Международный эндокринологический журнал 1(3) 2006

«Medicus curat, natura sanat» — на цьому вислові («Лікар лікує, природа зцілює») виховано багато поколінь лікарів, які починають свій шлях до зцілення з вивчення латини. Подібне твердження сприймається як природна аксіома, трансформуючись в усвідомлення того, що природа не лише в змозі, а й має зцілювати. Парадигму цілющої дії природи втілено в багатьох напрямках медичної діяльності: дієтетиці, курортології, реабілітології та, безперечно, фармакології при використанні речовин природного походження як ліків [13]. Природні ліки отримують із рослин, тварин, мінералів, продуктів життєдіяльності мікроорганізмів [1]. Водночас сучасна фармакологія широко використовує синтетичні лікарські засоби, багато з яких є аналогами природних сполук.

Очевидно, найдревнішим методом природного лікування є фітотерапія — використання ліків рослинного походження. Найчастіше вживаються водні екстракти з лікарської сировини — чаї, напари, настої, відвари, а також спиртові, водно-спиртові, жирові екстракти. Метод є найбільш простим і древнім, через що здобув повагу та незаперечний авторитет. Свідоцтвом цьому є той факт, що рослини, препарати рослинного походження або їх синтетичні аналоги посідають чільне місце у Фармакопеях різних держав та мають значну частку в лікарських призначеннях. Фітотерапія як метод традиційної медицини обіймає до 80% лікарських призначень в африканських країнах, до 65% — в Індії, 48% — в Австралії, 40% — у Бельгії, 70% — у Канаді, 75% — у Франції та 42% — у США. Наведена статистика розповсюджується й на класичні фітопрепарати, і на препарати, що містять компоненти рослинної сировини [3].

Широке впровадження до медичної практики принципів доказової медицини створило невигідні умови для препаратів із рослинної сировини порівняно з синтетичними лікарськими засобами. Фітопрепарати пересунулись у біологічно активні добавки (БАД). Оскільки у свідомості людей ліки з рослинної сировини розцінюються як безпечні, нешкідливі та водночас високоефективні, БАД захопили значний сегмент ринку лікарських препаратів, хоча й досі не визначено методи контролю їх безпеки та ефективності. Вони не зазнають настільки жорсткого контролю, як ліки, з боку органів фармацевтичного нагляду. Небезпеку неконтрольованого використання препаратів з нативної сировини обумовлено можливістю її мікробного та хімічного забруднення. Препарати можуть містити солі важких металів, пестициди, бактеріальні токсини. Ці речовини, потрапляючи до організму людини, можуть стати причиною погіршення її здоров'я. Контроль і регламентування якості, як правило, поширюються на лікарську сировину. У процесі виготовлення БАД ця сировина зазнає висушування, екстрагування, в одній добавці змішуються декілька рослин. Усе це може призводити до концентрації шкідливих речовин у кінцевому продукті. Привабливими робить БАД, м'яко кажучи, не цілком коректна реклама.

До натуральних підходів слід віднести використання природних компонентів у гомеопатичних і гомотоксикологічних методах лікування [2, 4, 5, 7, 9]. Засновник гомеопатичного методу лікування Самуїл Ганеман висунув правило: «Semilia semilibus curentur» — «Зціли подібне подібним». Принцип подібності як наріжний камінь гомеопатії передбачає наявність лікового патогенезу, здатності викликати в організмі людини стан, подібний до хвороби. Віддзеркаленням подібності є можливість попередити розвиток хворобливих проявів застосуванням цієї ж речовини в розведеному стані. З цією метою вихідну речовину розводять у десятки (десятинні розведення) або сотні (сотенні розведення) разів.

Принцип подібності в гомеопатії використовується не лише стосовно ліків і хвороби, але й стосовно ліків і пацієнта — це принцип лікової конституції [4]. Певний морфотип людини, його інтелектуальна та емоційна складові мають найбільшу спорідненість до окремих ліків. Це дуже важливий аспект гомеопатичного лікування, він дозволяє лікарю-гомеопату щонайбільше індивідуалізувати терапію.

Лікарю загальної практики опановувати глибинні тонкощі гомеопатії цікаво, корисно та потрібно. Вихований у традиціях сучасної академічної медицини лікар відчуває легку незручність у сфері класичної гомеопатичної термінології та понять. Гомеопатія — не інший шлях медицини. Це частина того широкого шляху, яким іде лікар у пошуках найкращих засобів і методів лікування для своїх пацієнтів [11]. Фармацевтична промисловість випускає готові гомеопатичні лікарські препарати. Інструкції щодо їх застосування складено відповідно до сучасної нозології, показань і способів застосування препарату. Всеохоплюючої теорії дії гомеопатичних лікарських засобів на засадах сучасної науки до сьогодні немає.

Гомеопатія як метод природного лікування розглядає хворобу поза дією одного певного чинника. Вона розглядає страждання хворого в усіх проявах людської суті, включаючи фізичну, психічну, психологічну складові, а не окремі симптоми окреслених захворювань [8]. У суті своїй будь-яке лікування зводиться до усунення та згладжування найбільш рельєфних симптомів, що несуть страждання хворому. Наприклад, якщо перед нами пацієнт із високою артеріальною гіпертензією, першою нашою дією завжди буде намагання позбавитися гіпертензії як прояву, що загрожує життю людини. Уже потім іде аналіз походження гіпертензії: чи ессенціальною вона є, чи вторинною. Хвороба спотворює природний хід процесів у організмі, і задача натуральних методів лікування — повернути життя людини до природного річища.

Серед препаратів мінерального походження у натуральному лікуванні гідне місце посідає миш'як (Аrcenicum). В організмі людини його міститься 0,08-0,2 мг/кг. Накопичується переважно в печінці, нирках, органах травлення, легенях, селезінці, нервовій тканині та м'язах. Миш'як належить до вкрай важливих мікроелементів, що беруть участь у життєдіяльності організму. Він бере участь у кровотворенні, синтезі гемоглобіну, входить до активних центрів ферментів окислювально-відновного циклу, обміну нуклеотидів [12]. З організму людини миш'як виводиться нирками, легенями, слизовою органів травлення, з жовчю, слиною, потом, молоком. Багато миш'яку накопичується у волоссі (до 6 років). Найбільш застосовуваним препаратом є оксид миш'яку (білий миш'як, Аrcenicum album). Показаний мерзлякуватим, вередливим людям зі стійкою ідеєю невиліковності своєї хвороби. Миш'як показаний для лікування гострих і хронічних запальних процесів у слизових і шкірі. Це гострий, чутливий до світла кон'юнктивіт; риніти з рясними водянистими виділеннями, нападами чихання; ларинготрахеїти з пекучим болем у горлі, відчуттям його звуження; гастрити з покликами на блювання після вживання невеликої кількості їжі та пиття, постійним бажанням пити невеликими ковтками холодну воду, рідкими, водянистими, смердючими виділеннями. Піддаються впливу білого миш'яку також неврастенічні стани, стійкий головний біль ночами, анемії, гематурії, альбумінурія, бородавки, натоптиші, хронічні дерматити. Арсенат міді (Cuprum arcenicosum) використовують як допоміжний засіб за цукрового діабету з кетонурією. Вікові зміни функціональної активності яєчників часто супроводжуються різноманітними клінічними проявами, до яких належать серцебиття, періодична пітливість, «припливи» жару в усьому тілі, апатія, роздратованість, невротизація жінки, що притаманні періоду фізіологічного прив'ядання яєчників [6], а також спостерігаються за порушення їх діяльності в молодих жінок. Для усунення клінічних проявів гіпоестрогенії використовують препарати природного походження. Джерелом їх, як правило, є рослини та тварини.

Воронець китицеподібний (клопогін китицеподібний) — Actacea racemosa (Cimicifuga racemosa) — це багаторічна рослина з товстим, чорним ззовні та білувато-жовтим зсередини кореневищем і довгими придатковими коренями. Стебло пряме, заввишки до 2,5 м, із довгими китицями квіток. Росте в лісах Англії, Німеччини, Канади, півночі США. Лікарські препарати виготовляють із кореневища з коренями.

Лікувальну дія циміцифуги обумовлено впливом на гіпофіз і статеві залози жінки, завдяки якому усуваються явища передменструального напруження, встановлюється нормальний менструальний цикл. Препарати з цієї рослини сприяють настанню вагітності за дисменорей із ановуляторними циклами. Особливо ефективним використання препаратів циміцифуги є в жінок із клімактеричними розладами, болем у м'язах, суглобах, несталістю психіки. Циміцифугу призначають жінкам у стані тривоги, неспокою, з відчуттям «припливів» жару, розриваючого головного болю. Показаннями є дисменорея, клімактеричний синдром. Основні симптоми: головний біль, що починається з потилиці та посилюється при нахилі голови вперед; серцебиття у вигляді нападів із болем у ділянці серця; відчуття стискання в спині, м'язах, судомні посмикування в них. Клінічні прояви розвиваються на тлі мізерних менструацій, дисменореї або аменореї.

Сангінарія канадська (кров'яний корінь) — Sanguinaria canadensis — багаторічна трав'яниста рослина, росте в Північній Америці, заввишки 20-25 см, із товстим кореневищем, з якого виділяється червоно-брунатний сік. З лікувальною метою використовують висушені кореневища з коренями.

Препарати з сангінарії зменшують пекучі «припливи» з рясним потом і головним болем, що спостерігаються в клімактеричному періоді або за вираженої гіпоестрогенії в молодих жінок. Симптоми: головний біль; запаморочення на тлі «припливів» і почервоніння верхньої половини тулуба та щік; закладеність носу з густими виділеннями, сухий кашель, що заважає заснути; печіння язика; біль у плечових, кульшових суглобах; ригідність м'язів шиї; вугрові висипання в молодих жінок на тлі мізерних і рідких менструацій.

Кірказон ломоносоподібний (хвилівник звичайний) — Aristolochia clemastis — багаторічна трав'яниста рослина. Росте в Україні, Білорусі, європейській частині Росії, на Кавказі. Препарати виготовляють зі свіжої трави, що росте, їх застосовують за дисменореї, аменореї, нетримання сечі, хронічного гастриту, ентероколіту, пієлонефриту, блефариту, риніту, плевриту, бронхіальної астми. Особи, яким показано препарати аристолохії, не сприймають молока, їх непокоять метеоризм, відчуття переповнення в животі. Симптоми: головний біль; запаморочення; стани непритомності, що підсилюються перед менструацією; сльозотеча; нежить із рясними водянистими виділеннями та чиханням; нудота; діарея після прийняття їжі; закрепи; сечовипускання з болем; нетримання сечі за кашлю, сміху, фізичному напруженні; нічне нетримання сечі; набряки перед менструаціями; ранній клімакс; аменорея.

До ліків періоду прив'ядання фізіологічних функцій організму належать препарати з болиголову плямистого (омегу плямистого) — Conium maculatum — дворічної трав'янистої рослини заввишки до 2 м. У перший рік рослина виганяє пучок прикореневих листків, стебло виростає на другий рік. Воно порожнє, гіллясте, покрите синюватим нальотом із темно-червоними плямами по низу. Листки трійчато-перисті. Квітки маленькі, білі, зібрані у складні парасольки. Росте повсюди. З лікувальною метою використовують квітки, що збирають перед утворенням насіння. Препарат застосовується за церебросклерозу, пресбіопії, катаракти, мастопатії, фіброміоми матки, аденоми передміхурової залози, сухого непродуктивного бронхіту, спастичного закрепу, птозу вій, світлобоязні. Коніум використовується за швидкого виснаження нервової системи, зниження пам'яті, при сильному неспокої, що призводить до депресії. Симптоми: головний біль після прокидання; запаморочення; оніміння голови; сухий кашель; часті сечовипускання, іноді мимовільні, струмінь сечі нерівномірний, переривчастий; еректильна дисфункція; м'язова слабкість, особливо м'язів ніг; сильна роздратованість, небажання спілкуватися з одночасним страхом самотності; огида до молока, нудота; відриги кислим, здуття, біль у правому підребер'ї скоро після прийняття їжі або вночі, печія, спастичний закреп із тенезмами.

Чистотіл звичайний — Chelidonium majus — багаторічна трав'яниста рослина з оранжевим молочним соком. Стебло пряме, гіллясте, заввишки до 70 см. Листки перисто-роздільні з округленими частками. Квітки з чотирма жовтими пелюстками зібрані в прості парасольки. Росте повсюди по всій території Європи та Азії.

Використовується вся свіжа квітуча рослина з коренем. Чистотіл застосовують за мігрені, невралгій, ларингіту, пневмонії, жовчнокам'яної хвороби, холециститу, печінкової коліки, атонічного закрепу, поліпозу товстої кишки. Хелідоніум показаний похмурим, в'ялим, роздратованим людям і таким, які швидко втомлюються. Симптоми: тяжкість і біль переважно в правій половині голови, що переходить на шию та передпліччя; жовтявість лиця та шкіри; сухість шкіри; кінчики пальців холодні, як лід; язик обкладено жовтявим нальотом із відбитками зубів по краях; живіт помірно здутий, болючий у правому підребер'ї, дискомфорт від одежі, що стискає; випорожнення рясні, калового характеру зі слизом, можливо чергування закрепів із проносами; перевага надається гарячій воді, теплій їжі; дискомфорт у шлунку минає після прийняття їжі; дисменорея, аменорея та метроррагії.

Наперстянка пурпурова — Digitalis purpurea — багаторічна трав'яниста рослина з прямостоячим листяним стовбуром заввишки 30-120 см. Листки до 30 см завдовжки, яйцеподібно подовжені, часто бархатисті. Квітки великі, довжиною 3-4 см, зібрані в густу однобічну китицю. Віночок трубчасто-дзвіночковий, слабко двогубий, зазвичай пурпуровий. Плід — яйцеподібна коробочка. Вирощується в культурі. Лікарські препарати виготовляються зі свіжих листків, зібраних під час цвітіння. Застосовується за порушень серцевого ритму (тахікардії, миготливої аритмії), стенокардії, серцевої недостатності, головного болю, послаблення пам'яті, катаракти, клімактеричних розладів, гастроентериту, простатиту, відшарування сітківки.

Лахезіс — Lachesis — отрута змії, що зустрічається в Південній Америці, переважно в Бразилії. Препарат використовується для лікування клімактеричних розладів, порушень серцевого ритму з проявами серцевої недостатності, тонзиліту, варикозного розширення вен з трофічними виразками гомілки, геморою, лихоманки.

Лахезіс — засіб для худих, балакучих людей, у яких вражаюча працездатність змінюється депресією, часті зміни настрою, вони погано переносять тісну одежу, особливо в ділянці живота. Усі симптоми посилюються вранці після прокидання та послаблюються після початку виділень (менструації, рясні виділення з трофічних виразок). Основні симптоми: головний біль, що посилюється при ходінні, особливо після перебування на сонці; тонзиліт; ковтати тверду їжу легше, ніж рідку; підгострий тиреоїдит із різким болем від легкого торкання до ділянки щитоподібної залози; рясний піт у вигляді «припливів»; серцебиття; непритомність у клімактеричному періоді; біль у спині, що тягне та віддає в задню поверхню стегон, литки; варикозне розширення вен ніг; трофічні виразки на гомілках; геморой.

Сепія — Sеріа — темна чорнувата рідина, що її виділяє головоногий молюск каракатиця («чорнило» каракатиці). Застосовується для лікування розладів, обумовлених порушеннями оваріально-менструального циклу: аменореєю, альгоменореєю, метрорагією, а також патологічних проявів клімаксу. Використовується за енурезу, гіпергідрозу стоп, генітального свербіння, випадінь прямої кишки.

Сепію показано худим, слабким людям, які страждають від напруженої роботи, депресії, змін настрою, схильні до плаксивості. Симптоми: головний біль, пов'язаний із менструаціями та підсилений за олігоменореї; лице вкрито жовто-брунатними плямами; почервонілі, набряклі вії, відчуття різі в очах; ніс закладено, у ньому сухі кірки; пристрасть до кислої їжі, не люблять м'яса, непокоїть печія з кислим відригуванням; закрепи, кал щільний у вигляді «овечого»; відчуття сухості в піхві, свербіння; менструації мізерні, рідкі, з різким головним болем і нападами жару за їх затримки; у менопаузі сильні «припливи», відчуття тремтіння серця, перебої в його роботі; тяжкість після сну; стопи спітнілі з неприємним запахом; стан погіршується в теплі.

Одним із напрямків натуральної медицини є гомотоксикологія [10, 15]. Її принципи сформульовано в 1952 році німецьким вченим Г.Т. Рекевегом. Згідно з доктриною гомотоксикології захворювання розглядаються як доцільні заборонні реакції, спрямовані на боротьбу з токсинами, що утворилися в самому організмі (гомотоксини) або потрапили до нього ззовні. Усі патологічні симптоми — це прояви заборонних реакцій, що забезпечують виведення або нейтралізацію токсинів. Якщо токсини не виводяться з організму, вони накопичуються в ньому, призводячи до формування хронічних захворювань. З віком накопичення токсинів збільшується. Це може бути зумовлено не лише їх ендогенною продукцією або екзогенним надходженням, але й послабленням здатності організму звільнюватися від токсинів.

Згідно з гомотоксикологічним вченням, здоровий організм — це організм, вільний від токсинів. Наш час характеризується постарінням населення, збільшенням різноманітності синтетичних продуктів, що надходять ззовні. І це не лише явно токсичні продукти, але й речовини, що використовуються для «поліпшення» їжі: барвники, ароматизатори, консерванти, підсолоджувачі. До гомотоксинів варто відносити й лікарські засоби, оскільки за суттю своєю їх сприятлива лікувальна дія ховає в собі можливість і побічних ефектів.

Гомотоксикологічні препарати, як правило, є комплексними. До їх складу входять речовини рослинного, тваринного, мінерального походження, активні біохімічні інгредієнти: вітаміні, коферменти. Гомотоксикологічні препарати випускаються в усіх лікарських формах — таблетки, мазі, аерозолі, свічки, розчини для приймання реr оs та ін'єкційного введення.

Розглядаючи сучасну фармакотерапію та всі існуючі методи лікування як багатющий арсенал лікаря, можна відзначити, що гармонізація використання всіх існуючих методів — це величезна палітра для лікаря та пацієнта. Лікар має змогу застосувати з якнайбільшою користю свої знання та устремління для блага пацієнта, пацієнт може зцілитися, не зазнавши наслідків лікової хвороби. В усіх гострих періодах необхідними є цілеспрямовані дії з використанням найновіших препаратів і досягнень фармацевтичної науки. У періоді реабілітації, реадаптації, соціалізації хворого використовуються можливості натуральних методів лікування, медикаментозні та не медикаментозні. Використання цілющих сил природи та преформованих фізичних чинників доповнює медикаментозне лікування, потім замінює його та надалі скасовує необхідність застосування будь-яких медикаментів, оздоровлюючи організм людини остаточно.

Захворювання щитоподібної залози посідають друге місце після цукрового діабету в структурі ендокринних захворювань. Такі поширені зміни в щитоподібній залозі, як збільшення її в розмірах (зоб), структурні порушення паренхіми органу (вузловий зоб), на тлі еутиреозу не мають доцільного обгрунтування лікування сучасними фармпрепаратами. Доцільним є лише використання йодидів за простого еутиреоїдного зоба. За умов вузлової трансформації щитоподібної залози йодиди можуть викликати автономізацію вузлів у ній з розвитком тиреотоксикозу. Рекомендації з використання L-тироксину на сьогодні є архаїчними, важко знайти позитивні результати цієї терапії на тлі ускладнень від неї. Подібне ж можна висловити й щодо використання глюкокортикоїдів, що почали застосовувати в кінці минулого століття.

Поряд із цим нагромаджується досвід використання гомеопатичних препаратів, зокрема з рослин, у лікуванні пацієнтів з ушкодженнями щитоподібної залози. Найбільш явним і вдалим є ефект лікування гомеопатичними засобами хворих на підгострий тиреоїдит. У гострій фазі захворювання призначається Aconit та Echinaceae всередину, зовнішньо у вигляді мазі Bryonia за умов дифузно збільшеної залози; коли мають місце окремі болючі ділянки, призначається мазь Rhus. У разі симптомів тиреоїдизму з пітливістю, легким тремором рук, тахікардією вищезазначена терапія розширюється призначенням Agaricus та Сactus. Після стихання гострих проявів захворювання, встановлення нормальної температури тіла призначаємо Tuja пацієнтам підліткового та молодого віку та Conium особам зрілого та похилого віку й продовжуємо використовувати мазь Rhus на ділянку проекції щитоподібної залози.

Оскільки є загроза рецидиву захворювання, відчуття невпевненості в поведінці самих хворих, на етапі реабілітації хворих на підгострий тиреоїдит призначаємо Cinchona та Tabacum. Використання вказаної схеми лікування позбавило нас потреби у використанні глюкокортикоїдів та нестероїдних протизапальних засобів.

Є досить значна кількість жінок зі збільшеною в розмірах щитоподібною залозою, під час ультразвукового дослідження якої виявляють елементи фіброзу. Рівні тиреоїдних та тиреотропного гормонів знаходяться в межах фізіологічних величин. Зовні це огрядні молодиці, шкіра яких сухувата на дотик, навіть дещо пастозна. Гарний ефект у цих випадках справляє Fucus. Часто цих пацієнтів турбує біль у суглобах та м'язах, тоді додаткове призначення Berberis усуває вказані симптоми. У худих, енергійних пацієнтів, які наполегливо вимагають лікування, добру дію справляє Coffea та Chelidonium.

Пацієнтам із зменшеною щитоподібною залозою та збереженої її функцією тривале вживання Arnica призупиняє процеси фіброзу в залозі, атрофію її та зберігає функціональну активність органу.

Велику групу серед хворих з тиреоїдною патологією складають пацієнти з вузловими змінами в щитоподібній залозі. Спровокована канцерофобія, надмірна хірургічна активність щодо цих пацієнтів лише збільшують число осіб із гіпотиреозом. Сучасні обстеження — тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія, визначення вмісту тиреоїдних гормонів та тиреотропіну в крові, динамічна сонографія — дозволяють зважено підходити до лікування цієї категорії хворих. Використовуючи Conium, Thuja, Gelsenium, Cactus, Colchicum, Hammamelis залежно від провідного симптому, вдається призупинити зріст вузлів, а в ряді випадків досягти і зменшення їх розмірів.