину дітей цього віку мають таку розумову та фізичну працездатність, що не відповідає їхньому фізичному та психічному навантаженню в школі. Особливо це стосується тих, хто навчається у гімназіях, ліцеях, коледжах — стан їхнього здоров’я у 1,5 раза нижчий, ніж у дітей загальноосвітніх шкіл. Діти, які навчаються за ускладненими програмами, перебувають у стресових умовах [34], у стані постійного напруження, навіть перенапруження, що само по собі є преморбідним станом. В учнів гімназій у два рази частіше спостерігається підвищений артеріальний тиск, у більшої частини з них відмічена підвищена невротизація. При цьому протягом 5 років навчання у школі в 1,5 раза зростає частота порушень зору, у 3–4 рази — патології органів травлення, у 2–3 рази — порушень опорно­рухового апарату, в 1,5 раза — нервово­психічних розладів [35].

Ці факти доводять, що на стан здоров’я дітей впливає так званий шкільний фактор, про що свідчить суттєве збільшення різних захворювань під час тривалого навчання у школі. Так, у 70 % дітей молодшого шкільного віку індивідуальна, розумова та фізична працездатність не відповідає їх шкільному навантаженню. Надалі впродовж п’яти років навчання в школі у дітей у 3–4 рази зростає патологія органів травлення, у два рази — органів зору та нервової системи [36].

На сьогодні стан здоров’я дитини не може розглядатися без урахування процесів адаптації організму, які спрямовані на вироблення оптимальної стратегії живої системи для забезпечення її гомеостазу. Якщо раніше медицина була більш орієнтована на виявлення захворювань або грубих дефектів розвитку, то на сьогодні зусилля медиків мають бути скеровані на оцінку адаптації дитини до зовнішнього оточення, шкільного навчального процесу, пошуку ранніх ознак дезадаптації з проведенням відповідної цілеспрямованої корекції [37]. Тому вивчення специфіки адаптації, управління адаптаційними процесами та їхня корекція є неодмінними умовами профілактики захворювань [38].

Погіршення здоров’я школярів та проблеми їхньої шкільної адаптації часто зумовлені не лише спадковістю, біологічним віком дитини та наявними мінімальними мозковими дисфункціями, але й комплексом соціально­економічних причин, частина з яких є керованими. Серед них можна виділити соціально­несприятливі умови у сім’ї, зміну харчової поведінки та низьку якість харчування, збільшення гострої респіраторної захворюваності (унаслідок суттєвого збільшення контактів із хворими дітьми) та відповідно пропусків занять, незадовільні санітарно­гігієнічні умови навчання, нераціональне навчальне навантаження, недосконалість медичного спостереження за дітьми, практичну відсутність системи психолого­педагогічної підтримки школярів при наявності значної кількості стресових ситуацій, значний дефіцит ефективних освітніх програм, спрямованих на формування у дитини культури здоров’я [10].

У теперішній час однією з актуальних проблем є подолання станів дезадаптації у дітей молодшого шкільного віку, найбільш схильних до формування дезадаптації. Аналізуючи динаміку стану здоров’я першокласників загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл протягом навчального року, було визначено, що вже через декілька місяців навчання у них погіршилось самопочуття і з’явилися різноманітні скарги, які можна було трактувати як прояви шкільної дезадаптації. Серед них переважали швидка втомлюваність (50,7 %), пригнічення настрою (49,3 %), підвищена дратівливість (47,2 %), біль голови (43,2 %), порушення сну (40,7 %), періодичний біль у животі (38,6 %) та зниження апетиту (36,8 %) [27]. Проблеми дезадаптації, які не були своєчасно вирішеними у молодшому шкільному віці, стають основою для усіляких відхилень психосоціального розвитку на наступних етапах онтогенезу. Особливо гостро вони проявляються в підлітковому віці, коли ефективність корекційної допомоги рідко досягає бажаного рівня (рис. 3) [39].

Шкільна дезадаптація — це не лише проблема дітей, які йдуть до першого класу. Значною мірою вона спостерігається в учнів молодших класів, а також у дітей, які переходять із молодшої школи в середню (5­й клас) або закінчують середню школу (9­й та 11­й клас). Більшість дослідників сходяться на думці, що шкільна дезадаптація — це складний багатофакторний процес, який має як медико­біологічне, так і соціально­психолого­педагогічне коріння [40].

Останнім часом доведено, що на стан здоров’я школярів суттєво впливають також різноманітні негативні екологічні фактори [41–43]. Дитячий організм є найбільш чутливим індикатором ступеня екологічних негараздів довкілля [44]. Висвітлюючи проблему негативного впливу екологічного забруднення довкілля на стан здоров’я дітей, доцільно акцентувати увагу на тому факті, що незалежно від характеру дії екологічно шкідливих чинників у більшості випадків страждають слизові оболонки респіраторного та травного трактів з подальшим розвитком різної екопатології та ускладнень [45].

Існує розроблена в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології АМН комплексна оцінка функціонального стану найважливіших систем дитячого організму з урахуванням його індивідуальних характеристик (рис. 4). Така цілеспрямована робота дає можливість визначити функціональні особливості організму дитини та своєчасно спрогнозувати виникнення порушень його адаптації, а також розробити диференційовані схеми профілактики та реабілітації ранніх змін здоров’я у школярів [11].

Особливо важливим є використання методів донозологічної діагностики в дітей у критичні періоди їхнього розвитку, коли у них відбувається перебудова вищої нервової і вегетативної діяльності та багатьох обмінних процесів. Тому найбільш критичним періодом розвит­ку дітей є початок їхнього навчання у школі. Створення необхідних умов для сприятливого подолання дітьми критичного періоду перших років навчання є важливим медико­педагогічним завданням [35, 36].

У процесі оптимізації та комплексному підході до організації наукових досліджень у такому важливому напрямі педіатрії, як збереження здоров’я дитини, важливу роль відіграє вивчення стану здоров’я дітей з урахуванням їх індивідуальних вікових особливостей на всіх етапах розвитку та вплив на дитячий організм різних факторів мікро­ та макросоціуму. Не враховуючи цього, неможливо створити ефективну систему профілактичних, організаційних та інших технологій, спрямованих на поліпшення та збереження здоров’я дітей [4, 46].

Висновки

Таким чином, аналізуючи дані літератури, можна зробити висновок, що в останні десятиріччя стан здоров’я та фізичного розвитку дитячого населення України погіршується. Серед факторів, що сприяють зниженню рівня дитячого здоров’я, чи не найважливіша роль належить навчальному навантаженню, стресогенна дія якого веде до дезадаптаційного синдрому з невротичними реакціями різного ступеня вираженості. Проблеми сьогодення ставлять перед нами нові завдання. Комплексний підхід до оцінки стану здоров’я дітей, впровадження нових оздоровчих технологій дадуть змогу попередити зростання функціональних порушень та органічної патології у школярів.


Список литературы

1. Кульчицька­Волочко М. Сімейні цінності здоров’я дітей // Ваш аптекар. — 2008. — № 21–22. — С. 5.

2. Ben­Shlomo Y., Kuh D. A life course approach to chronic disease epidemiology: conceptual models, empirical challenges and interdisciplinary perspectives // Int. J. Epidemiol. — 2002. — 31. — P. 285­293.

3. Лук’янова О.М. Медико­соціальні аспекти збереження здоров’я дітей, забезпечення їхнього гармонійного фізичного та інтелектуального розвитку // Журн. АМН України. — 2001. — Т. 7, № 3. — С. 408­415.

4. Лук’янова О.М. Проблеми здоров’я здорової дитини та наукові аспекти профілактики його порушень // Мистецтво лікування. — 2005. — № 2. — С. 6­15.

5. Квашніна Л.В., Величко М.І. Методика визначення рівня здоров'я і адаптаційних можливостей дитячого організму // Перинатологія і педіатрія. — 2000. — № 2. — С. 49­52.

6. Резніченко Г.І., Резніченко Ю.Г. Проблеми охорони здоров'я дітей та матерів на сучасному етапі та можливі шляхи їх вирішення // Современная педиатрия. — 2005. — № 2(7). — С. 25­28.

7. Бесєдіна О.А., Котакова Т.М., Даниленко Г.М. Проблеми погіршення стану здоров'я дітей і підлітків в умовах навчального закладу // Актуальні проблеми і основні напрямки розвитку профілактичної науки і практики. — Харків, 1997. — С. 51­55.

8. Гребнюк М.П., Вітріщак С.В. Соціально­медичні фактори ризику для здоров’я дитячого населення // Охорона здоров’я України. — 2002. — № 3–4. — С. 12­14.

9. Неділько В.П., Камінська Т.М., Руденко С.А. Шляхи покращення здоров’я школярів // Гігієна населених місць. — К., 2004. — Вип. 44. — С. 546­549.

10. Няньковський С.Л., Яцула М.С. Застосування полівітамінно­мінерального комплексу з пробіотиком Multi­tabs Імуно Кідс у школярів початкових класів у схемах покращення шкільної адаптації // Современная педиатрия. — 2008. — № 4(21). — С. 165­168.

11. Сердюк А.М. Медична екологія і проблема здоров’я дітей // Журн. АМН України. — 2001. — Т. 7, № 3. — С. 437­449.

12. Апанасенко Г.Л. Охрана здоровья здоровых: постановка проблемы в Украине и России // Укр. мед. часопис. — 2009. — № 4(72). — С. 122­124.

13. Кукса В.О. До еволюції визначення поняття «здоров’я» // http://library.rehab.org.ua/ukrainian/phis/kuksa.

14. Коцур Н.І. Основи педіатрії і гігієни дітей раннього та дошкільного віку. — Чернівці, 2004. — С. 39­40.

15. Лук’янова О.М., Квашніна Л.В. Стан здоров’я дітей молодшого шкільного віку та шляхи його корекції // Перинатологія та педіатрія. — 2004. — № 1. — С. 3­5.

16. Няньковський С.Л. Формування здоров’я дітей і профілактика його порушень на підставі комп’ютерного моніторингу. — Львів: Аверс, 1997. — С. 192.

17. Черток Т.Я., Нибш Г. Состояние здоровья и диспансеризация детей раннего возраста. — М.: Медицина; Берлин: Народ и здоровье, 1987. — С. 256.

18. Баранов А.А. Проблемы роста и развития здорового ребенка: теоретические и научно­практические проблемы // Российский педиатрический журнал. — 1999. — № 2. — С. 4­6.

19. Кучма В.Р. Особенности развития психофизиологических функций в период школьного онтогенеза // Теория и практика гигиены детей и подростков на рубеже тысячелетий. — М., 2001. — Гл. 2, разд. 22. — С. 93­105.

20. Коренєв Н.М., Даниленко Г.М. Здоров’я школярів, сьогодення та проблеми на перспективу // Охорона здоров’я України. — 2003. — № 1(8). — С. 49­54.

21. Кобринский Б.А. Концепция континуума переходных состояний от нормы к патологии и значение компьютерного мониторинга здоровья детей // Рос. вестн. перинатологии и педиатрии. — 1993. — № 2. — С. 3­7.

22. Слабкий Г.О., Теряєва О.Г. Виховання здорової людини як засіб первинної профілактики захворювань // Медичні перспективи. — 2001. — Т. VІ, № 1. — С. 118­120.

23. Здоровье — 21: Основы политики достижения здоровья для всех в Европейском регионе ВОЗ. — Копенгаген: ВОЗ, Европ. региональное бюро, 1999. — С. 310.

24. Гребняк Н.П., Деменков В.Ю., Макаров Д.С., Батакова А.В. Факторы риска для здоровья, обусловленные санитарным содержанием детских и подростковых учреждений // Довкілля та здоров’я. — 2000. — № 2(9). — С. 7­10.

25. Кучма В.Р. Комплексный подход к охране здоровья подростков в образовательных учреждениях, содействующих укреплению здоровья // Современный подросток: Материалы конференции. — М., 2001. — С. 29­36.

26. Агарков В.И., Гребняк Н.П., Николаенко В.В., Костышев И.В. Здоровье младших школьников и его зависимость от социальных факторов // Матеріали науково­практичної конференції. — Харків, 2000. — С. 6­8.

27. Няньковський С.Л., Яцула М.С. Стан здоров’я першокласників, їх готовність до систематичного навчання в школі // Здоровье ребенка. — 2010. — № 3(24). — С. 55­58.

28. Соколова И.М. Методы исследования адаптации у студентов / И.М. Соколова. — Харьков, 2001. — С. 276.

29. Майданник В.Г. Перспективи розвитку клінічної педіатрії в ХХІ столітті / Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 2002. — № 1. — С. 8­12.

30. Пархоменко Л.К. Медико­социальные проблемы сохранения здоровья подростков в Украине [Электронный ресурс] / Л.К. Пархоменко // Здоровье ребенка. — 2006. — № 1 / Организация здравоохранения — http://pediatric.mif–ua.com/archive/issue­207/article­210/.

31. Антипкин Ю.Г. VI Конгресс педиатров Украины: профессиональный диалог о самом важном / Ю.Г. Антипкин, Р.А. Моисеенко, Н.В. Хайтович // Здоров’я України. — 2009. — № 21. — С. 24­25.

32. Неділько В.П., Камінська Т.М., Руденко С.А., Скибан Г.В., Пінчук Л.П. Шляхи підвищення рівня здоров’я дітей шкільного віку // Современная педиатрия. — 2010. — № 3(31). — С. 81­84.

33. Сидорченко К.М. Стан здоров’я та шляхи його покращення у дітей шкільного віку у спеціальних медичних групах // Проблеми фізичного виховання і спорту. — 2010. — № 8. — С. 80­82.

34. Поборский А.Н., Кожевников В.С. Адаптация первоклассников­семилеток по ряду функциональных показателей к обучению в школе по новой учебной программе // Физиология человека. — 1997. — Т. 23, № 6. — С. 44­48.

35. Лукьянова Е.М. Медицинские и педагогические аспекты проблемы сохранения здоровья детей // Междунар. мед. журнал. — 2003. — Т. 9, № 3. — С. 6­9.

36. Шкіряк­Нижник З.А., Слободченко Л.М., Числовська Н.В. та ін. Психоемоційний стан підлітків — учнів загальноосвітніх шкіл // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. — 2004. — Вип. 13, кн. 1. — С. 389­393.

37. Няньковський С.Л., Яцула М.С. Знижений апетит як маркер шкільної дезадаптації: шляхи діагностики і лікування // Современная педиатрия. — 2009. — № 1(23). — С. 93­99.

38. Квашніна Л.В. Поняття адаптації і адаптованість як інтегративний показник здоров’я (огляд літератури) // Перинатологія та педіатрія. — 2000. — № 1. — С. 14­17.

39. Беличева С. Введение // Диагностика школьной дезадаптации / Автор. коллектив: Лусканова Н.Г. и др. — М.: Ред.­изд. центр Консорциума «Социальное здоровье России», 1995. — С. 3­5.

40. Заваденко Н.Н., Петрухин А.С., Успенська Т.Ю. Клініко­психологічне дослідження шкільної дезадаптации: її основні причини й підходи до діагностики // Неврологічний журнал. — 1998. — № 6. — С. 13­17.

41. Hryhorchuk D., Freedmann L., Loukianova E. et al. Predictors of Blood Lead Among Three­Year Old Ukrainian Children. A nested case control study (Submitted in 2005 to International Journal of Occupational and environmental Health).

42. Hryhorchuk D., Freedma L., Loukianova E. et al. Zink Supplement and Other Predictors of Elevated Blood Cadmium Levels in Ukraine Children (Submitted in 2005 to Journal Human and Experimental Toxicology).

43. Hryhorchuk D., Pilka E., Loukianova E. et al. Total Serum in Three­Year Old Ukrainian Children (Submitted in 2005 to Journal of Toxicology and Environmental Health).

44. Курик М. Запорука здоров'я дітей // Наше здоров’я. — 2010. — № 4. — С. 6.

45. Антипкін Ю.Г. Стан здоров’я дітей в умовах дії різних екологічних чинників // Мистецтво лікування. — 2005. — № 2. — С. 17­23.

46. Апанасенко Г.Л. О возможности количественной оценки уровня здоровья человека // Гигиена и санитария. — 1985. — № 6. — С. 55­58.


Вернуться к номеру