Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
Зала синя Зала жовта

Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
Зала синя Зала жовта

Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» 3 (03) 2011

Вернуться к номеру

Вікові та статеві особливості гіперурикемії

Авторы: Дубецька Г.С., ДУ «Інститут геронтології НАМН України», м. Київ, Науковий керівник — заслужений діяч науки і техніки, д.м.н., професор Поворознюк В.В.

Рубрики: Семейная медицина/Терапия, Ревматология, Травматология и ортопедия, Неврология

Версия для печати

Подагра — хронічне прогресуюче захворювання, пов’язане з порушенням пуринового обміну, що характеризується підвищенням рівня сечової кислоти в крові (гіперурикемією) і відкладенням у тканинах опорно-рухового апарату та внутрішніх органах нат­рієвої солі сечової кислоти (уратів) із розвитком рецидивуючого гострого артриту та утворенням подагричних вузликів — тофусів [Максудова А.Н., Саліхов І.Г., Хабіров Р.А., 2008].

Гіперурикемія — підвищення рівня сечової кислоти понад 350 мкмоль/л у жінок та 420 мкмоль/л у чоловіків [Zhang W., Doherty M., 2006; Ogbera O., Azenabor A., 2010]. Джерелом утворення сечової кислоти в організмі є пуринові сполуки, що надходять із їжею або утворюються в організмі під час обміну нуклеотидів. У плазмі крові сечова кислота знаходиться у вигляді вільних уратів натрію [Коваль С.М., Божко В.В., Місниченко О.В., 2009].

На сьогодні в літературі існує велика кількість наукових джерел, присвячених вивченню гіперурикемії, що розвивається не лише при подагрі, а й при інших патологічних станах, зокрема, існує взаємозв’язок між рівнем сечової кислоти та розвитком метаболічного синдрому, ожирінням, інсулінорезистентністю, артеріальною гіпертензією, прийомом діуретиків і низьких доз ацетилсаліцилової кислоти, надлишковим уживанням алкоголю, літнім віком та нирковою недостатністю [Коваль С.М., Рєзнік Л.А., 2010; Дзяк Г.В., Хомазюк Т.А., 2011; Wen-Ko Chiou, Ming-Hsu Wang, 2010].

Проблема гіперурикемії та подагри набула особливого значення за останні роки, що обумовлено збільшенням частоти даної патології в світовій популяції. Поширеність подагри в різних регіонах варіює в широких межах: 0,01–0,37 %, і багато в чому пов’язана з особливостями харчування населення. Високий рівень захворюваності характерний для індустріально розвинутих країн, проте в них відзначається неоднакова частота подагри в популяції: 0,05 % у Японії, 0,15–0,17 % у Китаї, 0,65 % у Німеччині, у США цей показник становить 0,84 %. З літературних джерел відомо, що поширеність гіперурикемії становить 5–12 % [Максудова А.Н., Саліхов І.Г., 2008]. В Україні поширеність подагри становить 0,4 % дорослого населення, поширеність гіперурикемії — 15–20 % [Синяченко О.В., Игнатенко Г.А., Баринов Є.Ф., 2006; Мягкова Т.В., 2006]. У результаті епідеміологічного обстеження шахтарів віком від 18 до 62 років, які проживають у східному регіоні України, подагру діагностовано у 2,3 % з них [Синяченко О.В., 2002]. У зв’язку з цим питання своєчас­ної діагностики і лікування подагри та гіперурикемії залишаються актуальними.

На подагру хворіють переважно чоловіки (співвідношення чоловіки/жінки становить 20 : 1). У чоловіків у нормі спостерігається більш високий рівень сечової кислоти [Pelaez-Ballestas I., Hernandez C., Burgos-Vargas, 2010]. Пік захворюваності в чоловіків припадає на вік 35–50 років, у жінок — на 55–70 років. Проте подагра може розвиватися в більш молодому віці і спостерігається навіть у дітей [Gil-Campos M., Aguilera R., Canete A., 2009]. На сьогодні в Україні не проводилось вивчення вікових особливостей гіперурикемії, проте існують поодинокі літературні дослідження даної патології залежно від статі пацієнтів. Все вищезазначене й обумовило проведення даного дослідження.

Мета дослідження — визначити рівень сечової кис­лоти в сироватці крові та частоту гіперурикемії у людей різного віку та статі.

Об’єкт і методи дослідження

Обстеження проводили на базі відділення клінічної фізіології і патології опорно-рухового апарату ДУ «Інститут геронтології НАМН України» та Українського науково-медичного центру проблем остеопорозу. Всьо­го обстежено 510 пацієнтів віком від 18 до 89 років. Серед них 400 жінок та 110 чоловіків. Середній вік становив серед жінок 64,3 ± 0,8 року, серед чоловіків — 54,1 ± 0,5 року.

Визначення рівня сечової кислоти в плазмі крові здійснювали за допомогою ферментного уриказного методу. Статистичний аналіз проводили з використанням програми Statistica 6.0

Результати дослідження

З віком спостерігається збільшення рівня сечової кислоти в сироватці крові у жінок, що досягає вірогідних відмінностей у віковій групі 80–89 років порівняно з групою 20–29 років (рис. 1). У чоловіків максимальне підвищення рівня сечової кислоти характерне для вікової групи 60–69 років, проте воно не досягало вірогідних відмінностей порівняно з іншими групами (рис. 2).

Частота гіперурикемії серед жінок становила 34 % (рис. 3), у чоловіків — 32 % (рис. 4). Найбільша частка гіперурикемії у жінок (24,8 %) та чоловіків (45,4 %) виявлена у віковій групі 60–69 років (рис. 5, 6).

Обговорення результатів

З літературних джерел відомо, що частіше гіпер­урикемія, а надалі подагра розвиваються у чоловіків [Pelaez-Ballestas I., Hernandez C., Burgos-Vargas, 2010]. Вважають, що цей факт залежить від характеру успадкування, а також гормональних гендерних особливостей утворення сечової кислоти та її екскреції. При наявності вроджених дефектів (дефіцит гіпоксантин-гуанін-фосфорибозилтрансферази (ГГФТ), підвищення активності фосфорибозил-пірофосфатсинтетази), які беруть участь в обміні пуринів, гіперурикемія та по­дагра можуть з’являтись у ранньому віці, зокрема при синд­ромах Леша — Ніхена (Lesch — Nyhan synd.) або Келлі — Сігміллера (Kelly — Seegmiller synd.) — рецесивному, Х-зчепленому дефіциті ГГФТ різного ступеня з гіперурикемією та неврологічними розладами. Саме тому захворювання розвивається у чоловіків, а приблизно у 25 % родичів визначається гіперурикемія [Yamanaka H., 2011]. Аналіз наукових літературних даних свідчить, що за останні роки гіперурикемія та подагра все частіше розвиваються у пацієнтів старших вікових груп, що може бути обумовлене ендогенним синтезом пуринів, з одного боку, та зменшеною екскрецією сечової кислоти — з іншого. Зокрема, за даними досліджень британської популяції, пік захворюваності припадає на вікову групу 75–84 роки [Mikuls T., Farrar J., 200]. Результати Фремінгемського дослідження свідчать, що в кожного шостого чоловіка та в кожної третьої жінки при гіперурикемії (сечова кис­лота в межах 7–7,9 мг%) розвивалась подагра, а при гіперурикемії понад 8 мг% частота розвитку подагри у чоловіків досягала 36,7 %. Серед жінок такого високого рівня урикемії не виявлялось [Максудова А.Н., 2008].

За нашими даними, зниження рівня сечової кислоти у віці 70–79 років свідчить про «специфічний» віковий відбір: у пацієнтів із нижчим рівнем сечової кислоти може збільшуватися тривалість  життя.

Висновки

Отримані нами результати подібні до британського дослідження, проте спостерігається зміщення вікової групи з високим рівнем сечової кислоти: у британській вибірці — 75–84 роки, у нас — 60–69 років, що може бути обумовлене меншою середньою тривалістю життя української популяції (в Україні середня тривалість життя становить 68 років: у жінок — 75 років, у чоловіків — 62; у Великій Британії — 78,7 року: у чоловіків — 76,2, у жінок — 81,3 року).

Вік є одним із факторів, що сприяє збільшенню рівня сечової кислоти в сироватці крові та призводить до розвитку гіперурикемії. Збільшення рівня сечової кис­лоти у жінок досягає вірогідних відмінностей у віковій групі 80–89 років порівняно з групою 20–29 років, а у чоловіків зберігається тенденція до збільшення рівня сечової кислоти у віці 60–69 років порівняно з групою 20–29 років.


Список литературы

1. Максудова А.Н., Саліхов И.Г., Хабіров Р.А. Подагра. — М.: МЕДпресс-інформ, 2008. — 96 с.

2. Дзяк Г.В., Хомазюк Т.А. Подагра: «Капкан» метаболічних проблем: Наукове видання. — Дніпропетровськ: ООО «Роял Принт», 2010. — 112 с.

3. Синяченко О.В., Ігнатенко Г.А., Мухін І.В. Клініко-лабораторні аспекти пуринового обміну: норма та патологія // Медицина залізн. трансп. України. — 2004. — Т. 9, № 1. — С. 96-100.

4. Сухих Ю.И., Волков В.Т. Подагра (перспективы исследования). — Томск: Твердыня, 2003. — 428 с.

5. Арьев А.Л. Подагра. — Санкт-Петербург «СПбМАПО», 2009. — 109 с.

6. Казимирко В.К., Коваленко В.Н. Ревматологія: Навчальний посібник для лікарів в питаннях і відповідях. — Донецьк: Видавець Заславський О.Ю., 2009. — 626 с.

7. Пішак О.В., Арич Г.І. Динаміка добових ритмів концентрації сечової кислоти в крові та сечі у хворих на подагру у зв’язку з лікуванням // Буковинський медичний вісник . — 2005. — Т. 9, № 2. — С. 198-200.

8. Бойчук Н.С. Розробка критеріїв діагностики та лікування подагри в поєднанні з остеоартрозом: Дис... канд. мед. наук: 14.01.12 — Київ, 2009.

9. Борткевич О.П., Білявська Ю.В. Подагра: сучасний стан проблеми, підходи до діагностики та шляхи корекції // Здоров’я України. – 2011. — № 2 (17). — С. 69-71.

10. Schlesinger N. Diagnosis of Gout: Clinical, Laboratory, and Radiologic Findings // The American journal of managed care. — 2005. — 11. — P. 443-450.

11. Zhang W., Doherty M., Pascual E., Bardin T., Barskova V., Canaghan P. EULAR evidence based recommendation for gout // Ann. Rheum Dis. — 2006. — 10. — Р. 1301-1311.

12. Wen-Ko Chiou, Ming-Hsu Wang, Ding-Hau Huang, Yun-Ju Lee, and Jen-Der Lin. The Relationship between Serum Uric Acid Level and Metabolic Syndrome: Differences by Sex and Age in Taiwanese // J. Epidemiol. — 2010. — 20 (3). — Р. 219-224.

13. Dirken-Heukensfeldt J., Lagro-Janssen A. Clinical features of women with gout arthritis. A systematic review // Clin. Rheumatol. — 2010. — 29. — P. 575-582.

14. Wallace K.L., Riedel A.A., Joseph-Ridge N., Wortmann R. Increasing prevalence of gout and hyperuricemia over 10 years among older adults in a managed care population // J. Rheuma­tol. — 2008. — 31 (8). — P. 1582-1587.

15. Lai S.W., Tan C.K., Ng К.С. Epidemiology of hyperuricemia in the elderly // Yale J. Biol. Med. — 2007. — 74. — P. 151-157.

16. Baker M.D., Johnston J.R., Maclatchy A.E., Bezuidenhout B.N. The relationship of serum uric acid to subclinical blood lead // Rheumatol Rehabil. — 2007. — Р. 208-210.

17. Yamanaka H. Gout and hyperuricemia in young people // Curr. Opin. Rheumatol. —  2011. — 23 (2). — P. 156-160.

18. Johnson R.J., Rideont B.A. Uric acid and diet – insights into the epidemic of cardiovascular disease // N. Engl. J. Med. — 2004. — 350. — P. 1071-1073.

19. Saag K.G., Choi H. Epidemiology, risk factors, and lifestyle modifications for gout // Arthritis. Res. Ther. — 2006. —  8 (Suppl. 1). — S2.

20. Kim K.Y., Schumacher H.R., Hunsche E. A literature review of epidemiology and treatment in acute gout // Clin. Ther. — 2005. — 25. — P. 1593-1617.

21. Mikuls T.R., Saag G. New insights into gout epidemiology // Curr. Opin. Rheumatol. — 2006. — 18. — P. 199-203.

22. Culleton B.F., Larson M.G., Kannel W.B., Levy D. Serum uric acid and risk for cardiovascular disease and death: the Pramingham Heart Study // Ann. Intern. Med. — 2004. — 131. — P. 7-13.

23. Ehrlich R., Robins T., Jordaan E., Miller S., Mbuli S. Gout among middle aged and elderly men: the Normative AgingStudy //  J. Rheumatol. — 2007. — 27. — P. 1708-1712.

24. Gil-Campos M., Aguilera C., Canete R. Uric of acid is associated with features of insulin resistance syndrome in obese children at prepubertal stage // Nutricion Hospitalaria. — 2009. — 24 (5). — P. 212-235.

25. Bieber J.D., Terkeltaub R.A. Gout: on the brink of novel therapeutic options for an ancient disease // Arthritis Rheum. — 2005. — 50 (8). — P. 2400-2414.


Вернуться к номеру