Журнал «Травма» Том 9, №1, 2008

Підвищення ефективності лікування хворих із наслідками діафізарних переломів великогомілкової кістки (неправильно зрощеними, незрощеними переломами, псевдоартрозами, кістковими дефектами) є однією з актуальних проблем травматології, яка має не тільки медичне, але й важливе соціальне значення.

Хірургічне лікування наслідків переломів потребує заміни традиційних методів відкритого остеосинтезу новими, які пов’язані з максимально можливим збереженням м’яких тканин навколо перелому, виключення їх додаткового травмування під час операції, збереження кровопостачання відламків. До таких відносять малоінвазивний та мінімально інвазивний остеосинтез [1,2,6,7].

В зв’язку з цим на кафедрі хірургії, травматології, ортопедії та нейрохірургії Буковинського державного медичного університету (зав. – проф. Іфтодій А.Г.) було розроблено нове покоління блокуючих інтрамедулярних металополімерних фіксаторів та інструментів для малотравматичного лікування діафізарних переломів довгих кісток та їх наслідків. Клініко–технічні можливості даних конструкцій дозволяють здійснювати закритий та напіввідкритий остеосинтез, що мінімально травмує м’які тканини, які оточують кістку. При цьому забезпечується стабільна фіксація відламків, функціонально–навантажувальний режим пацієнтів, що оптимізує процес консолідації відламків та відновлення опорності кінцівки [3,4].

Мета дослідження – оприлюднення клінічного досвіду використання закритого та напіввідкритого блокуючого інтрамедулярного металополімерного остеосинтезу (БІМПО) в лікуванні 103 пацієнтів з наслідками діафізарних переломів великогомілкової кістки.

Матеріал і методи

За період з 1997 по 2006 рік в клініці травматології, ортопедії та нейрохірургії БДМУ прооперовано 103 хворих із наслідками переломів великогомілкової кістки із застосуванням блокуючого інтрамедулярного металополімерного остеосинтезу. З них жінок було 42 (40,7%), чоловіків 61 (59,3%), середній вік хворих склав 38,9 років (від 18 до 78 років).

Незрощені та неправильно зрощені переломи склали 64 (62,1%), несправжні суглоби – 39 (37,9%).

Для проведення остеосинтезу застосовували блокуючі інтрамедулярні металополімерні конструкції третьої (КМПФ-3М) та восьмої моделей (БМПФ–8) [3,4].

Зменшення обсягу оперативних втручань забезпечувалося впровадженням мінімально травматичних способів введення фіксатора за розробленою на кафедрі методикою[3,4].

Закритий спосіб БІМПО великогомілкової кістки виконаний у 68 (76,19%) хворих, напіввідкритий – у 35 (23,81%) пацієнтів. Останній поєднувався з остеоперіостальною декортикацією.

У залежності від типу і рівня переломів у 96 (93,65%) хворих застосували динамічний варіант остеосинтезу, який дає можливість динамічної компресії регенерату в зоні пошкодження в процесі функціонально-навантажувального режиму ведення пацієнтів.

Статичний варіант виключає можливість осьових динамічних навантажень на регенерат, однак забезпечує достатню жорсткість системи "кістка-фіксатор" у процесі лікування. Він був застосований у 7 (6,35%) хворих.

У післяопераційному періоді застосовувався функціонально-навантажувальний режим лікування. Починаючи з третього дня приступали до рухів у суміжних суглобах, ходіння на милицях без навантаження оперованої кінцівки, яке дозволялося, як правило, після зняття швів на 12-14 день після операції. Ранньому навантаженню надавали особливого значення, вбачаючи в цьому потужний фактор оптимізації процесу репаративної регенерації. Більшість хворих протягом перших 4-6 тижнів дозовано навантажували кінцівку, а через 10-12 тижнів могли приступити до роботи.

Результати та обговорення

Віддалені результати простежені в 92 (88,89%) хворих. Консолідація перелому в оптимальні терміни констатована у 87 (94,64%) хворих. Протягом 44–90 днів з моменту операції настало відновлення опорності та функції кінцівки. Жодного випадку остеомієліту не спостерігалося. Такий результат оцінений як добрий.

Збереження васкуляризації під час закритого остеосинтезу та створення умов для осьового навантаження в зоні перелому внаслідок використання фіксаторів змінного діаметра мають вирішальне значення для швидкого та якісного загоєння пошкодженого сегмента.

Введення в практику лікування наслідків переломів кісток гомілки малоінвазивного остеосинтезу металополімерними фіксаторами сприяє суттєвому зменшенню травматичності оперативного втручання, максимально можливому збереженню кровопостачання м¢яких тканин та кісткових відламків. При цьому зменшується ризик інфекційних ускладнень, скорочується термін перебування хворих у стаціонарі.

Клінічні приклади

Хворий К., 42 років, отримав дорожньотранспортну травму в березні 2001 року. Лікувався в травматологічному відділенні ЦРЛ. Через рік поступив у клініку з діагнозом “псевдоартроз середньої третини кісток лівої гомілки” (рис. а). У клініці кафедри хірургії, травматології, ортопедії та нейрохірургії БДМУ на другий день після надходження був здійснений напіввідкритий остеосинтез фіксатором БІМПФ–3М. В післяопераційному періоді хворий отримував аналгетики: в перші два дні – омнопон, потім – кетанов; антибіотики – цефатаксім протягом 5 днів по 1,0 двічі на день внутрішньом’язово. Рана зажила первинним натягом. На дванадцятий день після операції знято шви. З 4 – 5 дня хворий почав ходити на милицях. Починаючи з 6–7 тижня перейшов на ходу з ціпком. Через три з половиною - чотири місяці ходить самостійно, повне відновлення функції, рентгенологічно настала консолідація уламків (рис.в).

Висновки

1. Застосування інтрамедулярних металополімерних фіксаторів нового покоління для лікування переломів кісток та їх наслідків забезпечило суттєве зменшення операційної травми, що оптимізує процес анатомо–функціонального відновлення кінцівки.

2. Диференційоване застосування закритого та напіввідкритого варіантів БІМПО, як різновиду малоінвазивного остеосинтезу, у 103 хворих з наслідками переломів великогомілкової кістки призвело до анатомо–функціонального відновлення кінцівки в оптимальні терміни у 94,64 % пацієнтів.

3. Впровадження в практику лікування наслідків переломів кісток малоінвазивних методик БІМПО забезпечує скорчення термінів перебування хворих у стаціонарі, зменшує ризик інфекційних ускладнень, сприяє швидкому відновленню працездатності.