Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Травма та її наслідки
Зала синя Зала жовта

Травма та її наслідки
Зала синя Зала жовта

Журнал "Травма" Том 12, №1, 2011

Повернутися до номеру

Визначення функції верхньої кінцівки та рівня якості життя після полімерного остеосинтезу у віддалені терміни

Автори: Дудко О.Г. Кафедра травматології, ортопедії та нейрохірургії Буковинського державного медичного університету, м. Чернівці

Рубрики: Травмотологія та ортопедія

Версія для друку


Резюме

Вивчені відновлення функції та рівень якості життя 55 пацієнтів із внутрішньо- і білясуглобовими переломами верхньої кінцівки 3 клінічних груп (після остеосинтезу фіксаторами з полігліколіду, поліаміду-12 та металу) у віддалені терміни (до 40 років спостережень). Клінічно й рентгенологічно в усіх хворих отримані добрі та відмінні результати лікування. Якість життя й функціональний результат, згідно з отриманими результатами обстеження за тестовими системами DASH Outcome measure, були кращими в групі пацієнтів, у яких застосовувалися біосумісні полігліколідні фіксатори, що розсмоктуються.


Ключові слова

Полімерний остеосинтез, полігліколід, поліамід-12, якість життя.

Вступ

Проблема покращення результатів лікування переломів верхньої кінцівки сьогодні є як ніколи актуальною. Вона вирішується різними шляхами — це і вдосконалення методів хірургічного лікування, упровадження нових технологій та фіксаторів, і застосування нових матеріалів [1, 4, 9, 10].

Для оперативного лікування переломів верхньої кінцівки останнім часом усе частіше застосовують полімерні матеріали (поліетилен, поліметилметакрилат, вуглецеві композити, поліаміди, полілактид, полігліколід та ін.) [2, 3, 7, 8]. У клініці травматології та ортопедії БДМУ після експериментальних досліджень провели клінічне впровадження полімерних фіксаторів (гвинтів, штифтів, шпильок) із біологічно інертного поліаміду-12 (П-12) та біодеградуючого полігліколіду (ПГ), синтезованого в НІФХІ ім. Л.Я. Карпова (м. Москва) [5].

Мета дослідження — покращити результати лікування переломів шляхом вивчення функції верхньої кінцівки та рівня якості життя після хірургічного лікування внутрішньо- і білясуглобових переломів верхньої кінцівки із застосуванням полімерних фіксаторів.

Матеріал та методи

Проведено аналіз результатів лікування 55 пацієнтів після остеосинтезу переломів верхньої кінцівки у віддалені терміни (до 40 років). Результати лікування оцінювалися клінічно, рентгенологічно та за допомогою адаптованої для країн СНД версії тесту Dash outcome measure (Disability of the arm, shoulder and hand outcome measure), розробленого American Academy of Orthopaedic Surgeons (AAOS) та USA Institute of Work&Health [6]. Тестова система призначена для визначення впливу функції верхньої кінцівки та симптомів, пов’язаних із захворюваннями чи наслідками травми, на рівень якості життя пацієнта й широко застосовується за кордоном для оцінки наслідків лікування. Опитувальна система складається з 30 показників: 21 питання стосується виконання фізичних дій, 6 питань пов’язані з симптомами захворювання, 3 питання вказують на те, як пошкоджена кінцівка впливає на соціально-рольові функції хворого. Опитувальна система містить також додатковий тест із 8 питань, які оцінюють, наскільки знижуються можливості пацієнта займатися улюбленим спортом, працювати, грати на музикальних інструментах тощо. Мінімальна кількість балів (0 балів) вказує на повне відновлення функції кінцівки, максимальна (100 балів) — на повну втрата функції. Статистичну обробку даних проводили за допомогою програми Statistica v. 6.1.

Результати та обговорення

Віддалені результати вивчені у 55 хворих 3 клінічних груп. І клінічну групу становили 14 хворих, про­- оперованих із використанням фіксаторами з ПГ, ІІ групу — 24 хворі, у яких застосовано фіксатори з П-12, ІІІ групу становили хворі, яким проведено металоостеосинтез за загальноприйнятими методиками. За локалізацією: перелом шийки плеча відзначався у 12 хворих, виростків плеча — у 17, ліктьового відростка — у 25 (табл. 1). Основними напрямками покращення лікування є відновлення анатомічної цілісності та функції пошкодженого сегмента, зменшення термінів консолідації та непрацездатності пацієнта, зменшення больових відчуттів, психологічного навантаження на пацієнта, уникнення додаткових оперативних втручань. Оцінка результатів лікування лікарем та самим хворим часто не збігається, і не завжди добрий рентгенологічний результат означає добре функціонування кінцівки. Тому для оцінки результатів лікування поряд із традиційними методами обстеження (клінічний огляд, рентгенографія, комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія) було застосовано також опитувальну тестову систему Dash outcome measure.

Результати лікування хворих оцінювалися у віддаленні терміни: до 27 років після операції — при застосуванні фіксаторів із ПГ, до 40 років — при застосуванні фіксаторів із П-12. Контрольну групу становили хворі, яким остеосинтез був проведений металевими конструкціями.

У І клінічній групі переважали хворі з переломами виростків і надвиростків плеча, результати лікування простежені в 10 хворих у терміни до 10 років, у 8 хворих — у терміни до 25 років. У ІІ клінічній групі віддалені результати у 22 хворих вивчені в терміни до 25 років (із них у 3 хворих із переломами виростків плечової кістки і в 9 хворих із переломами ліктьового відростка), у 6 хворих результати вивчені у терміни від 30 до 40 років (табл. 2). У ІІІ клінічній групі терміни спостереження становили від 10 до 23 років. Більш тривалі терміни спостереження у ІІ клінічній групі порівняно з І групою пояснюються тим, що фіксатори з П-12 — полімерного матеріалу, що не розсмоктується, ми почали застосовувати раніше, ніж фіксатори з ПГ, що дало нам можливість простежити наслідки перебування даного полімеру в кістковій тканині упродовж терміну, що перевищує половину середньостатистичної тривалості життя. Упродовж усього періоду спостереження не було виявлено місцевого й загального негативного впливу на організм людини. Наявність полімерних фіксаторів із ПГ та П-12 не сповільнювала консолідацію перелому порівняно з контрольною ІІІ групою, і вона відбувалася в терміни, характерні для певної локалізації. Клінічно отримані добрі й задовільні результати. Аналіз змін, які відбувалися в житті пацієнтів під час їх повсякденної активності після операції із застосуванням фіксаторів із ПГ, показав зниження функції верхньої кінцівки на 12,98 бала, прооперованих із використанням фіксаторів із П-12 — на 18,53, а після металоостеосинтезу — на 19,86 бала. Порушення здатності пацієнта виконувати роботу за спеціальністю, займатися музикою і спортом у першій групі становило 15,05 бала, у другій — 18,62, у третій — 21,52 бала, причому найменшою мірою функція знижувалася у хворих із переломами виростків плеча, яким проводився остеосинтез фіксаторами з ПГ, — 12,084 ± 3,550 бала, у хворих із переломами ліктьового відростка, після остеосинтезу фіксаторами з П-12 — 11,853 ± 1,760 бала (табл. 3). Ступінь відновлення функції незначно відрізняється залежно від групи й типу використаного фіксатора та методу операції. На результати самооцінки стану пацієнта більше впливає психологічний фактор, а саме необхідність повторної операції із видалення конструкції при металоостеосинтезі й неприємні відчуття в ділянці введеного фіксатора.

Висновки

1. Опитувальні тести DASH outcome measure дозволяють оцінити якість життя та функцію верхньої кінцівки у віддалені строки після проведеного оперативного втручання із застосуванням як металевого, так і полімерних фіксаторів, мають високу валідність і корелюють із даними клінічних та рентгенологічних обстежень. Покращення функціональних результатів відмічається при застосуванні фіксаторів із ПГ, що розсмоктуються на 6,88 порівняно з П-12 та на 6,45 порівняно з металевими фіксаторами.

2. На оцінку ступеня задоволення пацієнта впливає не тільки добрий рентгенологічний та функціональний результат, але й наявність імплантату, що необхідно видаляти в пізньому післяопераційному періоді. Впливу цього фактора можна уникнути шляхом застосування фіксатора, виготовленого з полімерного матеріалу, зокрема з полігліколіду, що після зрощення перелому метаболізує до кінцевих нетоксичних продуктів (СО2 та Н2О) і заміщається кістковою тканиною [5].


Список літератури

Васюк В.Л. Історія блоківного інтрамедулярного металополімерного остеосинтезу / В.Л. Васюк // Ортопедия, травматология и протезирование. — 2008. — № 2. — С. 84-93.

Васюк В.Л. Сучасні аспекти остеосинтезу переломів полімерними фіксаторами, що розсмоктуються / В.Л. Васюк, О.Г. Дудко, Г.Є. Дудко // Травма. — 2009. — Т. 10, № 1. — С. 18-22.

Комбіновані вуглець-вуглецеві матеріали для ендопротезів / В.А. Гурін, І.В. Гурін, В.І. Тарасенко [та ін.] // Медицина и… — 2008. — № 3. — С. 88-91.

Особливості остеорепаративного процесу в разі імплантації композитів на основі лактидів і гліколідів з різним вмістом трикальційфосфату і гідроксилапатиту / В.О. Радченко, Н.В. Дедух, С.В. Малишкіна [та ін.] // Ортопед. травматол. и протезир. — 2010. — № 3. — С. 15-21.

Полигликолид — новый конструкционный материал для нужд травматологии / К.Д. Поляков, Г.Е. Дудко, А.К. Хомяков [и др.] // Синтетические полимеры медицинского назначения. — К., 1989. — С. 195-196.

Шкалы, тесты и опросники в медицинской реабилитации / Под ред. А.Н. Беловой, О.Н. Шепетовой. — М.: Антидор, 2002. — 440 с.

Bioabsorbable screw fixation for the treatment of ankle fracture / A. Joukainen, E.K. Partio, P. Waris [et al.] // J. Orthop. Sci. — 2007. — Vol. 12, № 1. — P. 28-34.

Kukk A. A retrospective follow-up of ankle fracture patient treated with a biodegradable plate and screws / A. Kukk, J.T. Nurmi // Foot Ankle Surg. — 2009. — Vol. 15, № 4. — P. 192-197.

Treatment of intra-articular fractures with absorbable screws and rods / W. Guo, K. Liu, G. Zhuang [et al.] // Zhongguo Xiu Fu Chong Jian Wai Ke Za Zhi. — 2006. — Vol. 20, № 3. — P. 268-271.

Walsh S.J. Large osteochondral fractures of the lateral femoral condyle in the adolescent: outcome of bioabsorbable pin fixation / S.J. Walsh, M.J. Boyle, V. Morganti // J. Bone Joint Surg. Am. — 2008. — Vol. 90, № 7. — P. 1473-1478.


Повернутися до номеру